“Сентиментальна історія” короткий зміст твору нагадає про головні події у житті героїв. Микола Хвильовий створив цей твір в 1928 році.
Хвильовий “Сентиментальна історія” скорочено
Розповідь у оповіданні веде головна героїня, 17-річна дівчина з провінції на ім’я Б’янка. Героїні з дитинства було затісно в рідному селі і вона приймає рішення їхати мандрувати. Дівчина не цурається батьківського дому та сім’ї, але матері так і не вдалося вмовити доньку залишитися вдома. Б’янка – мрійлива та романтична дівчина, їй потрібно потрапити у столицю, адже лише там вона зможе зустріти своє найбільше кохання.
Вона прощається з матірю, і знає що їде з рідного дому назавжди. Їй сумно, коли вона відїжджає на підводі, але вона навіть не дивиться на матір, на очі навертаються сльози.
Б’янка ненавидить провінціалів, “темних і диких, як дичавина тамерланівщини” і їде назустріч “невідомому сонцю“. Безнадійна мрійниця, вона хоче осягнути таємницю непорочного зачаття, завагітніти від вітру тощо.
По дорозі до міста героїня прощається з рідним краєм. Вона пригадує старшого брата – романтика та відчайдуха, який загинув на одній із барикад, захищаючи інтереси нового ідеального суспільства.
Згадує вона також комомольців із села і те, як не захотіла вступити до них. Справа тут зовсім не в політиці, просто Б’янка думає, що усі «комомолки» – «почесні давалки». Про це навіть увесь район знає. А вона ж не така, бо мріє про величне та святе кохання.
Дівчина приїздить на вокзал, і через 3 дні дістається до великого міста. Вона до вечора гуляє міськими вулицями.
З роботою у великому місті проблем не виникло. Шкільна подруга Б’янки – Лізбет, допомогла їй влаштуватися машиністкою (друкаркою). Будучи з дитинства кмітливою, дівчина зразу ж опанувала нескладну науку і, навіть, побачила у машинці свого найвірнішого друга.
Дівчина відчуває себе самотньою, закинутою у світ: єдиним справжнім другом їй здається друкарська машинка. Героїні неприємно чути “парикмахерську пошлятину” свого роботодавця, діловода Кука, тому Б’янка спершу уникає його, як і сіроокої журналістки, яка постійно щипає її.
В зовсім невеличке коло б‘янчених столичних знайомих увійшла ще одна людина – товаришка Уляна, яка була її сусідкою. Вона видна та струнка жінка, але із своїм чоловіком, як стало відомо героїні, вона живе не дуже добре. Разом із тим, Уляна ніколи не обмовляла свого коханого товариша Бе та надіялась, що колись він таки перестане піднімати на неї руку та знову щиро покохає. Іноді Бьянці ставало жаль Уляну, але вона розуміла, що вона лише епізодична постать у її житті.
Місто видається дівчині якимось чудним. Тут вона вперше побачила як виходять на роботу проститутки, вперше прогулялась по алеї «Синього кабачка», спробувала пиво.
Дівчині тісно в колі “маленьких людей”, що загородили їй таємну “голубу даль“.
Діловод Кук, з яким вона працювала, виявляв знаки уваги до неї. Якось Кук запрошує Б’янку прогулятися. У театральному садку Б’янка й Кук, зустрівши відомого художника Чаргара, знайомляться з ним. Маляр захоплюється наївною простотою дівчини, що зовсім не відповідає вимогам часу. Чаргар провів її до додому і вона закохалася в нього, їй здавалося, що саме його вона чекала все життя.
Б’янка все частіше вловлює на собі погляд діловода Кука. Якось він зустрівся з дівчиною і запропонував їй відсвяткувати його День народження у місцевій пивній. Б’янка пішла з ним. Трохи захмелівши, чоловік почав приставати до дівчини, цілувати та обіймати її, скаржитись на начальство, на життя, почав зізнаватися в коханні… Такі залицяння цнотлива красуня не могла стерпіти, а тому пішла додому. Її серце було не вільне. Більш за все на світі вона хотіла опинитись в обіймах художника Чаргара.
Б’янка любила гуляти вулицями великого місця. Вона могла ходити ними цілий день. Одного вечора, віддавшись таким мрійливим мандруванням, Б’янка зустріла знайому журналістку, яка була брутальною та неприємною. Говорити вони чомусь почали про чоловіків, які продають своє тіло. Б’янка ніколи не розмовляла на такі теми, тому їй було бридко. Сіроока журналістка справила на дівчину дуже негативне враження. Бьянка іноді зустрічалась з нею, і коли журналістка дізналась, що вона незаймана, то сказала, що на цьому можна непогано заробити. Для Бьянки такі розмови були неприємні.
В цей же ж день дівчина випадково зустріла Чаргара. Пара провела вечір в «японському кабачку», а потім, як і годиться, кавалер провів захмелілу Б’янку додому. Вони розмовляли про все, і звісно молодого красеня цікавило її особисте життя, вона зізналася, що ніколи не зустрічалася з хлопцями. Після цього вони бачились значно частіше.
В своє житло художник відвів дівчину лише після трьох місяців знайомства. Його квартира була надзвичайно убога. Дівчині так хотілось поринути у світ кохання, довести хлопцеві свою любов, тому вона сама запропонувала йому віддатись. Звичайно, прямо сказати це цнотлива Б’янка не могла, але повідомлення її було зрозумілим – вона пропонує себе намалювати, однак Чаргар відмовляється (“він сказав, що не має в цьому потреби, бо це не його фах“), поводиться інфантильно і зізнається, що не вміє кохати. Дівчина все одно прагне близькості з художником, бо лише це може відкрити їй “химерні озера загадкової далі”, однак той свідомо і всупереч власній волі опирається. Врешті Б’янка відверто зізнається, що “безумно кохає” Чаргара і хоче йому віддатись. Маляр відмовляє.
Б’янку лякає власний цинізм, вона сама себе соромила, порівнювала із хтивою сіроокою журналісткою. Страх змушує дівчину звернутися до релігії, тож вона читає Біблію всю ніч.
Б’янка Роздумуючи над своїм життям, дівчина приходить до висновку, що вона просто людина часу. Романтизм та скептицизм у ній постійно змінюють одне одне.
Після відвертої розмови з Чаргарем, хлопець все частіше уникав Б’янку, але дівчина і далі мріяла про зустріч з ним. Пощастило ж їй зустрітись тільки з Куком. Він продовжував свої хтиві залицяння, а Б’янка вже не так сором’язливо розмовляла з ним. Вона жартома запропонувала піти в кущі, пообіцявши не шантажувати його шлюбом, бо вона проти “міщанської сім’ї з геранню на етажерці“, тому хоче просто народити від нього дитину й отримувати аліменти. Спантеличений Кук “на таке діло він не хоче йти, бо це йому не по кишені“, і каже, що послуги проститутки будуть коштувати менше.
Роздратована Б’янка дає діловодові ляпаса, потім вибачається. Залишившись наодинці вона “тупо дивлячись у голубе небо“.
Прошла осінь, зима і за цей час Бьянка лише кілька разів зустрічалася з Чаргарем, зустрічі ці були короткі. Коли настала весна, Бьянка була в передчутті їх важливої зустрічі.
Побачивши як можуть себе по-справжньому проявляти чоловіки, Б’янка вирішила пожартувати і з художником. При наступній зустрічі з Чаргарем, дівчина повідомила йому, що вийшла заміж за Кука. Як виявилось, хлопця це зовсім не засмутило і він, навіть, запропонував дівчині погостювати у нього. Хлопець вів себе значно вільніше і поступово справа дійшла до ліжка. В останній момент Б’янка вирвалась з обіймів коханого та плюнула йому в обличчя. Вона була впевнена, що він так само себе повів як Кук, не кохає її, а лише використовує. Дівчина подумки порівнює художника з Онєгіним, розуміє, що ненавидить його. Так закінчується “свята простота” і чисте кохання, Чаргар стає для Б’янки маленьким і нікчемним.
Невгамовну “тоску за голубою даллю” героїня компенсую посиленою роботою та громадською активністю. Вона взяла на себе стільки завдань, як ніхто з машиністок . Та думки залишались біля Чаргара, хоча тепер вона його зневажала і ненавиділа. Дівчина розуміє, що весь цей час вона, як Яків, боролася з Богом, але так і не змогла стати Ізраїлем. Вона відчуває фанатичну духовну спрагу, тому потай викрадає в товаришки Уляни стару ікону, купує лампадку, пляшку масла і, забувши про все на світі, молиться, ототожнюючи себе з першими християнами. Це – агонія “всього чистого“, що лишилося в героїні.
Вона почала молитися Богові, хоча до цього ніколи не робила цього, Бьянка могла цілу ніч простояти перед іконою. Однієї ночі в двері Бьянки хтось довго й наполегливо стукає. Обурена таким нахабством, дівчина не звертає на це уваги й засинає. Вона бачить два химерні, карнавальні сни і раптово прокидається з криком: “Morituri te salutant”.
Коли вранці вона відкрила двері там лежало закривавлене тіло Уляни з розрубаною головою, яку все ж вбив господин Бе. Звинувачуючи у всьому Бога (він здається Б’янці схожим на Чаргара), Б’янка так само плює в образ Христа і розрубує ікону на друзки кухонним ножем і викинудає її. Дівчині здавалося, що Бог мав змусити її відчинити двері і допомогти врятувати Уляну. Тоді Бьянка переступила через тіло Уляни і пішла по своїх справах.
Щоб помститись Чаргару, дівчина зважується на відчайдушний вчинок. Вона прийшла до Кука та повідомила, що хоче віддатись йому, але перед цим повинна надіслати важливу телеграму. Діловод оторопів, але на пропозицію погодився. Повідомлення адресувалось Чаргару. Б’янка повідомила, що збирається до Кука, але Чаргар теж може приїхати туди. Свою цноту вона подарує тому, хто встигне взяти її першим.
Цього разу дівчина не жартувала і своїм першим мужчиною дозволила стати Куку. Через кілька хвилин після цього, вона почула стукіт у двері. На порозі стояв зблідлий Чаргар. Б’янка показала йому закривавлене простирадло “рештки своєї невинности” . Згадавши розрубану голову товаришки Уляни, Б’янка спокійно йде працювати…
“Сентиментальна історія” АНАЛІЗ
Рік написання – 1928
Жанр – новела
Тема – зображення руйнування моральних канонів та деградації людських душ
Головні герої:
- Б’янка – проста 17-річна дівчина з провінції; “інтелектуально я досить розвинена людина, фізично мене вважають красунею“.
- Діловод Кук – спокійний, у чистенькому костюмі, з прилизаним проділом на голові, пристаркуватий малорозвинений і аморальний холостяк, більше подібний до мавпи, ніж до людини. Він залицяється до Б’янки.
- Сіроока журналістка – неприємна жінка, садистка, хижа й цинічна розпусниця, втілення “сірої” епохи, що прагне поглинути Б’яничину “блакитну даль”. Мріє про чоловічий гарем козачків «для розпутства», запевняє, що юнаки “мають рацію продавати своє тіло“.
- Товаришка Уляна – “висока й тонка щука з перебитим носом“, некрасива, але добра жінка, єдина справжня подруга Б’янки. Вона запевняє Б’янку, життя – це чергування двох світоглядів, і “коли ідеалізм має багато недоговоренности, то й матеріалізм не без слабих боків“. Вона з ностальгією згадує час своєї “голубої молодості“, коли “люди ходили голі й голодні й були велетнями й богами“. Уляна – “одна з тих невдачників, що приходять на світ тільки для того, щоб мучитись“, вона пророкує власну смерть і не помиляється. Її сімейне життя нещасливе, чоловік б’є Уляну. Але вона сподівається, що він зміниться.
- Товариш Бе – суворий і нелюдимий чоловік Уляни, який її згодом і вбиває. У нього пом’яте, бліде обличчя, дика, розкуйовджена голова.
- Художник Чаргар – має зажурені і прекрасні очі, м’який приємний баритон. Він “стрункий, із добре виголеним смуглявим обличчям, у простій толстовці й без усяких претензій на якусь оригінальність” і приваблює Б’янку не своєю справжньою сутністю, а ілюзорною лицарською маскою романтика, яку вона сама ж на нього накидає.
Сюжет:
Десять розділів «Сентиментальної історії» – це 10 епізодів боротьби людини за право бути собою, мати власний погляд на дійсність. Це розповідь про спробу героїні знайти сенс життя, про її спробу прикласти сконструйований ідеал до дійсності. Такі спроби зрештою закінчуються поразкою: переходом головної героїні до категорії «як усі».
У вас найкращі статі