“Таємниця країни суниць” скорочено

Радій Полонський “Таємниця країни суниць” скорочено читати варто, щоб згадати сюжет твору про пригоди дітей у чарівній країні.

“Таємниця країни суниць” скорочено читати

Сюжет твору

СОНЯЧНИЙ ЗАЙЧИК ДАЄ ПОРАДУ

Антошка запитав у піонервожатої Ліни Стьопівни, чи можна разом з Дениском і Ларисою піти збирати суниці. Вона дозволила, але попросила дітей повернутися до обіду.

Суниць у лісі вони не знайшли, зате на галявинці побачили джерело. У воді відблискував сонячний зайчик та стрибав з дерева на дерево. Раптом він заговорив. Попросив, щоб діти не лякались, а він покаже їм галявину з суницями. Дітлахам потрібно піймати його до скриньки, промовляючи лічилку:

Раз, два, три, чотири, п’ять –
Вийшов зайчик погулять.
Що нам діять, що робити?
Треба зайчика зловити!
Будем знову рахувать:
Раз, два, три, чотири, п’ять!

Щоб повернутись додому треба знову проговорити її. Антошка зачинив зайчика у гуцульській скриньці, промовив слова і всі опинились на галявині. Друзі збирали ягоди, коли раптом почули шарудіння…

ОДНОВУСИЙ І БІЛА ВОРОНА

До дітей прийшов худий дядько з одним довгим рудим вусом. Виявилось, що це господар лісу – лісник. Він дуже любив дітей, хоча своїх у нього і не було. Запитав, як вони збираються повертатись назад і Лариска розповіла про лічилочку, бо повірила йому. Дениско не вірив, а Антошка вагався. Дід побачив скриньку та свиснув: йому на плече прилетіла біла ворона, котра пообіцяла навчити їх співаночки для повернення додому. Ворона почала танцювати і діти покотились зі сміху. Але таки повторювали за нею:

Ой іду я лісом, лісом
За ведмедем і за лисом!
Та й я! Та й я!

Раптом великі суниці самі почали зриватись та сипатися в миску, чашку та футболку до Антона.

Діти весело повторювали:

Йду за вовком і за зайцем
Та втішаюсь гарним танцем!
Та й я! Та й я!
А як стану я до танку,
Заведу мерщій співанку.
Та й я! Та й я!
Забуваночку співаю,
Поверталку забуваю!
Та й я! Та й я!

Антошка отямився та затулив рота долонею. Та вже було пізно і дядько з вороною та скринькою десь зникли.

АЛЕ Ж СКРИНЬКУ ТРЕБА ЗНАЙТИ!

Діти не змогли наздогнати їх та почали сваритись. В лісі швидко сутеніло. Їм зустрілась сорока-білобока, котра сказала, що ворона понесла скриньку на інший кінець Країни Суниць. Лариска попросила Дениска та Антошку помиритись та поїсти хоч назбираних суниць. Дівчинка проказала лічилочку-помирилочку:

Мир-миром,
Пироги, з сиром,
Варенички в маслі,
Ми дружечки красні.
Поцілуймося!

Як раптом в чашці й мисочці з’явились варенички та свіжі пироги. Після вечері Дениско задумався, що в цій Країні Суниць лічилки мають велику силу, саме тому з’явились наїдки. Антошка радів, бо Лариска знала багато лічилок. А сам вирішив перевірити:

Котилася торба
З великого горба,
А в тій торбі
Хліб, паляниця.
З ким захочеш,
З тим поділися!

Перед ними з’явилась торба з хлібом. Поруч проходив їжак, котрий спитав дітей: «Ви хвальки?». Вони розповіли, що лісник з вороною вкрали скриньку, на що їжачок відповів: потрібно чекати біди.

НІЧ І РАНОК

Діти зрозуміли, що скринька мала якусь таємницю та задрімали на траві. Вранці проказали лічилочки про хліб та вареники, але вони вже не діяли. Діти поснідали суницями. Їжак сказав, що скринька може бути аж на Синій горі, по той бік Країни Суниць і попросив не йти туди. Адже весь ліс знав, що коли до Країни Суниць прийдуть чужі діти з різьбленою скринькою і її вкрадуть люди Бевзя – буде біда.

Але дітей це не налякало. Їх проводжали білочки, які стрибали з дерева на дерево.  Їжачок відпочивав на галявині, коли вийшли четверо маленьких дивних чоловічків з круглими та гладкими лицями. Очі схожі на ґудзики, а волосся було схоже на гороб’яче пір’я. У них були триколісні велосипеди. Чоловічки почали випитувати у нього, де чужі діти та навіть почали стріляти в їжачка. Той встиг втекти.

А ОЦЕ СПРАВЖНІ ХВАЛЬКИ

Діти дійшли до великої країни: зелені гаї та долини, вузькі дороги та смуга гір. Діти збирали суниці. До Антошки, Дениска і Лариски підійшов хлопчик Кузька та почав хвалитись, що він найрозумніший, найсміливіший, найсильніший і найкращий. Виявилось, що всі тамтешні діти були хвальками.

Діти з хвальками пішли до міста Хвальків, по дорозі розповідаючи, що їм потрібно дістатися Синьої гори, щоб забрати свою скриньку. Місцеві кинулись поперед одного хвалитись, хто найуважніше слухав Антошку. А от розповісти, як йти до гори забули. Кожен слухав тільки себе. Лариска ледве встигла схопити Кузьку та попросила показати дорогу до Синьої гори. Але той знав лише шлях до міста Підлабузнівська.

КУЗЬКА РОЗПОВІДАЄ ПРО СВОЮ МАЧУХУ

Дорогою хлопчик розповів, що вони збирають суниці у два кошики: один для себе, а другий – для хвалька Бевзя. Він живе аж посеред Країни Суниць у Бевзьгороді. А сорока, почувши про трьох дітей, понесла новини до Бевзьгорода.

Кузька також розповів, що та скринька являється страшною річчю і Бевзь Четвертий чекав її все життя. Хоча зараз тут править Бевзь П’ятий. Лариска запитала про маму Кузьки. Виявилось, що вона була найстрашнішою, найогиднішою і найжахливішою у світі. Та ще й на додачу мачуха була відьмою: час від часу вона перетворювалась на білу ворону.   

А ТИ, КИВЕ, НЕ КИВАЙ!

Ось уже Підлабузнівськ з кругленькими будиночками. Усі жителі були підлабузниками, тому збирали собі один кошик суниць, а Бевзю цілих два.  Одягнені діти були у рожеве та голубе. Кузька не втерпів та закричав, що це Оті Самі Троє з різьбленою скринькою, яку тепер шукають. Підлабузники почали підлабузнюватись і один з них запросив їх до себе додому. Його звали Кив. Він не знав, де Синя гора, проте міг відвести до Ябедина.

Поки діти обідали в Кива, в місті з’явився чоловік з довгим рудим вусом через плече. Дізнавшись від підлабузників, що прибули Оті Самі Троє в пошуках різьбленої скриньки, втік. Дядько направив загін чоловічків у фіолетових курточках в бік Підлабузнівська, а сам рушив в протилежний. Антошка попросив Лариску згадати лічилку проти підлабузництва. Вона знала одну:

Ой росло у полі жито,
Добрим дощиком полите.
Жито стигло, достигало,
Колосочками, кивало.
А ти, Киве, не кивай,
А на вулицю тікай!

Кив уже не був підлабузником. Нові друзі не знали, що на околиці міста їх шукають.

ПОЗНАЙОМИЛИСЬ!

Друзі складали план боротьби з одновухим чоловіком. А коли вийшли на вулицю, то були оточені хлопчиками у фіолетових курточках. У руках кожен тримав рогатку та торбинку з гострими камінцями. Поруч триколісні велосипеди. Вони поцікавились чи це Оті Самі Троє, яких Бевзь П’ятий велів кинути до чорної ями. Лариска сказала, що вони нікуди не підуть і Антошка вихопив рогатку у головного чоловічка. Бевзики були вражені, адже в Країні Суниць ще ніхто не чинив їм опору. Вони злякались та поїхали геть, а друзі пішли собі далі.

БЕВЗИКИ АТАКУЮТЬ

Дорогою діти бачили обідрані дерева. Виявилось, що бевзики обдирають гаї, бо Бевзь П’ятий не любить зелені. Так Кузька і Кив зрозуміли, що Бевзь дурний. Раптом їх почали обстрілювати бевзики, котрі сховались в чагарниках. Друзі почали відбиватись, сховавшись за горбок.

Бевзики насувалися лавиною і їх було, мабуть, вчетверо більше, ніж тоді у місті. Аж ось Лариска заверещала:

Раз, два – дерева!
Три, чотири – вийшли звірі!
П’ять, шість – пада лист!
Сім, вісім – птахи в лісі!
Дев’ять, десять – он сунички
Підвели червоні личка!..

Враз навколо дітей піднявся густий ліс і бевзики почали відступати до Бевзьгороду, щоб про все доповісти. Перед відходом вони поклали у рогатку суху траву, підпалили та вистрілили до лісу. Вітерець у гущавині поволі роздмухував вогонь.

АНТОШКУ СПІТКАЛА БІДА

Діти радились, що робити далі. Вони побачили як горить ліс і Лариска заспівала лічилку про дощик:

Іди-іди, дощику!
Зварю тобі борщику
Та й поставлю на вербі,
Щоб не з’їли журавлі!

Почався дощ, який загасив полум’я. Антошці стало соромно через те, що через його легковажність та бажання збирати суниці хвилюється весь табір. Їх, мабуть, скрізь шукають. Він почув голос золотої змійки: «Хлопчику, не бійся мене! І нікому нічого про мене не кажи. Так треба». Вона спілкувалась силою думки і знала дорогу до Синьої гори. Змійка показала таємний підземний хід. Антошка розказав друзям, що знайшов хід до гори і хоче самостійно його розвідати.

Хлопчика вела змійка. Мабуть, вони довго йшли аж поки змійка сказала, що далі не може йти. Антошка ступив уперед і впав у яму, де сиділа біла ворона. Вона сказала, що накази Бевзя П’ятого завжди виконуються: хлопчик зрозумів, що то ворона перетворилась на змійку. Виявилось, що яма знаходилась під оселею Бевзя П’ятого.

ЛІЧИЛКА ВИКРИВАЄ ПІДСТУПНОГО ВОРОГА

Антошки довго не було, тому друзі рушили у підземний хід. Кузька пішов першим. Коли якась постать сказала, що її послав Антошка. А сам хлопчик сидить п’є суничну наливку з бевзиками у місті Бевзьгород та майже знайшов різьблену скриньку.

Діти пішли за постаттю. Місяць уже зійшов над Країною Суниць і в його світлі друзі пізнали дядька з одним рудим вусом. Вони напали на нього, але той відказав, що він хотів врятувати скриньку від ворони. По дорозі зустрів Антошку та поговорив з ним. Прибіг по друзів та зараз знову швидко біжить до хлопчика. Кив і Кузька здогадувалися, що вже десь бачили цього дядька. А Дениско думав, що більше не дасть себе одурити.

Дядько розповів, що окрім хвальків, підлабузників та ябед в Країні живуть ще заздри. Дениско був хмурий, адже не вірив дядькові. Лариска ж розказала, що у їх світ дітей не змушують збирати суниці. Дядько не повірив і дівчинка сказала лічилочку:

Повір-преповір!
Якщо я неправду кажу,
То нехай вберуся в сажу.
Нехай стану кособока,
Кривов’яза, кривоока,
І гладка, і лупата,
Ще й ніс стане, як лопата!
А як брешеш, далебі,
То так буде і тобі!

Раптом одновусового обліпили шматки сажі, тулуб розпух, витяглась шия, а очі вилізли та стали дивитись в різні сторони. Тільки рудий вус нагадував, що це був одновусий. Він заскавулів та дременув з криками, що пожаліється Бевзю П’ятому. Друзі пішли далі вчорашнім шляхом на Ябедин. Тут Кузька і Кив пригадали, що Одновусий – Великий Брехун, перший радник Бевзя П’ятого.

ТАЄМНИЦЯ КРАЇНИ СУНИЦЬ

Антошка не знав скільки вже сидить в ямі. Хлопчик згадав лічилку про солдатів:

Ати-бати –
Йшли солдати.
Ати-бати –
На базар.
Ати-бати –
Що купили?
Ати-бати –
Самовар!

З’явилися солдати з самоваром та всі попили чаю з сухарями. Солдатики утворили піраміду і Антошка по них виліз. Руками він дістав ляди. Піднявши її, він почув голоси: Бевзь розповідав Зисиби, що коли Країною Суниць правив  Бевзь Перший, то чаклун сказав йому про прихід трьох чужих дітей, котрі принесуть різьблену гуцульську скриньку з сонячним зайчиком.  Зайчик тут перетвориться на яйце-райце і хто його розіб’є на Синій горі, той здійснить своє найзаповітніше бажання.

Антошка зрозумів про кого мова мовиться. Як тільки розіб’ється яйце, то всі діти стануть такі як Зисиби! Не буде окремо хвальків, ябед, підлабузників і заздр: кожен збере це в собі. І всі будуть коритись тільки Бевзю. Антошка подумав, що він був неграмотним, тому має таке дивне ім’я.

До кімнати раптом хтось заскочив. Хлопчик побачив жахливу потвору, яка розповіла, що діти навіки вкрали його вроду. Так Антошка довідався про історію, яку ви вже знаєте.

ЯБЕДИ НЕ СПЛЯТЬ

Діти знайшли три велосипеди та на них доїхали до міста Ябедин. Ябеди носили отруйно-зелені киптарики. Вони пішли до знайомого друга Киви – ябеди Мухи. Він запросив дітей на вечерю. За його будинком слідкували інші ябеди та через вікна побачили Отих Двох. Вони вирішили розповісти все Запеклому, щоби той склав доноса для Вуханя – радника Бевзя П’ятого. Наші герої цього не знали, адже міцно спали.

АНТОШКА ВЖИВАЄ ЗАХОДІВ

На наступний ранок Антошка знову виліз по піраміді солдатиків та побачив як до Бевзя прибіг одновухий Брехун, Зубань та радник Вухань. Бевзь кричав, що не може розбити яйце-райце, адже в ямі сидить тільки один хлопчик. Прилетіла сорока та доповіла: оті Двоє зараз сплять у Ябедині. Вухань додав, що хвальки ще не вийшли збирати суниці, а Кузька та Кива приєднались до чужих дітей.

Коли всі вийшли, то Антошка запримітив, що Бевзь схожий на декілька велетенських мішків з салом. А живіт наче справжня нога. На голові було руде волосся, а очі більше схожі на щілинки. Він почав їсти і за пів години злопав п’ятнадцять відер суниць, пташиного молока та діжку суничної наливки. ЗСБ (Зразковий Стопроцентний Бевзик) обтер його простирадлом та пішов геть. Хлопчик відчинив решітку та виліз з ями, наказавши Бевзю підняти руки догори. Коли прибіг ЗСБ, Антошка наказав відсунути ліжко від ями. Бевзь провалився у яму та застряг у отворі. Але хлопчик з ЗСБ зуміли його проштовхнути вниз.

РАДНИКИ ХОЧУТЬ ЯЙЦЯ-РАЙЦЯ

ЗСБ або Зразковий Стопроцентний Бевзик був височеньким хлопчиком майже без м’язів. Але з великою головою та чорними цяточками замість зіниць. Антошці вдалось і його зіштовхнути в яму як почулись кроки за дверима.

Він ховався за фіранкою і спостерігав за трьома радниками, котрі не побачивши Бевзя, почали битись за владу. Коли нарешті побачили відчинену ляду та відсунуте ліжко, то кинулись витягувати Бевзя з ями. Але йому потрібно було схуднути: по-іншому ніяк. Тому вони самі пішли на Синю гору, щоб розбити яйце-райце. А до Антошки з ями вискочили троє солдатів.

КУЗЬКА ПРОГОЛОШУЄ ЗАКЛЯТТЯ

Друзі з Мухою вирушили в дорогу. Дениско вів їх до Бевзь-города. Їсти хотілось так, що зводило шлунок. Тоді він згадав лічилку:

На майдані три контори
Роздавали помідори,
Ас-бас, кислий квас,
Фунт квасолі, фунт ковбас!

Вони всі разом наїлися. Крім того, Кузька, Кива та Муха вперше їли щось окрім суниць. Бевзики почали оточувати друзів з усіх боків з рогатками в руках. Попереду було двоє чоловічків на віслюках: Вухань і Зубань. Вони погрожували дітям ямою та випустили з торби білу ворону, котра перетворилась в змію, а потім в страшну відьму. Лариска згадала лічилку, а Кузька її голосно повторив:

Ене-бене рес!
Квінтер-квантер жес!
Ене-бене раба,
Квінтер-квантер – жаба!

Відьма перетворилась на жабу, а діти почали тікати на велосипедах. Погоня тривала.

ПРИЄМНЕ ВІДКРИТТЯ

Антошка глянув на місто Бевзя з двома вулицями, які перетинались у центрі. Там був його будинок. Хлопчик з солдатиками та самоваром пішли у сад та обійшли охорону. За чашкою чаю вони думали як зробити все правильно. Коли Антошка помітив на своїх сандалях напис: «Ленінград. Фабрика «Скороход»». Коли з дерева обізвався жайворонок, котрий вивів його до своїх друзів. За ними мчалась армія бевзиків з двома вершниками на віслюках.

ЗУБАНЬ ОДЯГАЄТЬСЯ В САМОВАР

Солдати схопили мідний самовар та жбурнули його в загін чоловічків. Він упав на голову Зубаневі, який покотився по дорозі. Злий Вухань стояв осторонь. Дениско і Антошка зраділи зустрічі, а Лариска розхвилювалась. Він кинувся до велосипеда. Погоня тривала. Зубань їхав з самоваром на голові.

Коли вони доїхали до місця, де розходилась дорога, то Антошка повів ворогів за собою, а друзі сховались за ліщиною.

Сам ліс противився армії бевзиків: одна гілляка поскидала з віслюків Зубаня й Вуханя. Всі безсило попадали під кущі.

ЩО ДУМАВ АНТОШКА

Антошка не знав куди йти і знову жайворонок підказав дорогу: потрібно йти до Заздри, адже його друзі під’їжджають до міста. Хлопчик біг щосили, не відчуваючи втоми. Дорогою йому трапився їжачок, котрий подякував за те, що не побоялись боротись проти бевзиків і Бевзя.

ГУЛЬКА І ГУЛЬЧИН НІС

У Заздрі не було будинків, тільки печери та горби. Місцеві діти були обідрані та билися. Антошка зустрівся з друзями. Він помирився з Ларискою та розповів таємницю Країни Суниць. Довелось зачекати солдатиків, котрі пішли купувати новий самовар. Тільки тут Антошка помітив в їхній компанії маленьку худеньку дівчинку в старому платті.

Друзі розповіли про Гульку: дівчинку заздру, котра поливала суниці. Вони зустріли її на околицях та взяли з собою, бо інші діти ображали Гульку. Коли повернулись солдатики на друзів налетів натовп розлючених заздр.

ЗНОВУ ПЕРШИЙ РАДНИК!

Перший радник, уже безвусий, вирішив за всяку ціну заволодіти різьбленою скринькою, поки Зубань і Вухань займаються дітьми. Він хотів стати Бевзем Шостим. Безвусий наказав бевзикам та заздрам в жодному разі не допускати дітей до Синьої гори. На заміну обіцяв, що вони матимуть все що захочуть.

ЄДИНИЙ ВИПАДОК, КОЛИ РОГАТКА ПРИНЕСЛА КОРИСТЬ

Заздри схопили дітей та відмовлялись їх відпускати. Гулька порадила дати чоловічкам щось таке, щоб вони заздрили один одному. Але що ж? Антошка витяг з кишені трофейну рогатку та вистрелив у сороку-білобоку, яка сиділа на березі. Хлопчик лишив її без хвоста і заздри від заздрості не знали, що робити.

Антошка кинув рогатку у натовп і заздри оточили її та почали битись. Скориставшись моментом друзі помчали до підніжжя Синьої гори.

СИНЯ ГОРА

Безвусий пішки йшов на Синю гору, залишивши бевзиків далеко позаду. Він дійшов до вузької ущелини з перекинутою деревиною. Він ступив на неї та полетів вниз, ледве встигнувши схопитись за гілку. Так і повис. Його врятував беркут: згори безвусий здався йому бараном та він схопив дядька. Роздивившись уважно свою здобич, птах викинув безвусого на галявину. Радник пішов далі. Коли стежка розділилась на дві. Перепілка, що сиділа в траві, порадила йти наліво. Проте дядько повернув праворуч, не повіривши їй.

Діти теж майже дійшли до палацу. Їм так хотілось, щоб у країні суниць був лад і добро. Коли дійшли до перепілки, то таки повернули наліво. Всі йшли мовчки, тільки Муха наспівував свою пісеньку.

ЗДРАСТУЙ, СОНЯЧНИЙ ЗАЙЧИКУ!

Перед дітьми відкрилась полонина, на якій стояв Скляний палац. Сонце, яке відбивали його стіни, просто сліпило очі. На золоту ганку сиділи цар, царевич, король, королевич, швець і кравець. На запитання хто вони, Антошка сказав, що вони Оті Троє. Друзям поклонились та двері палацу відчинились. Антошка пішов по скриньку, проходячи зал за залом. В маленькій скляній кімнаті стояв стіл із різьбленою скринькою. Хлопчик взяв її та пішов назад.

Коли хлопчик вийшов з палацу, то царя, царевича, короля, королевича, швеця і кравця не було. Вони пішли по суниці. Антошка з друзями глянули вниз: яка гарна була та Країна Суниць. До них вже підходили радники – безвусий, Зубань і Вухань та бевзики.

Антошка відчинив скриньку, а там було золоте яйце-райце. Хлопчик проказав: «Нехай всі хлопчики і дівчатка в Країні Суниць довідаються про себе правду і зрозуміють, що таке – добре, а що – погано!» та вдарив ним об край скриньки. З яйця-райця вихопилась хмарка та попливла до Країни Суниць.

Бевзики спинились та почали роззиратись. Вони спокійно пішли собі вниз. Радники враз зіщулились та полізли в чагарники. Кузька, Кив, Муха і Гулька почали сміятися і плескати руками. А Дениско, Лариска і Антошка усвідомили, що більше не повернуться додому. Раптом золота шкарлупа перетворилась на сонячного зайчика, котрий нагадав за лічилку. Виявляється діти забули її, але можна було вигадати нову. Їх нові друзі, Кузька, Кив, Муха і Гулька, захотіли до їх країни. Діти, міцно тримаючись за руки, склали нову лічилку:

Лічилочку діти складали весело і дружно. Міцно тримаючись за руки, вони заспівали:

Ой дана, дана, дана,
Здрастуй, скринько довгождана!
Розступіться, гори сині, –
Ясен зайчик в нашій скрині!
Ой сунички, зелен гай,
Земле-казко, прощавай!

Враз діти опинились на знайомій галявині біля піонерського табору. Вони почули дитячі голоси і до них вибігли відпочиваючі з вожатою Ліною Стьопівною. Мисочка і скринька були повні суниць. Та що там, суниць на галявині було дуже багато. Виявляється їх не було всього лише дві години.

А Кузька, Кив, Муха і Гулька змішалися з натовпом дітей. Зараз вони теж між вами. Може, зустрічали? Впізнати їх можна легко, бо діти до кінця не перевиховалися. Якщо десь зустрінете – допоможіть їм позбутися старих звичок хвальби, підлабузництва, ябеди та заздрощів. Усі вам спасибі скажуть.