Грає синє море (скорочено) - С. Тельнюк

С. Тельнюк “Грає синє море” скорочено читати 2 частину історичної повісті можна, щоб згадати сюжет твору.

“Грає синє море” скорочено 2 частина

Розділ перший
Пан Адамек ледь дібрався до лігвища розбійників. Він як міг розповів Амету Киримли про те, що сталося у бейлер-бея та як пан Сулятицький, виказавши Асана Касапчі, поїхав геть з Криму. Амет Киримли дуже розлютився. Він хотів посадити пана Адамка та двох його земляків на палі, але пан Адамек (о, як це було принизливо!) вблагав його про помилування. Поляків продали на турецьку галеру. Вони опинились на найнижчому ярусі веслярів. За декілька днів їх було вже не впізнати: вихудлі, побиті, втомлені вони мусили далі жити.

Пан Адамек познайомився з болгарином Вилком. Він зрозумів, що наближаються козаки, але думав, що вони йдуть прямо в пастку – він не знав, що у шпигунському листі, який передав пан Сулятицький дату походу козаків було виправлено і турки ще навіть не здогадувались про скорий прихід козаків. В цей час Трапезонт вже відпалав, а Синоп продовжував горіти…

Розділ другий
Яремко довго плавав морем, зачепившись за шматок щогли, аж поки не втратив свідомість. Опритомнів в якійсь хатині і не одразу зрозумів, що його підібрав турецький рибалка Абдалла. Доглядала його дівчинка Бібігуль. Так-сяк Яремко намагався розпитати про козаків. Але Абдалла нічого не знав про них. Яремко ледь не впав у відчай! Він зовсім не знав що йому робити і як дістатись тепер козаків.
Тим часом гірською стежкою до Стамбула їхав вершник – то був Кемаль Сус, найдосвідченіший розвідник турецької дефтерхани.

Розділ третій
Козаки йшли на північ. Хоч турки гадали, що вони тут же підуть на Стамбул, та помилились. Козаки йшли до Кафи. Вони вирішили висадити всіх врятованих невільників на берегах Азову і, напавши на Кафу, йти на Стамбул.
На отаманській чайці йшли розмови про престол і султана, про плани зруйнувати вщент турецький флот.
Ода-баші Селім разом з 10 кращими воїнами виїхав, як він сказав своїм побратимам, до Стамбула. Насправді ж він вирушив в Чорногорію розшукати свою мати Устю, про яку йому розповідала Галя.

Розділ четвертий
Настав день страти Софії і Спиридона. Мімар Муса сам не помітив як опинився у вирі подій – юрба сама віднесла його до ешафоту, на якому мали підвісити на гак Спиридона. Софію ж мали втопити. Юрба, а разом з нею і Мімар Муса просив Спиридона прийняти мусульманство, але той відмовився. Просила його і Софія, але він стояв на своєму. Мімар Муса був у розпачі. Відбулася страта. Крик Спиридона ще довго лунав в голові Мімара Муси.

Розділ п’ятий
Пан Станіслав Сулятицький тим часом їхав до маєтку пана Адамка і уявляв своє подальше прекрасне безбідне життя. Коли він прибув у Куряче Горло, то з “горем” повідомив, що пан Адамек Квятковський загинув від рук татар-розбійників, а цей маєток лишив йому. Та Марійка швидко зрозуміла його брехню і виставила геть за двері погрожуючи пістолями. Пан Сулятицький втік, облаявши пана Адамка і весь світ.

Розділ шостий
Ось уже пройшло декілька днів від страти Спиридона і Софії. І якщо останню було вже поховано, то Спиридон повільно конав на гаку. Мімар Муса не витримав цього і вночі вистрілив в свого друга. На останок той прошепотів спасибі.

Галя повернулась додому. Батько і мати були неймовірно раді такому неочікуваному і дивовижному поверненню. Але донька забажала йти в монастир. Вона вважала себе грішницею за те, що відмовилась від своєї віри, навіть у такий скрутний момент. І її ніщо й ніхто не міг зупинити.

Розділ сьомий
Яремко і Бібігуль опинились на турецькому поштовому судні. А сталося це так. Одного дня Абдалла не повернувся з риболовлі. Три дні хлопчик і дівчинка віглядали його на березі, але його не було. Ще через кілька днів до їхнього берега причалило невелике турецьке судно. Моряки напали на Бібігуль і тому вони з Яремком мусили рятуватись. Стрибнули в човен, який Яремко готував для себе і поплили геть. Вони провели декілька днів у морі, аж доки їх не підібрало поштове судно. Тепер воно йшло на Кафу.

Яремко прикинувся глухонімим, він боявся, що його допитуватимуть, якщо дізнаються, що він урус, козак. Але в Кафі він себе видав. На мурах фортеці він побачив свого старшого брата Мусія Ціпурину і загукав до нього. Добре, що цю ситуацію владнав Мусій, яуий був тут ледь не головним – зодчим Мімаром Мусою, що й будував цю фортецю. Яремко був радий знайти брата, але не розумів, чому він служить туркам. Муса як міг пояснив, що він – зодчий і йому просто необхідно будувати. Він не мав цієї можливості вдома, тож хоч тут зможе проявити свої таланти. Він будував мечеть Османіє, але йому наказали будувати ще й фортецю. Він змушений підкорятись, бо лише так зможе будувати те, що хоче.

Розділ восьмий
Козаки йшли на Кафу. Дорогою вони напали на турецьку галеру, на якій саме веслував пан Адамек. Турки були розбиті і галера несподіваним чином опинилась в руках пана Адамка. Він не знав як нею правити, але сяк-так привчився. Допомагав йому болгарин Вилко.

Розділ дев’ятий

Після бою біля Кафи козаки рушили на Босфор. Вони хотіли розбити весь турецький флот, але на заваді їм стала буря. Спочатку вона допомагала козакам, бо турки через сильний шторм не могли вести прицільний вогонь по чайках. Але потім буря стала лютувати ще більше і розкидати чайки в різні сторони. Загін Недайборща опинився в оточенні і не зміг з’єднатись зі своїми.

В ці буремні дні Олександр згадував як шість років тому він з Петром був у Стамбулі в складі цісарського посольства. Вони були під сербськими прізвищами Видич і Ніколич. Гуляючи Стамбулом, вони не тільки дивувались з краси столиці Османської імперії, але й з бруду і бідності простих людей. Багато з них просили милостиню, багато було з дітьми-каліками, яких вони калічили самі для хоч найменшого заробітку. Тоді ж Олександр з Петром бачили султана Мустафу. На його обличчі не виражалось жодної думки. Він був черствий і байдужий і не дивно, що бідняки його країни жили так погано.

Розділ десятий

Яремка з Бібігуль Муса вирішив перевести до фортеці – він помітив, що за ним стежать. Вночі, коли вони прибули до фортеці, Мусу кудись викликали. Бібігуль підслухала розмову і розповіла Яремку, що збираються скоїти замах на Олександра, ватажка козаків. Яремко тут же вирішив його попередити. Він заховався в одній із фелук, які саме мали відпливати назустріч козакам. Бібігуль була разом з ним.

За декілька годин після цього на фортецю напали козаки. Вони знайшли Мімара Мусу. Недайборщ спочатку не впізнав його, але Муса сам нагадав хто він. Він розповів, що Яремко врятувався, але, мабуть, поліз на одну з фелук, що тільки-но відплили. Недайборщ наказав Мусі бути перекладачем, а сам неабияк хвилювався за малого Яремка.

Розділ одинадцятий

Нарешті буря на морі почала вщухати, а вітер змінився на північний, що тільки допомогло козакам. Турецьку флотилію біля протоки Босфору було розбито. Несподівано на горизонті показались декілька фелук, на яких сиділи греки. Вони йшли просто на отаманську чайку, просили про допомогу. Несподівано двоє вистрибнули з однієї з фелук і чийсь знайомий голос почав гукати: “Стріляйте! Тут Гаспареоне!”. Йован вистрілив в підозрілі мішки, що виднілись на одній з фелук і пролунав страшенний вибух – фелуки розлетілися на друзки. Козаки почали ловити тих, хто опинився в морі. Яремка з Бібігуль врятували, а Гаспареоне нарешті схопили.

На отаманській чайці відбувалась нарада. Турецький флот було знищено і залишалось тільки йти на Стамбул. Але Олександр виступив з повідомленням, що зрікається свого султанського титулу. Він не хотів бути султаном, бо в кожного з них руки так чи інакше в крові. На Стамбул вирішили не йти. Поки Туреччина відновлюватиме свій флот в українців буде трохи часу для відпочинку.

А на Кафі Мімар Муса, скоро після того як його відпустили козаки, побачив як його будинок палає. Він не міг допустити, щоб згорів дорогоцінний рукопис українського математика і звіздаря Анастасія Слабошпицького, який зберігався у нього в стіні. Він кинувся просто у вогонь. Майже одразу після цього дах будівлі обвалився.

Розділ дванадцятий

Ода-баші Селім після довгої подорожі нарешті прибув в Чорногорію. Яничарів там зустріли не надто радісно. Та Селім сказав, що вони прийшли з миром до Усті воїтельниці. Коли ж Устя підійшла до нього, то майже одразу зрозуміла, що перед нею стоїть її син. Та клятва, яку вона дала – вбивати всіх яничарів – не дала бути їй щасливою. Вона сама зняла своєму синові голову з пліч.

Розділ тринадцятий

Панові Адамку так сподобалась морська справа, шо він геть забув свої давні мрії про мирне життя і маєток. Він став справжнім піратом і його шаранта “Марія” наганяла страху на всі турецькі судна. Одного разу він захопив турецьку галеру з дуже дорогоцінним товаром – українськими дівчатами. Не довго думаючи він наказав кожному моряку вибрати собі дівчину і зійти на берег. Так і зробили. Лишилась одна без пари – то була Ривка. Спочатку пан Адамек розгубився, бо не знав, що з нею робити. Аж тут Ривка нагадала про борг її батькові, який пан Адамек зробив рік тому у корчмі. Болгарин Вилко підказав, що вона і має віднести цей борг. Так і зробили.

Розділ чотирнадцятий

Козаки повертались додому. Наостанок вони вирішили зайти до Ячакова – там ще лишились турки. Під покровом ночі козаки захопили турків, яких було у декілька разів більше! Вранці, коли турки оговтались, то почали наступ. Козаки вирішили відбиватись до останнього. Коли ситуація стала зовсім скрутною несподівано надійшла підмога. Так нарешті закінчилась Хотинська війна.

Замість епілогу

Через два тижні Петро Скрипник прибув у Куряче Горло, а ще через два місяці Марійка народила сина, якого назвали Тимошем,в пам’ять про Клюсика. Ярема Ціпурина одружився з Бібігуль, яка, прийнявши християнство, стала Ганною. Карпо Недайборщ незабаром загинув під час походу отамана Михайла Дорошенка на Крим. Пан Адамек, добре погулявши Чорним морем, вийшов в Середземне, а потім і в Атлантику. Його “Марію” бачили то в Карибському морі, то біля берегів Мадагаскару.

Султана Мустафу через кілька літ скинули з престолу і його сліди загубились у вирі подій. Турки кільканадцять літ відновлювали свій флот, щоб знову напасти на Україну. Лише після підписання Переяславських угод з Росією у 1654 році Османська імперія зупинила свій наступ на українські землі.
Події Хотинської війни 1621-1623 років ще довго жили у пам’яті народу.

Автор: cup_of_flowers