Василь Герасим’юк коротка біографія

Василь Герасим’юк біографія скорочено розповість про життєвий і творчий шлях українського поета. Повідомлення про Василя Герасим’юка допоможе скласти хронологічну таблицю його життя та творчості.

Василь Герасим’юк біографія скорочено

Народився 18 серпня 1956 р. в м. Караганді (Казахстан), куди були вислані його батьки на «вічне поселення». Наприкінці 50-х рр. батьки змогли повернутися в рідне с. Прокурава (Косівський район, Івано-Франківська область), де й минуло його дитинство.

Навчався у Коломийській середній школі. У 1978 р. закінчив українське відділення філологічного факультету Київського університету ім. Т. Г. Шевченка.

Писати Герасим’юк почав ще в шкільні роки. Його поетичний дебют відбувся 1982 року, коли вийшла його перша збірка віршів «Смереки».  Його вірші потрапили на сторінки літературних журналів, швидко привернули увагу читачів.

Працював у видавництвах «Молодь» і «Дніпро» (1978–1992). У видавництві «Молодь» спочатку був редактором, згодом став завідувачем
редакції. Потім був старшим редактором поезії видавництва «Дніпро».

1983 – став членом Національної спілки письменників України

Найвідоміші збірки Герасим’юка – «Смереки», «Потоки», «Космацький узір», «Діти трепети», «Осінні пси Карпат», «Серпень за старим стилем», «Пост у повітрі», «Була така земля»

1997 – член Асоціації українських письменників (АУП)

2003 – Лауреат Шевченківської премії.

Від 2011 — ведучий програми «Діалог» на телеканалі Культура.

Василь Герасим’юк особисте життя

Живе і працює в Києві.

Дружина Галина – математик. Вони разом, що зі студентських часів.  Донька Олена – поетка.

Василь Герасим’юк збірки

• «Смереки» (1982) — перша поетична збірка, у якій він чинив власне першовідкриття Карпат як світу особливого співжиття природи й людини; інтимізацію цього світу.
• «Потоки» (1986). Назва збірки не довільна: потоки — одна з тих стихій, що творять величний, грізний і очисний космос Карпат («високі потоки» — символ і нещадної, і життєдайної плинності й безупинності, неминущості минущого).
• «Космацький узір» (1989). У ній знайшло вихід і те, що нагромаджувалося в душі, планувалося раніше, відлунюючи розкиданими в просторі голосами,— і те, що визрівало в атмосфері суспільного піднесення 80-х.
• «Діти трепети» (1991) — найдраматичніша збірка у творчій спадщині В. Герасим’юка минулого десятиліття. До неї ввійшли вірші, писані переважно в період піднесення національно-демократичного руху, коли складалися об’єктивні й суб’єктивні передумови для здобуття омріяної державної незалежності України.
• «Осінні пси Карпат» (1999) — своєрідний підсумок творчого шляху поета. Збірка мала підзаголовок «Із лірики 80-х», хоча містила дещо із 90-х.
• «Серпень за старим стилем» (2000) — своєрідне доповнення до «Дітей трепети», як повернення до себе молодшого.
• «Поет у повітрі» (2002) — вершина свого самовираження поета — його свободи. За цю збірку В. Герасим’юк одержав національну премію України ім. Т. Шевченка.
• «Була така земля» (2003) — назву до цієї збірки взято із вже раніше створеної — «Потоки», нове зібрання твору дещо розширено: Як утрату не лише традиційних уявлень, а й самого світу, що ці уявлення породжував.
• «Папороть» (2006) — ця книжка складається з двох розділів. Перший — «Суха різьба» — поезій останнього часу. До другого — «Чорні хлопці» — увійшли окремі твори і фрагменти з написаного переважно в останній чверті минулого століття. У збірці органічно поєднані нові твори і краще з доробку митця, що давно стало невід’ємною частиною сучасної української поезії.

Василь Герасим’юк особливості творчості

Поетичний світ В. Герасимка відбиває нерозривний зв’язок автора з його рідним краєм — Гуцульщиною. Митець звертається до різних проявів народного буття. Його захоплює духовна краса українських горян, він переймається їх проблемами, намагається зазирнути в глиб народної душі. У цьому поетові допомагає добре знання народних звичаїв, вірувань.
У творчій манері митця відчувається бажання поєднати досвід духовного життя українського народу із загальнолюдськими культурними надбаннями. Поезії митця засвідчують його значний інтелектуальний потенціал, схильність до філософських роздумів. Характерною рисою художніх пошуків Герасим’юка виступає поєднання християнської духовності з давніми гуцульськими віруваннями.
Поет виступив продовжувачем традицій верлібру в українській літературі, показав себе у цьому справжнім майстром. До нього верлібр з успіхом використовували Леся Українка, І. Франко, П. Тичина, М. Рильський, інші відомі митці слова. Такий вірш відобразив формування певного поетичного світогляду, здатного відобразити життя в усій його складності й мінливості. Саме верлібр якнайкраще підходить для відтворення самобутнього світобачення Герасим’юка, тісно узгодженого з прадавніми гуцульськими уявленнями про людину й довкілля.
Змальовуючи глибинну єдність свого ліричного героя з людьми, звичаями, природою гуцульського краю, Герасим’юк утверджує думку про особливу роль, яку в житті кожного відіграє мала батьківщина. Нерозривний зв’язок із родовою традицією зовсім не заважає йому вільно почуватися у світовій культурі. Звертаючись до світових образів та мотивів, поет оригінально й художньо переконливо розкриває їх нові грані в національному духовному контексті.