У новелі «Марія» зображено образ селянки, трьох синів якої забрала кривава хуртовина. У творі описані роздуми письменника про долю народу, про його складні шляхи до визволення з-під колоніального гніту.
Стефаник “Марія” аналіз (паспорт) твору
Автор – Василь Стефаник
Рік написання – 1916
Твір було присвячено світлій пам’яті Івана Франка.
Жанр – новела
Напрям – експресіонізм
Тема – розповідь про тяжку долю жінки, про боротьбу українців за незалежність, про складні шляхи визволення з-під колоніального гніту.
Ідея – уславлення борців за вільну Україну на початку ХХ ст. Утвердження патріотизму і гуманізму,
Автор відтворює у новелі всю глибину нашої національної трагедії – жах братовбивчої війни, плюндрування цілого народу, роздертого поміж двох ворогуючих імперій, прагнення до об’єднання українських земель і української нації.
Характеристика Марії:
- Марія – добра, ніжна, спокійна жінка та матір. У той же час у її характері присутні твердість, достоїнство, здатність постояти за себе. Оточуючі цінують її за працьовитість, здатність виявити співчуття. Марія випромінює навколо себе тепло, увагу. Вона завжди готова допомогти людині, що потрапила в лихо. У шлюбі вірна, любляча мати, віддає всю себе дітям. Це образ матері-страдниці.
Ознаки експресіонізму в новелі “Марія”: використання образів-символів; широко використовувану експресіоністами «нервову» емоційність ілюструє епізод, коли жінка, душу якої події абсурдної братовбивчої війни наповнили болем і розпачем, ладна була вкоротити собі віку без синів, та потім усвідомила: біль утрати не повинен відділити її від їхнього патріотичного вибору.
Композиція
Особливість композиції – у поєднанні трьох часових вимірів: минуле, сучасне, минуле. Це зроблено для того, щоб зобразити події цілої епохи за допомогою зіставлення мирної праці, родинного щастя (минуле) та війни, крові, руїн (теперішнє).
Сюжет новели не класичний, бо тут традицiйнi елементи, як-от:
- експозицiя – Марiя на призьбi;
- зав’язка – прихiд козакiв;
- розвиток дiї – розмова з «гостями»;
- кульмiнацiя – виступ сивого козака;
- розв’язка – козацька пiсня, – переплетенi з позасюжетними вкрапленнями (рефлексiйними звертаннями до минулого головної героїнi та iнших персонажiв, лiричним вiдступом-описом внутрiшнього стану Марiї пiд час пiснi, змалюванням жахливих картин вiйни).
Кульмiнацiєю твору є виступ старого козака, який пiсля чергових звинувачень Марiї у злочинних намiрах не витримав i скинув з себе одежу, демонструючи, що не має сорочки, що з великого скарбу в нього є лише хустка, яку мати поклала, щоб побратими накрили очi, коли прийде смертний час. Марiя зрозумiла, що її «гостi» – це тi самi українцi, яких так поважали її сини, що й вони вболiвають за долю України, тiльки невiдомо чому опинилися у ворожому таборi. І на пiдтвердження цього усвiдомлення залунала пiсня.
Проблематика твору «Марія»
- війна і люди;
- боротьба за «мужицьке право»;
- віковічне прагнення штучно розмежованих українців до возз’єднання;
- патріотизм;
- добро і зло;
- любов і моральність;
- пошуки людиною смислу існування;
- віри і зневіри;
- милосердя;
- особистого і суспільного;
- самозречення в ім’я України;
- національної гідності;
- роль революційних ідей Т. Шевченка у національно-світоглядному формуванні приниженого і безправного суспільства.
Стефаник “Марія” скорочено
Уже сивоволоса Марія сидить на приспі і згадує минуле. На її думку дівчата взагалі не повинні народжуватися, бо одні вже в землі, а інші в шинках. Вона навіть своїх двох дочок закопала в потайничок, коли дізналася, що до села ідуть нові козаки.
Маріїна хата стара, облупана і обдерта. Її сини на війні.
Марія поринула у щасливі спогади: коли вона була молодою, працювала в полі, мала маленьких дітей та коханого чоловіка. Вона пригадує їхнє дитинство, коли з чоловіком брали їх на ніч у поле, коли, повертаючись ранком додому, «гралася ними, як дівка биндами».
Потім її сини підросли та пішли до школи. Потім, за бунт, їх ув’язнили, але це зрівняло Марію з матерями панів, що також їхали до своїх дітей до Львова. На канікулах у домі часто було багато товаришів її синів. Завжди було шумно й весело. Вони співали, читали книги, а її серце раділо.
З початком війни два старші сини зібралися до війська. Найменший теж хотів іти. Уже перед відходом вона взяла ніж і сказала, що вб’є себе, якщо наймолодший Дмитро не лишиться з нею.
Минуло багато часу, а вона й досі картає себе за те, що в ті дні просила в синів, аби залишився з нею хоч молодший. І відчула, що образила своїм проханням усіх трьох, відштовхнула від себе, адже йшлося про найсвятіше — про Україну, яка покликала своїх дітей. Тільки одна ніч минула після тієї розмови з синами, а Марія відчула свою провину.
Очунявши після спогадів, Марія зрозуміла, що лишилася одна, що її діти ніколи уже не повернуться до неї.
Люди здуріли. Увесь світ палав. Була війна, багато людей загинуло. Її найменшого сина заслали в Сибір, бо він назвав царя катом. Чоловік повіз офіцерів і не повернувся.
Спогади жінки перервали козаки, які попросилися до її хати на перепочинок. Після довгих вмовлянь, вона все ж впустила їх. З їжі у неї був тільки хліб. Стягуючи з полиці буханку, козак скинув портрет Шевченка. Марія одразу заховала його в пазуху і сказала, що навіть якщо вони битимуть її, як попередні гості, не бачити їм малюнка. Тоді наймолодший козак поцілував їй руку і сказав, що вони лише хочуть віддати належну шану Кобзарю. Козаки поклали два хліба, портрет, і прикрасили все вишитими хустинками, що їм їх дружини дали перед відходом. Після цього Марія зрозуміла, що то і є ті «українці», якиї її сини так любили.
Щоб вшанувати Тараса, козаки заспівали. Коло хати зібралися люди. Пісня зцілювала серце Марії, повертала в щасливі часи. Коли хлопці перестали співати, вона не могла навіть поворухнутися.
Молода дівчина Катерина розповіла козакам про тяжку долю господині дому. Тоді підійшла ближче і пошепки порадила не будити жінку, якій їх спів нагадав про рідних синів… Нехай їй здається, що це її діти тут з нею, за якими вона тужить.
