Аналіз вірша “Вечорова гармонія” допоможе зрозуміти, що хотів передати автор читачам та скласти літературний паспорт твору.
Бодлер “Вечорова гармонія” аналіз (паспорт твору)
Автор – Шарль Бодлер (1821 – 1867)
Рік видання – 1857
Цикл – «Сплін та ідеал».
Збірка – “Квіти Зла”
Рід – лірика.
Жанр – сонет
Лірика – сугестивна
Тема – почуття, які відчуває ліричний герой, напередодні важливої події. Ці почуття поет прирівнює до дзвону, звуків скрипки і зітханнями.
Основна думка – справжнє мистецтво має бути незавершеним, таємничим.
Центральним персонажем цього олександринського сонета є Жанна Дюваль, найважливіша любов поета та муза багатьох віршів.
У вірші «Вечорова гармонія» відчувається якась недомовленість, незавершеність. Цей твір є прикладом сугестивної лірики.
Сугестія — навіювання, спонтанний вияв емоцій. Сугестивна лірика — ліричні твори, побудовані на асоціаціях та інтонаційних відтінках, звернені до емоційної сфери читача. Предметом зображення в сугестивній ліриці є духовний стан, внутрішні конфлікти морально-психологічного характеру.
У вірші «Вечорова гармонія» змальовано «пейзаж душі». Перед читачами розгортається чудова картина вечірнього пейзажу, у якому все зачаровує. Звук скрипки, серце якої «десь тремкоче стоголосне», зливається зі співом «росного стебла» у неймовірному кружлянні «меланхолійного вальсу».
“Вечорова гармонія” художні засоби твору
- епітети – повітрі голубім, сумна краса, меланхолійний вальс, спокої віковім, минулій світлій днині.
- метафори : пірнуло сонце в кров, що застигає в сині, Вже квіти куряться; ридає скрипка;
- порівняння: Вже квіти куряться, немов кадильний дим; Ридає скрипка десь, як серце в самотині.
- повтори: ридає скрипка десь, як серце в самотині; сумна краса небес в спокої віковім; зненавидівши те, що чорним звуть нічим;
Вечір викликає у героя різні почуття та асоціації. Глибоке враження на нього справляють захід сонця, нічна тиша, буяння трав і дерев. У вірші досягається відчуття гармонії за допомогою поєднання звуків та ароматів, почуттів і вражень.
Вірш дуже мелодійний. Ця мелодійність забезпечується повторами, прийомами асонансу (часте повторення звуків «о» та «у», що передають протяжність мелодії) та алітерації (багато сонорних звуків «м», «л», «н». Разом з тим часте повторення «р» вносить відчуття тривоги).
У вірші “Вечорова гармонія” розповідається про невимовну тугу особистості, прагнення гармонії, недосяжність ідеалу, про життя і смерть.
Кривавий захід сонця набуває символічного значення. Він уособлює душевні втрати, що завжди супроводжують життя людини. Але в останньому рядку звучить світла нота: згадка про кохану «Та сяє, мов потир, твоє лице мені». Невипадковою є згадка про потир, адже кохання набуває ознак святості. Саме таким і є це почуття.
Образи сонця, «світила життєносного», що «упало в кров свою», серця скрипки, «що труну ненавидить і вені») небес високих і смутних навіюють тривогу і передчуття недовговічності цієї вечорової гармонії.
У фіналі твору Бодлер використовує прийом синтаксичного протиставлення: «Упало в кров свою світило життєносне, / Та сяє, мов потир, твоє лице мені».
Створюючи “Вечірню гармонію” автор прагнув передати читачеві муки ліричного героя, створюючи неповторний сюжет вірша. Думки мученика супроводжуються звуками скрипки і дзвоном дзвонів, надаючи віршу якусь драматичність.
У вірші «Вечорова гармонія» є певна недомовленість і незавершеність. Поет яскраво ілюструє тезу про те, що справжнє мистецтво має бути незавершеним, щоб дати змогу читачеві домислити його на свій розсуд. У творі поєднані воєдино краса й таїна, сплетені різні начала. Однак, незважаючи на всю суперечливість поданої картини, автор стверджує гармонійну цільність особистості в усіх її складних почуттях.
Поезія насправді складається не з 16, а з 10 рядків, адже кожен другий та четвертий рядок попередньої строфи стає першим та третім у наступній, створюючи неймовірний ритм-настрій, водночас заспокійливо-захоплюючий і піднесено-умиротворений.
Шарль Бодлер «Вечорова гармонія» аудіовірш
“ВЕЧОРОВА ГАРМОНІЯ” вірш Бодлера
Вечірній час прийшов. На кожній стебелині
вже квіти куряться, немов кадильний дим;
і звуки, й пахощі в повітрі голубім;
меланхолійний вальс, кружіння й млості дивні.
Вже квіти куряться, немов кадильний дим;
ридає скрипка десь, як серце в самотині;
меланхолійний вальс, кружіння й млості дивні;
сумна краса небес в спокої віковім.
Ридає скрипка десь, як серце в самотині,
зненавидівши те, що чорним звуть нічим;
сумна краса небес в спокої віковім,
пірнуло сонце в кров, що застигає в сині…
Зненавидівши те, що чорним звуть нічим,
шукає серце втіх в минулій світлій днині.
Пірнуло сонце в кров, що застигає в сині,
а слід горить в мені потиром золотим. …..
(Переклад Михайла Драй-Хмари)
“ВЕЧОРОВА ГАРМОНІЯ” вірш у перекладі Павичка
Надходить час, коли стебло співає росне,
Немов кадило, цвіт димує в тишині;
Мелодій повіви зринають запашні,
Меланхолійний вальс та очманіння млосне!
Немов кадило, цвіт димує в тишині,
І серце скрипки десь тремкоче стоголосне,
Меланхолійний вальс та очманіння млосне,
Як вівтар, небеса високі і смутні.
І серце скрипки десь тремкоче стоголосне,
Те серце, що труну ненавидить і в сні!
Як вівтар, небеса високі і смутні,
Упало в кров свою світило життєносне.
Те серце, що труну ненавидить і в сні,
З минувшини бере світання високосне,
Упало в кров свою світило життєносне,
Та сяє, мов потир, твоє лице мені.
(Переклад Дмитра Павличка)
