Оповідання “Гусенятко” скорочено нагадає зворушливу історію про батьківську турботу серед птахів.
Микола Вінграновський “Гусенятко” скорочено
Коли народилось маленьке гусенятко, мама вкрила його крилом та заплакала. Його двоє братів та четверо сестричок народилось ще у травні, коли і треба було. А зараз вони з татом пасуться на озимині та літають над плавнями з полем. А воно вилупилось аж восени, коли іній став прилипати на зелене латаття і вже ніхто не думав, що з пізнього яйця щось буде. Тому і плакала мати-гуска: адже вночі табун відлітає в теплі краї.
Вона думала: що робити з малим? На спину не посадиш і гусеня саме не полетить. Скоро зима, а що їсти, а як рятуватись від мисливців та хижаків? Гусці вперше за довге життя нічого не хотілось. І поради спитати не було в кого.
А гусеня собі солодко спало під маминим крилом. Коли це прилетів гусак з дітьми, й почали вони чиститись. Тут тато вперше побачив своє запізніле гусеня. Він порадив мамі-гусці полетіти повечеряти на озимину, але застеріг: за очеретом сидять в засідці троє мисливців.
Гуска полетіла. Раптом пролунало кілька вистрілів. Тато занепокоєно дивився в далечінь і поглядом шукав гуску. Почався дощ і мале гусеня пірнуло під татові груди, знову солодко заснувши.
Знову почулись постріли. Серце гусака мало не вискочило з грудей. Раптом з очерету показалась захекана мама-гуска.
- Що ж його робити? – запитала вона.
- Лети з дітьми. Я залишусь з малим і зачекаю поки воно стане на крила, – відповів батько.
Стара гуска відповіла, що не залишить їх самих: нехай діти летять вночі з табуном. Вони довго сперечались. Але було вирішено, що стара гуска очолить табун, а тато з гусеням залишаться поки що в гнізді. Мати підійшла до малого і сказала, що б краще воно не вилупилось. Тоді б і проблем таких не було.
Вночі гуси знялись у небо і гусак відчув, як ніч стала тиснути на нього, веселий очерет перестав шелестіти, вороже схиляючись над ним. Дощ не вщухав і прибувала вода. До гнізда стали підпливати ондатри. Гусак засичав що було сил, щоб захистити своє дитинча. Воно злякавшись, заплакало і забилось під батькові груди. Гніздо швидко понесло течією. Мале гусеня захотіло сполоснутись і шубовснуло в воду.
- Я тобі дам! Там судаки и соми! – тато другим крилом намагався витягнути малого назад, коли щось вдарило його по лапі.
Гніздо закрутило у воді. Гусак боявся, що воно розпадеться й вони загинуть. Попереду замелькали вогні та заграла музика. Їх нещадно несло до баржі. З баржі вже було чути крики людей: «Птиця, птиця!»
Гусак зачепився крилом за антену і впав на вугілля. Тріпавши крилами, він став чорніше вугілля і думав про своє маля. Він ставав все далі від свого гусеняти. А до нього вже ліз чоловік. Гусак підняв голову і чолов’яга схопив його за шию.
- Зловив! – закричав чоловік в світлі прожектора.
Зібравши сили, він ударив чолов’ягу по обличчю і вирвався з рук. Де ж його гусенятко? Куди летіти? Тато закричав, але з горла вилетіло майже беззвучне шипіння. Гусака несло по воді всю ніч, поки не прибило до металевої сітки перед греблею ГЕС.
Гусак спробував поїсти і пірнув, ловлячи верховодку. Злетіти не вдалось: крило пекло та боліло. Де ж моє маля? З цими думками він спробував ще раз злетіти і таки вдалось. Тяжко, але гусак злетів. Його помітили рибалки и почали кричати. Гусак впав у воду. Люди намагались впіймати птицю на блешню. Гусак тільки і встигав ухилятись від них.
Зібравши всі сили він знову злетів, шукаючи поглядом, куди можна було сховатись. Помітивши лозовистий острівець він впав на пісок.
А що ж трапилося з гусенятком? Коли тато велів йому плигати, вода обгорнула його тільце і понесла. Навкруги було темно і страшно, шумів човен. Вода то поглинала його, то знову викидала на поверхню. Гусенятко вирішило не тікати. Воно підплило до баржі, вибравши затишне місце і заснуло. Йому снились гуси…
«Здрастуй, дурне».— «Та я не дурне, я дике».— «Ну, раз дике, то йди до мене, не бійся, я сталевар, а це моя жінка Валя і троє моїх синів, вони теж сталевари. Я в бочку тебе на ніч посаджу біля сарая, щоб тебе, часом, ніхто не зобидив, щоб тебе наші гуси не били».— «Та не будуть вони мене бити».— «А може, будуть!» — «Та не будуть!» — «А як і не будуть, то все одно не хочу, щоб на тебе дивилися».— «Оце подивися, яка в мене шия гарна, ну як в старого гусака. Погрій мене».— «А чого ж, іди за пазуху».— «Та я замурзане, от!» — «Дивися, Валю, як воно у мене за пазухою сидить. Заснуло. Ніжкою дрібає, мабуть, сниться йому, що пливе. Валю, та виключи той телевізор, бо прокинеться. Ти диви, як воно до тебе притулилося…» — «Тату, віддайте гусенятко нам. Нащо воно вам? У вас свої гуси є».— «Так у нас домашні».— «То віддайте його нам, тату!» — «А де ж ви його держати будете, на балконі? Та і діти у вас такі, що замучать його в перший вечір…» — «Тоді мені, тату».— «Кому, тобі?» — «Та мені».— «Так тобі ж в армію через місяць!»
Досвітку наче хтось йшов. Малому важко було вистрибнути з бочки, щоб поглянути хто то йде. Йому вдалось вибратись на бочкове ребро. Гусеня зраділо: від води городом до нього йшов його сірий тато.
Автор – Гнатюк Юлія
Авторські права на переказ належать сайту dovidka.biz.ua.
