Оповідання “Гусенятко” скорочено читати варто, щоб дізнатися зворушливу історію про батьківську турботу серед птахів. Стислий переказ розповідає лише про головні події.
Микола Вінграновський “Гусенятко” дуже скорочено
Коли народилось маленьке гусенятко, мама вкрила його крилом та заплакала. Його двоє братів та четверо сестричок народилось ще у травні, коли і треба було. А зараз вони з татом пасуться на озимині та літають над плавнями з полем. А останнє вилупилось аж восени, коли іній став прилипати на зелене латаття і вже ніхто не думав, що з пізнього яйця щось буде. Тому і плакала мати-гуска: адже вночі табун відлітає в теплі краї.
Вона думала: що робити з малим? І на спину не посадиш і саме не полетить, Скоро зима, а що їсти, а як рятуватись від мисливців та хижаків? Гусці вперше за довге життя нічого не хотілось. І поради спитати не було в кого.
А гусеня собі солодко спало під маминим крилом. Коли це прилетів гусак з дітьми, й почали вони чиститись. Тут тато вперше побачив своє запізніле гусеня. Він порадив мамі-гусці полетіти повечеряти на озимину, але застеріг: за очеретом сидять в засідці троє мисливців.
Гуска полетіла. Раптом пролунало кілька вистрілів. Тато занепокоєно дивився в далечінь і поглядом шукав гуску. Почався дощ і мале гусеня пірнуло під татові груди, знову солодко заснувши.
Знову почулись постріли. Серце гусака мало не вискочило з грудей. Раптом з очерету показалась захекана мама-гуска.
- Що ж його робити? – запитала вона.
- Лети з дітьми. Я залишусь з малим і зачекаю поки воно стане на крила, – відповів батько.
Стара гуска відповіла, що не залишить їх самих і запропонувала старшим дітям летіти вночі з табуном. Вони довго сперечались. Але було вирішено, що стара гуска очолить табун, а тато з гусеням залишаться поки що в гнізді. Мати підійшла до малого і сказала, що б краще воно не вилупилось. Тоді б і проблем таких не було.
Вночі гуси знялись у небо і гусак відчув, як ніч стала тиснути на нього, веселий очерет перестав шелестіти, вороже схиляючись над ним. Дощ не вщухав і прибувала вода. До гнізда стали підпливати ондатри. Гусак засичав що було сил, щоб захистити своє дитинча. Воно злякавшись, заплакало і забилось під батькові груди. Гніздо швидко понесло течією. Мале гусеня захотіло сполоснутись і шубовснуло в воду.
- Я тобі дам! Там судаки й соми! – тато другим крилом намагався витягнути малого назад, коли щось вдарило його по лапі.
Гніздо закрутило у воді. Гусак боявся, що воно розпадеться й вони загинуть. Попереду замелькали вогні та заграла музика. Їх нещадно несло до баржі. З баржі вже було чути крики людей: «Птиця, птиця!»
Гусак зачепився крилом за антену і впав на вугілля. Він став чорніше вугілля і думав про своє маля. Він був уже далеко від свого гусеняти. А до нього вже ліз чоловік. Гусак підняв голову і чолов’яга схопив його за шию.
- Зловив! – закричав чоловік в світлі прожектора.
Зібравши сили, він ударив чолов’ягу по обличчю і вирвався з рук. Де ж його гусенятко? Куди летіти? Тато закричав, але з горла вилетіло майже беззвучне шипіння. Гусака несло по воді всю ніч, поки не прибило до металевої сітки перед греблею ГЕС.
Гусак спробував поїсти і пірнув, ловлячи верховодку. Злетіти не вдалось: крило пекло та боліло. Де ж моє маля? З цими думками він спробував ще раз злетіти і таки вдалось. Тяжко, але гусак злетів. Його помітили рибалки и почали кричати. Гусак впав у воду. Люди намагались впіймати птаха на блешню. Гусак тільки і встигав ухилятись від них.
Зібравши всі сили він знову злетів, шукаючи поглядом, куди можна було сховатись. Помітивши лозовистий острівець він впав на пісок.
А що ж трапилося з гусенятком? Коли тато велів йому стрибати, вода обгорнула його тільце і понесла. Навкруги було темно і страшно, шумів човен. Вода то поглинала його, то знову викидала на поверхню. Гусенятко вирішило не тікати. Воно підплило до баржі, вибравши затишне місце і заснуло. Йому снились гуси…
«Здрастуй, дурне».— «Та я не дурне, я дике».— «Ну, раз дике, то йди до мене, не бійся, я сталевар, а це моя жінка Валя і троє моїх синів, вони теж сталевари. Я в бочку тебе на ніч посаджу біля сарая, щоб тебе, часом, ніхто не зобидив, щоб тебе наші гуси не били».— «Та не будуть вони мене бити».— «А може, будуть!» — «Та не будуть!» — «А як і не будуть, то все одно не хочу, щоб на тебе дивилися».— «Оце подивися, яка в мене шия гарна, ну як в старого гусака. Погрій мене».— «А чого ж, іди за пазуху».— «Та я замурзане, от!» — «Дивися, Валю, як воно у мене за пазухою сидить. Заснуло. Ніжкою дрібає, мабуть, сниться йому, що пливе. Валю, та виключи той телевізор, бо прокинеться. Ти диви, як воно до тебе притулилося…» — «Тату, віддайте гусенятко нам. Нащо воно вам? У вас свої гуси є».— «Так у нас домашні».— «То віддайте його нам, тату!» — «А де ж ви його держати будете, на балконі? Та і діти у вас такі, що замучать його в перший вечір…» — «Тоді мені, тату».— «Кому, тобі?» — «Та мені».— «Так тобі ж в армію через місяць!»
Досвітку наче хтось йшов. Малому важко було вистрибнути з бочки, щоб поглянути хто то йде. Йому вдалось вибратись на бочкове ребро. Гусеня зраділо: від води городом до нього йшов його сірий тато.
Автор – Гнатюк Юлія
Авторські права на переказ належать сайту dovidka.biz.ua.
“Гусенятко” короткий переказ
Одного осіннього дня, коли на зеленому лататті вже блищав іній, а гуси готувалися до відльоту, на світ з’явилося маленьке гусеня. Воно було слабке та змучене. Його мама, стара гуска, накрила маля своїм теплим крилом і заплакала: табун мав відлітати вночі, і вона не знала, що робити. Її чоловік — гусак — разом з іншими гусьми пішов пастися на озимину, готуючись до довгого перельоту. Весняні діти гуски вже були дорослі й сильні, а це маля народилося зовсім не вчасно, коли навколо холод і небезпека.
Гуска стояла перед важким вибором: летіти разом із табуном, залишивши маленьке гусеня напризволяще, чи залишитися з ним і ризикнути життям. Вона розуміла, що зима близько, що прийдуть морози, хижаки, мисливці, а їжі буде обмаль. Але як покинути своє дитя? Їй здавалося, що вперше за своє життя вона не хоче більше жити.
Тим часом гусак повернувся з дітьми. Він побачив своє маленьке, слабке, ще зовсім беззахисне дитинча й задумався. Він порадив мамі-гусці полетіти повечеряти на озимину, але попередив, що за очеретом сидять в засідці троє мисливців.
Гуска полетіла. Раптом пролунало кілька вистрілів. Гусак із тривогою чекав, чи повернеться його дружина.
На щастя, гуска скоро повернулася, хоч і була змучена й налякана. Вони разом вирішили: вона має летіти з табуном і вести весняних дітей у теплі краї, а він залишиться з осіннім малям і спробує якось перезимувати. Гуска плакала, бо не могла залишити чоловіка, але розуміла: вона — найстарша серед гусей, і без неї молоді не знайдуть дорогу, а їм потрібно було перелетіти аж три моря. Перед відльотом підійшла до малого і сказала, що б краще воно не вилупилось. Тоді б і проблем таких не було.
Уночі табун піднявся в повітря й полетів крізь густу мряку, щоб уникнути мисливців. Гусак залишився один із гусенятком, і йому стало моторошно: темрява, дощ, ворожа тиша навколо. Ондатри, видри — всі знали, що тепер він беззахисний. Та він не здався. Коли вода почала прибувати й затоплювати гніздо, він відштовхнувся лапами від дна й поплив на гнізді із гусеням на спині за течією.
Раптом маля захотіло скупатися й стрибнуло в холодну воду. Гусак ледве встиг витягти його назад у гніздо. Але в ту ж мить щось гостре торкнулося його лапи — судак або щука. Гусак налякався. Вогні на горизонті ставали все ближчими — це була баржа. Він зрозумів, що треба швидко рятуватися, бо човен ось-ось зачепить їхнє гніздо.
В останню мить гусак наказав гусенятку стрибати у воду, а сам спробував злетіти, але зачепився за антену й впав на вугільний трюм баржі. Його освітлили прожектори, а люди кинулися ловити його. Один чоловік упіймав гусака за шию, та той із останніх сил вдарив його крилами, вирвався й полетів…
Гусак почав шукати своє гусенятко, кружляв над водою й голосно кликав його. Зрештою, знесилений, він упав у річку й опинився перед греблею ГЕС. Попри біль у крилі, він пірнув, спробував упіймати рибу й рушив угору за течією в пошуках дитинчати. Долаючи перешкоди, він знову піднявся в повітря, уникаючи рибалок, які намагалися впіймати його. Зрештою, він дістався до маленького острівця й вирішив там перепочити поки не загоїться поранене крило.
Гусенятко ж після стрибка у воду пливло в темряві. Воно не боялося, бо розуміло, що якщо воно нікого не бачить, то й його ніхто не бачить. Незабаром гусенятко знайшло прихисток біля човна й заснуло. Вранці його підібрав сталевар, який сховав маля за пазухою і поніс додому.
Діти просили у батька залишити гусенятко їм, але чоловік відмовив – воно може загинути серед домашніх гусей або від дитячої цікавості. Син просить залишити його йому, але через місяць хлопцеві до армії, тож і це неможливо.
На світанку гусенятко помічає, що хтось наближається. Воно стрибає, розправляє крила і вистрибує на край бочки. По картопляному бадиллю до нього йде сірий, змучений гусак-тато. Він, виснажений, облізлий, але живий, ішов городом через картоплиння до свого дитинчати.
