Олександр Довженко “Воля до життя” скорочено читати варто, щоб дізнатися про незламну волю солдата до життя під час війни.
“Воля до життя” скорочено
Історія починається з діалогу між оповідачем і армійським хірургом Миколою Дудком. Хірург розповідає про свою роботу на фронті, про численні операції та каліцтва, які він бачив. Коли оповідач питає, що хірург відкрив у людях під час війни, той відповідає що це: “Воля”.
“— Людина на війні — це воля. Є воля — є людина! Нема волі — нема людини! Скільки волі, стільки й людини, —ось що я знайшов.”
Розповідь переходить до долі розвідника Івана Карналюка, якого тяжко поранили в бою. У праву його руку потрапив мінний уламок, а ліва висіла, скривавлена вщент, і кров била фонтаном з жахливо скаліченого плеча. Кров він не міг ніяк зупинити, але все ж солдат відмовився здаватися і побіг із поля бою.
Вибігши з небезпечної зони, він спинився і упав. Йому здалося, що він був удома. Батько, мати, дід, баба, сестри… А назустріч бігла його Галя….
Іван Карналюк був звичайним рядовим бійцем з Поділля. Якихось геройств на війні не робив, але боровся поруч з іншими мужньо. Йому було близько 25 років, він був середнього зросту, стрункий та сіроокий. До війни працював колгоспним пастухом.
Іван отямився і зрозумів, що втратив свідомість. Хлопець зрозумів, що його життя у його руках, що йому не можна здаватися. Він підповз до дерева і щільно притулився раною до стовбура. Він так зціпив зуби та широко розплющив очі, що санітари, підбираючи ранком загиблих бійців, подумали, ніби перед ними труп з розкритими, застиглими очима.
У сільській хаті хірург працював без перерви вже кілька днів. Він бачив стільки страждань, смерть жерла багату здобич в цім бою. Хата тремтіла від вибухів бомб. Надворі лежали просто на землі бійці. Їх покладено в три черги, за характером поранення — головні, порожнинні й інші.
Хірург стомився, навіть поїсти не міг піти. Їжу йому приносили до операційного столу. Він валився з ніг від утоми й дивувався, чому за 14 місяців його роботи ніхто з пацієнтів не кричав, не прокляв смерть…
До хірурга принесли Карналюка. Після поранення минуло три дні. Стан був критичний, температура піднялася до 41 градуса, страшна газова гангрена вразила його. Руку роздуло до величезних розмірів, вона потемніла і смерділа. Лікар сказав помічникові, що руку доведеться ампутувати. Карналюк попросив робити це швидше. Це здивувало лікаря.
Але операція не допомогла, не допомогла і протигангренозна сироватка, газова гангрена далі нищила тіло Карналюка. Життя покидало його, але він не здавався. Під час обходу пульсу у нього вже майже не було, але лікар обіцяв, що він житиме… Карналюк зрозумів, що втішні слова лікаря були брехнею, бо він навіть перев’язки не назначив…
Коли лікар пішов: Карналюк заридав…. Він згадував чарівну природу Поділля, свою кохану Галю, з якою мріяв прожити все життя. Хлопець не хотів вмирати, а хотів жити і помститися ворогам!
Його воля до життя настільки сильна, що він сам зумів піднятися і прийти до хірурга на перев’язку, коли вже майже не мав сил. Він стояв знесилений перед лікарем в мокрих од крові та гною бинтах і вимагав зробити йому перев’язку.
— Жить хочу! Давайте мені перев’язку і все, що треба!..
Хірург, вражений стійкістю Карналюка, вирішує боротися за його життя. Лікар зрозумів, що хлопець врятував себе лише бажанням жити. Усі медсестри та асистенти були шоковані, вони не розуміли, як лежачий хворий, з ледве відчутним пульсом міг сам прийти у перев’язочну.
Лікар, забувши про втому, проводить операцію, вводить протигангренозну сироватку, переливає кров і наказує дати оперованому теплого вина й гарячого чаю та зігріти. Згодом у Івана почав помічатися пульс, порожевіли щоки, він отямився і запитав чи житиме. Лікар обіцяє, що він житиме. І каже:
— Ви виграли генеральну битву майже без всяких засобів до перемоги,— сказав зворушено хірург.— Дякую вам. Ви навчили мене жити. Я схиляюсь перед благородством вашої волі.
Коли Карналюка виносили з операційної, йому аплодували всі поранені. Їм також передавалась його воля до життя….
Завдяки своїй непохитній волі, Іван Карналюк зрештою перемагає смерть. Його мужність і незламний дух стають джерелом натхнення для хірурга, який, рятуючи його життя, знаходить новий сенс у своїй роботі.
Оповідання показує, як сильна воля до життя може перемогти навіть тоді, коли шанси на виживання здаються мізерними. Довженко підкреслює важливість внутрішньої сили та рішучості, які можуть дати людині другий шанс на життя.
Автор переказу: Гнатюк Юлія (J.G.)
Матеріали надано лише для публікації на сайті dovidka.biz.ua. Копіювання заборонено!
