Винниченко “Базар” аналіз п’єси українського письменника допоможе підготувати літературний паспорт та прочитати твір скорочено.
Винниченко “Базар” аналіз (паспорт)
Автор: Володимир Винниченко
Рік написання: 1910
Жанр – п’єса
Головні герої:
- Маруся — партійна функціонерка, дуже гарна молода дівчина. Закохана в Леоніда
- Леонід — партійний функціонер, чоловік Оксани. “Леонід – худощавий, з блідо-матовим лицем, трохи згорблений; невеличка гарна борідка; короткозорий, но- сить пенсне, яке часто витирає, кліпаючи очима”. Це типовий представник дворянського роду, який пішов служити революції, Леонід складає враження інтелігентного, з гарними манерами,високого душею молодика.
- Оксана — дружина Леоніда.
- Трохим — партійний функціонер, здоровий і міцний парубок, закоханий в Марусю.
- Цінність Маркович — (32-34 роки) голова партійного осередку. Цінність – це партійна кличка цього прагматичного ватажка, яка приросла до нього, витіснивши звичайне людське ім’я.
Винниченко “Базар” сюжет та композиція
Подій відбувається під час Жовтневої революції. Члени партії під управлінням Цінності Марковича мають звільнити групу своїх товаришів із тюрми, підірвавши стіну в’язниці бомбою. Але успішному виконанню завдання заважають розбіжності поглядів між партійними товаришами.
Трохим мав кинути вибухівку, але передумав черех кохання до Марусі, яка теж була учасницею операції. Але Маруся має почуття до іншого партійного товариша, Леоніда.
Трохим божеволіє від любові та ревнощів, і боїться зробити необдуманий вчинок, якщо піде на операцію разом з Марусею і Леонідом.
«Ревную до того, – говорить Трохим, – що голова крутиться, та й годі… Отак звідси (показує на низ живота) якась хвиля як посуне, так аж туман в очах… Знаю – дикість прадідів, некультурність, але не можу. Не можу! Буває, що схопив би її і його й зубами порвав би на шматки. І аж гарчав би…».
Цінність Маркович переконує Трохима виконати завдання, бо крім нього це нікому більше зробити: Маруся – занадто тендітна, Леонід – хороший робітник, і 6 місяців тому став батьком; Оксана, дружина Леоніда, теж не приймає участі в операції.
Саме тому Трохим має взяти себе руки і виконати завдання. Крім того, Цінність Маркович каже хлопцю, що він можливо завоює серце дівчини, якщо буде кохати її “високу душу”, а не її привабливу зовнішність.
“Життя, любчику, базар. – Каже Цінність Маркович, — Хочеш бути багатим? Виходь з товарами, торгуйся, обмінюй, рости, сам давай і у других бери. А як сам не маєш ні чорта, то й візьмеш чорта пухлого. Так було так буде до кінця віку”.
Трохим дає згоду взяти участь у звільненні товаришів із в’язниці.
Маруся виступає перед пролетарями, але коли бачить, що її не слухають, а дивляться на її красу, то перериває виступ. Дівчині боляче, адже оточуючі на сприймають її серйозно: чоловіки закохуються в неї, а жінки заздрять. Маруся не має друзів, лише залицяльників, які хочуть тільки її тіла.
«Вона зробила те, що я не можу бути вільною, – з гірким сумом говорить Маруся. – Вона скрізь мішається. Скрізь, скрізь! Я не вірю людям через неї. Що б я не сказала, що б я не зробила, я ніколи не знаю, чи так, чи не так, бо завжди для всіх це гарно. А гарно через те, що я сама гарна» [4, 93]. До того ж, ще один факт дуже непокоїть дівчину. «Це прямо нестерпимо, всі закохуються, всім зараз моя краса в очі впадає. Ні один чоловік не любив мене, а тільки прокляте тіло, красу мою, будь ти проклята! У мене нема ні приятелів, ні друга. Або закохані, або вороги. Женщини ревнують, а мужчини закохуються…».
Ненависть до своєї вроди переповнює душу Марусі: «О проклята краса моя! Я ненавиджу її од всієї душі!». Це почуття поступово переростає в нав’язливу ідею знищити її: «Або вийти і вернутися до панства, або знищити свою красу. Так-так! Не інакше»
Цінність Макарович пробує переконати дівчину, що її краса – не прокляття, а цінність. І Марусі потрібно не ненавидіти її, а збільшувати і використовувати,навіть для того, щоб звернути увагу людей до ідей комунізму. Маруся обурена. Вона вважає, що єдиний вихід це або вихід з партії, або облити себе сірчаною кислотою, щоб інші врешті решт побачили її душу і почули її думки. Але Макаровичу вдається вмовити Марусю поки приховати кохання до Леоніда, аби не провокувати Трохима, який може через ревнощі відмовитися від операції.
Пізніше Маруся та Леонід зустрічаються. Він каже їй, що покинув заради неї Оксану. Оксана ненавидить Марусю, яка спокусила її чоловіка і сказала Леонідові, що він ніколи не зможе вже бути з нею. Леонід обіймає і цілує Марусю, а вона просить зберігати їх стосунки в таємниці.
Маруся, користуючись своєю вродою передає послання в’язням, щоб попередити їх про час планової операції. Жандарм не зміг відмовити дівчині і спеціально пішов у вказану нею камеру, аби передати слова про час консиліуму начебто хворої матері в’язня, який має розуміти, що то час запланованої втечі.
Трохим побачив, як Леонід цілувався з Марусею, тому відмовився брати участь в операції. Він не може впоратися з ревнощами. Леонід теж ревнує, бо не розуміє, чому Маруся засмутилася через те, що Трохим дізнався про них. Щоб довести своє кохання, Леонід вмовляє Марусю провести з ним ніч. Дівчина обіцяє, що все відбудеться після операції. Вона просить Леоніда присягнутись в тому, що він кохає не лише її тіло, але й душу. Чоловік запевняє, що це так і є.
“Л е о н і д. Я люблю в тобі те, що вище краси, вище цього звірячого”
Наступного дня усі партійні функціонери зустрілися у домі Трохима. Вигляд Марусі всіх вражає – вона облила своє обличчя сірчаною кислотою і коротко постригла волосся. Дівчина запитує Трохима, чи й тепер він її ревнує. Опустивши очі, Трохим погоджується взяти участь в операції.
Ось який вони розробили план: Трохим кидають бомбу, Маруся і Леонід стоять на двох постах, які ведуть до екіпажів з двох сторін лісу. Екіпажі мають довезти втікачів до вокзалу, де усі по підробленим документам сядуть на поїзд. Якщо операція буде невдала, то Оксана, Михайло і Цінність Макарович одні продовжать революційну діяльність.
Маруся починає втрачати віру у любов Леоніда. Вона вірила, що її вигляд не зменшить його кохання, але помічає, що він вже по-іншому дивиться на неї. А коли Маруся просить Леоніда прийти ввечері до неї, то він відмовляється, каже, що має зосередитись на визволенні товаришів із в’язниці.
У день операції, Цінність Маркович бачить моральний стан Марусі, і вирішує залишає її на посту разом з Леонідом, а сам стає на іншому пості. Цінність Маркович боїться, що Маруся у стані шоку, може зробити щось імпульсивне. Вже коли ввечері вони збираються під стінами тюрми і радяться, перед тим як розійтись по обумовленим позиціям, Маруся запитує Цінність Макаровича про те чи справді життя є базаром. Байдужість Леоніда змушує дівчину побачити світ по-новому, вона більше не вірить в те, що він кохав її за душу. Вона розуміє, що краса, яку вона знищила, була в очах чоловіка її єдиною цінністю.
“Цінність Марковичу! Так життя – базар? – запитує Маруся, — Ну а що робить тим, хто не має ніяких товарів? Іти з базару?”.
Цінність Маркович не може відповісти на таке питання… Усі розходяться по своїм постам.
Залишившись на самоті з Леонідом, Маруся запитує його, чи він кохає її. Леонід не дає відповіді, тільки каже, що її поведінка дуже дивна, та й сміх недобрий. Вони чують спів з в’язниці – це умовний сигнал, що усе готово, щоб Трохим кидав під стіну бомбу. В цей момент Маруся каже, що забула свій револьвер і біжить в сторону в’язниці. Леонід не може бігти за нею, бо має бути на посту.
Маруся у вирішальну мить обманом відсторонює Трохима від небезпечної справи, самовільно береться виконувати найтяжчу роботу в конспіративній операції й гине під час вибуху, висаджуючи в повітря тюремну стіну
Після вибуху в’язні вибігають… вони несуть тіло Марусі з відірваною головою: дівчина сама кинула, свідомо пішла на загибель. Леонід кричить, кидається до Марусі, але його зупиняють — наближається погоня, тож усі повинні тікати. У в’язниці чути постріли, крики та свистки вартових.
