“Як я руйнувала імперію” скорочено

Зірка Мензатюк «ЯК Я РУЙНУВАЛА ІМПЕРІЮ» скорочено читати варто кожному, адже сюжет твору цікавий та захоплюючий.

“Як я руйнувала імперію” читати скорочено

Переполох у поїзді

До Яринки зателефонувала тітка Орися і запропонувала їхати завтра у гості до бабусі. Дівчинка не роздумуючи погодилась, бо у бабусі, яка жила за 500 км від Києва, вона бувала рідко. А тут ще й замаячила нагода навідатись в гості разом з Орисею, яку Яринка і тіткою не називала – вона була рідною маминою сестрою, молодшою на 11 років. За Яринку ж Орися була старшою на 11 років, тож виходило, що Орися – щось середнє між тіткою і сестрою.

Наступного ранку мама привезла Яринку на вокзал. Бурмотіла через поспішні збори, але десь роздобула дефіцитний «Київський торт». І коли вона встигла вистояти в черзі за ним? Сідали на потяг Київ-Чернівці. Орися прибула за пів хвилини до відправлення. Мама щось кричала наостанок, але Яринка з Орисею її вже не чули.

Їхали плацкартним вагоном – на інший в Орисі грошей не було. Вона була студенткою, тож могла дозволити собі тільки поїздку в плацкарті. Але Яринка через це зовсім не засмутилась – їй подобалась ця несподівана подорож. Коли від’їхали від вокзалу, то Орися розповіла, що везе в сумці кішку, бо хоче віддати її бабусі. Вона підібрала її на вулиці, але тримати в гуртожитку довго не могла – скоро літо, тож все одно доведеться її кудись прилаштувати. До того ж в Орисі не завжди вистачало грошей на їжу для киці. Вона разом з подругами назвали кішку Пумою. Ні, не тому, що схожа на справжню пуму, а тому, що в гуртожитку у вахтерки живе кіт Адідас, за маркою спортивного одягу та взуття, тож кішечку вирішила назвати на честь іншої такої марки – Пума.

Звісно, поставало декілька проблем. По-перше, бабуся не надто любила котів, тому Орися просила Яринку вмовити стареньку. По-друге, в неї вже жив один кіт і дівчатка не знали як він відреагує на нову сусідку.

Коли Яринка попросила потримати Пуму, то кішка, скориставшись тим, що сумку нарешті відкрили, вистрибнула геть. Тут поїзд якраз зупинився на станції Фастів, тож дівчата переживали, або киця не вистрибнула з вагону. Розпитали усіх пасажирів про неї, але ніхто не бачив. Люди зазирали під столи і на полиці, пересували сумки й валізи, а кішку знайти не могли. Нарешті якийсь дядько побачив кішку на верхній полиці за матрацом. Вона злякалась і почала стрибати з полиці на полицю. Яринка з Орисею ганялись за нею по всьому вагону. За ними бігали дітлахи, а до тих приєднались матусі, що безрезультатно намагались їх втихомирити. Провідниця пробувала заспокоїти всіх, але в неї це не надто виходило. Врешті якимсь чином кішку спіймали. Спати полягали пізно вночі, тому вранці прокинулись втомлені і зовсім невиспані. Але це був лише початок пригод.

Софрониха оголошує війну

Орися з Яринкою підходили до двору бабусі, коли з сусідньої хвіртки вийшла Софрониха – найвойовничіша жінка в селі. Вона вірила в забобони і магічні ритуали, тому вважала, що хтось постійно чаклує, аби їй дошкулити. Через це вона сварилась з усіма тутешніми жінками, окрім бабусі –лихий норов Софронихи її якось минав. Софрониха одразу почала цікавитись чого й чи надовго приїхали дівчата в гості і звернула свою увагу на сумку Орисі, що саме почала ворушитись. Тому дівчата, чемно привітавшись, швиденько забігли в подвір’я бабусі.

Бабуся зустріла їх радо і навіть не розсердилась через те, що Орися з Яринкою привезли їй кішку. Обійняла й пригорнула дівчат і всадовила до столу. По обіді в гості зайшла Софрониха – знову жалілась на «чорноту», що їй хтось поробив. Тут вона і зайшла в кімнату, а там – Пума зробила страшенний безлад! Коли ж киця побачила Софрониху, то сполохалась ще більше і почала дертись по килиму на стіні аж до самої стелі. Софрониха подумала, що то щезник, тобто маленький чортик, і швидко чкурнула геть з хати. Бабуся намагалась пояснити їй, що то лиш кошеня, але де там! Усім стало ясно одне – тепер Софрониха почне війну.

Вірна ленінка Ніночка

Настали канікули і Яринка знову приїхала в гості до бабусі.

Після надмірного купання в річці дівчинка трохи застудилась, тож довелось відлежатись. Приходила подружка Півоня (а повне ім’я Півонія) і цікавилась чи скоро Яринка зможе знову піти на Прут. Але до цього треба було ще декілька днів.

Поки героїня нудьгувала вдома, то зрозуміла, що кожен кіт має свій характер. Так, бабусин кіт, який не мав клички, був сміливим і войовничим. Він справно ловив мишей, а ночами бився з сусідськими котами. Яринка вирішила дати йому ім’я – Рудий. Пума ж навпаки була ласкавою і ніжною кицею, проте й вона мала особливість – цікавість, завдяки якій постійно опинялась зачиненою в найрізноманітніших місцях. Проте саме вона допомогла Яринці видужати – вигрівала її своїм теплом.

Коли ж дівчинка одужала, то одразу пішла на річку. В цей день Півоня поїхала з мамою на базар, тому Яринка опинилась в компанії без подружки. Та нудно їй не було – її смішив своїми анекдотами Ігрик (тобто Ігор) разом з Миколою. Він вкотре розповів історію про те, як Софрониха сіла в кулешу і знову це було смішно. Тут же була і Ніночка. Вона пішла разом з Яринкою додому і запропонувала разом зайнятись перевихованням Ігоря – його ж мало не виключили з піонерів через те, що він одного разу надягнув червоні штани! Та й анекдоти його ці постійні, загалом повна неповага до партії! Треба щось з цим робити. Але Яринка вважала, що нічого поганого Ігор не робить – ну одягнув він червоні штани і що? Але на цьому Ніночка не відчепилась, а запросила героїню до себе в гості слухати музику з платівок.

Після річки Яринка пішла до Півоні, але та ще не повернулась. Від нічого робити дівчинка пішла в гості до Ніночки. Тут вже зібрались місцеві красуні Даша, Віра і Ліза. Коли Яринка роззирнулась по хаті, то побачила кругом достаток і чимало комуністичної символіки – портрет і праці Леніна, нагороди за працю і подібне. Дівчинка зробила висновок, що «хата як повна чаша, ідейно-правильна чаша».

Ніночка включала платівки, серед яких були пісні Весёлых ребят і Аллы Пугачевой. Дівчата потанцювали трохи, а потім стали розходитись додому. Тут якраз і зайшов Ніночкин тато – директор школи. Він почав розпитувати як справи у Яринки в школі, з якими оцінками закінчила рік, які обов’язки має в піонерській дружині, чим займаються її батьки і подібне. Навіть запитав про 22 травня і «екстремістів»! Справжнісінький тобі допит! Яринка ледь вирвалась додому, сподіваючись, що не сказала нічого зайвого. Вирішила, що більше на гостини до Ніночки не прийде.

Сварка біля Прута

Одразу після цього Яринка пішла до Півоні. Нарешті вона застала подругу вдома! Але та чомусь сиділа сумна. Виявилось, що на базарі так нічого й не купили – усіх розігнала міліція, шукаючи спекулянтів. Півоню з мамою теж забрали у відділок – якраз у момент нальоту вони купували у Софронихи свічки для поминальної суботи. Врешті їх відпустили, але довелось написати пояснювальну записку.

Яринка, щоб трохи розрадити подругу, розповіла їй про гостини в Ніночки. Півоня розсердилась – чому це Ніночка вдумала переманювати чужих подруг?! Треба її провчити. Подруги придумали план і вирішили втілити його наступного ж разу біля річки.

Наступного дня вся компанія знову зібралась біля Прута. Півоня завела розмову про місцеву приказку про Софрониху (це мало трохи дошкулити всезнайці Ніночці). Слово за слово і розмова перейшла на пригоду, що трапилась з Софронихою ще в молоді роки. Якось ввечері, коли вона поверталась додому, місцевий парубок Іван прикинувся чортом і налякав її. Вона своїм криком розбудила половину села. Далі розмова перейшла на Івана – він був відважним солдатом у роки Другої світової. Тут Ніночка заперечила – він був бандерівцем, тож нічого говорити про його відважність. Але Ігрик згадав як Іван сам бився з 20-ма енкаведистами. Тут герої затихли – всі зрозуміли, що торкнулись надто сковзкої теми.

Та розмову продовжила Півоня. Вона почала жартувати з модних закордонних «варьоних» джинсів, у яких цього дня прийшла Ніночка. Слово за слово і дівчата посварились. Ніночка з подружками пішла геть, покликавши з собою Яринку. Але героїня лишилась з Півонею.

Після цієї пригоди дівчатка ще довго обговорювали все що відбулось. Тим паче що зайнятись більше було нічим – Прут від гірських дощів розлився і купатись не можна було. До того ж почались дощі в самому селі.

Вільні духом

Яринка разом з батьками вирушили в Латвію. Дорогою зупинялись в Мінську, Вільнюсі, Каунасі, але магазини усіх цих міст були порожніми. Надія лишалась на Ригу, де мамина знайома рік тому купила декілька гарних кофтинок. Дорогою машина зламалась, тому, після спішного полагодження, приїхали в Ригу рано вранці. Виявилось, що заброньований номер вже віддали іншим, а вільних в готелі не було. Тож Яринці з батьками довелось йти на пошуки іншого готелю.

Проходили площею, на якій стояв великий пам’ятник, але не Леніну і не воїнам-визволителям. У цей час до пам’ятника підійшла жінка з півоніями. Від неї вони й дізнались, що це пам’ятник Мілді, Батьківщині-матері. А півонії, які принесла жінка, були білі й вишневі, як прапор Латвії. Незнайомка повідомила, що ввечері о шостій біля пам’ятника відбудеться мітинг, який дозволили й організували за підтримки Гельсінської спілки. Батьки швиденько вирішили йти геть. Вони наказали Яринці говорити всім, що у жінки вони лише спитали дорогу до іншого готелю, а про мітинг не говорили.

Увесь день родина провела в магазинах. Встигли навіть зайти у Домський собор на виставку ірисів. Ввечері втомлені, навантажені пакунками й пакетами, йшли до готелю. Опинились на площі біля Мілди якраз по шостій. Там мирно стояли мітингарі з прапорами Латвії – вони співали пісні латиською мовою і покладали квіти до пам’ятника. Яринка з батьками можливо пробули б тут довше, але побачили, що їх фотографують, тому швиденько пішли геть.

Вечеряли в закладі неподалік готелю, де пригощали традиційною латиською стравою – запеченим з салом горохом. На десерт взяли гарячий шоколад, який Яринка до цього ніколи не куштувала. Мама сиділа засмучена – вона була вражена сміливістю латишів. Говорила, що хотіла б так само побачити український прапор на вулицях міста, але поки про це можна лиш мріяти. Яринка задумалась – вона не знала що їй робити – чи ховатись від болючої правди про Радянський союз як батьки, чи висміювати все як Ігрик, чи.. може є якийсь інакший спосіб жити в цій країні?

 Чотири свічки

Яринка повернулась до бабусі з Орисею – вона нарешті склала останні іспити і тепер теж мала канікули.

Невдовзі після повернення до Яринки в гості зайшла Півоня. Вона не могла намилуватись Яринчиним обновкам – і джинси, і джинсова куртка, і навіть подарунок для неї, Півоні – три яскравих неонових резинки для волосся. Яринка розповіла їй про все, що побачила у Ризі. Півоня слухала дуже уважно, а потім поділилась останніми новинами з села. Минулих вихідних якраз були Зелені свята, тож у поминальну суботу хтось запалив чотири свічки на роздоріжжі, де відбувся останній бій бандерівців. Місцевий черговий Папа Запотіцький намагався розшукати винного в цьому, але ніхто нічого не бачив і не чув. Яринка припустила, що то міг бути Ігрик, але Півоня вже запитувала в нього і він заперечив ці здогадки.

Поки дівчатка розмовляли, то до хати прийшли якийсь невідомий чоловік разом з Папою. Дідусь негостинно запросив їх до хати, а дівчаток попросив погуляти. Поки дорослі розмовляли, Півоня з Яринкою зробили вигляд, що збирають полуниці під вікном. Їм добре було чути розмову чоловіків. Невідомий розпитував дідуся про ті чотири свічки, але той нічого не знав. Врешті кегебіст (а дівчатка здогадались, що то був саме він) пішов ні з чим.

Яринка з Півонею пішли на місце бою бандерівців. Тут якраз під’їхав на велосипеді Ігрик. Від нього Яринка й дізналась історію останнього бою. То було 1948 року, бандерівці шукали укриття на час, поки не можуть перебратись через ріку, де саме скресла крига, в ліс. Вони залягли тут при дорозі в ярку. Один з них, Іван, про якого говорили раніше, був закоханий в дівчину Марію. Він прийшов з нею попрощатись, а їх побачив батько дівчини, тому видав бандерівців радянській владі. Їх оточили 20 енкаведистів і розстріляли один за одним. Іван був останнім і, щоб не потрапити в руки катів живим, пустив собі кулю в скроню. Та Марія то тітка Ніночки, а її батько – Ніночкин дідусь. Марія так і не вийшла заміж і лишилась сама.

Оповідаючи все це Ігрик неабияк розпалився. Йому було прикро через те, що раніше люди могли так по-геройськи вчинити, тепер же всі ховались як миші. Тому він взяв і щосили гукнув «Слава Україні!». Тут якраз повз проходив Папа і дівчатка, злякавшись, що він їх схопить, сіли на велики і чимдуж погнали аж до Півоні. Яринка розповіла Ігрику про події в Ризі. Він, уважно вислухавши все, дійшов висновку, що все, що відбувається, не просто так.

Ромашки при місяці

Одного вечора Орися під час своєї звичної пробіжки взяла з собою Яринку. Разом вони прибігли на луг, де Орися показала племінниці ромашки при місяці. Квіти, на які дівчинка не звертала особливої уваги вдень, при нічному світлі виявились надзвичайно красивими! Взагалі луг зачаровував тишею і красою. Тут Яринка й запитала про те, чому дідусь сидів у тюрмі. Виявилось, що в нього виявили фото, де він стояв поруч з Іваном, одягненим у форму повстанця. За це його й посадили. Яринка була вражена тим, що дідусю довелось відсидіти у в’язниці за ніщо.

Повертаючись додому дівчата замилувались місцевою церквою, яку збудував колись цісар Австро-Угорщини Франц Йосиф. Він зупинявся тут під час подорожі і за гостинність, яку виявили до нього люди, вирішив обдарувати їх церквою. Вітражі в ній малював якийсь італійський маляр. Орися з Яринкою пробрались поближче, щоб роздивитись їх. В цей час поряд замаячила постать Папи Запотіцького. Він сторожував склад добрив, що якраз розташувався в церкві і подумав, що то злодії лізуть до церкви. Дівчата змушені були тікати. З переляку забігли аж на цвинтар. dovidka.biz.ua Раптом Яринка побачила як з якоїсь могили встала тінь. З переляку дівчинка перечепилась через надгробок і, падаючи, вдарилась головою об хрест. Та виявилось, що то був сусід дядько Митро, що вирішив з колгоспного поля вночі нарвати трохи конюшини для корови.

Наступного дня Півоня витягла Яринку на річку, хоч дівчинка зовсім не хотіла йти – на лобі красувався великий синець. Біля Прута їх вже чекали Ігрик з Миколою. Вони помітили відзнаку Яринки, тож дівчинці довелось розповісти про нічні пригоди. Хлопці вирішили помститись Папі – він останнім часом поводив себе занадто завзято. Навіть взявся караулити на роздоріжжі. Тож одного вечора друзі змовились трохи поглузувати з нього. Стали на чотири сторони по роздоріжжю і почали гукати «Папа Запотіцький!» з усіх сторін. Його дуже дратувало це прізвисько, тож він не одразу зрозумів в яку сторону кидатись і за ким. Поки він думав, друзям вдалось втекти.

Ніночка підозрює

Півоня прийшла до Яринки з несподіваним проханням – піти разом до Софронихи. Їй в міліцію потрібно сплатити штраф за ті декілька проданих Півониній мамі свічок. Тож мама наказала занести їй гроші і ще раз вибачитись. Коли дівчатка зайшли до хати Софронихи, то побачили на стінах вишиті картини. Там були красиві закохані пари дівчат з козаками. Вони передавали сюжети відомих українських пісень про кохання. Півоня тихцем повідомила Яринці, що чоловік баби Софроній пішов на війну після тижня по весіллю. З кімнати подруги почули як Софрониха з кимось говорить. Чоловічий голос видався їм знайомим. Коли ж вони зайшли до кімнати, то побачили по телевізору генсека і бабу, що з ним перемовлялась. А насамкінець навіть плюнула в телевізор. Коли вона побачила дівчаток, то одразу почала сваритись. Дівчатка миттю вилетіли з хати і почали реготати. Потім розповіли про побачене й Ігрику з Миколою.

На річку тепер ходили втрьох – Яринка, Півоня й Орися. Дівчатка лишались удвох, а Орися йшла до старших дівчат і парубків, де вони могли стрибати з тарзанки. Півоня повідомила, що в Орисю закохався хлопець Василь. Яринка не дуже йняла цьому віри, але після того, як Василь подарував Орисі засушену квітку справжнього едельвейса, зрозуміла, що подруга має рацію. В загальному Василь подобався Яринці, але те що він був спекулянтом трохи муляло.

Одного дня біля Прута сталась чергова сварка з Ніночкою. Поки Півоня купалась, Яринка лишилась сама. Тут до неї і вчепилась Ніночка, яка намагалась вивідати хто глузував з Папи Запотіцького. Але Яринка не видала друзів як Ніночка не старалась. Врешті Півоня вийшла з води і дівчатка пішли додому залишивши ворога ні з чим.

Скандал на святі

Цього дня у селі мав відбутись мітинг на честь відкриття пам’ятника воїнам-визволителям. Яринка з Півонею рушили до місця збору, коли зустріли Ігрика. Він розповів їм невтішні новини про те, що в Чернівцях почали лисіти діти. Казали, що то військові щось везли містом і пролили, тому й почалась хвороба – алопеція. Але дівчатка не йняли тому віри. Вони вирішили таки піти на мітинг – якщо почуте від Ігрика правда, то хтось з людей говоритиме про це.

На мітингу зібралось усе місцеве партійне керівництво і ледь не все село. Довго чекали на начальство з області, аж ось і воно. Промови верхівки ніхто не слухав. Люди знали вже всі ці промови ледь не напам’ять. Для Яринки з Півонею і тут виявилась цікавинка – Ніночка стояла біля ще накритого пам’ятника і салютувала начальству. Оскільки промови затяглись, то тримати руку їй ставало дедалі важче. Вона вже ледь не непритомніла від напруги, а Яринка з Півонею ледь не луснули зі сміху. Нарешті Ніночку забрав хтось із вчителів.

Після численних промов почали нагороджувати ветеранів, а за ними вдів. І от серед останніх показалась постать Софронихи. Вона чемненько подякувала за чергову чорну хустку і, підступивши до мікрофону, попросила відкрити церкву. Її намагались відтиснути, але це тільки заохотило бабу до промови. Вона вимагала відкрити церкву і до неї раз по разу приєднувалось все більше голосів з натовпу. Врешті мітинг поспішно закінчили, а пам’ятник так-сяк відкрили.

Дорогою додому Яринка з Півонею тільки й обговорювали побачене і жалкували за тим, що при цьому не було Миколи й Ігрика. Коли ж Яринка прийшла додому, то на неї чекав сюрприз – приїхали батьки. Вони вирішили негайно забрати її в Київ. Отже, новини про облисіння в Чернівцях виявились правдою і тепер батьки приїхали її рятувати. Зібравши нашвидкоруч речі, Яринка встигла попрощатись з Півонею і поїхала додому.

Небезпечний прапор

Від минулого літа пройшов рік. За цей час Яринка так ні разу і не приїхала до бабусі, тому теперішніх канікул чекала з нетерпінням. Впродовж року вона отримувала листи від Півоні, де між рядків прочитувала про те, що облисіння минуло всіх знайомих їй людей, хоча в Чернівцях спорожніли школи й дитсадки – батьки рятували дітей від невідомої хвороби. Навіть Ніночку тато від гріха подалі відправив на море. Окрім того, Ігрик мав рацію щодо того, що починалось щось особливе. У Прибалтиці розгорнулись народні фронти, а вдома тато ховав газету «Літературна Україна», де йшлося про народний рух за перебудову.

Тепер же Яринка приїхала до бабусі разом з батьками й Орисею. Вона вже закінчила університет і тепер мала працювати вчителькою фізкультури у рідному селі. Дівчинка радо побачилась з Півонею і від неї дізналась останні новини – Ігрик тепер працював у колгоспній тракторній бригаді, тож цього літа компанія їхня трохи збідніє. Але сталось трохи не так.

Коли дівчата пішли купатись на Прут, то познайомились з новим хлопцем. Андрій приїхав до тітки в гості з Чернівців. Його тато був лікарем, тож він багато знав про алопецію (облисіння), тому розмова швидко зав’язалась. Окрім того він був обізнаний і в новинках музики й кіно, тому розмови тривали аж до самого часу повернення додому.

У сусідньому селі мав відбутись храм – народні гуляння, де збиралась уся молодь. Орися вбралась у давній буковинський стрій і була схожа на справжню королівну! Яринка з Півонею одягли сукенки і теж пішли на свято. І застали там неймовірне – Василь прийшов з жовто-блакитним прапором. Люди одразу насторожились – у повітрі вчувалось напруження і небезпека. Але Орися, яку він запросив до танцю, радо прийняла його пропозицію і вони закружляли в такому дивному танку, що у присутніх аж подих перехопило! Обоє у давніх строях і з прапором! Скоро до них приєднались й інші пари і свято продовжилось ще веселіш, ніж до того.

Орисина таємниця

Півоня прийшла до Яринки з сумною новиною – про Ігрика написали в місцевій газеті. Там йшлося про його витівку, за якою стояли і Яринка, і Півоня, і Андрій. Звичайно, діяв сам Ігрик, але ж вони були присутніми. А сталось ось що. Ігрик повісив на місце прапора Радянського Союзу підштанники! Через це Яринка з Півонею навіть трохи посварились. Але тепер дівчата вирішили разом підтримати Ігоря, тому поїхали до нього на поле. Хлопець зустрів їх привітно і запевнив, що нічого страшного не сталось і через таку дрібницю як замітка в газеті він навіть не переживає. З полегшенням дівчата повернулись у село і вирішили оголосити бойкот Ніночці, бо це, безсумнівно, її рук справа. Але подруги не підтримали їх, вони вважали, що Ігрику слід написати в газету вибачення, щоб його не виключили з піонерів. Це засмутило Яринку й Півоню.

Вдома на Яринку чекала ще одна неприємна розмова. Прийшов Андрій, з яким вони тепер зустрічались, і почав її сварити за те, що вона поїхала до Ігоря на роботу. Дівчинка намагалась виправдатися, але хлопець її не слухав. Сяк-так, але помирились.

Після такої неприємної розмови Яринка засіла в квітнику з невеселими думками. І якраз почула уривок розмови Орисі з Василем. Вона запевняла його, що не боїться і в разі чого вміє швидко бігати. Він намагався переконати її, що це зовсім не обов’язково. Після того, як закохані розійшлись, вона піднялась у кімнату Орисі, яка вже зрозуміла, що племінниця їх чула. Вона розповіла, що стала частиною Руху. Яринка здивувалась і дуже зраділа. Виявилось, що Рух вже навіть створив деякі осередки в містах, а львівська газета «Поступ» розповсюджує про них інформацію. Для членів Руху вони разом з Яринкою виготовляли синьо-жовті значки. 

Велет на глиняних ногах

Люди давно добивались відкриття церкви в селі. Врешті партійній верхівці набридли їхні звернення й прохання, тому одного дня в село приїхала міліція. Машини перекрили дорогу, що вела на трасу. Старші люди швидко зійшлись до подвір’я церкви. Вони стали навколішки і почали молитись, тоді як міліціонери оточили їх щільним рядом. Інших людей міліція відтіснила аж у кінець вулиці. Яринка, Півоня, Ігрик і Микола засіли на горищі сінника, звідки відкривався хороший вид на подвір’я церкви. Їх помітили і люди з подвір’я, це, здається, їх підбадьорило. Міліціонери наказували розходитись, але люди стояли і молились. Яринчин дідусь станув і сказав, що вони хочуть молитись у своїй церкві, тому звідси нікуди не підуть. Раптом підлітки помітили на сусідньому з церковним подвір’ям горіху фотографа. Вони здогадались, що то не кегебіст, бо той би не ховався. Через декілька спалахів його помітили й міліціонери, тому швидко направились його перехопити. Але фотограф, зістрибнувши з декількаметрової висоти, чкурнув і тільки його й бачили! Ігрик пішов перевірити, чи правда йому вдалось втекти. Він вдав, ніби грається з Калинкою, молодшою сестрою Півоні, і залізши в кущі у пошуках м’яча, підслухав роздратовану розмову якогось начальника про те, що фотограф справді втік.

Через кілька хвилин міліцейські машини почали роз’їжджатись і згодом не лишилось нікого. А ще через деякий час Папа Запотіцький приніс ключ від церкви. Люди зайшли і побачили, що там насправді ніякого добрива немає, проте церква потребує прибирання і трохи ремонту. Почали зносити віники, відра і братись до роботи. Тут нарешті стало відомо, хто поставив чотири свічки на роздоріжжі – то була сестра Івана.

Воскресаємо

Настав день, якого Яринка і хотіла, і боялась водночас. День Рухівської конференції в Чернівцях. Вирушили туди Орися з друзями, поїхала туди і Яринка з товаришами. Хоч батькам вони сказали, що відправляються на пікнік. На вокзалі в Чернівцях сіріло від міліцейських шинелей. Рухівців, яких зустрічала Орися, як тільки вони приїхали, одразу всадовили в якісь автобуси і кудись повезли. Яринка злякалась, що їх забрали в міліцію, але виявилось що повезли їх прямо на конференцію до будинку політосвіти.

Яринка, Півонія, Микола й Ігрик терпеливо чекали завершення конференції рухівців під будинком політосвіти. Півонія та Микола пішли по пиріжки, а Яринка лишилась з Ігриком. Тут вона й наважилась запитати в нього, чи буде він їй писати як канікули закінчаться. Він відповів таким же питанням. Подивившись в очі один одному вони все зрозуміли без слів. Прийшли Півоня з Миколою, а тут якраз і рухівці вийшли. Їх знову посадили в автобуси і повезли на Співоче поле, де мав відбутись мітинг. Яринка ж з друзями добирались туди пішки. Ледь встигли на початок. Людей було багато і з кожною хвилиною ставало ще більше. Промовці говорили болючу правду – про Чорнобиль, про алопецію в Чернівцях, про народний рух і права людей. Люди вітали їх схвальними оплесками. Коли ж на трибуну вийшов якийсь комуніст, то його швидко попросили геть – люди втомились слухати пусті обіцянки.

Несподівано друзі зустріли Яринчиних дідуся з бабусею, а потім і батьків. Останнім подзвонила Орися. Тут же вони познайомились і з фотографом – то був Віктор, знайомий Фіалки, старшої сестри Півоні. Він передав дідусю Яринки фото з події біля церкви.

Усі люди відчували, що починається щось зовсім нове, довгоочікуване й бажане. Майоріли синьо-жовті прапори, лунали пісні Січових Стрільців. Радянському Союзу приходив кінець. Починалась нова історія.

Автор переказу: cup_of_flowers

Стислий зміст надано лише для публікації на сайті dovidka.biz.ua.