Марина Павленко “Янголи для Павлуся Тичини” читати скорочено варто, щоб дізнатися про дитинство відомого українського поета.
“Янголи для Павлуся Тичини” дуже скорочено
Павлусевій радості не було меж! Було літо, і він приїхав додому на канікули. Цього вечора мама постелила йому з Іванком ліжко не в хаті, а в саду, де дозрівали яблука. Дерева Павлусь посадив разом з татом, вони були дивиною в селі, і тому потрібно берегти їх від злодіїв, що торік покрали яблука.
Павлусь та Іванко раділи та згадували минулі пригоди. Вони лежали в саду оточені зірками, і відчували себе ніби у царстві небесному. А навколо них різні звуки: там десь вдалині спів дівчат, крики птахів та жаб’ячий хор, писк жителів підземного царства та шелест переморених бджіл. Це все було схоже на якийсь оркестр!
Яблуня, під якою лежали хлопці, розкинула гілки і тримала на собі обважнілі плоди та зоряне небо. Це місце створює затишок та ніжність, і під цією яблунею Павлусь відчуває, що навіть у такій нічній тиші захищений ангелами.
Ця яблуня, наче любляча матір Марія, що огортає своїх дітей безпекою та любовʼю, або небесний покровитель, що дбає про нього.
Предки Павлуся були козаками. Гнат Тичина навіть служив полковим старшиною в самого Богдана Хмельницького! І тато в Павлуся дуже талановитий. І до музики, й до малярства. Навіть листи до дітей закінчує римою.
У сім’ї Тичин Павлусь став сьомою дитиною, і він відчуває, що його люблять і підтримують усі брати та сестри. Всі діти в сімʼї обдаровані, а він сьомий — особливий, адже і у веселки сім барв, сім нот у пісні, сім днів у тижні…
Павлусь був худеньким та дрібним, але мав високе чоло та очиська на пів лиця. Під чолом працює його думка, а очі вбирають весь світ. Він відчуває себе струною, що поєднує небо та землю, зорі та комашки.
Цієї ночі Павлусь не хоче, щоб злодій з’явився, а лише бажає дізнатися, хто ним є. Він бажає накликати віщий сон, тому разом з братом згадують Проніне загадування про трьох ангелів: “…Один янгол все бачить, другий янгол все чує, третій янгол все знає…”. Але воно не подіяло і сон навпаки пройшов. Тож хлопці почали згадувати, як Іванко колись навчав Павлуся до бурси та репетитора. А тепер всі викладачі поважали Павла і називали “святим Павлусем”, і це слово поширювалося не тільки серед них, а й серед інших учнів і бурсаків. Павлусю було соромно слухати похвалу від брата і він радів, що ніч приховує його обличчя. Він не бажав бути святим або архієреєм, а мріяв про вступ до Петербурзької академії художеств. Проте відсутність грошей робила цю мрію недосяжною.
А поки Павло продовжував своє навчання і працював у бурсацькому хорі, допомагаючи регентові навчати новачків. Він навчив багатьох, включаючи свого молодшого брата Євгена, який також був у бурсі, та майбутнього відомого композитора Грицька Верьовку. Через свого старшого брата Мишка із Чернігова Павло прилучається до нових музичних шедеврів і вчиться грати на кларнеті, Гобої, бандурі, фортепіано, щоб згодом самостійно складати власну музику.
Але його музична схильність не єдине, що він розвивав в собі з дитинства. Він також любив малювати, розфарбовувати карти та створювати “святі місця” на папері. І хоча він мріяв про великі подорожі та вивчення світу, його освіту обмежували фінансові можливості. Проте, відчуваючи, що мистецтво та знання — це найбільша скарбниця, він завжди радів кожній навчальній книзі та можливості вчитися.
Ще коли Павлусь і читати не вмів, а навчився він читати самостійно і рано, коли слухав як батько інших дітей вчив, вже тоді він почав створювати свої перші вірші, використовуючи елементи церковнослов’янської та російської мови, оскільки так молилися та навчалися в церкві та школах. Павлусь згадує, як отримав українські книжки від вчительки Серафими Морачевської за гарне навчання. “Під землею” Марії Загірної та “Байки” Леоніда Глібова. До цього ж удома на припічку під лампою вже лежали різні церковні календарі й “Тарас Бульба” Миколи Гоголя.
Павлусь співає разом з Іванком народну пісню, яка виявилась віршем Шевченка. Згодом Павлусь засинає і йому сниться місто Чернігів і його навчання. Так завжди з ним, як на навчанні — сниться рідний дім, а як удома на канікулах — Чернігів мариться.
Раптом крізь сон, Павло відчуває, як щось його вдарило по голові. Просинається і бачить, що вони з братом сплять під яблунею, і це одне зі спілих яблук йому на голову впало і гулю надуло. Брати вслухаються, вони чують як садом розгулює тривожний вітер, у гіллі ворушиться птиця та гавкає сусідський пес. Їм здається, що до них крадеться злодій, але раптом все стихає.
Через 2 роки літом 1906 родина Тичин втратить 56-літнього батька Григорія Тимофійовича Тичину. Янголи, що охороняють Павлуся, не змогли відвернути горя. Павло, окрім музики і малярства, починає частіше писати вірші і вже за рік після батькової смерті пише вартісні рядки. А згодом будуть зʼявлятись сонячніші й музичніші, все геніальніші, “сонячно-кларнетні” поезії.
У 1915 році янголи не вберегли від смерті матір Павлуся. Як не могли вберегти янголи страждань його закоханого серця і лише через кілька десятиліть він нарешті одружиться з Лідою Папарук.
А ще янголи не змогли врятувати Павла від диявольського ярма – кривавого режиму нової совєцької імперії. Короткий спалах державності України у 1917-18 роках Павло переживе як особисте щастя. А її криваву загибель — як власну непоправну трагедію, що призвела до репресій, розстрілів, війни, розкуркулення, голодомору 1933-го та 1947-го років.
Життя викидало людей на різні дороги: одних ставили перед вибором між службою владі і совістю, інших переслідували і утискали. І хоча Павло був тільки людиною, він старався допомагати іншим, залишаючись вірним своїм ідеалам.
Третій янгол радів, коли бачив, що Павло не підписав наклепу на когось, а навіть допомагав молодим поетам і репресованим. Павло Тичина виявиться єдиним депутатом, котрий добровільно піде з усіх своїх височенних постів. Бо у 1959 році він відмовився підписати закон, котрий дозволяв українцям не вивчати рідної мови.
Мистецтво Михайла Жука увіковічило образ Павла Тичини як янгола у панно “Біле і чорне”. Його поезія залишиться живою, передаючи найкращі почуття через рядки, а його творчість стане однією з наймузичніших і найживописніших в українській літературі, пророкуючи нове відродження України.
Спів півнів розбудив Павлуся та Іванка у неспокійну ніч. Розвиднялось як на дворі так і в серці юного поета. Брати помітили, що хтось вночі їх вкрив теплими ковдрами, наче крилами огорнув їх…
Павло Григорович Тичина – це український поет-модерніст, поет-новатор, державний та громадський діяч, академік. Його твори наповнені життєрадістю, це своєрідна світло-музика, яка у віршах передає красу пейзажів та найтонші людські почуття. Знаючи більше десяти мов, Павло Тичина робив численні переклади творів на українську мову. І так само його твори перекладені багатьма мовами світу.
“Янголи для Павлуся Тичини” скорочено (переказ)
Перший янгол двері відчиняє,
другий янгол столи застеляє,
третій янгол хрещеному
нарожденому рабу Божому
щастя й долі шукає…
Із пісківського замовляння
У нічному оркестрі
Павлусевій радості немає меж! І літо було, і додому на канікули приїхав. Цього вечора їх мама постелила йому з Іванком ліжко не в хаті, а в саду, де дозрівають яблука, які потрібно захищати від злодіїв. Дерева, які посадив Павлусь з татом, є рідкістю в селі, і тому потрібно берегти їх від крадіжок.
Павлусь та Іванко радіють, згадуючи минулі пригоди, коли їх келії були облаштовані на деревах та возах у сараї. Зараз вони лежать в саду, оточені зірками, і відчувають себе, ніби у царстві небесному. Під час цієї ночі звучать голоси дівчат, жителі підземного світу шукають розв’язку своїх турбот, а нічні птахи кричать, а жаби в озері влаштовують свій нічний концерт.
Яблуня, під якою вони лежать, розкинула свої гілки і тримає на собі обважнілі плоди та зоряне небо. Це місце створює затишок та ніжність, і під цією яблунею Павлусь відчуває, що навіть у такій нічній тиші захищений ангелами.
Можливо, ця яблуня є символом люблячої матері Марії, яка стежить за своїми дітьми з небес, або символом небесного покровителя, який дбає про Павлуся. Кожна з трьох дат Павлусевого народження вшановує святого Павла, і це може мати особливий зміст для його життя.
Предки його батька були козаками. Тичина Гнат навіть служив полковим старшиною в самого Богдана Хмельницького!
У сім’ї Тичинів Павлусь став сьомим дитиною, і він відчуває, що його люблять і підтримують усі його брати та сестри. Чи можливо, що сьоме дитя в сім’ї є особливим? Павлусь залишається “мізинчиком”, і це може бути через його маленький розмір або через те, що його ім’я перекладається як “маленький”.
Павлусь має високе чоло та виразні очі. Його чоло символізує місце, де працює його розум, а очі відображають весь світ. Він відчуває, що всі враження і впливи перетинаються в ньому, а сам він є поєднанням між небом та землею.
Проте цієї ночі Павло не хоче, щоб злодій з’явився. Він бажає дізнатися, хто це робить. Однак чи може це бути лише сон? Чи це, що Проня передбачала? “Я лягаю спати на Сіянських горах — три ангели стоять біля голови!..” — згадує Іван. “Один ангел все бачить, другий ангел все чує, третій ангел все знає… І він мені скаже, знайду чи загублю!” — додає він.
Проте, здається, що ангели не поспішають. Чи, можливо, це збудження перейшло на сусідні дерева, але спокійна атмосфера поступово повертається.
Павлусь спогадує про свого старшого брата, який навчав його до бурси та репетитора. Вони обговорюють свої навчання та досвід, діляться спогадами та мріями.
Викладачі Соловйов, Львов, Зосимович і учитель малювання Михайло Жук називали Павла “святим Павлусем”, і це слово поширювалося не тільки серед них, а й серед інших учнів і бурсаків. Це робило Павла сором’язливим від похвал своїх братів. Він не бажав бути уважаним святим або архієреєм, але мріяв про вступ до Петербурзької академії мистецтв. Проте відсутність грошей робила це мрією недосяжною.
А поки Павло продовжував своє навчання і працював у бурсацькому хорі, допомагаючи регентові навчати новачків. Він навчив багатьох, включаючи свого молодшого брата, який також був у бурсі, та майбутнього відомого композитора Грицька Верьовку. Пізніше він приєднався до свого старшого брата Мишка із Чернігова, де вони разом слухали нові музичні шедеври. Павло також прагнув розвивати свої музичні здібності, грати на різних інструментах і, можливо, навіть писати власну музику.
Але його музична схильність не єдине, що він розвивав в собі з дитинства. Він також любив малювати, розфарбовуючи карти та створюючи “святі місця” на папері. І хоча він мріяв про великі подорожі та вивчення світу, його освіту обмежували фінансові можливості. Проте, відчуваючи, що мистецтво та знання — це найбільша скарбниця, він завжди радів кожній навчальній книзі та можливості вчитися.
Ах ти, зімушка-зіма, ти злюка!
Зімою людям горе.
В декабре замерзає море.
Він розмірковує про те, як схожі на замерзлі озера села Поділ та Топило. Це мрія про велике відкриття, змішане з елементами церковнослов’янської та російської мови, оскільки так молилися та навчалися в церкві та школах. Павлусь згадує, як отримав українські книжки від вчительки Серафими Морачевської за гарне навчання. “Під землею” Марії Загірної та “Байки” Леоніда Глібова. До цього ж удома на припічку під лампою вже лежали різні церковні календарі й “Тарас Бульба” Миколи Гоголя.
Павлусь також співає разом з Іванком народну пісню, яку пізніше відроджується в співі Шевченка. Обговорюючи літературні та культурні аспекти, вони розділяють захоплення і мрії щодо літературних творів та великих митців. А в моменти спільного відчуття глибокого занурення у світ мистецтва Павлусь відчуває себе об’єднаним з усім навколишнім, співзвучним і співмірним.
Тривога
… Перший янгол вид свій закриває…
… Другий янгол із хрестом до мене…
… Третій янгол серце звеселяє…
Павло вже і не знає, чи ще він чує свого брата, чи вже занурився у своє дитинство, де він засинає під колиску, відзначаючи сім барв, сім нот, сім днів творіння і сім поколінь. Це відчуття змішується з пізнішими спогадами та враженнями, коли вони разом з братом гуляють у саду. Відразу ж їх збиває з ніг дивна ситуація: хтось раптово б’є Павла по голові, а вони опиняються в саду, де небо стає непогожим, а вітер розносить тривогу. Хоча виявляється, що “нападником” виявилося падаюче яблуко, але атмосфера напруженості лишається. Вони спостерігають за хвилюючими ознаками природи та чутками, які можуть свідчити про наближення чогось незвичайного.
Павло Тичина. Війна
Коли Павлусь з братом пішли в сад, щоб стежити за злодіями, раптово щось сильно вдарило Павлуся по голові. Хлопчик стрімко підскочив і оглянувся. Замість стелі він бачив небо і гілля яблуні, замість білих стін хат чи монастирів — тільки дерева й трава.
— Що? Що? — здивувано спитав Іванко, старший брат Павлуся.
Павлусь обережно потер голову і відповів:
— Щось мене вдарило…
— Мабуть, злодії! — стрепенувся молодший брат.
Обоє перелякано оглядалися. Небо над ними похмурілося, зорі приховались, і вітер тривожно шумів у саду.
Щоб зняти напругу, Іванко радісно вигукнув, вказуючи на яблуко, яке випало з вишні:
— Ось, яблуко!
Павлусь розсміявся. Проте відчуття тривоги не зникло. Вітер тривожно шумів у саду, пташки ліниво мандрували гіллям, а з сусідських дворів чувся лай собак.
У хаті, розташованій на межі пісчаної та чорноземної частин села, пробамкав годинник на стіні, будинок Григорія Тичини, батька Павлуся і його братика. Хоча будинок був простим і без зайвих прикрас, він стояв у центрі села поруч з церквою і майданом, звідки розходилися п’ять шляхів, що здавалися ведучими усіма напрямками світу.
Але зараз щось лихе наближалося до їхнього будинка через один із цих шляхів. Чи то кроки, чи, можливо, просто вітер? Брати, Павлусь і його молодший брат, захоплено мислили про те, як реагувати, якщо побачать когось: чи викликати допомогу, чи залишатися прихованими? Раптом собаки загавкали гучким гавкотом, а сичі прокинулися і засвистіли. Обидва хлопці, приховавшись за стовбуром, тримали дихання, розглядаючи сивий сад.
Раптом щось пролетіло крилами й зникло, і злякалися собаки і сичі. Все замовкло: і кроки, і вітер. Тривога поступово відпустила їхні серця, але залишалася думка про те, що трапилося. Може, це були злодії, а може, допомога янголів, про яких вони чули казки перед сном?
Але, незважаючи на всі турботи, через два роки, у 1906 році, сім’я Тичинів осиротіла, втративши батька, Григорія Тимофійовича Тичину. І в цей момент Павло відчув, що він наполегливо хоче виразити свої думки й почуття у віршах, які вибухнуть і вилилися як стихії.
Блакить мою душу обвіяла,
Душа моя сонця наміріяла,
Душа причастилася кротості трав —
Добридень я світу сказав!..
Жодні янголи не змогли відвернути 1915 року і смерті матері Павла. І страждань закоханого Павлового серця не відвернуть. Якось усе випадатиме, що то нема взаємності, то перешкоди, то навіть смерть коханої… Пройшло декілька десятиліть, і нарешті Павло одружився з Лідією. Проте трагедія від смерті матері відкрила шлях до багатьох інших трагедій: війни, репресії, голодомори. Життя викидало людей на різні дороги: одних ставили перед вибором між службою владі і совістю, інших переслідували і утискано. І хоча Павло був тільки людиною, він старався допомагати іншим, залишаючись вірним своїм ідеалам.
Третій янгол радів, бачачи, що Павло не підписав наклепу на когось, а навіть допомагав молодим поетам і репресованим. Павло Тичина виявиться єдиним депутатом, котрий добровільно піде з усіх своїх височенних постів. Бо 1959 року він відмовився підписати закон, котрий дозволяв українцям не вивчати рідної мови.
Мистецтво Михайла Жука увіковічило образ Павла Тичини як янгола у панно “Біле і чорне”. Його поезія залишиться живою, передаючи найкращі почуття через рядки, а його творчість стане однією з наймузичніших і найживописніших української літератури, пророкуючи нове відродження України.
Спів півнів розбудив Павлуся та Іванка у неспокійну ніч. Ранок розвиднівався, а серце юного хлопця також. Але їхнє спільне пробудження під яблунею було не суто негативним, адже вони були вкриті ковдрами, як крилами, і ніби стали янголами серед земних просторів.
Історія людини в історії людства
Павло Тичина, український поет-модерніст, зробив значний внесок у світ літератури своїми творами. Його поетична спадщина передає світлу й життєрадісну енергію, пройняту музикою й красою. Через свої вірші він став символом історії людини в історії людства.
Автор – Світлана Кобец
Матеріал надано лише для публікації на сайті dovidka.biz.ua. Копіювання заборонено
