Адріан Кащенко “З Дніпра на Дунай” дуже скорочено читати оповідання з часів скасування Запорозької Січі варто, щоб згадати сюжет.
“З Дніпра на Дунай” скорочено
I
У козаків існувала традиція, щоб кожен статечний козак мав біля себе хлопця-джуру. Джури доглядали за кіньми, зброєю та допомагали у походах. Такий звичай дозволяв молодикам набиратися бойового досвіду, що робило їх майбутніми відважними козаками.
Козак Петро Рогоза, дізнавшись про смерть своїх батьків, забрав своїх братів — Гната (13 років), Демка та Василя — на Січ. Найстаршого з братів, двадцятирічного Демка, він записав козаком до куреня, середнього, Гната, віддав у науку до полковника Порохні, а наймолодшого, десятирічного Василя, відправив на допомогу до кухарів.
Тоді у 1772 році козаки готувалися до походу, щоб разом з російським військом воювати турків.
Гнат радіє можливості стати козаком, він готовий мужньо боротися з ворогами. Полковник Порохня схвалив його запал і взяв хлопця джурою. Гнат отримав коня, чингал і пістоль. Та найбільше хлопець мріяв про шаблю, але її потрібно було ще заслужити.
Незабаром Гнат уже поїхав у свій перший похід за полковником Порохнею, що повів військо на війну. Його брати Петро та Демко теж під проводом кошового вирушають на війну. Січ немов заснула, там лишилися лиш немічні діди та ті, що не йшли з військом через якусь хворобу.
Десятирічний Василь, наймолодший із братів, був засмучений тим, що його не взяли на війну, він же вмів добре їздити верхи. А тепер замість козацького походу мав допомагати на кухні. Тоді Василь вирішив самостійно вирушити в плавні на човні, але його пригоди ледь не закінчилися трагедією, адже хлопця понесло течією. На щастя, його врятував старий запорожець Очерет, що рибалив неподалік. Після цього Очерет бере Василя під свою опіку та вчить рибальства. Старий козак замінив хлопчику батька, розповідав йому багато цікавих оповідань про давні події на Запоріжжі.
Настала зима. Василь допомагав козакам біля кабиць, де поранені воїни, повертаючись з походу, ділилися новинами. Він захоплювався їх розповідями про відвагу, слухав козацькі думи та пісні, які виховували у ньому козацький дух.
Через два роки війна з турками завершилася. Восени 1774 року Січ радо зустрічала своїх героїв. Василь, побігши до вежі, побачив, як безкрайній степ ряснів військом, що йшло з походу. Попереду їхав кошовий Калнишевський з срібною булавою, а за ним – сотні козаків. Всі радо вітали кошового й славне запорозьке товариство, високо підкидаючи вгору шапки.
А річкою пливли на Січ запорожці на байдаках. Вражений Василь, спостерігаючи з дзвіниці, поринув у мріях про славу козачого війська, подумавши, що з такою силою можна завоювати увесь світ. Хлопець відчув, що, окрім степового бою, йому б хотілося воювати й на байдаках у морі.
Коли зібралося все товариство, хлопець нарешті зустрів своїх братів — Гната, Петра й Демка, що повернулися з походів. Вони увесь вечір розповідали один одному про свої пригоди.
ІІ
Після повернення з війни життя на Січі знову пішло звичним ходом. Запорожці повернулися до рибальства та полювання, розійшовшись по Великому Лугу над Дніпром. Там вони залишалися аж до зими, доки річки не вкрила крига. На Різдво та Новий рік Січ наповнилася святковим настроєм: у куренях лунала музика, а козаки танцювали й веселилися. На літо козаки знову розселялися навколо Січі.
Василь, який три роки працював на кухні, мріяв про навчання військовій справі. Захоплений герцем, де козаки вправлялися в бойовій майстерності, він вирішив спробувати тренуватися самостійно, навіть ризикнув осідлати дикого коня.
На початку літа 1775 року до Січі підійшли московські війська на чолі з генералом Текелієм, і оточили її. У них був наказ зруйнувати Січ. Ворожого війська було вдесятеро більше, ніж запорожців.
Здивований Василь бачив, як російські генерали приходили на переговори до кошового, і після їхньої зустрічі московське військо почало оточувати Січ. Після численних дискусій і суперечок, після вмовлянь панотця, запорожці вирішили підкоритися, щоб уникнути загибелі, хоч і важко було їм приймати цей вибір.
Надвечір Василь побачив, що деякі запорожці готуються до втечі з Січі (вони не хотіли бути кріпаками). Січове майно вивозили, а козаки, обвішані зброєю, прямували до річки. Василь зустрів свого брата Гната, який уже отримав благословення на козакування й збирався з іншими козаками рушити на Дунай. Василь вирішив іти з братом і приєднатися до запорожців у новій Січі.
Гнат і Василь ідуть шукати своїх братів. Вони дізнаються, що Демко хоче залишитися в Україні й одружитися, однак Петро дорікає йому, називаючи це ганьбою для козацького роду, й попереджає, що залишившись, той стане або кріпаком або москалем!
Петро, зустрівши Гната й Василя, доручає їм збирати запаси для походу. Вони бачать, як козаки готують продовольство й інші необхідні речі для подорожі. Після цього брати спускаються до річки, де відбувається переправа та збір товариства.
Незабаром з’явилися інші козаки, що несли великі образи святих Покрови і святого Миколая, без яких не може існувати Січ Запорозька, і без допомоги яких не можливо безпечно переплисти море.
Серед козаків Василь побачив свого названого батька – Очерета. Василь був щасливий дізнатися, що Очерет поїде з ними. Петро, звертаючись до Очерета, попросив доглянути за Василем під час подорожі. Сам же Петро з Гнатом мали дістатися нової Січі суходолом, бо човнів на всіх не вистачало.
Незабаром відбувається козацька рада, де обирають новим кошовим Андрія Ляха. На раді також обирають старшину — писаря, суддю, скарбника та осавула.
Надвечір козаки продовжували прибувати до берега. Старий січовик Охрім Лимар, який також прибув у плавні, поділився сумною новиною: московський генерал Текелій закував у кайдани Калнишевського, писаря й суддю, відправивши їх до Москви. Лимар розповів, як московські полковники наказали козакам виходити з Січі й здавати зброю. Багато козаків втекли, аби не віддати честь і зброю, але Січ усе одно опинилася в руках москалів. Опинившись там вороже військо руйнувало священні місця Січі. Всім козакам було неймовірно боляче чути ці новини. Очерет та Лимар, не стримуючи сліз, оплакували рідну Січ.
Василь намагався підбадьорити діда, каже, що козаки заснують нову Січ на Дунаї. Але старий Лимар відповів, що на чужині вони будуть змушені служити ворогу, і долі їм там не буде.
Усі козаки готувалися до далекої подорожі. Вранці на берег козаки винесли січові святині, й усі моляться святій Покрові й святому Миколі, прохаючи захисту в дорозі. Кошовий доручає образ Покрови Самійлу Калниболоцькому, щоб встановити його в майбутній церкві Нової Січі. Після молитви сотні човнів із запорожцями вирушають Дніпром у далекі бусурманські краї.
III
Природа біля річки, плавні були неймовірними, але вона не радувала козаків, які покинули рідну Січ, яка була їх домом. Лише молоді хлопці, такі як Василь відчували радість від нових можливостей і пригод.
Скоро козаки допливають до Кам’яного Базару, де знаходиться одна з паланок Запорозької Січі. Тут козаки відпочивали, купалися в річці, варили їжу та співали пісні. Вони ще не чули про ліквідацію Запорізької Січі. Вони оточили новоприбулих, бо не розуміли чому ті тут з’явилися.
А Василь вражений великими кораблями, що столи на березі побіг їх розглядати. Хлопець ніколи не бачив ні таких кораблів, ні людей на них. То були турки, які торгували товарами, такими як тютюн, горіхи та інжир.
Очерет пояснює Василю, що турки і запорожці зараз не воюють, вони не становлять загрози один для одного.
З Кам’яного Базару чути крики. Там виникає конфлікт між кошовим і паланочним полковником, який не вірить у скасування Січі і заважає походу до нової Січі. Полковника паланочного арештовують, вся влада переходить до Андрія Ляха. Козаки вечеряють і лягають відпочивати, бо за два дні на байдаках всі добре потомились.
Василь разом з Очеретом тим часом вирушили до могили Костя Гордієнка, де дід розповів йому про великі подвиги цього кошового, його боротьбу за козацьку свободу та Україну. Згадав дід також і про Байду, і про Самійла Кішку, і про Сагайдачного.
На третій день вирушили козаки в дорогу. Тисяча козаків були на кораблі, багато на байдаках, але для тисячі місць не вистачило. Тоді Лях доручив ту тисячу Бахметові, щоб той, провів свою тисячу, кого пішки, а кого кіньми, суходолом понад лиманами.
Василь, пливучи Дніпром, вперше відчув тугу за рідним краєм, і задав собі питання, чому вони змушені залишати свою землю. Під час плавання по Дніпру Очерет розповів Василеві про боротьбу запорожців з турками, про те як козаки хитрістю долали перешкоди турецьких військ.
У кінці дня козаки досягли кордону запорізьких земель, де була запорозька варта “бекет”. Далі починались татарські землі.
На високому березі Інгульця стояла башта і кілька зимовників, що утворювали запорозьке місто Перевізку. Башта потрібна була для спостереження за татарськими ордами. Коли татари наближались, вартові запалювали вогонь на верхівці башти, і дим або вогонь сигналізували про небезпеку. Це дозволяло козакам вчасно підготуватись до оборони.
Василь Очерета разом з іншими козаками приїхав до Перевізки. Він піднявся на вартову башту, з якої видно було не тільки навколишні степи, але й декілька хат, що належали Алешкам. Вартовий пояснив, що ці місця були важливими для запорозьких військ, оскільки саме тут багато років стояло Військо Запорозьке.
Козаки три дні провели в Перевізці, чекаючи на сприятливий вітер для подальшого руху. За цей час козаки ловили сітями рибу, щук, коропів та осетрів. З риби вони готували собі їжу та солили її на майбутню подорож і складали у човни.
Після того, як вітер змінив напрямок, козаки рушили в дорогу. Увечері пристали до Прогноїв, де була запорозька Прогноїнська паланка. Там збирали сіль з озер. Василь побачив, як сіль видобувають простим способом — через випаровування води. Після збору сіль вантажили на вози чумаків, які відвозили її до різних регіонів.
Ранком другого дня кошовий приєднав до себе всю залогу Прогноїнської паланки з її скарбом та десятьма байдаками й рушив в бік Чорного моря. Але через сильний вітер почався шторм. Василь спостерігав, як байдаки гойдають хвилі, у човен потрапляла вода. Василю стало страшно, козаки помітили це і почали жартувати. Щоб довести свою сміливість і відполіктись Василь почав вичерпувати воду з човна. Надвечір вітер стих і вдалині Василь побачив дві фортеці на південь від них, й Очерет пояснив, що це Очаків і Кінбург. Очаків був турецьким містом, яке запорожці не раз штурмували, руйнували, але турки відновлювали його знову. Біля цього міста пролилося багато козацької крові. Очерет розповів про славних гетьманів, таких як Підкова, Сагайдачний, Кішка, що воювали з турками і здобули славу на цих землях.