“Заповіт” Шевченко аналіз

Аналіз вірша “Заповіт” Шевченка – тема, ідея, художні засоби, жанр, композиція, історія написання та інша інформація допоможе підготувати літературний паспорт твору. «Заповіт перекладено більше як на 50 мов народів світу. Виникло навіть прислів’я: «Шевченків «Заповіт» облетів увесь світ».

“Заповіт” Тарас Шевченко аналіз (паспорт)

Автор – Тарас Шевченко

“Заповіт” рік написання: 1845

Жанр: ліричний вірш.
Вид лірики: громадянська.

Напрям: романтизм.

Тема “Заповіт”: заклик до українського народу звільнитися від кайданів самодержавства, боротися за вільне життя, відстоювати інтереси простого люду.

Ідея “Заповіт”: віра поета у світле майбутнє України.

Основна думка: змінити соціальний устрій гноблених можна тільки революційним шляхом.

Провідний мотив: заклик до повалення експлуататорського ладу й розбудови нового вільного суспільства.

Будова вірша: строфічна, чотиривірш

Римування: паралельне (аабб) 

Віршовий розмір: хорей

Художні засоби “Заповіт”

• Епітети: «степ широкий», «Вкраїна мила», «лани широкополі», «вража зла кров», «сім’ї великій… вольній, новій», «незлим тихим словом», «синєє море», «злою кров’ю», «вражою кров’ю».
• Авторський епітет: «Дніпро ревучий».
• Персоніфікація: «Дніпро реве …, понесе … кров».
• Метафора: «полину до … Бога», «кров’ю волю окропіте». 
• Алітерація (звук [р]): «реве ревучий», «І вражою злою кров’ю волю окропіте». 
• Звукопис: «Дніпро реве». 
• Контраст: «полину до самого Бога молитися… а до того я не знаю Бога».
• Повтори: «Як… було…», «реве ревучий», «в сім’ї…».

“Заповіт” образи-символи

степ (воля), на могилі – кургані (козацька доблесть), Вкраїна (батьківщина), лани – поля (земля-матір), Дніпро (доля українського народу), море (прірва), кров (боротьба), кайдани (гніт), сім’я (майбутнє).

“Заповіт” композиція

За формою своєю «Заповіт» — монолог ліричного героя. Він складається з шести строф, котрі об’єднані попарно і тому утворюють ніби три ступеня, три градації, кожна з яких має свою окрему провідну думку, свій ритм і свою інтонацію. У той час всі вони об’єднані в одну гармонійну цілість.

Експозиція:
Як умру, то поховайте…
На Вкраїні милій…
Зав’язка:
Як понесе з України
Кров ворожу.
Кульмінація:
…Вставайте,
Кайдани порвіте.
Розв’язка:
І мене…
Не забудьте пом’янути
Незлим тихим словом.

“Заповіт” ідейно-художній аналіз

Це розвиток-переживання ліричного героя про долю народу. У розгортанні сюжету можна виділити три частини, пов’язані між собою за допомогою інтонацій.

Перші слова «Заповіту» вражають своєю граничною простотою, навіть буденністю. Тут нема і сліду «декларативності». Поет від імені ліричного «Я» висловлює свою останню волю.
Неначе батько зібрав синів перед смертю і лагідно, спокійно, без жалю і зітхань, як колись загадував їм чергову роботу, нині просить з ледь помітною журбою поховати його, як годиться.
Але в цій простоті — глибина думки і образу. Кількома звичайними словами намальована ціла картина.
Разом із собою поет силою поетичного слова підняв своїх читачів на таку височінь, звідки вони оглядають Україну від краю до краю, відчувають себе господарями цієї краси, цієї величі і усвідомлюють співгромадянську відповідальність за долю рідної Вітчизни.

Символічними є образи: ревучий Дніпро, широкий степ, широкополі лани,— бо вони — свідки «козацької слави». Бути похованим «на могилі» — означає знайти останній притулок на козацькому кургані і розділити участь оборонців рідного краю. Тому початок твору свідчить про невіддільність постаті поета від України.

У двох наступних парах строф поет уже думає не про себе, не про свою смерть, а думає і турбується за долю рідного народу, його майбутнє. Відчувається хвилювання автора: рядки тут більш енергійні, поривчасті, з недомовленостями. Якщо станеться так, що Дніпро «понесе з України у синєє море кров ворожу…», тобто коли будуть знищені усі кати його народу, а трудящі стануть вільними і щасливими, він готовий полинути з вдячності до бога і молитися йому, а значить, і вірити в нього.
Пов’язавши перші дві строфи з третьою словом «поховайте», Шевченко звертається до рідного народу з наказом-порадою революційного повалення існуючого ладу:

…вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте.

Рядки ці — вибух пристрасті поета, його найзаповітніше бажання, здійсненню котрого він віддав усі сили і помисли. Це програма його життя, за виконання якої він мужньо боровся. Вмираючи (як він думав) і не встигнувши побачити свій народ вільним, він хоче, щоб хоч після смерті здійснилась його мрія. Поет-трибун прямо говорить народові, що порвати кайдани неволі (символ соціального і національного гніту) можна тільки шляхом збройної боротьби, в котрій проллється кров. Але це буде справедлива війна: епітети «вража зла кров» вказують прямо, що йдеться про тиранів-царів, панів-кріпосників та інших гнобителів трудящих. Інакше пани ніколи не віддадуть своєї влади.

Закінчується «Заповіт» дуже оригінально. В останній строфі особисті й громадянські мотиви зливаються в один. Після емоційного спалаху-заклику відчувається спад напруження і перехід до інтимного світу поета, його мрій. Непохитно вірячи, що народ збудує нове суспільство — «велику сім’ю, вольну, нову».

У от у цьому прекрасному суспільстві, за яке боровся і страждав поет, нехай не забудуть його. Хай інколи мати-Вітчизна згадує «незлим тихим словом» свого вірного сина. Це друге його особисте прохання. І дуже скромне. В одному з варіантів було «тихим добрим словом», але поет замінив «добрим» на «незлим».

“Заповіт” історія написання

25 грудня 1845 р. в м. Переяславі під час важкої хвороби Шевченко написав цю поезію. Зимою 1845 р. поет був гостем поміщика-декабриста С. Н. Самойлова, що мешкав на Переяславщині. Поет захворів на запалення легенів. Господар садиби Самойлов, хвилюючись за стан гостя, відправив поета в Переяслав до лікаря Козачковського. Самопочуття Шевченка було жахливе, він вважав, що це, мабуть, його останні години. Помирати та прощатися з життям він не хотів, тому вирішив написати вірш-прощання з людьми: “Як умру, то поховайте Мене…”.

Але хвороба не була головною причиною написання «Заповіту». На той час поета хвилювали суспільно-політичні умови життя – 30–40-х роки ХІХ століття були сповнені глибокого революційного змісту. Поет описує соціальне зло, про яке спочатку лише чув, а згодом побачив своїми очима в 1843–1845 рр. Приїхавши на Батьківщину, він відвідав сотні сіл Полтавщини і Київщини, чув відгомін спалахів селянських повстань по Україні. Він госював і в панських палацах, і в селянських хатах, і бачив, що пани влаштували собі рай, а селянам — пекло. Саме тому Кобзар зробив єдиноможливий висновок: …вставайте, кайдани порвіте. 

Уперше вірш було надруковано під назвою «Думка» в збірнику «Новые стихотворения Пушкина и Шевченка» (Лейпциг, 1859). В автографі вона не має заголовка. Популярна назва «Заповіт» з’явилася у виданні «Кобзаря» 1867 року.

Тарас Шевченко “Як умру, то поховайте …” (Заповіт) аудіо слухати

Тарас Шевченко “Як умру, то поховайте …” читати