Гітлер: політичний портрет
Гітлер Адольф (20 квітня 1889 році, Браунау на Інні, Австро-Угорщина – 30 квітень 1945 році, Берлін) – фюрер і імперський канцлер (диктатор) Німеччини (1933-45). Гітлер народився в родині австрійського митного чиновника, який до 1876 носив прізвище Шіклгрубер (звідси поширена думка, ніби таке справжнє прізвище Гітлера).
Юність. Перша світова війна
У 16 років Гітлер закінчив реальну школу в Лінці, яка не давала повної середньої освіти. Спроби вступити у Віденську художню академію виявилися невдалими. Після смерті матері (1908) Гітлер перебрався до Відня, де жив у притулках для бездомних, перебивався випадковими заробітками. У цей період йому вдалося продати кілька своїх акварелей, що дало підстави називати себе художником. Його погляди склалися під впливом крайнього націоналіста Лінцського професора Петш і відомого антисеміта обер-бургомістра Відня К. Люгера. Гітлер відчував ворожість до слов’ян (особливо до чехів) і ненависть до євреїв. Він вірив у велич і особливу місію німецької нації. Напередодні Першої світової війни Гітлер переїхав до Мюнхена, де вів колишній спосіб життя. У перші роки війни записався добровольцем у німецьку армію. Служив рядовим, потім єфрейтором, брав участь в бойових операціях. Був двічі поранений, нагороджений Залізними хрестами II і I ступеня.
Лідер НСДАП
Поразка у війні Німецької імперії і Листопадової революції 1918 Гітлер сприйняв як особисту трагедію. Веймарску республіку вважав породженням зрадників, що завдали «удар ножем в спину» переможній німецькій армії. В кінці 1918 він повернувся в Мюнхен і вступив в рейхсвер. За дорученням командування займався збором компрометуючого матеріалу на учасників революційних подій в Мюнхені. За рекомендацією капітана Е. Рема (що став найближчим соратником Гітлера) увійшов до складу мюнхенської праворадикальної організації – Німецької робітничої партії. Швидко відтіснивши від керівництва партією її творців, став повновладним лідером – фюрером. З ініціативи Гітлера в 1919 партія прийняла нове найменування – Німецька націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини (у німецькій транскрипції НСДАП). У німецькій публіцистиці того часу партія іронічно називалася «нацистською», а її прихильники «нацистами». Ця назва закріпилася за НСДАП.
Програмні установки нацизму
Сформовані до цього часу основні ідеї Гітлера знайшли відображення в програмі НСДАП (25 пунктів), стрижень якої становили наступні вимоги:
1) відновлення могутності Німеччини шляхом об’єднання під єдиною державним дахом всіх німців;
2) твердження панування Німецької імперії в Європі, головним чином на сході континенту – на слов’янських землях;
3) очищення німецької території від засмічуючих її «інородців», перш за все євреїв;
4) ліквідація прогнилого парламентського режиму, заміна його відповідною німецькому духу вертикальною ієрархією, при якій воля народу втілюється в вождя, наділеного абсолютною владою;
5) звільнення народу від диктату світового фінансового капіталу і всебічна підтримка дрібного і ремісничого виробництва, творчості осіб вільних професій.
Ці ідеї були викладені в автобіографічній книзі Гітлера «Моя боротьба».
«Пивний путч»
До початку 1920-х рр. НСДАП стала однією з найбільш помітних правоекстремістських організацій Баварії. На чолі штурмових загонів (німецьке скорочення СА) встав Е. Рем. Гітлер швидко перетворився в політичну фігуру, з якою стали вважатися, принаймні в межах Баварії. До кінця 1923 криза в Німеччині загострилася. У Баварії прихильники повалення парламентського уряду і встановлення диктатури групувалися навколо глави баварської адміністрації фон Кара, активна роль в перевороті відводилася Гітлеру і його партії. 8 листопада 1923 Гітлер, виступаючи на мітингу в мюнхенській пивній «Бюргербраукелер», проголосив початок національної революції і заявив про повалення уряду зрадників у Берліні. Вищі чиновники Баварії на чолі з фон Кар приєдналися до цієї заяви. Вночі штурмові загони НСДАП почали займати адміністративні будівлі Мюнхена. Однак незабаром фон Кар і його оточення вирішили піти на компроміс з центром. Коли 9 листопада Гітлер вивів своїх прихильників на центральну площу і повів їх до «Фельдгеренхале», частини рейхсверу відкрили по них вогонь. Несучи убитих і поранених, нацисти та їхні прихильники покинули вулиці. В історію Німеччини цей епізод увійшов під назвою «пивний путч». У лютому – березні 1924 відбувся процес над керівниками путчу. На лаві підсудних опинилися лише Гітлер і кілька його сподвижників. Суд засудив Гітлера до 5 років ув’язнення, проте вже через 9 місяців його випустили на свободу.
Гітлер-рейхсканцлер
За час відсутності лідера партія розпалася. Гітлеру довелося практично починати все заново. Велику допомогу надав йому Рем, який почав відновлення штурмових загонів. Однак вирішальну роль в Відродженні НСДАП зіграв Грегор Штрассер, лідер правоекстремістських рухів в Північній і Північно-Західної Німеччини. Привівши їх до лав НСДАП, він допоміг перетворенню партії з регіональної (баварської) в загальнонаціональну політичну силу. Тим часом Гітлер шукав підтримку на загальнонімецькому рівні. Йому вдалося завоювати довіру генералітету, а також встановити контакти з промисловими магнатами. Коли парламентські вибори в 1930 і 1932 принесли нацистам серйозний приріст депутатських мандатів, у правлячих колах країни стали всерйоз розглядати НСДАП як можливого учасника урядових комбінацій. Була зроблена спроба усунути Гітлера від керівництва партією і зробити ставку на Штрассера. Однак Гітлеру вдалося швидко ізолювати свого сподвижника і близького друга і позбавити його будь-якого впливу в партії. Зрештою в німецьких верхах було прийнято рішення надати Гітлеру головний адміністративно-політичний пост, оточивши його (про всяк випадок) опікунами з традиційних консервативних партій.
31 січня 1933 президент Гінденбург призначив Гітлера рейхсканцлером (прем’єр-міністром Німеччини). Уже в перші місяці перебування при владі Гітлер продемонстрував, що має намір рахуватися з обмеженнями, від кого б вони не виходили. Використавши як привід організований нацистами підпалив будівлі парламенту (Рейхстагу), він почав поголовну «уніфікацію» Німеччини. Були заборонені спочатку комуністична, а потім соціал-демократична партії. Ряд партій змушені були саморозпуститися. Були ліквідовані профспілки, майно яких передано нацистському робочому фронту. Противники нової влади без суду і слідства відправлялися до концентраційних таборів. Почалися масові переслідування «інородців», кульмінацією яких через кілька років стала операція «ендлёзунг» (остаточне рішення), спрямована на фізичне знищення всього єврейського населення. Не уникли репресій і особисті (реальні і потенційні) суперники Гітлера в партії (і поза нею). 30 червня він взяв особисту участь у знищенні ватажків СА, які були запідозрені в нелояльності фюреру. Першою жертвою цієї розправи став давній соратник Гітлера Рем. Були фізично знищені Штрассер, фон Кар, колишній рейхсканцлер генерал Шлейхер та інші діячі. Гітлер придбав над Німеччиною абсолютну владу.
Друга світова війна
Для зміцнення свого режиму, Гітлер здійснив ряд заходів, розрахованих на народну підтримку. Було різко скорочене, а потім ліквідовано безробіття. Розгорнулися широкомасштабні акції з гуманітарної допомоги потребуючому населенню. Заохочувалися масові, культурні та спортивні свята і т. д. Однак основу політики гітлерівського режиму становила підготовка до реваншу за програну Першу світову війну. З цією метою реконструювалася промисловість, розгорнулося велике будівництво, створювалися стратегічні резерви. У дусі реваншу велася пропагандистська обробка населення. Гітлер пішов на грубі порушення Версальського Договору, який обмежував військові зусилля Німеччини. Невеликий рейхсвер був перетворений в мільйонний вермахт, відновлені танкові війська і військова авіація. Було скасовано статус демілітаризованої Рейнської зони. При потуранні провідних європейських держав була розчленована Чехословаччина, поглинена Чехія, анексована Австрія. Заручившись схваленням Сталіна, Гітлер ввів свої війська на територію Польщі.
У 1939 почалася Друга світова війна. Домігшись успіхів у бойових діях проти Франції та Англії і завоювавши практично всю західну частину континенту, в 1941 Гітлер повернув свої війська проти Радянського Союзу. Поразки радянських військ на першому етапі радянсько-німецької війни призвели до окупації гітлерівськими військами республік Прибалтики, Білорусії, України, Молдавії і частини Росії. На окупованих територіях було встановлено жорстокий окупаційний режим, який знищив багато мільйонів людей. Однак з кінця 1942 гітлерівські армії стали зазнавати поразок. У 1944 радянська територія була звільнена від окупації, бойові дії наближалися до німецьких кордонів. Гітлерівські війська були змушені відступати і на заході в результаті настання висадилися в Італії і на узбережжі Франції англо-американських дивізій.
Самогубство фюрера
У 1944 проти Гітлера була організована змова, метою якого було його фізичне усунення і укладення миру з наступаючими союзними військами. Фюрер віддавав собі звіт в тому, що повний розгром Німеччини неминуче наближається. 30 квітня 1945 року у оточеному Берліні Гітлер разом зі своєю співмешканкою Євою Браун (з якої він напередодні одружився), покінчив життя самогубством.
