“Альпійська балада” характеристика Івана Терешко та Джулії викладена в цій статті, для повнішого розкриття образу ви можете додати цитати.
Герої твору “Альпійська балада”
- Іван Терешка – білоруський солдат,
- італійка Джулія Новеллі;
- командо-фюрер Зандлер,
- божевільний гефтлінг – ув’язнений,
- австрієць-лісник.
Портрети Івана та Джулії
| Іван | Джулія |
| Гострий нервовий погляд… стрижена голова… широка спина. Стояв по- солдатському виструнчившись, готовий до всього. Переступав з ноги на ногу, підошви боліли, пекли вогнем, та він не зважав на них… Хлопець намагався заглушити ніяковість гнівом… | Легка смугаста постать, на вигляд ніби підліток, жваво скинула очима. Під копицею чорного, давно не стриженого волосся блиснули такі самі чорні, мов маслини, очі. В її очах блиснув азарт і неслухняність збитошної пустотливої дівчинки. Осяйна врода… |
“Альпійська балада” образ Джулії
Джулія Новеллі – італійка; скориставшись вибухом, як і Іван, вона втікає з табору.
В юності вона жила в багатій родині, отримала гарну освіту, її батько був комерсантом, директором фірми, хотів її одружити з синьйором Дзангаріні. Та Джулія втекла з коханим хлопцем Маріо Наполіо, який загинув. Вона мала атифашистські погляди, потрапила в концтабір.
Незважаючи на винятково складні обставини, у які потрапила дівчина — полон,— не втратила життєвого оптимізму, завзята, смілива, одчайдушна.
Письменник з любов’ю змальовує Джулію, підкреслюючи її красу, тендітність, витонченість: у неї чорні виразні очі, густе волосся, гнучка і струнка фігура, дзвінкий сміх. Завдяки образу Джулії Новеллі автор спонукає свого героя пройти перевірку коханням.
«Смугаста постать унизу на мить зникла за краєм урвища, і він не дивився куди, — побюючись мотоциклів, напружено слухав. Та ось із низу, з-за каменя, з ‘явилася дівчина в довгій, не на її зріст куртці з підкачаними рукавами і червоним трикутником на грудях. Вона поквапливо зиркнула обабіч, і він помітив, як під копицею чорного, давно не стриженого волосся радісно блиснули такі самі чорні, мов маслини, очі. – Чао!… її недоречна, напоказ, відвага гнівом шмагнула його напружене до болю відчуття: їх же легко могли виявити.»
«… он заметил, как под черной шапкой волос нескрываемой радостью блеснули такие же черные, словно две маслины глаза»,
«Казалось, он где-то уже видел их, эти непонятные глаза на смуглом, сильно исхудавшем лице.»,
« В ее взгляде теплилась молчаливая благодарность за то, что он не ушел без нее.»
Джулія щиро вірить у комуністичні ідеї та заперечує саму думку, що в Радянському Союзі може бути жорстокий тоталітарний режим. Дівчина обурилась на Івана та навіть назвала його «власовцем», тобто зрадником.
Коли їх преслідували, Джулія заспівала «Катюшу». Ця пісня, що стала уособленням визвольної боротьби під час Другої світової війни. Дівчина демонструє, що не боїться та зневажає ворога.
“Альпійська балада” образ Івана
В центрі розповіді – звичайний рядовий боєць Іван Терешка. Він родом з Білорусії, це фізично міцний 25-річний хлопець; знайома з дитинства селянська праця загартувала його, зробила сильним і витривалим. Він вразливий, терплячий, сильний духом.
В полку він нічим не виділявся серед інших піхотинців, за колишні бої отримав три подяки від командування та дві медалі «За відвагу» і думав, що на більше не здатний.
Волею випадку Іван опинився в полоні у німців. Епізод полонення постійно переслідує його в нічних кошмарах (адже тоді, за законом військового часу, здатися в полон автоматично означало стати на бік ворога, тобто зрадити Батьківщині).
Та полон змінив Івана, який ніколи не вважав себе сміливцем, укріпив його дух, виховав характер:
«…уже в плену, где некому было ни вдохновлять на героические подвиги, ни награждать, где за малейшее неповиновение платили жизнью, в нём как-то сами собой проявились дух непокорства, дерзость и упрямство»
“Нельзя срывать злость на пленных, – з гіркотою думає Іван, – плен – не проступок их, а несчастье, они не сдались в плен – их взяли, а некоторых даже сдали, предали – было и такое”.
Полон не зломив солдата, прагнення боротися до кінця — єдиний шлях справжнього воїна. Хоча герой виснажений і фізично, і морально, проте рішуче налаштований на втечу. І герой таки втікає… але зустрічає дівчину, яка могла завадити йому перейти гори.
Іван не зміг залишити дівчину, коли та відмовилася йти через втому. «Неожиданно обмякнув, она прильнула к его широкой спине и задохнулась. Он и сам задохнулся, но не от ветра – от того незнакомого, повелительно-кроткого, величавого и удивительно беспомощного, что захлестнуло его, хлынув из неизведанных глубин души. Недавнее намерение бросить ее теперь испугало Ивана…» Зустріч з Джулією пробудила в душі Івана потребу кохати. Автор перед читачем розгортає величну картину Кохання посеред смерті та насильства.
Покохавши один одного втікачі відчули себе найщасливішими людьми на світі: «Впервые за много лет явь была счастливее самого радостного сна.» Автор переконаний, що кохання вічне й непереможне. Жодна війна, жоден полон, жодне насильство не можуть здолати справжнього кохання.
Іван до останнього прагне врятувати Джулію, а це свідчить і про велике кохання, і про мужність та професіоналізм солдата. Тому він штовхає її у провання, щоб вона мала хоч невелику можливість вижити. Так Іван рятує Джулію ціною власного життя.
Івана Терешко, який і в таборі не дозволив себе затоптати, роздавити в нім людину, а після того, як ковтнув повітря свободи і любові, що став ще сильніше, твердіше духом, — він готовий до смертельної сутички з фашистами. Доля підготувала цій людині щось страшніше за смерть: «вибір» Івана, можливо, найнестерпніший для людини, найстрашніший з усіх, які є в повістях Бикова.
Порівняльна характеристика Івана та Джулії 
Василь Биков “Альпійська балада” аудіокнига (скорочено)
Дужка незакрита
5
Большое спасибо, очень помогло)))
спс
Спасибо но язык непонятный какойто русско-украиский,и не закрыта душка