Аналіз “Зів’яле листя”

“Зів’яле листя” збірка віршів, аналіз якої допоможе визначити її особливості, тематику, композицію, зробила Івана Франка відомим.

Аналіз “Зів’яле листя”

Автор – Іван Франко

Роки написання – 1886–1896

Рік публікації – 1896

Тема – вічний, як  природа, пошук  людиною  гармонії  у  своїй  душі.

Головний  мотив – перебіг  внутрішнього  життя  закоханої  людини  від  зародження  почуття  до  його  краху.

Головний мотив, що об’єднує всі твори книжки „Зів’яле листя” кохання до жінки, яка не захотіла відповісти взаємністю.

Лірична драма  Франка  обпікає  вогнем  пристрасей, болем  нерозділеного  кохання,  дарує  естетичну  насолоду. Коли  читаєш  її, то  відчуваєш  через  які  страждання  й  випробування  пройшов  Франко. Кожен  рядок  збірки – це  частка  душі  поета,  це  іскра  великого,  найчистішого  почуття,  що  схвилює  будь-яке  людське  серце.

“Зів’яле листя” історія написання

Збірка поезій Івана Франка «Зів’яле листя”, була написана на основі щоденника самогубця пана Супруна, який покінчив із життям через нерозділене кохання. А вже в другому виданні, яке світ побачив у 1911 році, сам автор говорить, що поезія його власна, а не того самогубця, і що той щоденник взагалі є літературною підробкою. Хоча вченими доведено, що такий щоденник дійсно існував, Франко його читав і під впливом емоцій від прочитаного дещо переніс на сторінки збірки.      

Франкова збірка „Зів’яле листя” має підзаголовок «Лірична драма», бо перш за все постала з невимовного болю серця поета. А тому й пісні в ній то «голосні ридання», «підстрелені пташки», зойки враженого серця і душі.            

Під тягарем життєвих обставин 40-річний поет втомився, знесилився, почувався «зраненим звіром», що тікає у нетрі. Особиста любовна драма невзаємної любові, що тричі з’являлася йому, надломила його морально, надірвала душу. Були ще невдачі і в громадському житті – переслідування письменника польською і українською реакцією, його третє ув’язнення, недопущення викладання у Львівському університеті, нерозуміння його ідей та внутрішнього світу братами по перу.  Особисті і громадські мотиви переплелись у душі поета і знайшли поетичне відображення у збірці “Зів’яле листя”.

“Зів’яле листя” сюжет

Збірка складається із трьох жмутків (циклів), кожен з яких містить 20 поезій. Три «жмутки» – це три дії, зміст яких – життя і нещасливе кохання ліричного героя. До неї ввійшла інтимна поезія, що певною мірою відбивала віддалені в часі моменти особистого життя автора. 

Любовна, інтимна лірика збірки вражає своєю силою і глибиною («Чого являєшся мені у сні», «Якби знав я чари, що спиняють хмари», «Як почуєш вночі край свого вікна» та ін.).

Образ зів’ялого листя алегоричний, автор визначає його як «завмерле в серці кохання».

Перший «жмуток» передає трагедію нерозділеного кохання, його беззахисність та вразливість. ( «Так, ти одна моя правдивая любов», «За що, красавице, я так тебе люблю»). Він присвячений першому коханню Ользі Рошкевич

 Другий «жмуток» ліричної драми написаний переважно у народно-пісеній манері, автор звертається до фольклору. Тому багато віршів з другого «жмутка» стали улюбленими піснями та романсами ( «Ой ти, дівчино, з горіха зерня», «Червона калина, чого в лузі гнешся», «Чого являєшся мені у сні» ). Митець намагається знайти в природі співзвучність своїм стражданням, розраду від них. Другий «жмуток» був присвячений Юзефі Дзвонковській. 

Провідним мотивом поезії третього «жмутка» є пекельні переживання поета, спричинені нещасливим коханням ( «Пісне, моя ти підкреслена пташко…», «І ти прощай» ). Цей жмуток був присвячений Целіні Зигмунтовській (Журовська)

Збірка “Зів’яле листя” вражає великою внутрішньою сконцентрованістю ліричного чуття, незвичайним багатством змісту, мінливістю настроїв і тонкою грою емоцій, що знаходять свій конкретний вимір у римі, ритмі, строфіці. Тут є вірші розповідні, описові, медитативні, складні імітації народних плачів і народної пісні. Не випадково лірика “Зів’ялого листя” притягує увагу композиторів. Покладені на музику такі поезії:“Безмежне поле”, “Розвійтеся з вітром”, “Ой ти, дівчино, з горіха зерня”, “Як почуєш вночі”, “Твої очі – як те море”, “ Я не кляв тебе, о зоре”, “Червона калино”, “Ой ти, дубочку кучерявий”, “Ой жалю, мій жалю”, “Чого являєшся мені”, “Отсе тая стежечка”, “Даремно, пісне, щез твій чар” та ін.

Поетичні твори власної збірки „Зів’яле листя” І. Франко порівнює із поезією Шевченка.