Головні герої твору Зірки Мензатюк «Ангел Золоте Волосся» є негативні та позитивні, їх коротка характеристика допоможе розкрити образи героїв, їх риси характеру.
“Ангел Золоте Волосся” характеристика героїв
- Галя Супрун
Головна героїня твору, учениця 4-Б класу, яка вважає себе «нікчемним дівчиськом, яких мільйон і трошки. З такими ж нікчемними турботами й жалями». Галя в школі почувається некомфортно, невпевнено відповідає на уроках, бо «думки в неї плуталися». У дівчинки погані стосунки з новою учителькою, хоча вона розуміє, що причина ховається у ній самій, бо «Галя грала вчительці на нервах». Та й серед однокласників щирих подруг вона не мала, заздрить Сабіні, бо у неї «круті» батьки, і вона відпочиває закордоном.
Вдома Галя чуйна, добра, весела, дуже любить рідних, особливо меншого братика Степанчика – Стаканчика, хвороба якого зробила життя дівчинки нестерпним. Дівчинка перебирає на себе частину хатніх клопотів, щоб допомогти мамі, шукає способи (інколи і небезпечні для її життя та здоров’я) допомогти батькам у пошуках грошей для лікування меншого братика. Галя допитлива, багато читає, цікавиться історією міста, країни.
Долаючи складну життєву ситуацію, дівчинка вчиться умінню бути щасливою, стає впевненішою в собі.
Емоційна, вчинки її невиважені, спонтанні, інколи буває агресивною, проте вчиться керувати своїми емоціями.
Галя сприймає настанови та робить важливі висновки, які допоможуть їй у житті:
- не проходь повз чужу біду;
- не здавайся;
- вір у диво;
- не роби не обдуманих вчинків;
- цінуй справжню дружбу.
- Ангел Золоте Волосся
Ангел Золоте Волосся допомагає Галі здійснити мандрівку у древній Київ та познайомитися із творами видатного київського ченця- іконописця Алимпія, зрозуміти найважливіші в її житті цінності. Дівчинка, побачивши незвичайно причесаного та одягненого Ангела, підкреслює, що «він був добрий. Саме так: добрий, без найменшої тіні зла». Він має дивний хист до малювання, допомагає хворому Алимпію працювати над створенням ікони. Іконописець дивився на його роботу, мов зачарований, а очі його сяяли неприхованим захопленням: «Хто ти? Хто ти?! Адже ти не людина! Жоден майстер не працює так швидко, як ти!»
- Іконописець Алимпій
Галя вперше зустрічає його, коли батько привіз Алимпія до монастиря вчитися малюванню. Галя, спостерігаючи за хлопчиком, підкреслює: «Він же щирий, довірливий, це ж видно неозброєним оком». Хлопчик прагне одного малювати, бо «воно як накотить на мене – хоч умри, хочеться малювати». Матвій Прозорливий передбачає, що хлопчик знайде «славу і благодать» у монастирі. Алимпій вважає себе щасливою людиною, бо «здобув те, чого найдужче прагнув» і створив багато ікон.
Іконописець спостережливий, уважний, прагне навчитися всього, зокрема навчався зцілювати людей, використовуючи мінерали, замовлені для малювання.
“Ангел Золоте Волосся” цитатна характеристика героїв
Галя Супрун
«Галя сиділа, не зводячи з гостя своїх ясно-карих очей».
«Катерина Петрівна говорить, що Галя спочатку ляпає, а вже потім думає, що треба було сказати».
«…проста дівчинка і навіть не відмінниця Галинка Супрун із 4- Б класу».
«Чомусь щоразу, коли доводилось відповідати перед класом, думки в неї плуталися все прочитане вилітало з голови, і вона стояла стовбуром неотесаним, ледве видавлюючи з себе уривки речень.»
«… В нашому класі росте майбутній історик. Або , можливо, мистецтвознавець».
«Хоч Галя не відмінниця і взагалі непримітна учениця…»
« Тепер Галя мудріша, − більше жодній живій душі вона не обмовиться про ангела.»
« Батьків не потішить , якщо їхня хороша, розумна доня закінчить навчальний рік абияк, проваливши підсумкову атестацію.»
«Саме так і вона незлюбила Катерину Петрівну з першого дня, відколи та прийшла до них у клас. І відповідно поводилася: бувала з учителькою нечемною, копилила губи на кожне зауваження, − на зароблене зауваження, треба чесно визнати. Відверто кажучи, Галя грала вчительці на нервах…»
Галя багато чого навчилася. Вона вже чистила картоплю, майже не ранячи пальців, уміла смажити яєчню і навіть пекти яблучні млинці».
«Галя любила її (кориці) пряний, солодкуватий запах».
«Сама знала, що в сім’ї скрута».
«Щирих подруг вона не мала, тепер нажила ворогів».
«З Галі знову сміялися, як завжди!».
«Рости велика, трудівничко!»
«Нікчемне дівчисько, яких мільйон і трошки, з такими ж нікчемними турботами й жалями».
«Вона не обманює».
«І все ж їй гидко й соромно, соромно так, що нема сил підвести очі».
«Ти дуже любиш свого братика».
«Раніше я заздрила дівчаткам, у яких немає менших братиків. Думала, що їм краще. Стаканчика треба глядіти. З ним треба гуляти. Йому треба читати казки, − уявляєш, двадцятий раз читати про котика й півника?»
«А виявляється, що в сіренької, як горобчик Галі було те, чого не мала Сабіна. Братик!»
АНГЕЛ ЗОЛОТЕ ВОЛОССЯ
«Він сидів, спокійний і замріяний, і дивився у вікно. Скісний призахідний промінь падав йому на обличчя, на світле волосся, що сягало плечей. Від того здавалося, мовби його лице обрамлене золотом – ясним сяючим німбом. »
«Він був добрий. Саме так: добрий, без найменшої тіні зла».
«Таких зачісок сто років як не носять. І не вдягають подібного одягу. Що воно – сорочка, тога? Якась незрозуміла хламида».
«Тому краще називай мене Ангел Золоте Волосся».
«Здається, він читав її думки».
«Постарайся знаходити добре в тому, що є».
«Він був білявий, а волосся до пліч… Схожий на вродливого юнака».
«За дев’ять століть він нітрохи не змінився. Таке ж ніжне, округле обличчя – ой ні, лик! Лик зі світлою шкірою; такі ж великі темно-карі очі, з яких промениться доброта».
«Хто ти? Хто ти?! Адже ти не людина? Жоден майстер не працює так швидко, як ти!»
«Алимпій дивився на роботу ангела, мов зачарований. Його очі сяяли неприхованим захопленням».
«Галя пригадала собі його очі, добрий, ласкавий погляд, його задумливе обличчя, обрамлене кучерями, що сяяли на тлі вчорашнього дощу».
«Ти ж знаєш мої думки».
Іконописець Алимпій
«Поруч з дядьком неспокійно переступав з ноги на ногу його син – хлопчина в білій сорочці, підперезаний червоним поясом, височенький, русявий, з тонкими рисами ніжного рум’яного обличчя».
«Станеш Алимпієм. Тут , у монастирі, знайдеш славу і благодать. І сам його прославиш! – він поблагословив хлопця…»
Ні, я , напевно, не до книг. Мені б до малярства, − тихо усміхнувся хлопчина».
«Воно як накотить на мене – хоч умри, хочеться малювати».
«Коли я малюю, мені так гарно на душі, що й не сказати… Мов у небі витаю».
«Він же щирий, довірливий, це ж видно неозброєним оком».
Здається, він був хворий: обличчя мав бліде, аж восково- жовте, очі позападали під тонкими рівними бровами».
« Чував я, що ти вмієш зцілювати людей. То й собі зарадиш».
«Алимпій – щасливий? Хворий, передчасно постарілий, виснажений недоїданням і надмірною працею. Що він знав, крім роботи й молитви?»
« Я щасливий, бо здобув те, чого найдужче прагнув. Малим я мріяв малювати – і малював усе життя. Багато ікон створив».
Він прожив яскраве і щасливе, хоч і недовге життя».
Мама Галі
«Мама геть перевелася, змарніла, схудла, під очима в неї залягли синці».
«Проте вона була невблаганна».
Тато Галі
« Добре, що тато в неї така розумака. Він знав про все на світі, крім хіба що одного: як заробляти гроші».
«Суп явно не вдався, але тато їв і прихвалював».
Степан
«…жалібні Степанчикові очі на бліденькому личку».
«Лиш дивився сумно- сумно, мов зацьковане звірятко».
«Він, звичайно бешкетник і ще той фрукт: ламав і виписував Галині фломастери. В шкільній читанці на портретах письменників домальовував ріжки, заважав учити уроки та й просто пхинькав і вимагав уваги».
«Вечорами вони гралися: Степанчик тікав, Галя його ловила, і вони бігали з кімнати до кухні. З кухні до вітальні, при цьому реготали, верещали й тупотіли, як сто слонів».
«Галі згадалося, як братик слухав, коли вона читала: не зводив з неї круглих, мов ґудзики, синіх оченят, радісно повторював за нею, не вимовляючи «р», ще й у долоньки сплескував: «Цок! Та в лобок! Та в писану толбу!».
«Кумедний, незграбний. Як ведмежа, шкодливий і такий безмежно любий, що серце щеміло від ніжності».
«Він був поросям, а тепер зробився ще й неабияким вередою».
Остап
«На кручу вибрався розхлюпуючи із цеберки воду, рудоголовий нестрижений хлопчина в латаній- перелатаній одежі».
Бо я сирота, то й попросився в монастир, а ігумен Никон прийняв мене».
«Він був такий же рудий і кругловидий, і очі його поблискували весело та жваво».
«Золотар з мене вправний».
Ченці
«Мабуть, ти будеш, як отець Нестор! Він молодий ще, тільки тридцять літ має, а вже знаменитий книжник! Майже такий, як ігумен Никон. Знає і грецьку мову, і письмо слов’янське. Ігумен хвалить його дуже, особливо за те, як він складно так мудро написав про святих князів – мучеників Бориса і Гліба».
«Літній чернець з поважною поставою й суворим лицем. Певно, то й був ігумен Никон− Великий Никон, якого палко вихваляв монастирський служка Остап».
Отець Матвій
«Тим часом з-за собору видибав старесенький чернець з довгою білою бородою, схожий на доброго діда з казок».
«Отець Матвій Прозорливий! Як він сказав, так і буде, бо він має дар пророцтва!»
Однокласники Галі
« Ісанка хихикнула, переморгнулася з Олею, киваючи на Галю. Їм з неї смішно. Що ж нехай потішаються».
«Явно хотіли послухати, як учителька шпетитиме Галю».
«Вона знала, що Галя ніколи нікуди не їздила. Тому й спитала, що знала : щоб уколоти».
«Сашко – бешкетник і баламут. Яких мало. Але, якщо подумати, він не безнадійний, а може, навіть непоганий хлопець».
Сабіна
«А в мене ні сестри, ні брата. Тільки кіт. Але ж воно не те».
«Крута Сабіна, модниця, дочка банкіра. Галя вважала її гордячкою. А вона зовсім інакша. Співчутлива, щира. Ще й уміє берегти таємниці. Не лізе в душу, а розмовляє просто і приязно, ніби з Галею не трапилося нічогісінько поганого».
«Тепер Сабіна зненавидить Галю. Вона в класі найкрутіша. Недоторканна, як індійська корова! З Сабіною дружать їхні модні дівчатка Ісанка, відмінниця, до неї підлещуються, щоб теж дружити з крутими».
«Таж Сабіна – найкрутіша в класі дівчинка, яка всіма верховодить. Їй хіба лише пташиного молока бракувало».
«Він був Галин ровесник чи, може, трошки старший, з виду задерикуватий і розхристаний; у напіврозстебнутій куртці. На шиї недбало намотаний чорний вовняний шарф, з-під в’язаної шапочки вибивалося довге волосся, що майже закривало ліве око».
Катерина Петрівна
« З-за скелець окулярів на дівчинку глянули обведені сіточкою зморщок, втомлені несердиті очі».
«Золота вона людина».
Матеріал надано лише для публікації на сайті dovidka.biz.ua. Копіювання заборонено!
