Артюр Рембо “Відчуття” аналіз (паспорт)
Автор – Артюр Рембо
Рік написання – 1870
Жанр – Олександрійський вірш — римований 12-складник із цезурою посередині, обов’язковим наголосом на 6-му і 12-му складах та чергуванням парних рим.
Рід – лірика
Тема – роздуми ліричного героя про пережите та його прагнення до злиття з природою.
Головна думка – герой сповнений величних і піднесених почуттів, наче завмер в очікуванні безкінечної дії, щоб розчинитися чи злитися з Природою, стати душею світу.
Римування – перехресне римування.
Настрій – піднесений.
Ліричний герой у цьому творі є мандрівником. Природа для нього є живою істотою в образі жінки, яку він здатен пізнати лише за допомогою відчуттів. Герой прагне до злиття з природою, що надає йому гармонії та щастя.
Символіка вірша:
- блакитний колір символізує чистоту почуттів та духовних поривань героя до світу краси.
- безкінечна дорога і людина на ній – самотність ліричного героя;
Композиція вірша
Вірш поділяється на 2 частини. 1 – зображує уяву ліричного героя, у ній згадуються пережиті враження (автор вживає дієслова майбутнього часу, бо почуття проектуються на майбутнє). У 2 — герой ніби переноситься в уявну дійсність, що сприймається як реальність (автор використовує дієслова теперішнього часу.)
Художні засоби
Художні засоби розкривають піднесений настрій героя, душевний спокій, сповнений відчуттям вільного простору та свіжого повітря. Автор використовує такі тропи:
- епітети: «блакитні вечори», «безмежної любові»;
- порівняння: «все далі й далі, мов бродяга той, піду», «з Природою, немов із жінкою, щасливий»;
- метафори: «я вітру голову дозволю омивати»
Вірш “Відчуття” Артюр Рембо
В блакитні вечори стежками йтиму я;
Колотиме стерня, траву почну топтати:
Відчує свіжість піль тоді нога моя,
Я вітру голову дозволю овівати.
Отож мовчу собі, сповільнюю ходу.
В душі безмежної любові лиш припливи;
Все далі й далі, мов бродяга той, піду,
З Природою, немов із жінкою, щасливий.
