Богдан-Ігор Антонич «Автопортрет» аналіз допоможе визначити, яка тема, ідея, жанр, віршовий розмір, художні засоби, віршовий розмір.
«Автопортрет» Антонич аналіз (паспорт)
Автор – Б.-І. Антонич
Рік написання – 1934
Збірка – «Три перстені»
Рід літератури – лірика
Жанр – вірш-медитація
Вид лірики – філософська
Міфологізм у творі: поклоніння сонцю.
Тема: розповідь про красу навколишнього світу
Ідея: уславлення природи, захоплення її красою, прагнення показати своє світобачення й світовідчуття.
Віршовий розмір – ямб
Римування – Перехресне римування
«Автопортрет» художні засоби
Для опису краси природи автор використовує художні засоби:
- Епітети: червоні клени, клени срібні, красо незглибна, весняне похмілля;
- Риторичне звертання: дочасності красо незглибна;
- Метафора: сонцеві життя продавши, поет весняного похмілля, сто червінців божевілля;
- Інверсія: клени срібні, красо незглибна.
«Автопортрет» за жанром — медитація. Митець міркує над своїми пракоренями. Цей вірш за обсягом невеликий — усього дві строфи, проте висловлені в ньому думки важливі для розуміння світоглядних та естетичних засад творчості Б.-І. Антонича. Як відомо, поет народився на Лемківщині — у самобутньому, незвичайному краї, природа, звичаї та обряди, пісні якого не могли не вплинути на обдарованого юнака, його творчу уяву. За визначенням поета, це земля, у якій дивовижно переплелися залишки язичницьких вірувань, давнини й незбагненно- чарівний світ природи. У перших рядках вірша якраз і звучить мотив захоплення людини красою природи: «…невже ж тобою не п’яніти?».
Наступна строфа — про те, що він — людина, для якої Богом є природа. Ця думка підсилюється самовизначенням автора: «…я — закоханий в житті поганин».
Автор захоплюється природою, сонцепоклонництвом.
Язичництво поета не тільки зумовлене суб’єктивними уподобаннями митця, а й прагненням висвітлити свій ідеал, свій духовний вимір, намалювати ситуацію, схожу на первісну, справжню, освітивши її своїми думками й почуттями. Таким було його естетичне бачення й розуміння світу й людини. В основі Антоничевого світовідчуття лежить та картина світобудови, у якій є місце й еллінському відчуттю буття як гармонії, і первісне, язичницьке бачення світу, і духовно-активне його освоєння, невіддільне від розумного проникнення в його таємниці. Прикметно, що як епіграф до поезії «Автопортрет» узяті рядки з поезії «Автобіографія» (з книжки «Привітання життя»).
Ліричний герой вірша «Автопортрет» — як дитина, що відкриває для себе світ. Він радіє сонцю, весняному буянню природи. У нього клени чомусь червоні і срібні, а під ними гуляють, як дітлахи, взявшись за руки, «весна і вітер». З іншого боку — він не дитина, а поет, поганин, що поклоняється Сонцю, Вітру, Блискавиці, Зеленому Дереву.
Цей вірш — відображення його душі, закоханої у красу, справді «автопортрет».
