Битва на річці Гранік

В 334 році до н. е. зібрана царем Македонії Александром Великим армія переправилась на галерах через протоку Геллеспонт і висадилась на заході Малої Азії, тим самим розпочавши вторгнення на територію Персії. Вторгнення македонців виявилося для персів повною несподіванкою, адже після заключення в 386 до н. е. Антаклідового миру, який повертав Персії втрачені під час Греко-перських воєн території Малої Азії, греки не претендували на перські володіння.

На перській військовій раді пропозицію полководця-грека Мемнона, який перебував на службі царя Персії — заманити Александра углиб материка, знищуючи залишені області, і водночас розпочати бойові дії в Греції — було рішуче відкинуто. Малоазійські сатрапи не бажали, щоб ворог спустошував їхні володіння, через це вирішили дати Александру бій негайно. Перське військо вишикувало оборону при «воротах у Азію» — річки Гранік, щоб вступити в бій на переправі. З точки зору їхньої стратегії, це була дуже вигідна позиція, за якої кавалерія Александра не зможе атакувати, а фаланга безсумнівно розсіє ряди. Побачивши перську дислокацію, полководці Александра розгубилися. Їх лякала глибина річки, схили і крутизна протилежного берега, який потрібно було брати боєм. Невдала перша атака могла вирішити долю всієї битви, але не слухаючи застереження полководців, Александр першим кинувся в річку.

Ціною неймовірних зусиль македонська кіннота заволоділа протилежним берегом і одразу вступила в лютий бій. Люди Александра одразу перегрупувалися. Вирізнялась відома македонська дисципліна. Перси поневолі відтіснялись, даючи Александру час зібрати і вишикувати армію. В ході бою македонський лідер декілька разів був на волосині від загибелі. Грізного воїна в неперевершених латах було видно здалеку. За переказами, Александра врятували міцний шолом, який витримав удар ворожого списа, і особистий охоронець, що вчасно підоспів на допомогу. Завдяки декільком обманним маневрам Александру вдалося досягнути переваги в ході бою. Поки кіннота билася проти кавалерії супротивника, македонська фаланга переправилася через річку і ринулась в бій з піхотою. Потіснені фалангою в центрі, перси відступили, залишивши фланги без підтримки. Після недовгого супротиву армія Дарія в паніці відступила.

Після втечі з поля бою перської армії один загін і не виказував супротиву, і не відступав. Це були найманці-греки, готові здатися за умови, що Александр пообіцяє їм помилування. Однак, кавалерія царя оточила найманців, щоб ніхто не прорвався, і розгніваний полководець першим кинувся на зрадників. Вони були порубані. Ця сутичка призвела до найбільших втрат серед македонців, оскільки битись довелось з людьми, які стояли на смерть. Тих греків, що залишилися живими, Александр закував в кайдани і відправив в рабство в Македонію. Він пояснив, що найманці нанесли образу еллінам, б’ючись на стороні варварів. Небезпечному супротивнику – полководцю Мемнону дивом вдалося вислизнути. Битва на річці Граник закінчилась абсолютною перемогою македонського війська. Героїчна поведінка Александра стала прекрасним прикладом для його людей, які вручили йому після битви вінок за мужність. Втрати з обох сторін були порівняно невеликими: у македонців загинуло 85 вершників (з них 25 гетайрів) і 30 піхотинців, а у персів, не рахуючи винищених грецьких найманців, біля тисячі воїнів. Александр наказав скульпторам виготовити бронзові статуї загиблих бойових товаришів і встановити їх в царському палаці в Македонії.

Після поразки перських сатрапів Лідія (велика область в центрі Малої Азії) і Фрігія на Геллеспонті (на північному заході Малої Азії) підкорилися Александру. Міста уздовж узбережжя Егейського моря одне за одним стали відпадати від персів. Опір македонцям надали тільки приморські міста Мілет і Галікарнас, де розгорнулися чергові битви Александра Великого.