«Божественна комедія» читати. Данте Аліг’єрі

ПІСНЯ ДЕВ’ЯТНАДЦЯТА

1] О волхве Сімоне, о жадні учні,

2] Господнє сотворіння пресвяте,

3] З добром заручене, ви, зла підручні.

4] За злото й срібло всім продаєте.

5] Вже треба, щоб про вас сурма дзвеніла,

6] Ви ж в третім схові кару несете.

7] Під нами далі вже була могила,

8] Коли ми вийшли на крутий місток,

9] І яма нам своє нутро явила.

10] О вишня мудросте, значний твій крок

11] У небі, на землі, у Пеклі злому!

12] В твоїм-бо правосудді всім урок!

13] На стінах бачив я й на дні вузькому

14] Багровий камінь, круглий, весь в дірках,

15] Які були однакові в усьому.

16] Не ширшими здались в моїх очах

17] За ті хрестильні в любім Сан-Джованні,

18] Де кум держить малятко на руках.

19] Колись таку плиту при рятуванні

20] Втопаючого я розбив одну,

21] І ось — печатка на моїм зізнанні.

22] У вусті ходу в товщу кам’яну

23] У кожнім ноги грішника стриміли,

24] А тіло все суціль зайшло в стіну.

25] І кісточки яскраво пломеніли.

26] Так сильно корчилися пари ніг,

27] Що й вірьовки втримать не мали б сили.

28] Як не спалахує все жирне вмиг,

29] А полум’я лиш на поверхні дише,

30] Так тут вогонь од п’яток далі біг.

31] “Скажи, учителю, хто це сильніше

32] За інших корчиться від лютих мук, —

33] Спитав я, — й полум’я там червоніше?”

34] І він: “Як хочеш, не спускавши з рук,

35] Я пронесу тебе крутим цим схилом,

36] І сам почуєш його мови звук”.

37] І я: “Тобі благе й мені є милим.

38] Ти знаєш те, що хочу я сказать.

39] Ти пан, і я твоїм корюся силам”.

40] Тоді ми вийшли на четверту гать

41] І повернули вліво, вниз до ями,

42] Де зяють діри й полум’ям горять.

43] І добрий вчитель стис мене руками

44] І відпустив, як стали — не раніш —

45] Ми там, де грішник той сукав ногами.

46] “Хто б ти не був, що вниз чолом стирчиш, —

47] Почав я, — наче кіл, що хтось вбиває,

48] Печальний душе, скорб свою утіш”.

49] Схиливсь я, мов чернець, що сповідає

50] Убивцю, той же, вчувши смерті гніт,

51] її за всяку ціну віддаляє.

52] А він гукнув: “Невже покинув світ,

53] Невже покинув світ той Боніфацій?

54] Чи список наш збрехав на кілька літ?

55] Ти, може, утомився від труднацій

56] З багатствами, що викрав ради них

57] Красуню й нею торг ведеш в палаці?”

58] Я наче той був, чий язик затих,

59] До нього бо звернулись незвичайно,

60] Він розгубився й був ні в сих ні в тих.

61] Віргілій мовив: “Ти відповідай-но:

62] Та я не той, не той, кого ти ждав!”

63] І раду цю я виконав негайно.

64] Тоді цей дух ногами замахав,

65] А там почав так жалісно зітхати

66] Й казать: “Навіщо ж ти мене чіпав?

67] Коли ти так хотів про мене взнати,

68] Що не злякали прірви кам’яні,

69] То знай, що я вдягав розкішні шати,

70] Що ведмедиха — мати є мені,

71] Що сам я піклувавсь про ведмежаток,

72] Копив добро — тепер я в гамані.

73] Під головою в мене тут — з десяток

74] Таких, хто симонією грішив,

75] Кому каміння не пече вже п’яток.

76] Давно б поверхню цю я залишив,

77] Коли б з’явився той, кого з тобою

78] Я сплутав, як уперш заговорив.

79] Та довше я стою сторч головою,

80] Пожежу чуючи в ногах лиху,

81] Аніж йому призначено судьбою.

82] Бо після нього весь в гидкім гріху

83] Від заходу йде пастир без закону, —

84] Той всіх обгонить на своїм шляху.

85] Новітньому подібний Іасону,

86] Описаному в Маккавеїв, він

87] Французького підтримку знайде трону”.

88] Не знаю, може, злий був мій учин,

89] Слова ж на відповідь були готові:

90] “Якого скарбу ждав, скажи, взамін

91] Господь наш, як святому дав Петрові

92] Свої ключі? Наказ він мовив свій:

93] “Іди за мною!” — та й по цьому слові.

94] Петру та іншим не платив Матвій

95] Ні злотом, ні сріблом, як обережно

96] Посів він місце по душі кривій.

97] Тож стій отут, бо скараний належно

98] З чужим добром грабованим стирчи,

99] Як з ним на Карла бадьоривсь безмежно.

100] Якби не так я шанував ключі,

101] Поважані для всіх людей путящих,

102] Гаптовані у тебе на парчі,

103] То я б удавсь до виразів ще тяжчих,

104] Бо кривдить землю всю ваш хижий хист,

105] Підносить гірших, в грязь ввергає кращих.

106] Вас, пастирі, вже знав євангеліст

107] В тій, що на водах возсіда, байдужа,

108] Лиш блудствує з царями з різних міст.

109] А в ній, семиголовій, сила дужа

110] На десять рогів сяяла свята

111] Аж поки шлюбного любила мужа.

112] Тепер в вас віра срібна й золота;

113] Відміна та в вас од ідоловіра,

114] Що в нього Бог один, а в вас — до ста…

115] О Константине, тож не купіль щира,

116] А дар твій папі зло вчинив тяжке,

117] Що до багатства в них пропала міра”.

118] І поки я співав йому таке,

119] Від сорому чи люті в хриплім реві,

120] Ногами виробляв він щось бридке.

121] Гадаю, що сподобавсь вожаєві,

122] Бо слухав він моїх уважно слів:

123] Були вони правдиві і життєві.

124] І тут руками він мене обвив,

125] До серця пригорнув, поніс угору

126] По тій дорозі, що й сюди привів.

127] Проніс мене крізь путь круту, сувору

128] Аж на високий арковий карниз,

129] Де вид у п’ятий схов одкрився зору.

130] І там мене, де спуск ішов униз,

131] Він бережно поставив на скелину,

132] Що неприступною була й для кіз,

133] Звідкіль побачив я нову долину.

ПІСНЯ ДВАДЦЯТА

1] Нові покари я в тім самім ритмі

2] Оспівую в двадцятій пісні цій

3] Канцони першої — про втоплих в пітьмі.

4] Вже на круті схиливсь я камінці,

5] Щоб роздивитись дно глибоке долу,

6] Зволожене у слізнім озерці.

7] Й багато душ побачив, що по колу

8] Ходили, сльози мовчазні ллючи;

9] Так ходять в нас в процесіях спрокволу.

10] Я ще одне помітив, що, йдучи,

11] Вони тримають дивно підборіддя;

12] В них не на місці й шия на плечі.

13] Це з скрученими лицями поріддя

14] Лише назад примушене ходить,

15] Незмильне втративши очей повіддя.

16] Параліч може хворому скрутить

17] Потворно так на шиї м’язи й жили,

18] Що я не міг такого й уявить.

19] Хай Бог дає тобі, читачу, сили

20] Ума в цім місці зосередить міць.

21] А я не міг, щоб очі не сльозили,

22] Як вздрів спотворених тьму-тьмущу лиць.

23] Та й їхніх сліз потік неутолимий

24] В них не по грудях біг, а між сідниць.

25] Притьма залився я й собі рясними,

26] На камінь спершись, і такі слова

27] Сказав вожай: “Невже ти теж із ними?

28] Бо жаль до винних губить тут права:

29] Хто може буть злочинніший за того,

30] Хто винним перед Богом співчува?

31] Зведи чоло і очі на отого,

32] Під ким розсілась на очах фівян

33] Земля на крик: “Куди ти мчиш, для чого,

34] Амфіараю? Чом покинув стан?”

35] Та колісницю гнав він без упину,

36] Поки Мінос не взяв його у бран.

37] Дивись, він груди обернув на спину

38] За дерзкість, що хотів вперед все знать.

39] Тепер назад він знає путь єдину.

40] Ще зриш Тіресія, — він зрадив стать.

41] Із чоловіка жінкою зробився

42] І всю істоту мусив був мінять,

43] Аж поки знов з гадючим шлюбом стрівся,

44] Києм приборкав в гадах крові бунт

45] І в чоловіче пір’я знов одівся.

46] За черевом його іде Арунт,

47] Що в горах Луні, де на дні кар’єру

48] Каррарець вбогий обробляє ґрунт,

49] Житлом обрав із мармуру печеру,

50] Де міг побачить небо у зірках

51] І в далині морській струнку галеру.

52] А ця, в якої голова в кісках,

53] Хова від тебе невидимі груди,

54] А тіло все в шерстистих волосках, —

55] Ця звалась Манто, що блукала всюди

56] Й моя сподобалась їй сторона.

57] Отож про неї й повість в мене буде.

58] Побачивши, що зовсім самітна,

59] Вітчизну ж Вакха рабство осідає,

60] Світ за очі пішла собі вона.

61] В Італії прекрасній, в Альпах сяє

62] Те озеро, де йде до Маньї путь.

63] Це озеро ім’я Бенако має.

64] Джерела, що їх з тисячу, мабуть,

65] Від Валькамоніки до Гарди, гони

66] Пеннінські вмивши, в озеро течуть.

67] Всередині, де сходяться кордони,

68] Благословляти пастирі б могли

69] Народ із Трента, Брешії й Верони.

70] Де береги у низині лягли,

71] Бергамці не зруйнують чи брешійці

72] Пескьєри гарні та міцні вали.

73] А надмір рідини, якого в шийці

74] Не вміщує Бенако, випада

75] І витіка, мов через вінця в лійці.

76] Текти почавши з озера, вода

77] Більш не Бенако, а вже Мінчо зветься

78] Аж до Говерно, де у По впада.

79] Одразу ж річка до рівнини ллється,

80] Там ширшає/стає на взір ставка,

81] А влітку сохне й смородом береться.

82] Сюди ішовши, дівчина жорстка

83] Серед боліт вподобала місцину,

84] Хоча рослинність там була й рідка.

85] Звела вона тут з слугами хатину

86] І віддалась чаклунству й ворожбі,

87] Аж поки не поклали в домовину.

88] Сусідні люди збилися й собі

89] На тому, що його, немов намисто,

90] Твань оточила, дикому горбі.

91] Щоб згадувану в бесідах врочисто

92] Засновницю ніхто з них не забув,

93] Нове назвали Мантуєю місто.

94] Притулок мій залюднений вже був,

95] Аж поки легковірність Касалоді

96] Безчесний Пінамонте обманув.

97] Кажу на те, щоб, чуючи в народі

98] Щось інше про походження землі

99] Моєї, знав ти — це брехня, та й годі”.

100] І я: “Ти, вчителю, слова незлі

101] Промовив щиро на мою повагу,

102] Що іншу річ вподібню я золі.

103] Але скажи: на всю оцю ватагу

104] Чи не уздриш хоч одного, який

105] Мою до себе привернув увагу?”

106] Тоді мені він мовив: “Той, з щоки

107] Якого борода по темній спині

108] Спадає, в дні, як в Греції-таки

109] В колисці місце лиш було хлопчині,

110] Авгуром був, з Калхантом кораблі

111] Послав з Авліди по морській пучині.

112] Це Евріпіл, діла його незлі

113] Співа моя трагедія висока, —

114] її ж уривки знаєш чималі.

115] А ця от далі тінь кощавобока —

116] То Мікаеле Скотто; він митцем

117] Був у магічному дурінні ока.

118] Он Гвідо там з Азденте, з тим шевцем,

119] Який за дратвою, за копилами

120] Заходиться запізненим плачем.

121] Зриш грішниць, що, простившися з голками,

122] До чарів узялись через каприз,

123] Щоб чаклувать над зіллям та ляльками.

124] Але ходімо, бо сяйнув униз

125] Й, межі обох півкуль торкнувши зовні,

126] Склав Каїн за Севільєю свій хмиз.

127] Тієї ночі місяць був у повні.

128] Згадай лишень, що промені ясні

129] Вели тебе крізь чагарі безмовні”.

130] Так, ідучи, він говорив мені.

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ПЕРША

1] Так ми з моста на міст, багато вівши

2] Чужих моїй Комедії розмов,

3] Пройшли, щоб, зором глибочінь розкривши,

4] Ще на один поглянуть Лихосхов

5] В нових покарах і новій печалі;

6] Занадто чорним я його знайшов.

7] Як у Венеції, де в арсеналі

8] Взимі в’язка смола кипить, буя,

9] Щоб засмолити судна на причалі,

10] Що там стоять; і дехто обробля

11] Готове вже судно, а дехто маже

12] Борти мандрованого корабля,

13] Хто робить весла, хто канати в’яже,

14] Той ремонтує ніс, а той корму,

15] Хто ж на бізань, фок-мачту ладить тяжі, —

16] Тут не вогню, а вишньому уму

17] Завдячувала рідина кипінням,

18] Сочившись звідусіль у чорну тьму.

19] Смолу я бачив з булькотанням пінним,

20] І верх її шумливий то здіймавсь,

21] То опадав з бурхливим клекотінням.

22] Розглянуть я все пильно силкувавсь,

23] Та вождь, говорячи: “Дивись, дивись-но!”, —

24] Відтяг мене відтіль, де я лишавсь.

25] Оглянувсь я, мов той, хто ненавмисно

26] Тікаючи від ворога учвал,

27] Все озирається зі страхом, звісно,

28] Оглянувся на шум страшних навал, —

29] І враз побачив — мчав на нас огидний

30] Диявол чорний по бескеттях скал.

31] Ах, та який же був він страховидний!

32] Невже такі бридкі всі хвостачі,

33] Як він, ширококрилий, прудкохідний!

34] На гострому високому плечі

35] Бридкого грішника держав і дряпав

36] На п’ятці шкуру в нього, несучи.

37] Гукнув з моста: “Гей, хто там з Лихолапів!

38] От старшина святої Зіти вам, —

39] Топіть його, а я назад почапав

40] У землю, де лише Бонтуро сам

41] Хабарничать нізащо не візьметься,

42] І з “ні” вам “так” за гроші зроблять там”.

43] Жбурнув його, як завжди тут ведеться,

44] Й погнав назад; пес, пущений з ланця,

45] За злодієм так швидко не женеться.

46] А той пірнув і вирнув, та плавця

47] Чорти настигли, й кожен дав по тичці,

48] Із криком: “Ні Святого в вас Лиця,

49] Ані купань нема, як в Серкйо-річці!

50] Щоб не зазнав ти наших пазурів,

51] Сиди собі в смолі, як фрукт на дичці!”

52] Та й підчепили сотнею гаків,

53] Приказуючи: “Ти не будь докучним,

54] Чи стань одним з таємних шахраїв”.

55] Так кухарі велять своїм підручним

56] Втопляти м’ясо гаком в казані,

57] Щоб не спливало й залишалось тучним.

58] І добрий вчитель мій сказав мені:

59] “Щоб не побачив хтось тебе одразу,

60] Сховайся за уступи кам’яні

61] Й не бійся, чуючи мені образу,

62] Бо від цієї чортівні я діл

63] Таких наслухався того ще разу”.

64] А далі перейшов він мосту схил

65] І, шостого уздрівши схову ложе,

66] Нових набратись мусив мужніх сил.

67] З такою лютістю і так вороже

68] Не нападають пси на жебрака,

69] Що всюди жебрає, де тільки може,

70] Як біси вистрибнули з-під містка

71] Та й кинулись на нього із гаками,

72] Але він гримнув: “Геть, юрмо дерзка!

73] Хай вислухає той мене між вами,

74] Кому ясний моєї мови зміст,

75] А там, як зможете, тягніть до ями!”

76] Гукнули всі: “Хай вийде Лихохвіст!”

77] І вийшов він, лишивши решту-ззаду,

78] Й спитав: “Який тебе періщить хлист?”

79] “Чи, Лихохвосте, здумав ти до ладу,

80] Невже б то зваживсь, — вчитель мій сказав, —

81] Сюди прийти я, знавши вашу зваду?

82] Я з волі Божої сюди попав.

83] Отож не заважай, бо небо хоче,

84] Щоб іншому я шлях цей показав”.

85] Пиха чортяча зникла неохоче.

86] Він розгубився, упустив свій гак

87] І мовив іншим: “Шкода, він проскоче”.

88] Тут вождь мені: “О ти, що певно так

89] Сховався за уступ, з кутка зручного

90] Виходь, і хай тебе покине ляк”.

91] І я підвівся і підбіг до нього,

92] Й чорти мене обстали у злобі,

93] І я боявсь їх зрадництва лихого.

94] Так, бачив я, тремтіли у журбі

95] Подолані, виходячи з Капрони,

96] В ворожій бачачи себе юрбі.

97] Припав я до вождя для оборони

98] Й в мерзотні пики утопив свій зір:

99] Добра не обіцяв їх зір червоний.

100] Гаки спустили й: “От завив би звір, —

101] Між себе мовили, — гучноголосо!”

102] Й відповідали: “То й гати до дір!”

103] Але на них поглянув гнівно й косо

104] Той чорт, що говорив з вождем моїм,

105] І вигукнув: “Облиш, облиш, Нечосо!”

106] А там сказав до нас: “Невільно цим

107] Уступом вам іти, бо арку шосту

108] Зруйновано не знати як і ким.

109] Щоб іншу путь вам відшукати просту,

110] Зайдіть в печери ближчої жерло,

111] Там вихід є ще до одного мосту.

112] Учора без п’яти годин було

113] Дванадцять сотень шістдесят шість років,

114] Як землетрусом міст той геть знесло.

115] Я шлю моїх оглянуть з усіх боків

116] І стан речей узнати в тім краю, —

117] Ви з ними йдіть; це захист ваших кроків.

118] Десятку, Бородо, збереш свою, —

119] Він став лічить: — Ти підеш, Злий Собако,

120] Й ти, Бахуре, й ти Росотопчію,

121] Й ти, Никлокриле, й ти, Старий Кусако,

122] Й ти, Ікло Вепряче, й ти, Труто-Змій,

123] Й ти, Неотесо, й ти, Дурний Чортяко.

124] По стежці смоляній ідіть самі,

125] А ті хай обминуть моста остачу

126] Й до переходу йдуть собі в пітьмі”.

127] “Ой леле, вчителю мій, що я бачу!

128] Ти шлях цей знаєш, сам зі мною йди, —

129] Промовив я, — вони ж несуть невдачу.

130] Коли ти обережний, як завжди,

131] То чом не бачиш, зле вони клопочуть

132] І поглядами зичуть нам біди?”

133] А він: “Не бійся, хай собі скрегочуть, —

134] Це проти тих, засуджених навік,

135] Що із смоли тут виринати хочуть”.

136] І вирушили всі на лівий бік,

137] Але з них кожен перед Бородою

138] Поміж зубами висунув язик,

139] А той їм з заду прогримів трубою.

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ДРУГА

1] Я бачив вершників, які до бою

2] Ладналися з пихою в рівний стрій,

3] Але назад тікали із ганьбою;

4] Я бачив, ворог нищив навісний

5] Вас, аретинці; бачив я колони

6] Солдатів; бачив рицарський двобій

7] Під барабан, сурму, а чи під дзвони,

8] А чи на знак з високих башт фортець,

9] Місцевий або видний крізь кордони, —

10] Але ніде не бачив я, щоб грець

11] Обрав на свій сигнал просту волинку

12] Для всіх — чи піший то, чи верхівець.

13] Ми із чортами вийшли на стежинку

14] (Ну ж і компанія!), та зриш людей

15] Побожних в церкві, а п’яниць — у шинку.

16] Мій зір цікавився смолою, де

17] Хотів я бачить всі куточки схову

18] І всіх, хто шляхом вічних мук іде.

19] Немов дельфін, що хвилю вздрів, готову

20] Судно нещасне в вирах потопить,

21] Вистрибує з-під водного покрову, —

22] Так, прагнучи нестерпність мук зменшить,

23] Якийсь із грішників червону спину

24] Являв очам на блискавичну мить.

25] І наче жаби під жарку годину,

26] Лишаючи все тіло в глибині,

27] Самі лиш писки висувають з плину, —

28] Так скрізь чинили грішники сумні,

29] Але, щоб не зіткнутись з Бородою,

30] Ховались у киплячій гущині.

31] Я бачив — серце й досі рве журбою, —

32] Як забаривсь один і не пірнув

33] (Бува, лишиться й жаба над водою),

34] А тут Старий Кусака саме був —

35] Вчепився в кудли, зліплені страшенно,

36] І, як ту видру, сильно смиконув.

37] їх імена узнав я достеменно,

38] Бо чув безперестанно кличі їх,

39] Коли вони звертались поіменно.

40] “Гей, Неотесо, пазурів кривих

41] Дай гостроту йому покуштувати!” —

42] Почулись голоси кількох із них.

43] І я: “Учителю, кортить спитати,

44] Хто із смоли киплячої там звівсь,

45] Як причепивсь до нього чорт рогатий?”

46] Мій вождь звернувся: “Звідки ти з’явивсь,

47] Коли?” — І дав той відповідь нам скору:

48] “В Наваррськім королівстві я родивсь,

49] І мати віддала служить до двору.

50] А батько мій був майстром темних справ,

51] Згубив себе й майна велику гору.

52] Своїм я в короля Тебальдо став

53] І, надто захопившись хабарами,

54] У цей окріп нарешті я попав”.

55] Тут ікло Вепряче йому зубами,

56] Які не сором мати й кабанам,

57] Відчути дав, які від бивнів шрами.

58] Попалась миша в лапи злим котам!

59] Та Борода, йому спочинок давши,

60] Промовив: “Кинь, йому ще я задам! —

61] Тоді звернувсь до вчителя, сказавши:

62] — Як хочеш щось дізнатись, то спитай,

63] Поки не розшматований назавше”.

64] І вождь: “Скажи, серед тутешніх зграй

65] Чи не трапляються якісь латинці

66] В смолі?” І той: “Ще мить тому, бодай,

67] З сусідом їхнім був я наодинці.

68] Куди приємніш бути із панком,

69] Ніж з тим, хто шле удари навздогінці”.

70] Тут Бахур: “Годі ляпать язиком!” —

71] Сказав, і гак у руку, як острогу,

72] Уп’яв, і видер з м’ясива шматком.

73] А Трута-Змій наміривсь теж у ногу

74] Встромити гак, але очей грозу

75] На нього звів десятник дуже строгу.

76] Коли ущухло трохи все внизу,

77] Мій вождь спитав того, чия несита

78] На рану скорб лила гірку сльозу:

79] “А хто була ця тінь, смолою вкрита,

80] Коли весь інший залишив ти люд?”

81] Він одповів нам: “То був брат Гоміта,

82] Той, що з Галлури. Зла і лжі сосуд, —

83] Над ворогами владарю свойому

84] Він учинив занадто легкий суд:

85] Усіх за гроші відпустив додому,

86] Як сам казав. Він був не рядовим,

87] А був царем у царстві тім брудному.

88] А логодорець Мікель Дзанке з ним

89] Веде розмову. Часто і охоче

90] Говорить кожен про сардінський дім…

91] Ой, гляньте, як зубами він скрегоче!

92] Я дечого б чимало розповів,

93] Але боюсь, що гаком полоскоче!”

94] Помітивши, що раптом підступив

95] Дурний Чортяка злий, начальник лютий

96] Промовив: “Птах лихий, вгамуй порив!”

97] “Покличу, якщо хочете почути, —

98] Так зляканий став мову знов вести, —

99] Тосканців та ломбардців з ями смути.

100] А лихолапам краще відійти,

101] Щоб не лякали злістю нас своєю.

102] А я, не сходячи із висоти,

103] Сімох покличу стежкою цією

104] Прийти, як свисну, як це робим ми,

105] Зринаючи з смоли дихнуть над нею”.

106] Звів Злий Собака писок із слиньми,

107] Хитнувши головою, мовив: “Балуй,

108] Хитруне, та не памороч уми!”

109] А той, бо спритність мав таки чималу,

110] Сказав: “Вам добре з Хитруном таким,

111] Що віддає своїх вам на поталу!”

112] Тут Никлокрил, перечачи усім,

113] Гукнув йому: “Як пустишся навтіки,

114] Чи з бігом не зрівняюсь я твоїм?

115] Як над смолою крил розмах великий

116] Розкину, то і видно буде нам,

117] Чи встоїш проти нашої ти кліки”.

118] Читачу, подивуйся чудесам:

119] Всі стали очі обертать поволі,

120] І перший, хто не довіряв словам.

121] Цього Наваррцеві було доволі,

122] Напружив ноги та й стрибнув собі,

123] Урятувавшись від лихої долі.

124] Усі аж скаженіли у злобі,

125] Й найгірше той, хто більшого дав маху.

126] Він кинувся, гукнувши: “Я ж тобі!”

127] Але дарма: бо крил гінких до страху

128] Не прирівняти: цей шугнув на дно,

129] А той в повітрі уподібнивсь птаху.

130] Навчилось каченя не так давно,

131] Як сокіл надлетить — мале у воду!

132] І той у гніві, що втекло воно.

133] Розлючений Росотопчій нагоду

134] Не проминув, щоб дати бій усім,

135] І полетів над ямою наброду.

136] Не стрівся він з хабарником метким,

137] Тож бойовисько розпочав гаряче

138] На цей раз із товаришем своїм.

139] А цей, лихий, як яструб той неначе,

140] Теж в нього пазурі встромив зо зла,

141] Та й впали разом в озеро кипляче.

142] Жара в смолі їх миттю розняла,

143] Та повернутися не мали сили,

144] Бо обліпила крила їм смола.

145] І Борода, як інші, посмутнілий

146] Звелів, щоб четверо в парній імлі

147] На той бік прірви помагать летіли.

148] І тут, і там всі сіли на землі

149] Й гаки простерли вгрузлим у мерзоті,

150] Що вже спеклись в розтопленій смолі.

151] І ми їх залишили у турботі.

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ТРЕТЯ

1] Самотнім, мовчки йти нам без супутніх,

2] Один за одним надійшла пора,

3] Як в міноритів прийнято покутніх.

4] Мені згадалась байка прастара,

5] Подібна тим подіям проречистим:

6] Езоп в ній вивів жабу та щура.

7] В “цю мить” і “зараз” схожість та ж за змістом,

8] Що в бійці тій і в баєчних рядках,

9] Коли поглянуть оком променистим.

10] А що думки по других йдуть думках,

11] То народилась з тої мислі друга,

12] І ось чому подвоївся мій страх.

13] Я думав так: “Лиш через нас наруга

14] Спіткала так їх і жорстоко, й зло,

15] Тож їх гризе і гіркота, і туга,

16] Що зло коли б їх дужче припекло,

17] Його б на нас зігнали і негайно:

18] Як зайцю з хортом, так би й нам було”.

19] Волосся диба стало незвичайно,

20] Коли назад я раптом озирнувсь,

21] І так сказав: “Учителю, сховай-но

22] Себе й мене, щоб кожен з нас позбувсь

23] Тих Лихолапів: не одну їх тушу

24] Уже я бачу, гнівом всяк надувсь”.

25] І він: “Твоє лице не швидше мушу

26] Сприймать, хоч був би я й свинцевим склом,

27] Аніж твою пойняту страхом душу.

28] Думки одним в нас в’яжуться вузлом;

29] Мої з твоїми легко поєднати,

30] Тож до ухвали звів я їх притьмом;

31] Якщо доволі правий схил покатий,

32] То в дальший схов потрапимо за мить

33] І вороги не зможуть нас догнати”.

34] Не встиг свою він мову закінчить,

35] Як я побачив — на простертих крилах

36] Рій демонів до нас чимдуж летить.

37] Мій вождь схопив мене (він був ще в силах!),

38] Як мати, що прокинулась в диму,

39] У стінах, від пожежі спломенілих,

40] Хапає сина та й біжить у тьму,

41] Турбуючись ним дужче, ніж собою,

42] Накинувши сорочку лиш саму.

43] Умить рвонувсь він до крутого звою,

44] Що обертавсь на косогір стрімкий

45] І замикав наступний схов стіною.

46] Не швидше наповняє лотоки

47] Перед млиновим колесом струмина

48] І з розмаху б’ють в лопаті струмки, —

49] Ніж ковзала учителева спина,

50] І він мене до серця пригорнув,

51] Не як товариша, як свого сина.

52] І лиш ногами землю він торкнув,

53] Як вискочили на скалу з розгону

54] Дияволи, та страх уже минув:

55] Бо вишній Промисл, давши в охорону

56] їм цю лише єдину — п’яту — з ям,

57] Наклав на вихід з неї заборону.

58] Блискучі тіні посувались там

59] Повільно, заливаючись сльозами,

60] Знесилені тяжким якимсь чуттям.

61] На кожній плащ із довгими кінцями,

62] Каптур на очі низько насувавсь, —

63] Отак в Колоньї вчинено з ченцями:

64] Плащ зверху золотом сяйним вкривавсь,

65] Але тяжким, свинцевим був зісподу,

66] Що Фрідріхів — солом’яним здававсь.

67] О вічний одяг для цього народу!

68] Пішли ми — вліво, як черга журна,

69] Вслухаючись у зойки й плач наброду.

70] Під тягарем, за одною одна

71] Йшли тіні, і супутника нового

72] Хода щокрок давала забарна.

73] Тож я вождеві: “Пошукай, на кого

74] З людей, ділами чи ім’ям значних,

75] Слід глянути, поки йде спуск полого”.

76] Впізнав тосканську мову хтось із них

77] І вигукнув: “Чом женете в дорогу

78] Ви, що хапаєтесь між тіней цих?

79] Можливо, дам тобі я допомогу”.

80] І озирнувся й мовив вождь: “Зістав

81] Ступні разом із ним і йдіть у ногу”.

82] Спинивсь, побачив двох, чий вид являв,

83] Що допомога в них для нас готова,

84] Але вантаж і шлях їм заважав.

85] Наблизившись до нас, вони без слова

86] Оглянули від ніг до голови,

87] Й така почулась поміж ними мова:

88] “Як видно з рухів горла, цей живий,

89] Коли ж померлі, чом же їм, гордливим,

90] Як всім, не скручено плащами вий? —

91] Й до мене: — О тосканцю, нещасливим

92] Нам, лицемірам, запит серце стис:

93] “Хто ти такий?” — дай відповідь тужливим”.

94] І я до них: “Я народився й зріс

95] Над любим Арно, у великім місті,

96] Те саме тіло я й сюди приніс.

97] Хто ж ви такі, що муки пломенисті,

98] У вас, я бачу, по щоках струмлять?

99] Чому на вас ці тягарі злотисті?”

100] Один відмовив: “Так ваги гримлять

101] У жовтій та свинцевій оболонці,

102] Що терези від гир тяжких скриплять.

103] Ми з ним брати-веселуни, болонці,

104] Я — Каталано, Лодерінго — він;

105] Закликані як миру охоронці

106] До тебе в землю; слід, щоб був один,

107] А ми удвох служили так завзято,

108] Що Гардінго не видно з-під руїн.

109] Почав я: “О братове, вас узято…”

110] Й замовк, побачивши, що в три коли

111] Людину долі до землі прип’ято.

112] Мене помітив, зойки вмить зросли

113] Крізь довге бородище чорно-синє.

114] Брат Каталано вчув той крик хули

115] І мовив: “Цей, чий стогін знизу лине,

116] Упевнив фарисеїв сонм сліпий,

117] Що краще хай один за всіх загине…

118] Лежить він, голий, впоперек тропи

119] І терпить болі під важким ходінням

120] Від натискання кожної стопи.

121] Карався й тесть тим способом незмінним,

122] І радники, що слухались їх слів

123] І стали для євреїв злим насінням”.

124] Я бачив, як того, хто так терпів,

125] Із здивуванням розглядав Віргілій,

126] Розп’ятого, який довічно скнів.

127] А там звернув слова до брата милі:

128] “Скажи, як добре ставлення твоє,

129] Чи вихід є якийсь на правім схилі,

130] Щоб швидше на бажання йти своє

131] І чорних ангелів нам не просити

132] Знести туди, де міст який не є?”

133] Сказав: “Скоріш, ніж можна уявити.

134] Тут є стіна великої гряди,

135] Що ям перетинає ряд розбитий.

136] Стіна ж та обвалилась, і туди

137] Ви можете піднятись по руїні,

138] Що вкрила схили й дно після біди”.

139] Постояв вождь і по малій хвилині

140] Мені сказав: “Молов казки дурні

141] Той чорт, що гаком грішних бив по спині”.

142] І брат: “В Болоньї лічено мені

143] Гріхи диявола, їх цілу зливу ,

144] Наведено. Він — кат, отець брехні”.

145] З обличчям, перекошеним од гніву,

146] Ходою вождь широкою пішов;

147] І, кинувши юрбу, сумну й тужливу,

148] Ступив я в слід вождевих підошов.

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТА

1] Пори тієї в молодому році,

2] Коли під Водолієм Сонце йде

3] І ночі дням здають частину моці,

4] Коли полотна паморозь кладе,

5] Мов білий брат її, в поля просторі,

6] Та довго їм не влежати ніде, —

7] У селянина ж порожньо в коморі,

8] То він іде й глядить, і бачить лан

9] Весь білий, і об поли б’є у горі.

10] Й вертається, в сумний запавши стан,

11] Але отямившися від удару,

12] Виходить знов і крізь надій туман

13] Він бачить: світ змінився, мов од чару,

14] І радісно береться знов до справ —

15] Попастися жене свою отару.

16] Так вчитель мій страху мені нагнав,

17] Як на виду побачив я морщини,

18] Та він бальзаму рані серця дав.

19] Уже ми вийшли на моста руїни,

20] Й звернув до мене вождь лице ясне,

21] Що перше в нього бачив край долини.

22] Він, озирнувши груддя кам’яне,

23] І, начебто порадившись з собою,

24] Розкрив обійми і обняв мене.

25] Мов хто не скінчив з справою одною,

26] А дальшу взяв уже до голови,

27] Так він, мене піднісши над стіною

28] Уступу, намічав уступ новий,

29] Казавши: “Став на цей ти камінь ногу,

30] Та перше спробуй, може, він кривий?”

31] Ніхто в плащі цю б не пройшов дорогу,

32] Бо ледве й ми повзли на брили з брил,

33] Він — легко, я ж спирався на підмогу,

34] Якби із цього боку шлях на схил

35] Не був коротший тих, що їх долають,

36] Як вождь — не знаю, я ж — позбувся б сил.

37] Але тому, що Лихосхови мають

38] Покатість до криничного жерла,

39] Виходить, що вони стіну здіймають,

40] Щоб не однакова увись була.

41] Там врешті ми спинились, де кремнистий

42] Стрімчак повис, як ламана скала.

43] Став подих в мене кволий та нечистий,

44] Поки спромігся я шпиля дістать,

45] І мусив стомлений на камінь сісти.

46] “Тепер не час тобі ледарювать, —

47] Сказав учитель; — слави ні перина,

48] Ні подушка не в силі дарувать.

49] Коли бере безславних домовина,

50] Вони такий же залишають слід,

51] Як дим в повітрі чи на хвилях піна.

52] Зведися ж: втому подолати слід

53] В душі, яка здолає зло природи, ,

54] Як плоть важка не призведе до бід.

55] Ми маємо зійти на довші сходи;

56] Не досить нам лишити ці місця,

57] Якщо зі мною певно дійдеш згоди”.

58] І звівсь я, вдаючи, ніби моя

59] Бадьорість більша, ніж була на ділі,

60] Й сказав: “Рушай, бо сповнивсь моці я!”

61] Ми вирушили по ще менш похилій

62] Урвистій скелі, по якій іти

63] Було ще важче, ніж на першій брилі.

64] Я розмовляв, щоб очі одвести,

65] Аж з ями голос раптом стало чути,

66] Та слів ніяк не міг я осягти.

67] То дивно, що не в силах був збагнути,

68] Бо ж на мосту стояв, якраз над ним.

69] А голос був розгніваний і лютий.

70] І я нагнувся, та очам живим

71] Крізь пітьму не пройти до дна жахного,

72] І я: “Учителю мій, перейдім

73] На другий бік, спустімся з мосту цього,

74] Бо хоч я звідси й чую — слух ступів,

75] Хоч і дивлюсь — не бачу ж я нічого.

76] У відповідь він мовив: “Я б хотів

77] Сказать, що хочеш чути: що високу

78] Слід просьбу вдовольнять без зайвих слів”.

79] Зійшли із мосту ми із того боку,

80] Що поряд з восьмим сховом по стіні;

81] Цей схов явив картину нам широку:

82] І я побачив кублища страшні

83] Огидних змій; од негоді цієї

84] Ще й досі кров холоне у мені.

85] Не слав же, Лівіє, землі своєї,

86] Де крім амфесібен є тьма потвор:

87] Келідри, ченкри, якули, фареї.

88] Ні стільки гиді, ні подібний мор

89] Не стрінуться ні там, де ефіопи,

90] Ні там, де хвиль червоних чути хор.

91] Торуючи собі між гадів тропи,

92] Крутились голі тіні без надій

93] Знайти чи схови, чи геліотропи.

94] На грудях в них хвости й голівки змій

95] Сплітались, тиснучи із болем спину

96] І руки в’яжучи вузлом на ній.

97] Найближчому до нас в одну хвилину

98] Туди, де шия з пліч в живих стирчить,

99] Змія, вкусивши, упустила слину.

100] Скоріш, ніж О чи /хто начертить,

101] Спахнув він і згорів, весь обернувшись

102] На попіл за якусь коротку мить.

103] І тільки він розсипавсь, розметнувшись,

104] Прийшов цей попіл сам з собою в стик,

105] Ув образі колишньому зімкнувшись.

106] Учені знають часу певний лік,

107] Що Фенікс хоч вмира, та кров в нім свіжа,

108] Коли надходить п’ятисотий рік.

109] Лиш сльози ладанні — у нього їжа

110] Та ще амом, не зерно, не трава,

111] А нард і мирра — в нього смертна хижа.

112] Мов той, хто падає і охлява,

113] Коли його на землю біс жбурляє,

114] Чи закупорюється голова,

115] Коли ж підводиться, все оглядає,

116] Тяжким припадком зламаний цілком,

117] Дивується і, дивлячись, зітхає, —

118] Так грішник встав над попелу горбком.

119] О, Божий суд суворий надто з нами,

120] Раз безліч мук вділяє багатьом!

121] Мій вождь спитав, хто він і звідки саме;

122] І той: “Недавно я з Тоскани зміг

123] Потрапить до цієї злої ями,

124] Звіряче, не по-людськи я поліг.

125] Так, мулом справді був: Я Ванні Фуччі —

126] Звір, і Пістойя — гідний мій барліг”.

127] І я вождю: “Нехай про дні він луччі

128] Розкаже нам, за віщо кари ці;

129] Я знав його лихим в благополуччі”.

130] Перш грішник не вважав, що тут співці,

131] Але, на мене звівши очі вперті,

132] Від сорому змінився на лиці

133] Й сказав: “Що ти страждання зриш відверті, —

134] Це найлихіше у моїй судьбі

135] І навіть гірше від самої смерті.

136] Відмовити не можу я тобі,

137] Сюди-бо я попав як тать із татів, —

138] Взяв посуд з ризниці я, далебі,

139] А іншого в крадіжці звинуватив.

140] Та щоб цьому не дуже був ти рад,

141] Якщо на вихід ти надій не втратив,

142] Ти слух свій прихили для дальших рад:

143] В Пістойї спершу влада “чорних” згине,

144] Та свій Флоренція поновить лад.

145] Марс пари з долу Магрського підкине

146] У тучі, як вмістилища покар,

147] І буря разом з громом всюди рине;

148] Почнеться бій з подертим клоччям хмар,

149] Яке втече по Піхтовому полю, —

150] Там “білих” остаточний жде удар.

151] Кажу це, щоб тобі завдати болю”.

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ П’ЯТА

1] Наприкінці розмови святокрадець,

2] Підвівши руки, дулі поробив

3] І крикнув: “Боже, ось тобі мій вкладець!”

4] Від того часу змій я полюбив:

5] Одна ті чорні заглушила звуки,

6] Мов кажучи: “А не кажи цих слів!”

7] А друга, оповивши йому руки,

8] Зв’язала у тугому їх вузлі,

9] Й не розірвать ніяк цієї злуки.

10] Пістойє, о Пістойє! Чом в золі

11] Ти не зникаєш у вогненних бурях,

12] Твоє закореніло сім’я в злі!

13] У жодному з пекельних кіл похмурих

14] Ще не траплявсь мені такий блюзнір,

15] Ні навіть той, хто впав на фінських мурах.

16] І той побіг, немов лавина з гір;

17] Я вздрів центавра — з пащі била піна

18] І він кричав: “А де він? Де цей звір?”

19] Є, мабуть, у Мареммі половина

20] Тих змій, що збились там, де був конем,

21] До місць, де починалася людина.

22] Над тім’ям же нависши тягарем,

23] На плечах ширився, немов собака,

24] Дракон; із ніздрів дихав він огнем.

25] Учитель мій сказав: “Ти бачиш Кака,

26] Який колись під самий Авентін

27] Розлив озера крові, розбишака.

28] Давно не ходить із братами він,

29] Бо видурив собі в них на додаток

30] Велике стадо з тучних луговин.

31] Не довго так збирав собі достаток:

32] Дав Геркулес йому сто раз дубця,

33] Хоч перший же вмертвив його десяток!”

34] Центавр завіз у даль свого їздця,

35] Й три духи підійшли під час розмови,

36] їх не помітили б ні вождь, ні я,

37] Якби вони не вигукнули: “Хто ви?”

38] Тоді з нас кожен мову перервав,

39] їх пильно роздивлятись був готовий.

40] З них на землі нікого я не знав,

41] Та голос до знайомства спричинився,

42] Бо раптом хтось чиєсь ім’я назвав,

43] Промовивши: “А Чанфа де подівся?”

44] І носа пальцем я собі торкнув,

45] Щоб вождь з увагою з тим духом вівся.

46] Не диво, коли ти це все почув

47] І віру ймеш, читачу, неохоче:

48] Я теж не вірю, хоч і сам там був.

49] І поки я втупляв свої в них очі,

50] Враз виповз шестиногий змій гидкий

51] Та на одного з них як не підскоче!

52] В середні лапи він забрав боки,

53] Передніми перехопивши кисті,

54] А там обидві укусив щоки

55] І задніми він стегна стис нечисті,

56] Між обома протнув свого хвоста,

57] І вгору звівсь по спині всій костистій.

58] Так плющ до стовбура не прироста,

59] Не глушить так, як ця гидка тварюка

60] Притиснулась до людського хребта.

61] Злились, як віск, людина і гадюка,

62] І постає в очах в нас не загин —

63] Забарвлених інакше тіл сполука.

64] Так барви зазнають в багатті змін,

65] Поки огонь не встиг папір пожерти, —

66] Уже не білий, ще й не чорний він.

67] А інші два, пізнавши образ стертий,

68] Волали: “Як, Аньєле, ти змінивсь!

69] Поглянь, — не два і не один тепер ти!”

70] На місці двох єдиний лик з’явивсь,

71] Бо й голови зімкнулися в єдину,

72] І вид новий од давнього різнивсь.

73] Руками лапи стали в ту хвилину,

74] Й не розпізнаєте, хоч як б’єтесь,

75] Живіт, литки, і стегна, й груди, й спину.

76] Колишній вигляд зник, розвіявсь десь,

77] І образ “Два й ніхто”, що небезпеку

78] В собі ховав, змінився геть увесь.

79] Мов ящірка, що в нестерпучу спеку

80] Десь блимне блискавкою серед дня,

81] Перебігавши стежку недалеку.

82] Так, звідкись вистрибнувши, змієня

83] На одного й останніх двох насіло,

84] Все чорно-синє, наче перченя,

85] Вп’ялось в те місце, котре нам служило

86] Найпершим живлення провідником,

87] А потім впало вниз до ніг безсило.

88] Укушений аж остовпів притьмом,

89] Стояв, дививсь на змійку, позіхавши,

90] Як вражений недугою чи сном.

91] У змійку — він, та — в нього зір втуплявши,

92] Обоє дим пускали всім на страх,

93] Він — з рани, змійка з пащі виділявши.

94] Тож хай мовчить Лукан у тих місцях,

95] Де в нього зник Сабелл і з ним Нассідій,

96] Хай слуха, про який повім я жах.

97] Про Кадма й Аретузу хай Овідій

98] Мовчить, що на ручай та на змію

99] їх обернув, — не з мене буть завиді, —

100] Бо дві істоти у однім строю

101] Він не міняв, у нього два сосуди

102] Взаємно не міняли суть свою.

103] Тут безперервно зміни йшли усюди:

104] З хвоста в гадюки вила рознялись,

105] Той ноги звів, піднявши їх по груди.

106] Голінки й стегна щільно так злились,

107] Що вже ніхто не міг би й пригадати,

108] Чи щілина й була між них колись.

109] Хвіст набирав все більш тієї втрати,

110] Що той зазнав, а шкірний в них покров —

111] В змії м’який, а в мужа став лускатий.

112] Я бачив — лікоть у пахву ввійшов

113] І довші лапи у змії робились,

114] В людини ж руки йшли у глибший схов.

115] Дві задні лапи у змії скрутились

116] І вкупі стали членом потайним,

117] В нещасного ж дві лапи утворились.

118] Вкривав обох їх кольором новим

119] І переносив пасмами волосся

120] З одної голови на другу дим.

121] Одне з них впало, друге підвелося,

122] Та їх в’язав близьких очей огонь

123] В якім міняння пик розпочалося.

124] Той, хто стояв, розтяг лице до скронь,

125] І з зайвих решток речовин прилежних

126] Два вуха стало в розмірі долонь.

127] Що ж не сповзло назад з причин, залежних

128] Від обсягу, те збилось в носа гак

129] Та ще у губи розмірів належних.

130] Той, хто лежав, свій писок витяг так,

131] Що вуха вмить зайшли в покров лиснючий —

132] Подібне робить з ріжками слимак.

133] Язик, в людини цільний, балакучий,

134] Розпався навпіл, а жало, як є,

135] Стяглося, й зник раптово дим тягучий.

136] Душа, що втратила лице своє,

137] З сичанням голосним повзе тропою,

138] А той, заговоривши, вслід плює.

139] Він, повернувшись спиною новою,

140] До іншого: “Хай Бозо, як і я,

141] Поповзає стезею коловою!”

142] Так бачив я між сьомого сміття,

143] Що змінювалось все й мінилось гидко,

144] Й списав, можливо, щось не до пуття.

145] Хоч стомленим очам не дуже видко,

146] Й мій дух бентежився, в свої круги

147] Не так ті двоє тіней зникли швидко,

148] Щоб не впізнав я Пуччо Шкутильги, —

149] Із трьох лиш він був при своїм суціллі

150] І не позбувся виду чи ноги.

151] А другий — той, за ким скорблять в Гавіллі.

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ШОСТА

1] Радій, Фйоренцо, ти така велика,

2] Що на землі й на морі б’єш крилом,

3] Та йде і в Пеклі слава стоязика!

4] Увагу поміж злодіїв п’ятьом

5] Віддав я вродженням твоїм, якими

6] Ти б не пишалась; криюсь я стидом.

7] Коли у сні годинами нічними,

8] Насниш ти правду, взнаєш, що за змін

9] Ждуть жителі у Прато й інші з ними.

10] Раз має статись щось (хоч би й загин!),

11] То хай би якнайшвидше мав він статись!

12] Бо тим він тяжчий, чим пізніший він.

13] Ми рушили; як мусили спускатись

14] На дно уступами, — по них тепер

15] Удвох з вождем ми мали видиратись.

16] І тут, між тріщин, каменів печер

17] Ми здерлись на стежину самітную, —

18] Нога не йшла, щоб лікоть не підпер.

19] Засумував тоді й тепер сумую,

20] Вернувши мислю бачених в юрбі,

21] І серце якомога я гальмую,

22] Щоб керівник був у його судьбі,

23] Й коли опорою зоря жива є

24] Чи ліпший хтось, — не заздрю я собі.

25] Мов селянин, який відпочиває,

26] В той час, як скрить лице своє пора

27] Тому, хто світ промінням осяває,

28] Як муха місце дасть для комара, —

29] Він бачить в світляках весь глиб долини,

30] Де лан оре і виноград збира, —

31] В стількох вогнях тієї ж вздрів хвилини

32] Я восьмий схов, як, бувши на мосту,

33] Побачив скрізь під ним страшні глибини.

34] Мов той, за кого учинили мсту

35] Ведмеді, бачив, як візок з Іллею

36] Вогненні коні мчали в висоту,

37] Саме лиш сяйво, ясністю своєю

38] Подібне на хмаринку неясну,

39] Десь високо вгорі понад землею, —

40] Так бачив я, вогонь снував по дну;

41] Хоч душі в нім горіть не перестануть,

42] Не викривав із них він ні одну.

43] Я став на верх моста, щоб краще глянуть,

44] Й якби я не затримавсь на краю,

45] То легко міг би в тій безодні кануть.

46] І вождь, цікавість бачивши мою,

47] Сказав: “У цих вогнях є душі, й кожна

48] Зодягнена у пагубу свою”.

49] “Учителю, — промовив я, — тотожна

50] Ця думка з баченим; передусім ‘

51] Скажи лишень мені, коли це можна,

52] Який то пломінь із вершком двійним

53] Неначе ворожнечу ллє злостиву,

54] Мов Етеокл горить із братом в нім”.

55] Він мовив: “Кару тут несуть правдиву

56] Улісс і Діомед; їх ремесло

57] До мсти веде їх, як вело до гніву.

58] В палаючий вогонь їх принесло

59] Сильце з конем, що відчинило браму,

60] Звідкіль шляхетне римське сім’я йшло;

61] Де’щамія, що в сльозах від страму

62] Ахілла, мертва, кличе в млі жадань;

63] Та ще Палладій, викрадений з храму”.

64] “Якщо говорить це двійко палань,

65] Прошу, — сказав я, — вчителю, і знову

66] Прошу, і тисяч варте це прохань,

67] Не дай мені почуть твою відмову

68] Тут зачекать рогатий пломінь цей,

69] На волю згляньсь, уклін зробить готову”.

70] І він: “Оздоблює твоє лице

71] Достойна просьба, і її я вволю;

72] Не розмикай лиш губ своїх кільце.

73] Я сам казатиму; турботи й волю

74] Твої я знаю, ти ж для греків цих,

75] Мабуть, незбагнутих поділиш долю”.

76] Обравши мить і місце, вождь до тих,

77] Що саме сходили на схил пологий,

78] Звернув промову в виразах таких:

79] “О ви, одягнуті в огненні тоги!

80] Якщо вас гідний став я, поки жив,

81] Якщо вас гідний став я, скільки змоги,

82] Як я вести почав високий спів,

83] Не рухайтесь, і хтось хай скаже, чому

84] Та як загинув, як життя скінчив”.

85] Гойднувшись, вищий ріг в огні старому

86] Став видавати гуркіт чималий,

87] Неначе грім у вихрі вітряному.

88] І, розхитавши свій вершок малий,

89] Немов крило для підіймання й лету,

90] Заговорив і так сказав: “Коли

91] Я від Цірцеї, що мене в Гаєту

92] На цілий рік замкнула, відійшов

93] (Енея назва не пірнула в Лету),

94] Ні почуття до сина, ні любов

95] До батька, ні палкий вогонь сердечний,

96] Який до Пенелопи не холов, —

97] Не похитнули потяг небезпечний

98] Душі моєї — бачить в світ вікно,

99] Людську чесноту і порок конечний.

100] Я спорядив одне тоді судно

101] І в море вийшов із товаришами,

102] Які були зі мною заодно.

103] Проплив між обома я берегами

104] Іспанії й Марокко, сардів край,

105] Й між іншими в тім морі островами.

106] Уже в нас над чолом сріблився гай,

107] Коли у місце ми зайшли вузьке те,

108] Де Геркулес, щоб позначити край

109] Шляхам, стовпи поставив для прикмети,

110] Й пішов Севільї справа сад живий,

111] А зліва одійшли будови Сети.

112] “О браття, — мовив я, — пройшли вже ви

113] Крізь сотні тисяч лих на захід дальній!

114] Недовгий строк потратьте життьовий,

115] Що вам лишився, на відповідальні

116] Ще дальші подорожі в світ сумний,

117] Щоб вслід за сонцем, землі зріть печальні.

118] Тож пригадайте, ви чиї сини,

119] Бо ви народжені не животіти,

120] А знання й честь нести у світ ясний”.

121] Недовга ця промова знаменитий

122] В моїх супутниках лишила слід,

123] І вже не знав я, як їх зупинити.

124] Кормою повернули ми на схід,

125] Зробили на шалений лет в просторі

126] Із весел крила й брали вліво хід.

127] Під іншим полюсом я всі вже зорі

128] Зрів уночі, а наші на очах

129] Зникали мало не цілком у морі.

130] Уп’яте сяяла на небесах

131] І гасла місячна стезя широка,

132] Відколи вийшли ми на смілий шлях,

133] Як несподівано гора висока

134] Замріла невиразно нам здаля,

135] Що вищою з усіх здалась для ока.

136] Зраділи ми, але нова земля

137] Зустріла негостинно, вітровінням

138] Ударивши у снасті корабля.

139] Кружило тричі нас води крутінням,

140] Вчетверте ж піднялась корма увись,

141] Униз же ніс пішов чиїмсь велінням —

142] І хвилі понад нами знов злились”.

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ СЬОМА

1] Засяяв пломінь рівно, мов планета,

2] Помчав у далину і там заглух

3] Із дозволу привітного поета.

4] Коли наш зір принадив інший дух

5] Неясним звуком, що із нього рвався

6] І долинав до наших чуйних вух.

7] Як сицилійський бик, чий рев вчувався

8] На зойк того — і так тому і слід, —

9] Хто пильно збудувать його старався,

10] Ревів стогнанням жертв його обид,

11] Хоч, бувши зроблений увесь із міді,

12] Здавалось, од страждань та болів, блід, —

13] Так, замкнені в палаючім боліді,

14] Говірку позичаючи в огні,

15] Слова з’являлись у туманнім виді,

16] Та зрештою собі шляхи ясні

17] На вістрі язика знайшли в проході,

18] І ринули розбірні й голосні, —

19] Й почули ми: “О ти, хто в нашім роді

20] Ломбардськім щойно чітко говорив,

21] Сказавши: “Йди лишень, із мене годі”, —

22] Я б, може, пізно просьбу повторив,

23] Не пожалій спинитись на хвилину,

24] Як не жалію я, хоч би й згорів.

25] Як зараз впав ти в цю сліпу країну, —

26] Вгорі ж зосталась люба сторона

27] Латинська, що я втратив за провину, —

28] Скажи, чи мир в Романьї, чи війна?

29] Од гір, де Тібр почавсь, до стін урбінця

30] Лежить моя вітчизна чарівна”.

31] Я ще уваги повен був по вінця,

32] Коли мій вождь із доторком легким

33] Сказав: “Промов йому, вшануй латинця”.

34] І тут я волю дав словам таким

35] Без затримок тривалих чи обманів:

36] “О душе, скована вогнем палким!

37] Твоя Романья вся в серцях тиранів

38] Без воєн неспроможна й дня прожить,

39] А нині меч нікого там не зранив.

40] Равенна, як раніш, така ж лежить,

41] У ній орел Поленти загніздився,

42] І Черв’я під крилом його дрижить.

43] А край, що зрештою оборонився,

44] Де ліг француз кладовищем сумним,

45] В зелених лапах нині опинився.

46] А пес Веруккйо з песиком своїм,

47] Які Монтанью вбили так мізерно,

48] Скриплять зубами над шматком смачним.

49] Міста ж біля Ламоне та Сантерно

50] Під юним левом білого герба,

51] Що зазіхає на добро пажерно.

52] Той край, де Савйо ллється з-під горба,

53] Лежить собі між долом та горою,

54] Немов між волею й ярмом раба.

55] Але прошу тебе переді мною

56] Відвертим бути, як я щойно був,

57] Щоб не забувсь ти пам’яттю людською”.

58] Вогонь, мугикнувши, ізнов хитнув

59] Своїм колючим вістрям, і, не знаю,

60] Як саме сталось, зрештою загув:

61] “Якби я вірив, що відповідаю

62] Тому, хто знов побачить білий світ,

63] То мій вогонь би не тремтів без краю.

64] Та ми терпіти будем вічний гніт,

65] Тож віддаватись нічого химерам, —

66] Не боячись ганьби, я дам одвіт.

67] Я воїном був, потім кордильєром,

68] Повіривши у мотуз рятівний,

69] І віру цю святим сповило б флером.

70] Якби мене наш пастир головний

71] Не спокусив — хай злом йому помститься! —

72] Я розповім, як стався гріх страшний.

73] В житті, відколи зміг на світ з’явиться,

74] З дарунком нені з м’яса та кісток,

75] На вдачу був не лев я, а лисиця.

76] Таємних я доріг знав кожний крок

77] І так прехитру лаштував я пастку,

78] Що край землі здригався од чуток.

79] Коли побачив я останню частку

80] Своїм літам, то надійшла пора

81] Згорнуть вітрила і прибрать оснастку.

82] Утіхам давнім всім поклав я край

83] І дурня я прогнав, якого клеїв, —

84] Ах, я нещасний! — і вже бачив рай,

85] Та ватажок новітніх фарисеїв,

86] Що воював в місцях, де Латеран,

87] Не проти сарацинів чи євреїв;

88] Він ворогами мав лиш християн,

89] Які не здобували Акри сміло

90] Й не гендлювали в землях бусурман.

91] Зневажив він свій сан, святе все діло,

92] В мені ж — непоказний, сумирний чин

93] І мотуз, той, що геть ослабив тіло,

94] І як Сільвестра хворий Константин

95] З Сиратті кликав гоїти проказу,

96] Мене намірився закликать він

97] У нього люту вгамувать відразу.

98] 1 знітивсь я, не знавши, що робить:

99] Він нетверезим видався одразу.

100] А він казав: “Душі гризото, цить!

101] Я розгрішу тебе; хай ум багатий

102] Порадить Пенестріну як згубить.

103] Рай можу замикати й розмикати,

104] Ключі я маю для ції мети, —

105] їх не хотів мій попередник знати”.

106] Не міг до мене доказ не дійти,

107] Не втримав слів у власній обороні,

108] Й сказав: “Раз, отче, зняв із мене ти

109] Мій гріх, то удержись в такім законі:

110] Багато обіцяй, а менш роби, —

111] Й восторжествуєш на високім троні”.

112] Франціск по мене злинув на гроби,

113] Та чорний херувим промовив руба:

114] “Облиш, бо він іде в мої раби!

115] Мені душа була у нього люба,

116] Відколи раду він лукаву дав!” —

117] І зараз же вхопив мене за чуба.

118] Він не розкаявсь, прощеним не став;

119] А каючись грішить — дільце мерзенне,

120] Є суперечність в цьому стані справ”.

121] Ой лихо! Чудисько оте скажене

122] Мене за чуб схопило й додало:

123] “А ти й не бачив, що за логік з мене”? —

124] І до Міноса вкинуло, й чоло

125] Насупив той, хвостом крутнув по спині

126] Аж вісім раз, його куснувши зло,

127] Й сказав: “Вогонь — покара цій провині”.

128] Тому я тут в скорботі й муці йду,

129] В огонь одягнений, як бачиш, нині”.

130] І пломінь в дальшу муку та біду

131] Посунув, змовкнувши, червонотілий,

132] Хитавши ріг свій гострий на ходу.

133] А я і вождь — ми разом поспішили

134] Звестись на кам’яної арки шар

135] Над ямою, де муками платили

136] Ті, хто на чварах наживав тягар.

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ВОСЬМА

1] Хто, навіть вільними від рим словами,

2] Повісти міг би, скільки крові й ран

3] Побачив я на дні нової ями?

4] Тут мова лиш заводить нас в обман:

5] Бо наш словник ще дуже невеликий

6] І розум завузький збагнуть цей стан.

7] Якби звелись усі мерці й каліки,

8] Хто кров у благодатному кракgt;

9] Пулійському пролив під зойки й крики

10] Від рук троян; хто в довгому бою

11] Перснями заплатив данину волі,

12] Як чесний Лівій в книгу вніс свою;

13] Ті, хто відчув непереносні болі,

14] Що їх завдав дерзкий Роберт Гвіскард,

15] І ті, чиї кістки гниють поволі

16] Під Чеперано, де без алебард

17] Пулійці зрадили, й, не вдівши лати,

18] При Тальякоццо їх здолав Алард;

19] Коли б на одну купу поскладати

20] Всі кукси й шрами, — їх стократ затьмить

21] Той надто моторошний схов дев’ятий.

22] Побачив я того поміж страхіть,

23] У кого, мов у діжки не до вжитку,

24] Був розруб з губ до місця, чим смердіть.

25] Кишки звисали аж по саму литку,

26] Йшли нутрощі до темного мішка,

27] Де в кал надходить все, що є в спожитку.

28] На мене звівши очі хижака,

29] Розкрив свої він груди до скелета

30] Й сказав: “Дивись, розрубина яка!

31] Дивися на каліцтво Магомета!

32] А спереду йде стогнучи Алі, —

33] Спотворене лице — його прикмета.

34] Усі, хто тут несе в собі жалі,

35] Є сівачами розбрату й розколу

36] І йдуть, порубані, в жахливій млі.

37] А ззаду чорт рубає всіх посполу,

38] Бо грішники гуртом повз нього йдуть,

39] Шматує лезом він усіх спрокволу,

40] Коли вертається скорботна путь.

41] У нас, допоки дійдемо до нього,

42] То всі ушкодження і заживуть.

43] А ти хто, що по краю кам’яного

44] Йдеш гребеня, ти, може, відтягти

45] Гадаєш строк покарання страшного?”

46] “Не вмер він ще, і не гріхи стягти, —

47] Сказав мій вождь, — його повергли в сушу, —

48] Бажання все самому осягти.

49] Умерлий, я його проводить мушу

50] Крізь Пекло, з кола в коло всіх принук, —

51] Це так, як те, що бачу твою душу”.

52] Спинив їх з сотню тої мови звук.

53] Всі, роздивляючись мене єдино,

54] Від подиву забули гіркість мук.

55] “Під ясним сонцем братові Дольчіно,

56] Щоб не зарано впав на наш поріг,

57] Перекажи таке, жива людино:

58] “Готуй припаси, бо глибокий сніг

59] Новарцю стане за підмогу, й з нею

60] Боротись довго ти б уже не зміг”. —

61] Підвівши ногу трохи над землею,

62] Промовив Магомет такі слова,

63] Ступнув та й рушив стежкою своєю.

64] Той, в кого з одним вухом голова

65] Була обкарнана на повну силу,

66] Відтятий ніс і зрізана брова,

67] Спинивсь, бо мову вчув для себе милу,

68] Як всі, у здивуванні похиливсь,

69] Розкрив горлянку, з крові потемнілу,

70] Й сказав: “Ти не за гріх сюди зваливсь,

71] Я в тій землі, де знають всі латину,

72] Стрічав тебе, якщо не помиливсь.

73] Ти П’єра пригадай да Медічіну,

74] Коли повернешся у чарівну

75] Поміж Верчеллі й Маркабо долину,

76] Ти попередь у Фано сивину

77] Мессера Гвідо з Анджолелло в парі, —

78] Бо прозираєм істину одну, —

79] Що скинуть їх за борт в мішку по сварі

80] Біля Каттоліки на дно руде

81] При зрадному тиранові-почварі.

82] Між Кіпром та Майоркою ніде

83] Не здибувавсь Нептун з таким пороком,

84] Хоч вільно там пірат судно веде.

85] Цей зрадник, що одним лиш бачить оком

86] І править в землях, що їх мій сусід

87] Повік минав би якнайшвидшим кроком,

88] До себе звабить їх, мов для бесід,

89] Але вітрам фокарським необорим

90] Вже їм було б молитися не слід”.

91] І я йому: “Щоб світом я просторим

92] Розніс про тебе звістку між людьми,

93] Скажи: хто це з таким печальним зором?”

94] Тоді він щелепи розняв самі

95] Сусіду, що ішов сумний, в мовчанні,

96] І вигукнув: “А він тепер німий!

97] Це ж він згасив у Цезаря в вигнанні

98] Весь сумнів, бо кого, мовляв, жде трон,

99] Той гаятись не мусить у ваганні.

100] Ой як стогнав, коли його закон

101] Позбавив язика, як плакав з туги

102] Колись швидкий на мову Куріон!

103] Пліч-о-пліч рештки рук підносив другий

104] У темряві, поміж калічних зграй,

105] З лицем, аж почорнілим од напруги,

106] Вигукуючи: “Моску ще згадай,

107] Який сказав: “Раз почали — скінчімо!”

108] І тим приніс біду в Тосканський край”.

109] А я додав: “А в дім твій — смерть, всім зримо!”

110] Й, примноживши страждання, видав виск

111] Та й знову з криками подався мимо.

112] А я, вдивившись в дивовижний тиск,

113] Таке побачив, що розповідати

114] Без свідків я б не взяв на себе риск,

115] Коли б не людська совість: цей вожатий

116] До мене руку із щитом простер,

117] Щоб чистого душею захищати.

118] Побачив я й мов бачу дотепер,

119] Як стежку тіло безголове стеле

120] У стаді покалічених химер.

121] І голову несе воно, дебеле,

122] В простягнутій руці, немов ліхтар,

123] І стогне болісно вона: “Ой, леле!”

124] Він сам собі світив, немов пожар,

125] І був один у двох і двоє в однім,

126] А як — це знає лиш правічний цар.

127] Він зупинився під мостом безводним

128] І руку простягнув свою увись,

129] Щоб зблизитись до нас лицем холодним

130] І мовити: “На мене подивись,

131] Між мертвих дишеш, як живе все диха,

132] Ти згляньсь на тих, що в муці тут злились.

133] Коли ж з мого ім’я всім буде втіха,

134] То знай, що я Бертран де Борн, який

135] Призвів малого короля до лиха.

136] Я сина з батьком ятрив на сварки, —

137] Незгірш Ахітофел Авессалома

138] З Давидом збурював на бій гіркий.

139] Нарешті мозок мій скувала втома,

140] Бо він був зрубаний мечем з хребта

141] Й для нього решта тіла незнайома,

142] Така була мені покара й мста”.

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ДЕВ’ЯТА

1] Великий натовп цей і ці терзання

2] До того обпоїли зір мені,

3] Що підступали із грудей ридання.

4] Віргілій же: “Що бачив ти на дні?

5] Чому ти роздивлятися готовий

6] Ці тіні покалічені, страшні?

7] Тебе ж не притягали інші схови,

8] І там же ти не зупинивсь ніде.

9] На двадцять дві аж милі ці закови.

10] А місяць вже під наші ноги йде,

11] Лишивши обмаль часу нам на жалі,

12] Багато ще небаченого жде”.

13] “Якби ти знав, — я мовив у печалі, —

14] На що я зором націляв своїм,

15] Ти сам би не велів мені йти далі”.

16] Але він рушив, я пішов за ним,

17] Розмову слухавши, на зміст багату,

18] А там додав: “У цім дуплі бруднім,

19] Де зір мій прагнув одшукати втрату,

20] Напевно, і мій родич зотліва, —

21] Він платить за гріхи велику плату”.

22] Тоді сказав учитель: “Постривай,

23] І думка хай твоя над цим не б’ється,

24] Бо он його майнула голова;

25] Я бачив все, як він між тіней в’ється,

26] Гукає щось, погрожує тобі,

27] І чув, що Джері він дель Белло зветься.

28] А ти не помічав його в юрбі

29] Й, цікавлячись лиш владарем Отфору,

30] Не подививсь на родича в клятьбі”.

31] “О вождю мій, він смерть мав наглу й скору,

32] Яку не відомстили, — мовив я, —

33] Ті, що несуть ганьби тяжкої гору,

34] Не змила кров йому гидка сім’я,

35] Тому ми і зустрілися чужими, —

36] Тож співчува йому душа моя”.

37] Наблизились з розмовами такими

38] До скелі ми, і схов новий цей нам,

39] Коли б світліш було, до дна б став зримий.

40] Коли зійшли ми над останню з ям

41] Тих Лихосховів, і юрма безруха

42] Одкрилася здивованим очам, —

43] Розлігся лемент не одного духа,

44] Мов зойки караних з ста тисяч диб,

45] Тож затулив собі міцніш я вуха.

46] Такі знялися б стогони, коли б

47] У серпні всі лікарні в Вальдік’яні,

48] В Мареммі, на Сардинії у глиб

49] Занурити у звалище на твані.

50] Такий нестерпний дух сюди проник,

51] Мов гній зібрався в непромитій рані.

52] Ми підвелися на останній стик

53] Довгастої скали, звернувши вліво,

54] І погляд мій, що до імли вже звик,

55] Пройшов до дна, де Богу незрадливо

56] Слугує Справедливість, бо велить

57] Фальшівникам каратися жахливо.

58] Не знаю, чи було сумніше зріть

59] В Егіні, як людей, тварин до миші

60] Лихе повітря, сповнене страхіть

61] Заразних, вбило все, що тільки дише,

62] І винищило всіх, хто був живий,

63] Та знову людство, як поет нам пише,

64] Пішло уже від сім’я мурашви, —

65] Ніж бачити у цій жахній долині

66] Стражданнями заповнені рови.

67] Хто на живіт упав, а хто на спині

68] Лежав сусідовій, ті ж, мов козли,

69] Угору видирались по стежині.

70] Ми крок за кроком мовчазні ішли,

71] Дивуючися дивом стрічним трупам,

72] Що свого тіла звести не могли.

73] Побачив двох, що підпиравсь, як слупом,

74] Сусідом кожен, сидячи, цілком

75] Від пальців ніг до тім’я вкритий струпом.

76] Не бачив я, щоб працював скреблом

77] Бистріш слуга, як пан не терпить ждати,

78] Чи сторож, змінюючись перед сном,

79] Ніж кожен шкіру дер собі, затятий,

80] Та розривав сверблячі пухирі,

81] Щоб хоч на мить полегшення дістати,

82] І так шкребли по скровленій корі,

83] Як з коропа луску зчищають вміло

84] Або з ляща на чорному дворі.

85] “О ти, що дряпаєш і рвеш злютіло, —

86] Почав мій вождь до одного із них, —

87] Мов кліщами, руками власне тіло,

88] Скажи, латинців чи нема яких

89] Між вами, хай же ти не поламаєш

90] Повіки нігтів для трудів таких!”

91] “Латинці ми, яких ти розглядаєш, —

92] Обидва, — відповів він із плачем, —

93] Ти ж будеш хто, що пильно так питаєш?”

94] І вождь мій мовив: “Ми разом ідем

95] Із ним, живим; я вийшов у дорогу,

96] Щоб Пекла показати весь об’єм”.

97] Забувши про взаємну допомогу,

98] У мене кожен, тремтячи, вдививсь

99] Як і всі ті, що чути мали змогу.

100] Мій добрий вчитель ближче нахиливсь,

101] Сказав: “Скажи їм, що в думках витає”.

102] Я й розпочав, пораді підкоривсь:

103] “Хай вічно ваша пам’ять не зникає

104] У першім світі, де людський є плід,

105] Хай під сонцями багатьма сіяє!

106] Скажіть, звідкіль ви і який ваш рід,

107] А що в броні ви з лусочок-мерзенниць,

108] То вам цього стидатися не слід”.

109] “Я був з Ареццо, і Альберо-сьєнець, —

110] Сказав один, — мене вогню віддав,

111] Та не за те сиджу в найглибшім з денець.

112] Я, правда, з ним якось пожартував:

113] “Літать я вмію летом небувалим”, —

114] А він, глупак, до цих цікавий справ,

115] Хотів навчитись, та не став Дедалом.

116] І той, кому доводивсь як синок,

117] Звелів мене згубить вогненним палом.

118] Мінос же, що не робить помилок, —

119] А що в алхімії досяг я висі, —

120] В цей схов послав мене на вічний строк”.

121] І я сказав поетові: “Дивися,

122] Який пихатий сьєнський весь народ!

123] Французи — й ті не так би повелися!

124] А другий прокажений гріховод

125] Таке тоді мені додав: “Крім Стрікки,

126] За скупість гідного всіх нагород;

127] Та й Нікколо, що сім’я вніс гвоздики

128] Найперший в ґрунт, а із садових див

129] Линули урожайні втішні ріки;

130] Ще й товариство, у яке вгатив

131] З Ашани Качча землі всі з садами,

132] Засліплений же розум загубив.

133] Щоб ти довідавсь врешті, хто це саме

134] Кепкує тут із сьєнців залюбки,

135] Хай очі в тебе ще добавлять тями

136] Й впізнаєш ти Капоккйо тінь, який

137] Алхімією підробляв метали;

138] Пригадуєш, я змалку був такий

139] І в мавпуванні став мастак чималий”.

ПІСНЯ ТРИДЦЯТА

1] В часи, коли Юнона відомщала

2] Семели гріх на Фівах, коли, страх

3] Із неба несучи, в доми їх мчала,

4] Цар Атамант із безумом в очах

5] Свою дружину вздрів з двома синками,

6] Яких вона тримала на руках,

7] Гукнув: “Даваймо зловимо сітками

8] Левицю з левенятами!” — і враз

9] Схопив маля залізними руками,

10] І, здійснюючи владарки наказ,

11] Леарха взяв розчерепив об стіну;

12] Втопилась мати з другим воднораз.

13] Коли фортуна кинула в руїну

14] Троян, щоб не лишилось і знаку,

15] І царство й цар знайшли свою кончину.

16] Гекуба впала у журбу тяжку,

17] Коли уздріла вбиту Поліксену

18] І сина Полідора на піску.

19] Залишив розум матір полонену,

20] Й завалувала псицею вона,

21] Свою судьбу жаліючи шалену.

22] Проте, ні Фів, ні Трої лють жахна

23] Не людям лиш, а й звірам, що на волі,

24] Ніколи не була така страшна,

25] Як лють, що виявили тіні голі,

26] Які, кусавши, бігли навпростець,

27] Мов свині, коли хлів повалять долі.

28] Одна Капоккйо уп’ялась в хребець

29] Зубами і під стогони великі

30] У дальній потягла його кінець.

31] І аретинець: “Той це Джанні Скіккі, —

32] Промовив тремтячи, — що нас усіх

33] Лякають у ньому ці скоки дикі”.

34] “О, — мовив я, — поки зубів своїх

35] Він не встромив у тебе, то повинна

36] Піти в нас мова про шаленця гріх”.

37] І він мені: “Душа це старовинна

38] Тієї Мірри, що її стряса

39] До батька досі ще любов злочинна.

40] Щоб согрішити з ним, оця краса

41] Себе так підробила в скромній шаті,

42] Як той, хто там далеко десь куса”.

43] А той під Бодо підробивсь Донаті,

44] Кохавшись в пані табунів самій,

45] В його ж і заповіт писав кімнаті.

46] Коли скажених двоє цих у тьмі

47] Забігли десь, зустрічні та попутні

48] До себе привернули погляд мій.

49] Одного бачив: мав би форму лютні,

50] Коли б відрізать все від паху вниз,

51] Де почались роздвоєння відчутні.

52] З водянки, від якої він не ліз,

53] Не те що не ходив, живіт роздуто

54] Ще вище лиць, набряклих геть від сліз.

55] Так рот йому роздерла спрага люта,

56] Що ця губа, здавалось, вверх летить,

57] А та лягла на підборіддя круто.

58] “О ви, що всюди можете ходить,

59] І тут, як по землі, йдете так само, —

60] Промовив нам він, — згляньтесь, поглядіть

61] Як мучиться тут майстер ваш Адамо!

62] Був на землі бенкет суцільний, пир,

63] А тут діймає спрага — дика прямо!

64] Струмки, які від Казентінських гір

65] Біжать зеленими лугами в Арно

66] Й каналом розрізають вогкий шир,

67] Ввижаються весь час мені — й не марно,

68] Бо сушить їхній блиск ще більш мене,

69] Хоч виглядаю я і так почварно.

70] Суворий суд, що з кривди не схитне,

71] Для мене визначив щабель карання,

72] І часто дух мій візьме та й зітхне.

73] Я там, в Ромені, брав на підробляння

74] Монети із Хрестителем ясні,

75] І тілу мить в огні була остання.

76] Якби побачив душі я сумні

77] Тих Гвідо, Алессандро та їх брата, —

78] Й фонтана Бранди не шкода мені!

79] Тут одного десь тінь блукає, клята,

80] Як вірить тим скаженим бігунам, —

81] Та що я вдію, бо нога — як втята!

82] Якби то легкість повернуть ногам,

83] Щоб крок ступить в сто літ я був би в силі,

84] Уже давно я мандрував би там,

85] Шукаючи його в огидній гнилі,

86] Хай обводу всього, навкруг бери,

87] Миль з одинадцять, впоперек — з півмилі.

88] Це ж через них попав я до діри —

89] Примушували карбувать флорини,

90] Що мали домішок каратів з три”.

91] І я: “А хто ці двоє? В чім їх вини?

92] Як взимку змочена рука, димлять,

93] Праворуч там, людина до людини”.

94] “Такими їх застав, коли з проклять, —

95] Сказав він, — прірва ця мене вхопила.

96] Ніколи брехень їм вже не казать.

97] От ця шахрайка Йосифа губила,

98] А грек, шахрай Сінон згубив троян;

99] Пропасниця ж смердюча все убила”.

100] І той вже вскочив у злоби туман

101] І в гніві, з маху, скільки стало сили,

102] У пузо бахнув, як у барабан.

103] А майстер той Адамо, роздобрілий,

104] Його в одвіт у пику затопив,

105] Бо мав кулак не надто обважнілий,

106] Приказуючи: “Хоч не з ряду бив,

107] Бо рухатись мені не дуже зручно,

108] А все ж удар не надто ослабів”.

109] А той відмовив: “Трапивши невлучно

110] У пломінь, ти не квапив ніг прудких,

111] Коли монету карбував поштучно”.

112] Товстун же: “Правда йде зі слів твоїх,

113] А чи слова ти правди говорив ці,

114] Коли за правду мав троянець їх?”

115] “Брехав я в слові, ну, а ти в карбівці, —

116] Сказав Сінон, — тож ти життя й знання

117] Віддав, щоб жить на чортовій верхівці”.

118] “Клятвопорушнику, згадай коня, —

119] Відмовив черевань, — і тим карайся,

120] Світ пам’ята тебе до цього дня”.

121] “А ти від спраги лютої старайся, —

122] Промовив грек, — налить живіт бурди

123] І черевом, як плотом, прикривайся!”

124] Тоді-монетник: “В тебе, як завжди,

125] Мерзоти повен рот, на гидь багатий,

126] Бо спрагу чую й дмуся од води,

127] Ти ж весь в жару, горить язик проклятий,

128] І дзеркало, в яке дививсь Нарцис,

129] Ти б без запрошення почав лизати”.

130] Що інтерес до спору в мене ріс,

131] Учитель мовив: “Що тобі в цім диві?

132] Ще трохи — й я цього б не переніс”.

133] Коли сказав мені він так у гніві,

134] Я озирнувсь, і стид мене пойняв;

135] Ще й досі у душі він соромливій.

136] Мов той, хто лихом снив, як сон змагав,

137] І, щоб те снилось лиш, він мріяв спавши,

138] Бо переплутував з уявним яв, —

139] Таке ж і я чинив, благання славши

140] Від серця, щбб мені пробачив він,

141] І, що я прощений уже, не знавши.

142] “І менший сором більшу із провин, —

143] Сказав мій вождь, — спокутує звичайно,

144] Й тобі журитися нема причин.

145] І пам’ятай, що стану я негайно

146] З тобою, в разі доля допуска,

147] Подібні свари слухать непотайно.

148] Воліть їх слухать — воля то низька”.

ПІСНЯ ТРИДЦЯТЬ ПЕРША

1] Язик той, що завдав мені страждання,

2] Від чого сором в мене ріс і ріс,

3] Одразу ж вгамував мої вагання.

4] Так я чував, — був у Ахілла спис

5] Від його батька, що у час той самий

6] І рани завдавав, і ліки ніс.

7] Залишили ми ті злощасні ями,

8] Обходячи по краю без доріг,

9] І не обмінювалися словами.

10] Похмурий день на відпочинок ліг,

11] Я бачив кепсько, мов крізь сутінь ночі.

12] Раптово я почув — звучав десь ріг;

13] Він заглушив би грім, що з хмар гуркоче

14] Між блискавок та дощових гірлянд, —

15] І спрямував туди свої я очі.

16] Коли під натиском невірних банд

17] Великий Карл втрачав братів по зброї,

18] Так моторошно не сурмив Орланд.

19] Звернувши зір в бік музики різкої

20] Й побачивши немов громаддя веж,

21] Я: “Вождю, тінь фортеці то якої?”

22] І він мені: “Уяву не бентеж,

23] То далина тебе ввела в оману,

24] Ти ж хочеш бачити і в пітьмі теж.

25] От станем ближче, вийде все з туману,

26] І сумніви розвіються умить.

27] Отож тебе я й підганяти стану. —

28] Почав, за руки взявши, говорить: —

29] Щоб знову в прикрий не упав обман ти

30] Й даремно не лякався тих страхіть,

31] Тож знай, що то не вежі, а гіганти

32] До пупа видимі навкруг жерла.

33] Ми підійшли уже. Тепер поглянь ти”.

34] Як, поки хмарна розтає імла,

35] Наш зір у темряві ще неглибокій

36] Те розрізня, де досі муть була,

37] Так ми пішли по стежці неширокій,

38] Спускаючись у ще хмурніший край,

39] І меншав мій обман, і ріс неспокій,

40] Бо, мов у вежах вся стіна стара

41] В Монтереджоне, як ведеш очима, —

42] Криничний так обстали грізно край

43] Ті вежі, половина тіла зрима

44] Жахних гігантів, що донині їм

45] Грозить Юпітер, в час, коли він грима.

46] Угадував я під лицем страшним

47] І плечі, й груди, й живота частину,

48] І руки понад краєм кам’яним.

49] Природа, створюючи без упину

50] Істоти різні, права все ж, свята,

51] Катів не давши Марсові в дружину.

52] А, творячи слона або кита,

53] Не кається, вдоволена собою,

54] І в цьому видна мудра простота.

55] Коли ж до сили разом із злобою

56] Буває додається й ум тямкий, —

57] Людина позбавляється спокою.

58] Був грубий в нього й довгий вид такий,

59] Як шишка близ Петра святого в Римі;

60] Належних розмірів були й кістки.

61] До лоба в половині тіла зримій

62] Один на одному б не дотяглись

63] Три фризи, велетні ці незборимі.

64] Від стегон тридцять п’ядей би вляглись

65] До місця — так прикидував кришталь мій, —

66] Де щільно застібки в плащі зійшлись.

67] “Рафель маї амек ізабі альмі!” —

68] Оглушно заревів страшенний рот,

69] Не назвичаєний в ніжнішій псалмі.

70] І вождь до нього: “Душе нечеснот,

71] За ріг берися, ним ти краще скажеш,

72] Як мучить злість чи інша із гризот.

73] Обмацай шию і на ній пов’яжеш

74] Дебелий ремінь, душе туману,

75] Тоді і ріг на ньому ти підважиш. —

76] До мене ж: — Це Немврод. Свою вину

77] Він зна. Через діла його нікчемні

78] Ми маєм в світі мову не одну.

79] Та годі з нас: розмови з ним даремні,

80] Бо як йому нікого не збагнуть,

81] Так і його слова для інших темні”.

82] Ми подались ліворуч в дальшу путь

83] Й побачили за постріл арбалета

84] Гіганта, що його долала лють.

85] Хто дужчий поборов цього атлета,

86] Не знаю, — знов, щоб не чинив наруг,

87] Рука та — на живіт, ця — вздовж скелета,

88] І велетенське тіло все навкруг,

89] У нього відбираючи свободу,

90] Аж п’ять разів обвив тяжкий ланцюг.

91] “Гордій вважав, що ствердить зверхність роду,

92] Як на Юпітера він зазіхне, —

93] Сказав мій вождь, — от має й нагороду.

94] Це Ефіальт — він витворяв страшне,

95] Коли богам гігант був страховитий,

96] А нині й пальцем не поворухне!”

97] І я йому: “Хотів би я уздріти,

98] Який він, той незмірний Бріарей,

99] Якби дозволив це мені зробити”.

100] Він відповів: “Тут близько є Антей,

101] Він вільно розмовляє, без кайданів,

102] І послугу він зробить для гостей.

103] А той, кого ти хочеш бачить, станув

104] Десь далі, скутий теж, щоб не крутивсь,

105] І гарний був, та гнів його споганив”.

106] Ніколи ще підмурок не трусивсь

107] І не здригалась вежа, страхом скута,

108] Як в злобі Ефіальт заворушивсь.

109] Злякавсь я, що вже смерть підходить люта, —

110] Бо страх, насправді, то смертельна річ, —

111] Якби міцні я не помітив пута.

112] І далі стежкою пішли ми встріч :

113] Антею — певно, той був на льодині;

114] Він ліктів з п’ять од стегон мав до пліч.

115] “О ти, хто в ощасливленій долині,

116] Де слави Сціпіон зажив навік

117] Вслід втеклій Ганнібаловій дружині,

118] Кричати з тисячами левів звик

119] І змушуєш у те пойняти віру:

120] Коли б ти на війну проти владик

121] Повів братів, то перемогу щиру

122] Сини землі дістали б, — нас знеси

123] В глибини, де Коціт замерз надміру.

124] А Тітія й Тіфона не проси;

125] Супутний мій дарунок знаменитий

126] Несе собі, нагнись, та не вкуси,

127] Твою він славу хоче відновити,

128] Бо ще живий і ласкою небес

129] Щасливо на землі гадає жити”, —

130] Сказав мій вчитель; мов слухняний пес

131] Той взяв його в простягнуті долоні,

132] Що міцність їх спізнав сам Геркулес.

133] Віргілій, вчувши зручність в їх полоні,

134] Сказав мені: “Підходь, я обійму”.

135] І з ним в однім ми опинились лоні.

136] Як Гарізенда видасться тому,

137] Хто йде внизу, нахиленою грізно

138] Й от-от впаде на голову йому, —

139] Мені здававсь Антей таким приблизно, —

140] І пожалів: не той я шлях обрав,

141] А рятуватися було запізно.

142] Та він поставив нас на мерзлий став, —

143] Люцифера з Іудою пекельна

144] Терзала холоднеча там, — і встав,

145] І випроставсь, як щогла корабельна.

ПІСНЯ ТРИДЦЯТЬ ДРУГА

1] Якби мій вірш був жорсткий та суворий,

2] Щоб міг відповідать безодні тій,

3] Де починаються всі скелі й гори,

4] Я б вилив сік своїх думок і мрій

5] Якнайповніше, а без цього статку

6] Підношу полохливо голос свій,

7] Бо значно важча справа — без остатку

8] Дна світового дати малюнки,

9] Аніж дитячий белькіт: “мамко”, “татку”.

10] Поможуть віршу хай святі жінки,

11] Як Амфіону будувати Фіви,

12] Щоб він уславив бачене, дзвінкий!

13] О створений на лихо роде хтивий,

14] Думки про тебе в нас такі сумні!

15] Вже вівці кращі, аніж ти, бунтливий!

16] Коли ми опинилися на дні

17] В гіганта під ногами, я негайно

18] Став оглядати мури обвідні.

19] Зачулось враз: “Уважніше ступай-но,

20] Не йди по головах братам в біді,

21] Бо й так вони страждають надзвичайно!”

22] Оглянувшись, побачив я тоді,

23] Що під ногами озеро, дзеркалам

24] Подібне, але зовсім не воді.

25] Узимку під таким товстим вкривалом

26] Не спить Дунай поміж австрійських рік,

27] Чи Танаїс ген за холодним валом;

28] Коли б то величезний Тамберник

29] На озеро це впав, чи П’єтрапана, —

30] Крізь лід би жоден камінь не проник.

31] Як жаба висуває, мов із жбана,

32] З води свій писок кумкать в пору спек,

33] Коли селянка снить жнивами зрана,

34] Так мертві тіні в лід, немов у глек,

35] До ліній стиду на лиці ховались,

36] Зубами повторявши стук лелек,

37] Обличчями найнижче всі схилялись;

38] Про холод — ротом, а в чуттях тяжких —

39] Про болі серця — зором признавались.

40] Спустивши очі, біля ніг своїх

41] Побачив я дві тіні зледенілі,

42] Що й кучми переплутались у них.

43] “Скажіть ви, стиснуті в єдиній брилі, —

44] Сказав я, — хто ви?” Не звелись самі,

45] Лиш вбік зирнули, скільки чулись в силі.

46] І тут їх очі налились слізьми;

47] І сльози бралися відразу льодом

48] Від холоднечі вічної зими.

49] Вони були подібні двом колодам,

50] Які скобами збиті ще міцніш,

51] Аніж цапи б сплелись в борні над бродом.

52] А інший, прихиливши вид щільніш,

53] Який з морозу без ушей зостався,

54] Сказав: “Чом в нас, як в дзеркало, глядиш?

55] Щоб ти докладно про обох дізнався, —

56] Діл, де біжить Бізента, в їх роду

57] І від Альберто, батька їх, дістався.

58] Вони й одноутробні, на біду,

59] Нікого ти не знайдеш у Каїні,

60] Хто більше б заслужив тремтіть в льоду:

61] Ні той, кому пробив — йому і тіні —

62] Огруддя списом доблесний Артур,

63] Ані Фокачча, ані той в глибині,

64] Хто заступа нам стежку до тортур

65] І називався Сассоль Маскероні, —

66] Його в Тоскані знає кожен мур.

67] І, щоб не бути в розпитів полоні,

68] Дізнайсь, що Камічоп де Пацці я

69] Й мені Карлін потрібен в обороні”.

70] Я тисячі тих бачив, хто з лиця

71] Був синій, як собака, й зріть не можу

72] Відтоді крижаного озерця.

73] Чим більше наближалися ми к ложу,

74] Куди стремить усяка річ важка,

75] Тим я від страху був у більшім дрожу.

76] Чи випадковість, чи судьба така, —

77] Йдучи повз діл, весь од голів строкатий,

78] Торкнувся враз я одного виска.

79] І дух з плачем гукнув: “Чого штовхати?

80] Коли ти не з’явився відомстить

81] За Монтаперті, то чого топтати?”

82] І я: “Мій вчителю, дозволь просить,

83] Постій, мою послухай просьбу щиру,

84] Ми потім надолужим кожну мить”.

85] Мій вождь погодивсь, я ж сказав блюзніру,

86] Який брехав гидкіш за всіх собак:

87] “Хто ти, що поспіль всіх ганьбиш над міру?”

88] “А сам ти хто, — промовив він, — що так

89] На лиця ти ідеш по Антенорі, ,

90] Немов живий ступає на стрімчак?”

91] “А я живий і є, не будеш в горі,

92] Мабуть, коли, — одвіт мій був такий, —

93] Уславлю я тебе в земнім просторі”.

94] І він: “Якраз я хочу навпаки, —

95] Йди геть звідсіль; кінчай цю мову кляту;

96] Не місце тут розводить балачки”.

97] Схопив я за потилицю кошлату

98] Й сказав: “Мені своє ім’я назвеш,

99] Бо обскубу я голову патлату”.

100] А той: “За те, що ти мене скубеш,

101] Я не скажу, хто я, хай і каліччя,

102] Хай тисячу разів мене клянеш”.

103] Я намотав собі на передпліччя

104] І висмикнув волосся жмут товстий,

105] А він із гавкотом ховав обличчя.

106] Коли гукнув хтось: “Бокко, з чого ти?

107] Хіба не досить щелепами гримать,

108] А ти ще й гавкаєш? Під три чорти!”

109] Я мовив: “Можеш язика притримать,

110] Запроданцю! Вернусь — і все повім,

111] І від ганьби ім’я тобі не вимить!”

112] “Іди, — він мовив, — всім брехать живим,

113] Не обминай лиш згадкою живою

114] Цього із язиком його швидким.

115] Він плаче за французькою грошвою,

116] “Мені там, — скажеш, — стрівся Двера злий,

117] Де всі корою вкриті льодовою”.

118] Про інших зайде мова ще коли, —

119] Он Джанні Сольданьєр, он Беккерія,

120] Якому рідні комір розсікли.

121] Тут всі — від Ганелона-лиходія

122] До того, хто болонцям ключ одніс,

123] Як пойняла Фаєнцу сонна мрія”.

124] Пішли ми, й враз вождю я руку стис,

125] Уздріли двох, вморожених в крижину, —

126] З них верхній капшуком на нижнім звис

127] І, як вмирущий з голоду в хлібину,

128] Несамовито вгризся в місце, де

129] Із черепа заходить мозок в спину.

130] І не лютіш, помщаючись, Тідей

131] Пив Меналіппа кров зі скронь гарячу,

132] Ніж цей впивавсь у вмістище ідей.

133] “О ти, що виявляєш лють звірячу,

134] Гризучи голову в страшній грозьбі,

135] Скажи мені, — сказав я, — хай побачу,

136] Чи справедливий ти в своїй злобі.

137] Хто ти, скажи, й якій ти мстиш мерзоті, —

138] І в світі дещо я зроблю тобі,

139] Поки не всохне мій язик у роті”.

ПІСНЯ ТРИДЦЯТЬ ТРЕТЯ

1] Піднявши рота від страшної страви

2] Й волоссям жертви з губ утерши кров,

3] Цей грішник припинив бенкет кривавий

4] І так почав: “Мене ти хочеш знов

5] Вернуть у розпач, що пече незгасно

6] Від думки лиш самої — не розмов.

7] Коли ж на зрадника, якого сласно

8] Гризу, впаде це сім’я відкриттям, —

9] Мовлять я й плакать ладен одночасно.

10] Не знаю, хто ти є і як відтам

11] Попав сюди, а що твоє коліно

12] З Флоренції — з вимови чую сам.

13] Тож знай, що я був графом Уголіно,

14] Архієпископом Рудж’єрі — цей;

15] Ворожість нас тут в’яже воєдино.

16] Як він мене брехливістю рацей,

17] Яким так вірив я, призвів до смерті, —

18] Усі наслухалися цих вістей.

19] Але ніхто в щоденній коловерті

20] Не знав, яка була та смерть страшна.

21] Про ницість слухай-но слова одверті.

22] В вузеньку шпарочку, замість вікна,

23] У вежі, що Голодною зоветься

24] Та багатьох ув’язнює вона,

25] Я бачив, місяць безліч раз дереться,

26] Коли злий сон душі порушив стан, —

27] Повівши, що зазнать нам доведеться.

28] Приснився цей мені владар і пан,

29] Він вовка гнав з вовчатами на гору,

30] Що Лукку затуляє від пізан.

31] Спустили і хортів, порвавши швору, —

32] Усі Гваланді, та й Сісмонді всі

33] Й Ланфранкі мчали в цю жахливу пору,

34] Та й знищили в безжальності усій

35] З малими й батька, що звивався диба;

36] В крові ходили, наче по росі.

37] Я підхопивсь, і стисла горя глиба,

38] Бо плакали вві сні мої малі,

39] Також ув’язнені, й просили хліба.

40] Жорстокий ти, коли свої жалі

41] Словами кількома лише обмежив,

42] Не плакав, — та чи й плачеш взагалі?

43] Попрокидалися, і кожен стежив,

44] Коли тюремник принесе обід,

45] Але той сон усім серця бентежив.

46] Аж раптом чую, забивають вхід

47] Страшної вежі; мовчки подивився

48] Я на синів і скрив розпуки слід.

49] Відчув, що в камінь я перетворився,

50] Вони ж стогнали; Ансельмуччо мій

51] Спитав: “Чого ти, батьку, засмутився?”

52] Та я не плакав. У журбі німій

53] Просидів день і ніч, поки прекрасне

54] Зійшло світило у красі своїй.

55] Блідий світанок, що сяйне і згасне,

56] В сумну пробравсь темницю, і я вздрів

57] В них чотирьох своє обличчя власне, —

58] Собі я руки в розпачі вкусив.

59] Гадавши, що я голод за всіх важче

60] Терплю, вони, підвівшись із кутів,

61] Сказали: “З’їж нас, батьку. Це найкраще,

62] Коли ти відбереш життя у нас.

63] Нехай воно іде на щось путяще”.

64] Щоб не смутить їх, мій відчай пригас.

65] Ще день і ще без їжі, без вологи.

66] Чом не розверзлась нам земля в той час!

67] А на четвертий день мій Гаддо ноги

68] Мої до себе пригорнув щільніш

69] І простогнав: “Дай, батьку, допомоги!”

70] І він помер, і, як мене ти зриш,

71] Я зрів їх смерть, — а був же кожний мол од!

72] Смерть в п’ятий, шостий день — і не пізніш.

73] Осліплий, мацав я камінний холод,

74] Звав кожного, — і кожний був мертвяк,

75] Аж поки горе переміг злий голод”.

76] Замовкнувши, накинувсь неборак

77] На вбогий череп знову й ну глодати

78] Зубами гострими, як у собак.

79] О Пізо, ти ганьбиш весь край багатий,

80] Де наше “si” так солодко бринить!

81] Сусіди не спішать тебе карати,

82] То хай Капрайя і Горгона вмить,

83] Немов дві греблі, встануть в гирлі Арно,

84] Щоб весь твій люд у хвилях потопить!

85] Хоча граф Уголіно вмер немарне,

86] Бо, зрадивши тебе, він замки здав,

87] Але дітей морити — це ж почварно!

88] Покайсь, мала фіванко, і прослав

89] Малечу — Угуччоне та Брігату

90] Та ще тих двох, що в пісні я назвав.

91] Ми вже в долину сходили покату,

92] На грішних іншого уже зразка

93] І навзнак перекинутих багату.

94] Сам плач їх плакати не допуска,

95] І біль, що набігає їм на очі,

96] Назад верта, і мука знов тяжка,

97] Як витекти сльоза з очей захоче,

98] Ледь на студене вийде прикриття,

99] То забралом криштальним заклубоче.

100] Хоч в холоді згубив я всі чуття

101] І вже ніяких форм, ні барв, ні літер

102] Не міг би, мабуть, розрізнити я,

103] Мені здалось, що почуваю вітер,

104] Тому я: “Вчителю, це б звідки йшло?

105] Бо тут же пари й слід хтось ніби витер”.

106] І він: “Пожди, хоч би там що було,

107] Вже скоро твої очі з прямотою

108] З’ясують цього вітру джерело”.

109] А хтось із скутих холодом і тьмою

110] Гукнув: “Хіба ви, душі, злі такі,

111] Що вас послали до низького звою!

112] Ви тягарі зніміть з очей важкі,

113] І погляд знов нехай сльозою присне,

114] Поки не вернуть холоди бридкі”.

115] І мовив я: “Тобі зроблю корисне,

116] Скажи ж, хто ти, і хай тягар вериг

117] Із криги, як збрешу, мене притисне”.

118] І він сказав: “Я брат той Альберіг,

119] Що злі плоди в саду ростив, упертий,

120] Й ужинок має фініків — не фіг”.

121] “О! — з подивом гукнув я. — То вже вмер ти?”

122] І він: “Та не обходить це мене,

123] Чи дано тілу час життя чи смерті!

124] Одне лиш діло тут нам і ясне,

125] Що душі падають до Толомеї

126] Раніш, як нитку Атропос утне.

127] Щоб ти охочіш з ямини моєї

128] Знімав цю непрозору пелену,

129] Знай, що душа як зрадить, то до неї

130] Як і зі мною стало, в мить одну

131] У тіло входить біс в лихій погрозі,

132] Душа ж викочується в глибину,

133] В криницю, не спинившись на порозі.

134] Тут не вважають мертвим і того,

135] Можливо, хто заклякнув на морозі.

136] Коли з землі ти, мусиш знать його:

137] Це Бранка д’Ор’я; хто із нас не знає

138] Цього сусіду з давнини свого!”

139] “Боюсь, — сказав я, — правди тут немає:

140] Цей Бранка д’Ор’я зовсім ще не вмер.

141] Він їсть, і п’є, і спить, і вбрання має”.

142] І він: “До Ляхолапових озер

143] Туди, нагору, ще тоді не вийшов

144] Мікеле Дзанка, де сидить тепер.

145] З близьким я родичем місця полишив,

146] Де віддавались радощам стільком,

147] І вже надіями себе не тішив.

148] Тепер мерщій звільняй мій зір цілком!”

149] Йому ж орбіти я не зчистив очні:

150] З ним найшляхетніш — стати селюком.

151] О генуезці, розуми порочні,

152] Чого ще на собі вас держить світ?

153] Чому не пожирає вас, збиточні?

154] Я з тим, хто сто пройшов решіт і сит

155] В Романьї, бачив одного, в якого

156] Душа давно вморожена в Коціт,

157] А тіло на землі вдає живого.

ПІСНЯ ТРИДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТА

1] “Трядут хоругви к нам владики Ada”

2] Все ближче; подивись лишень на знак, —

3] Сказав учитель, — де його громада”.

4] І як, коли б у хмарах день побляк

5] Чи відійшов би з нашої півкулі,

6] Ледь бачимо здаля верткий вітряк, —

7] Побачив я будову в свисті й гулі

8] Й сховавсь од вітру за вождя в імлі,

9] Немов у найнадійнішій притулі.

10] Люд грішний в неймовірному числі —

11] Аж лячно в римах це віддать словами, —

12] В льоду стирчав соломинками в склі.

13] Хто лежачи, хто випроставшись прямо,

14] А хто сторчком, ногами догори,

15] Або упершись в маківку п’ятами.

16] Коли без слів прийшли ми до гори,

17] Учитель, показать мені схотівши

18] Того, хто гарним був у час старий,

19] Ступив набік, мене вперед пустивши,

20] “Ось Діте, — мовив він, — і ось той рів,

21] Де ти подужчаєш, все оглядівши”.

22] Як раптом захолов я й остовпів,

23] Читачу, не питай: я весь стенувся,

24] Розповісти — не вистачило б слів.

25] Не чувсь я мертвим, та й живим не чувся.

26] Збагнеш ти й сам, що я переживав,

27] Коли й життя, і смерті враз позбувся.

28] Володар найсумнішої з держав

29] Був до середини грудей в крижині.

30] Гігантові я б скорше дорівняв,

31] Аніж гігант руці його єдиній;

32] Тепер вже можеш сам ти справу здать,

33] Який він весь, умерзлий у льодині.

34] Якщо він на Творцеву благодать

35] Звести смів погляд, повний люті й крові.

36] То скільки зла від нього треба ждать!

37] Я з подиву позбувся навіть м©ви,

38] Побачивши на ньому три лиця!

39] Той вид, що спереду, — увесь багровий,

40] Два інші йшли від шийного кільця

41] З обох боків і, пересікши міру,

42] Сягали десь під кучмою кінця.

43] З них правий вид мав барву жовто-сіру.

44] Коли ж пройти до водоспадів Ніл,

45] Побачиш лівого обличчя шкіру.

46] Над кожним височіла пара крил,

47] Таких же самих розмірів потрібних.

48] Я в морі не здибав таких вітрил

49] Безперих, на кажанячі подібних.

50] Махаючи весь час на цілий світ,

51] Вітрів він троє створював осібних,

52] Що обвівали без кінця Коціт.

53] І річка аж до дна вся прохолола:

54] Сльозами сходив він на шість ланит,

55] А кожна з пащ, мов терниця, молола

56] По грішнику, — щоразу об коли

57] Душа стражденна тіпалася гола.

58] Передній ще жахливіші були

59] Такі тертя під скреготи зубовні,

60] Що дерли шкіри кусень чималий.

61] “Той, угорі, що терпить кару вповні, —

62] Сказав мій вождь, — то Юда Іскарйот,

63] В зубах он голова, а решта — зовні.

64] А в тих обличчя видно без турбот:

65] У чорній пащі ти он бачиш Брута, —

66] Він корчиться увесь, та зціпив рот.

67] А в Кассія статура краще скута.

68] Та сутеніє вже; в дорогу час.

69] Вся хлань тобою бачена і чута”.

70] Звелів тримать за шию, як за пас,

71] А сам, обравши місце й мить належні,

72] Щоб груди помах крил розкрив для нас,

73] Вчепився в шерсть почварі, обережні

74] Зробивши рухи, і притик в притик

75] Ввійшов крізь шпару у льоди сумежні.

76] Коли ж туди продерлись ми, де бік

77] Поволі обертається на ногу,

78] Він головою аж до п’ят приник

79] І, наче відчуваючи тривогу,

80] Поповз по шерсті знову серед тьми,

81] Знайшовши, мабуть, правильну дорогу.

82] “До мене ближче припади грудьми, —

83] Дихнув мій вождь, як той, що утомився, —

84] Лиш так врятуємось із прірви ми”.

85] В розколину камінну простромився,

86] На край мені він сісти допоміг,

87] Туди ж таки і сам перемістився.

88] Звів очі вгору я, де зріти міг

89] Люцифера таким, яким зрів досі, —

90] Але стриміло знизу двоє ніг.

91] Усі думки мої різноголосі

92] Хай той збагне, кому і невтямки,

93] Яку пройшов я зараз точку осі.

94] “Зведись, — сказав учитель, — шлях тяжкий

95] Поперед нами й довга ще дорога,

96] А сонце вийшло на свої стежки”.

97] Вкруг нас не сяла пишнота чертога,

98] Це скорше був якийсь природний льох,

99] Де струмувала напівтьма волога.

100] “Перш як залишим цю безодню вдвох,

101] Учителю, — сказав я, — на прощання

102] Розвій мій сумнів у словах кількох:

103] Де лід? А він? Чом терпить покарання

104] Він головою сторч? А сонце де,

105] Що вечір вмить змінився на світання?

106] І він: “Ти уявляв, що вождь веде

107] В те місце, звідки вдався до походу

108] На гробака, який у глиб іде?

109] Ти там і був, поки спускавсь до споду,

110] Але там оберт я зробив крутий

111] Куди всі тягарі стримлять ізроду.

112] Півкуля ж, де віднині будеш ти,

113] Зворотна тій, що знала небезпеки,

114] Коли на ній загинув той святий,

115] Що був од всякого гріха далекий.

116] А місце, де стопи твої сп’ялись

117] На це кружало, — спідній бік Джудекки.

118] Світає тут, — там зорі зайнялись.

119] З чиєї ж вовни нам була драбина,

120] Той все стирчить і досі, як колись.

121] Його ввібрала ця от половина,

122] Й земля, яка навколо тут цвіла,

123] Злякавшись, що її ковтне пучина,

124] До нашої півкулі утекла,

125] Підскочивши горою на тій рисці,

126] Де він ввіткнувсь в порожняву жерла.

127] Є недалеко Вельзевула місце

128] Ледь чутне та незриме й потайне,

129] І там, внизу, дзюркоче, як в криничці,

130] Струмочок, продовбавши кам’яне

131] Русло, похоже на тропу зміїну,

132] І це для нас є місце висхідне”.

133] Мій вождь і я зійшли на цю стежину,

134] Щоб вийти з того Пекла до життя,

135] І дуже довго без перепочину

136] Угору йшли, він — першим, другим — я,

137] Аж поки не уздрів я в шпару скелі

138] Усю красу небесного буття.

139] Ми вийшли й зір звели на зорні стелі.