Іван Білик “Дарунки скіфів” скорочено читати варто, щоб згадати історію перемоги скіфів над персами. Цей переказ описує лише головні події оповідання.
«Дарунки скіфів» скорочено
Величезне військо перського царя Дарія І (Дар’явауша), що складалося з десятків, а може, й сотень тисяч вояків, переправлялося через Дунай, готуючись до вторгнення в Скіфію — останню вільну землю, не підкорену персами. Цар Дар’явауш особисто стежив за переходом елітного полку “безсмертних”, яких у строю завжди залишалося десять тисяч. Його охороняли драбанти на білих конях, а сама армія була впорядкована за кольором кінських мастей, що справляло на ворогів страхітливе враження.
“лівий ряд був з білих коней, другий ряд із сірих, третій із гнідих, як у Дар’явауша, а четвертий із вороних.”
Дар’явауш прагнув завоювати Скіфію з кількох причин: по-перше, його підбурював колишній цар Лідії Крез; по-друге, скіфи колись панували в Малій Азії понад 28 років, що Дар’явауш вважав ганьбою для Азії; і по-третє — головною причиною була образа, завдана єгипетським жерцем. Під час візиту до храму бога Птаха в Єгипті жрець відмовився поставити царю статую поряд із статуями легендарного фараона Сесостріса, пояснивши, що той перемагав скіфів, а Дар’явауш — ще ні. Цар запам’ятав цю зневагу й вирішив здобути перемогу над скіфами, щоб перевершити славетного фараона.
Перський цар Дар’явауш стояв перед мостом через Дунай і вдруге помітив чорну хмару, що насувалася, викликаючи в ньому тривогу та сумніви. Він навіть подумав повернути свою передову тисячу “безсмертних”, та, помітивши погляд колісничого, придушив у собі страх, щоб не видатися звичайною людиною перед підлеглими. Цар наказав рушати, і колісниця з грюкотом поїхала мостом — так почався перший день великого походу у Скіфію.
Через два тижні все військо перетнуло Дунай. Грецький союзник Гістіей запитує царя, коли слід чекати його повернення. У відповідь Дар’явауш дає йому батіг із шістдесятьма вузликами — один вузол треба розв’язувати щодня. Якщо цар не повернеться до останнього вузла, то Гістіей може зруйнувати міст і йти додому.
Військо рушило вглиб скіфських земель. На лівому березі річки Пората (Прут) цар не побачив жодного ворога. Край виглядає спустошеним: спалені села, покинуті городища, а на згарищах лишаються лише дикі коти. Скіфів не видно, й Дар’явауш вважає, що вони просто тікають. Це піднімає йому настрій.
Ольвійські греки-провідники заспокоювали Дар’явауша: запевняють, що скіфи не зможуть тікати вічно — попереду велика річка Бористен (Дніпро, або Славута), де їх можна буде наздогнати. Дар’явауш наказує поспішати, аби наздогнати ворога на берегах їхньої священної ріки. Але скіфи лише заманювали ворога вглиб країни. Вони залишають після себе попелища — палять ліси, села, ниви, щоби позбавити персів їжі та припасів.
Одного вечора перси нарешті помітили скіфське військо неподалік і Дар’явауш вирішив наступного дня дати вирішальний бій. Проте зранку виявилось, що це був лише малий загін скіфів, який швидко переправився через річку й зник. Перський полк «безсмертних» кинувся навздогін, але був розбитий — загинуло дві тисячі воїнів. Дар’явауш був роздратований: у його полку більше не дотримувалися навіть зовнішнього порядку — масті коней у строях плуталися, бо загиблих коней замінили іншими.
Після важкої переправи через Бористен, Дар’явауш вислав гінця до царя скіфів із закликом до відкритої битви. Але скіфський цар відповів, що битиметься тоді, коли сам захоче, і порадив ворогам знайти скіфські могили, якщо ті хочуть побачити силу скіфів. Але перси не знали, де вони розташовані.
Тим часом становище персів погіршувалося, вичерпалися запаси їжі та припасів. Вони змушені були відходити від маршруту в пошуках харчів, і скіфи нападали на ці загони. Смуга випаленої землі розширювалася. Перси почали їсти коней та ослів, але невдовзі не залишилось і цього. Усі були налякані та розгублені.
Дар’явауш усамітнився в укріпленому таборі, який його воїни спорудили нашвидкоруч. Він згадував про батіг із вузликами, який залишив грекам — охоронцям мосту через Дунай. Вузликів залишалось усе менше: коли буде розвʼязано останній, то міст буде зруйновано. Адже охоронці будуть думати, що Дар’явауш захопив скіфів і залишився зимувати на їх землях.
У розпачі Дар’явауш розіслав гінців. Один із них знайшов скіфів і передав вимогу: або бій, або підкорення (як символ підкорення скіфи мали передати землю й воду). Скіфський цар у гніві мало не вбив гінця, але потім вирішив відправив у відповідь символічні дарунки: мишу (земля), жабу (вода), шуліку (небо) та стріли. Дар’явауш і його радники вирішили, що це знак покори. Але Гаубарува, вірний родич царя, запропонував спитати гінця, що насправді означають ці дари.
Гонець передав справжній зміст послання: перси мають тікати в небо, землю або болото, як птахи, миші чи жаби, бо інакше загинуть від скіфських стріл. Цар у гніві задушив гінця — як носія поганої вістки. Гаубарува повідомив, що скіфів усе більшає, вони сильні й готові до бою.
Дар’явауш не мав вибору, він повів персів назад до Дунаю, тією самою випаленою землею. Дорога була виснажливою — не вистачало їжі, почалися хвороби й навіть людоїдство…
Скіфський цар послав уперед князя Пугача з кіннотою, аби він перехопив персів на переправі. Коли Пугач прибув до Дунаю, греки вже готувались зруйнувати міст, бо минуло чотири дні після обіцяного Дарієм терміну.
Князь Пугач розповів їм про поразку персів і закликав допомогти скіфам остаточно знищити ворога, розібравши міст. Греки погодилися і почали розбирати міст на очах у Пугача.
Проте після відходу скіфів грецький тиран Гістіей переконав інших керівників зберегти міст для персів, щоб не втратити владу, якої вони досягли завдяки Дарію. Вони залишили частину мосту, щоб при потребі його швидко відновити.
Коли перси нарешті дісталися до Дунаю, вони були виснажені, обірвані й зовсім не схожі на колишнє ошатне військо. Дехто з них, не дочекавшись відновлення мосту, намагався переплисти річку, але масово гинули від хвиль і безсилля.
Наступного дня греки відновили міст і перси почали перебиратися через Дунай. Попри їх жалюгідних вигляд їх було багато. Лише на третій день цар Дарій перейшов міст зі своєю колісницею. Він навіть не глянув на Гістіея, але через посланця подякував за вірність. Греки зневажали Гістіея за зраду, але він тішився подякою перського царя, незважаючи на огиду співвітчизників.
На другий вечір після втечі Дарія скіфи раптово з’явилися біля мосту через Дунай. Їхня поява була несподіваною для персів, які вже перебували в стані повного розпаду. Армія втратила організованість — ніхто не знав, де його загін чи командир, тому спротиву не чинили. Побачивши скіфських вершників, перси в паніці кинулися на міст, що вже ледве тримався під вагою втікачів. Ті, хто не встиг, чіплялися з боків, падали у воду, топилися або помирали від ран.
На березі скіфи нещадно нищили ворогів, прориваючись до мосту. Греки ж, передчуваючи гнів скіфів за зраду, втекли на протилежний берег на кораблі, лишивши персів на розправу.
Один грецький бойовий корабель, обстріляний перськими лучниками, повернувся до скіфського берега. З корабля вийшов Мільтіад із Херсонеса — грецький командувач. Він підняв руки й грецькою запитав, чи є тут князь Пугач. Скіфи привели грека до князя.
Пугач був поранений і сидів на купі перських щитів. Мільтіад повідомив, що перський цар утік. Пугач здивувався, що той прийшов лише для цього, та Мільтіад заявив, що хоче залишитися у скіфів. Пугач, не зовсім довіряючи греку, сказав, що може взяти його на місце пастуха, який навмисно “заблукав” до персів з отарою овець, щоб ті затримались. Цей маневр дав скіфам час, щоб загнати ворога в пастку.
Скіфи супроводили грека до берега. Той ішов, принижений і повторював, мов навіжений слова скіфа: “Греки — найкращі в світі раби…”
Автор переказу – Гнатюк Юлія
Авторські права на опублікований матеріал належать сайту dovidka.biz.ua.
