Аналіз “Декому краще вдаються приголосні, декому голосні…” (паспорт твору)
Автор – Сергій Жадан
Збірка – “Життя Марії” (2015)
Рід літератури – лірика
Жанр: ліричний вірш
Вид лірики – філософсько-інтимна
Тема: розповідь про таємничу та незабутню жінку
Ідея: жінка постає символом боротьби, правди й небезпеки, а також образом, який одночасно приваблює та лякає.
Віршовий розмір – вільний вірш (верлібр)
Художні засоби:
Метафори: «вона так легко вгризається в шкіру», «чоловіки… наповнюють його нічим»;«бачив кров на її зубах», «ангели беруть під крило», «коли входить в чергове піке«.
Порівняння: «її книга мала б успіх, як тора або коран»
Епітети: «дивна книга», «легке крило», «чергове піке»
- Повтори: «Коли… Коли… Коли…»
- Риторичне звертання: “Стережіть її, янголи”.
Антитеза: «зброя в руках – хрести на гербах».
Образи
- Жінка – таємнича, сильна, багатогранна, символ любові та небезпеки. Вона багатолика: сміється уві сні, але й приносить біль; її знання таємничі, її книга могла б стати священною, але її також могли б спалити; вона говорить про любов, але в устаїть кров. Вона — поєднання ніжності й жорстокості, захисту й загрози.
- Ліричний герой — чоловік, який спостерігає за жінкою, намагається розгадати її. Він водночас закоханий і відсторонений, у його голосі відчутні захоплення, ревнощі, тривога.
- Чоловіки — узагальнений образ суспільства, яке не розуміє глибинних наслідків власних дій, вміє лише руйнувати («чоловікам не варто знати про наслідки, їм достатньо причин»).
- Ангели — символічні істоти-захисники, до яких звертається герой, ніби визнаючи, що сам не може вплинути на долю жінки.
Сергій Жадан “Декому краще вдаються приголосні, декому голосні…”
На неї не можна було не звернути увагу – вона сміялася уві сні.
Я подумав: вона так легко вгризається в шкіру, не знаючи, що ця шкіра моя.
Якщо вона коли-небудь прокинеться – добре було б дізнатись її ім’я.Добре було б знати, звідки вона прийшла й куди поверталась вночі,
хто живе за тими дверима, до яких підходять її ключі,
чому вона нічого не може згадати й звідки в неї всі ці знання.
Якби наряд перевірив її кишені – хтось би точно отримав нове звання.
Якби вона почала писати спогади про кожну з отриманих ран,
її книга мала б такий самий успіх, як тора або коран,
чоловіки читали б цю дивну книгу, відчуваючи власну вину,
і палили б її на площах столиці, перш ніж почати війну.
Чоловікам не варто знати про наслідки, їм достатньо причин.
Коли їм, зрештою, дається все, вони наповнюють його нічим.
Коли вони говорять про спільне, вони мають на увазі своє.
З ними краще не говорити про те, що буде, щоби не втратити те, що є.
Але вона прокидалась і все починалося саме тоді.
Вона добре трималась на сповідях, на допитах і на суді.
Вона говорила, що краще зброя в руках, аніж хрести на гербах.
Коли вона вимовляла слово любов, я бачив кров на її зубах.
Стережіть її, янголи, беріть під крило легке.
Скажіть їй хай зберігає спокій, коли входить в чергове піке,
хай поверне мої рукописи, моє срібло й моє пальне,
до речі, спитайте її при нагоді, чи вона взагалі пам’ятає мене.
