“Діамантовий перстень” Старицька-Черняхівська читати скорочено варто, щоб згадати сюжет твору. Це романтична повість про польське повстання 1830—1831 років, спрямоване проти російської корони.
“Діамантовий перстень” скорочено читати
У кімнаті сидить старенький чоловік. На його столі лежить діамантовий перстень, його історію і розповідає дідусь.
І
У 1831 році у Варшаві почалося польське повстання проти царської Росії. Поляки повстали, оскільки цар вирішив силами польської армії придушити революцію, що розпочалась у Франції. Але уряд Польщі діяв повільно і не зміг скористатись початковою військовою перевагою. Цар Микола І почав стягувати військові сили Росії для приборкання “повстанців”. Разом з тим частина царських офіцерів в глибині душі підтримували прагнення поляків до незалежності.
6 лютого дві армії зійшлись на Гроховому полі: чисельна перевага була у царській армії, але у поляків був героїзм, і, як наслідок, кожна армія лишалася на своїх позиціях, втративши по 14 тисяч вояків з кожної сторони. Російське командування могло придушити повстання за декілька днів, але проявило непотрібну стриманість і війна затягнулась, поки не було змінено керівництво.
Серед молодшого офіцерства вирізнялись Жолтков (ремонтер, гуляка, дуеліст, банкомат знаний — не мав жодних ідей та ненавидів усіх лібералістів) і Шлітер (русифікований німець, акуратний, пунктуальний, вимуштруваний, рівний, викликав відразу, жорстокий, не мав товаришів). Шлітер ненавидів діда, який в той час також був офіцером і поважав поляків за їх хоробрість.
Російськими військами почав керувати Ридігер, він пішов у наступ, а Давидову наказав розпочати партизанську війну з повстанцями. Давидов нападає на Володимир, де зосередилось близько трьох тисяч повстанців. Спочатку було розбито кінноту, а потім війська почали різанину у місті. Вони вирізали всіх, кого бачили, адже жінки і діти також чинили опір. Були вбиті всі, хто сховався навіть у костьолі.
Коли офіцер Лисенко (дід) в’їхав до міста, то побачив, як Шлітер з козаками підпалили панський будинок, у якому була жінка з ножем. Вони сміялись і чекали, коли вона згорить живцем або сама вибіжить до них. Лисенко забіг до будинку, схопив жінку в останній момент коли впав дах, а потім наказав своєму помічникові Туруті завести її до штабу. Через те, що він не віддав жінку Шлітеру, то отримав собі смертельного ворога на майбутнє.
ІІ
Російські війська перемагають у війні з польською армією, якою командував Двірницький, і останній змушений перейти кордон, що означало його поразку. Війська готуються до нападу на Варшаву, а тим часом частину військ направляють на пошук і придушення місцевих ватажків повстанців.
Так Лисенко зі своїм ескадроном опиняється у селі N, яке належало графові Ружмайло. Головний герой разом зі своїм псом Трезором і вірним вояком Гончаренко їдуть до Ружмайлівської садиби на квартирування. Офіцера вразила краса садиби та парку, було зрозуміло, що його величні господарі мали хороший смак. Серед прислуги було лише троє старих, всі інші пішли до повстанців. Головного героя провели до графині, яка зустріла його разом з онукою. Жінки були в жалобі, адже поховали сина і онука. На молодій панянці головний герой помічає одну прикрасу — діамантового персня. Графиня дозволяє герою пожити у її маєтку, дає їжу та свободу, але дає зрозуміти, що спілкування не прагне. Лисенко вечеряє і вперше за довгий час лягає спати на чисте ліжко.
ІІІ
Наступного дня Лисенко обійшов парк, пройшовся до павільйону, а потім пішов у село до Турути, який квартирував у місцевого священника. Лисенко помічає, що між Турутою і дочкою священника Тасею є почуття. Потім головний герой розпитує священника як йому тут жилось при панах, адже вони прагнули насадити католицизм замість православ’я. Він відповідає, що було важко, але напередодні повстання пани почали задобрювати його і селян на свою сторону, обіцяючи зменшити панщину. Тому деякі селяни пристали до панів у боротьбі проти Росії. Лисенко йде додому через ліс і збивається зі шляху. Він чує у лісі пісню, але співачку не побачив. Лисенко добирається до Ружмайлового уже вночі.
IV
Наступного дня Лисенко вирішує піти на полювання до лісу, але Франц (один зі старих слуг, що залишився у садибі) відмовляє його, каже, що у лісі немає дичини. Лисенко знаходить на підвіконні книгу Міцкевича і читає її до пізньої ночі.
Наступного дня Лисенко разом з псом Трезором ідуть на полювання, підстреливши кількох куріпок, він вирішує віддати їх Тасі і довідатись, що за слова у пісні, що він вчора чув. Раптом він знову чує у лісі ту саму пісню. Вона лунає в той самий час, що і минулого дня. Але Лисенку знову не вдається побачити співака. Він вирішує розгадати цю таємницю і повертається додому. Вдома Франц від імені онуки графині Броніслави запрошує його відвідати їх бібліотеку. Довідник цікавих фактів та корисних знань Офіцер заходить до бібліотеки, але там нікого немає. Він починає переглядати і читати книжки, що лежали на столі. Вся література була революційною і забороненою у Росії.
Зранку Лисенко з Трезором і під приводом полювання іде до лісу. Там він залазить на дерево і чекає співака. Він помітив, як співак звернув на стежку і спустився до яру, де тричі постукав і зник, а через годину пішов назад. Лисенко запам’ятав місце і вирішив наступного дня прийти сюди першим.
Увечері головний герой знову йде до бібліотеки, де зустрічає Броніславу.
V
Наступного дня Лисенко іде до яру, наспівує пісню і б’є дрючком по дереву. З дерева виліз Стефан Порецький, якого розшукували всі навколишні російські війська, так як він був останнім польським командиром у цих землях. Між Лисенко і Порецьким починається бій на шаблях і Лисенко ранить Порецького в руку. В цей час з’являється дівчина. Це була Броніслава. Вона просить припинити бійку. Лисенко залишає їх і обіцяє зберегти їх секрет.
Увечері Броніслава запрошує Лисенко до палацу і розповідає, що Порецький її наречений і він не встиг через неї перейти кордон, щоб продовжити боротьбу. Вона просить Лисенко, як українського козака, допомогти їм двом перейти кордон. Лисенко натякає, що війна з поляками вже майже завершена. Але Броніслава каже, що вона хоче разом з коханим зустріти смерть на полі бою, але не може бачити Польщу під Росією. Лисенко вражають її слова і він обіцяє допомогти їм.
Залишившись сам, Лисенко довго міркує над своєю обіцянкою, так як з однієї сторони знаходиться його слово і захоплення самопожертвою молодих людей, а з іншого його кар’єра і подальша доля.
Лисенко читає листа від матері, яка пише про господарство і про дівчину, з якою хоче його одружити, так як вона спадкоємиця суміжних з ними земель. Лисенко порівнює цю дівчину з Броніславою і захоплюється останньою.
VІ
Лисенко намагається придумати план, як перевезти Стефана і Броніславу через кордон. За кілька днів його запрошують на вечерю до палацу, де його зустрічають Стефан, Броніслава і графиня. Вони палко діляться своїми світоглядами щодо проблем і війни між Польщею і Росією. Так як Лисенко нащадок козацького роду згадується і роль українців у цих подіях. Стефан стверджує, що поляки завинили перед українцями, але вони мають допомогти їм у боротьбі з загарбниками, а потім стати частиною Польщі. Бути під Польщею українцям краще ніж під Росією, на що Лисенко протестує. Броніслава бере активну участь у розмові, і навіть графиня вступає часом до дискусії.
VІІ
Наступного дня Лисенко приходить до палацу і намагається вмовити Стефана і Броніславу не переходити кордон, так як війна закінчується. Він пропонує перевезти їх до своєї матері і переховати їх деякий час, та вони відмовляються. Тоді Лисенко розповідає свій план: він купить Стефана і Броніславу як кріпаків у графині, отримає документи на їх перевезення і його вірний помічник Гончаренко перевезе їх.
Лисенко йде до Турути і розповідає, що має поїхати у місто за документами для кріпаків, яких купив у графині Ружмайло і залишає Туруту за старшого. Вдома він розповідає Гончаренко про свій план, той намагається вмовити його відмовитись допомагати інсургентам. Лисенко каже, що дав слово офіцера і Гончаренко обіцяє навіть ціною власного життя виконати доручення.
Увечері Лисенко знову йде на вечерю до палацу, там він зустрічає ще одну гостю. Нею виявилась пані Стецька, яку він урятував у Володимирі від Шлітера. Вона каже, що це вона вмовила молодих людей довіритись йому, адже вона знає його шляхетність. Панянка також розповідає як втекла з полону, і тепер збирається податись у монахині. Це був останній вечір у Ружмайлові, всі розуміли, що більше ніколи не побачаться.
На ранок Лисенко зустрів переодягнених Стефана і Броніславу, посадив у шарабан і всі вирушили у місто.
VІІІ
У місті вони випадково натрапляють на п’яних офіцерів з полку Лисенка. Всім цікаво подивитись на нових кріпаків, а Жолтков і Шлітер починають приставати до Броніслави. Коли Лисенко вдається вмовити піти всіх до маркітанта, дворян помічає молочна мамка Броніслави і з криками “моя графине” кидається до неї. В цей час Жолтков вирішує, що Лисенко вмовив шляхтичів приїхати до міста, щоб їх здати у штаб. Всі хвалять Лисенка за спритність і ведуть до маркітанта, а шляхтичів конвоюють у глибокий підземний льох в’язниці. Шлітер не йде зі всіма, він не повірив у цю історію.
У маркітанта Лисенко підтверджує вигадану історію і пригощає всіх, а потім щоб позбутися питань сідає за гральний стіл. Він робить одну ставку за іншою на всі гроші і постійно виграє. Його виграш склав 5000 золотом.
Лисенко вийшов від маркітанта, біля входу його очікував Гончаренко. Гончаренко розповів, що Шлітер його розпитував щодо шляхтичів і той підтвердив вигадану історію. Але невпевнений, що той повірив, адже Шлітер дуже підозрілий і жорстокий, і нещодавно побив свого денщика за малий проступок.
ІХ
Ранком Лисенко йде до коменданта і просить зустрічі з ув’язненими, каже що спробує дізнатись розташування інших повстанців.
Коли Лисенко зайшов до льоху, Стефан не хотів з ним розмовляти, але потім зрозумів мету візиту Лисенка і попрохав піти до місцевого пріора помолитись за них і передав йому персня і пароль “Еммануель”.
Лисенко прийшов до пріора і передав тому персня і пароль. Пріор розпитав де тримають полонених, дістав карту і показав, що з льоху є таємний вихід до річки. Вони почали розробляти план втечі і Лисенко передав 5000, що він учора виграв, адже треба було багато за що заплатити. Лисенко йде через таємний хід від пріора на пошуки виходу з печери біля річки.
Х
Лисенко довго не міг знайти входу, аж поки Трезор випадково не натрапив на люфту. Потім Лисенко прийшов до пріора, який сказав, що люфта на краще. Якщо за ними буде погоня, то вони зможуть втекти через хід, поки погоня вилізе через люфту.
Лисенко їде до свого села і прощається з офіцерами, це забезпечує йому алібі. Дорогою вони зустрічаються з провідником, який проводить Лисенко і Гончаренко до яру. Вони залазять до підземного ходу, відкривають таємний механізм і звільняють полонених. Камінь вони не змогли поставити на місце і тікають ходом до річки. Вони чують погоню за собою, це Шлітер прийшов перевірити полонених. Вони встигають вилізти біля річки, поки їх шукали біля люфта. Лисенко передає полонених провідникові і вони перетинають кордон, про що вони сповіщають двома пострілами. На згадку про себе Броніслава дарує Лисенко діамантовий перстень. Лисенко помічає, що під час втечі він загубив офіцерського острога.
ХІ
По приїзду в село Лисенко дізнається, що війну скінчено. Це означало, що Стефан Порецький і Броніслава будуть жити. Лисенко навідується до графині і все їй розповідає, а пані Стецькій радить скоріше їхати з палацу, так як скоро почнуться обшуки.
На наступний день до Лисенко приїздить Жолтков і Турута. Жолтков розповідає про втечу бранців і про вбивство Шлітера його денщиком. Також повідомляє, що у мертвого Шлітера знайшли чомусь офіцерську острогу. Лисенко дивиться на свої чоботи і помічає на них вже дві остроги, Гончаренко встиг і тут. Лисенко за наказом починає обшуки і компанію по розшуку повстанців.
Багато часу минуло, Лисенко повернувся у своє село і одружився. В нього народилося двоє синів та донька. А потім зі служби до нього прийшов Гончаренко і зустрівся вже зі старим Трезором.
Якось Лисенко у Києві зустрів Тасю, яка розпитувала за Туруту, який став вже генералом в той час.
До Лисенко приїхав поляк і передав листи від Стефана і Броніслави, а також борг у 5000фунтів, які колись врятували їм життя.
Так скінчилась історія діда про діамантовий перстень і він попросив Гончаренко набити йому люльку.
Автор переказу – Гнатюк Юлія (J-G)
Матеріал надано лише для публікації на сайті dovidka.biz.ua від 28 березня 2017 року.
«Діамантовий перстень» аналіз твору
Автор – Людмила Старицька-Черняхівська.
Жанр — історична повість
Тема – розповідь про польське повстання 1830—1831 років, спрямоване проти російської корони.
