Монолог Оксани з драми Марка Кропивницького «Доки сонце зійде – роса очі виїсть» читати повністю та скачати текст у зручному форматі.
Монолог Оксани «Доки сонце зійде – роса очі виїсть» скачати
Монолог Оксани «Доки сонце зійде – роса очі виїсть» скачати fb2, pdf, epub. Завантажуйте Монолог Оксани Марка Кропивницького повністю і безкоштовно (щоб скачати, обирай і натискай на іконку потрібного формату):
*розшифрування, щоб зрозуміти який формат Вам підходить:
FB2 – легка структурована книга, ідеально для читання з мобільного;
EPUB – підходить для більшості рідерів, структурована книга;
PDF – відкривається будь-де, зручно для друку.
Монолог Оксани «Доки сонце зійде – роса очі виїсть» читати
Оксана (не слуха її). Ви тоді казали, пані, що ви й самі не з високого коліна; що ваш отець був простий міщанин і вас вчив на мідні гроші. Чого ж,тепер ви так пишаєтесь? Одначе… що ж це таке я плещу? Чи воно ж до речі? Я не те зовсім хотіла сказати… (Подумала). Що ж таке я хотіла? Хіба те, що ваш син любив мене, що вашого сина і я любила…
Наталя Семенівна. А тепер минулося!.. Мертвого з гроба не вертають!..
Оксана. Минулося? Справді минулося? А я наважилась було у однім слові вимовити перед вами усю мою душу, усю мою печаль… Хотіла сказати таке слово, у котрім ви побачили б, як у дзеркалі, всі мої муки, всі рани мого серця!.. “Мертвого з гроба не вертають…” І ви так спокійно і тоді б сказали цю приказку, коли б побачили у труні свого єдиного сина?.. А я вже лежу у труні! А моє серце — його серце, моя душа — його душа, моє життя — його життя. Він помер задля мене, і я вже наполовину мертва!.. І все ж таки ані іскорки жалю у ваших очах?.. Пані!.. Я кохала вашого сина!.. У його коханні я кохала увесь мир божий. Він був моєю думкою, моєю молитвою, моїм світом. Одняли його у мене!.. Одняли не душогуби, а люди з янгольською душею!.. Ох, страшно ж мені, страшно!.. Серце моє, чи є ти в грудях, чи нема? Я не чую тебе!..
Наталя Семенівна. Мені жаль тебе, Оксано! Що ж робить?
Оксана. Жаль?.. Вам жаль мене?.. Ха-ха-ха! Не треба, не треба мені вашого жалю! Ні, ні, я вас зобідила, я вас зневажила… Простіть мене!.. Я сама не знаю, що кажу… Скажіть, промовте ще раз: “Мені жаль тебе!” Ха-ха-ха! “Мені жаль тебе!” Вмирай, серце!.. Сліпніть, очі!.. Глухніть, мої вуха! Це не материна мова!
Наталя Семенівна (убік). Відкіля вона взялася, хто її сюди привів? (До неї). Ну, пора вже тобі додому.
Оксана. Правда ваша!.. Я вже й надто забарилась…
Наталя Семенівна. Ну, то йди ж собі!
Оксана. Стривайте, ще два слова. Кажуть, що я чарувала панича? Правда!.. Кажуть, що я відьомського кодла. Ох, яка правда! Кажуть, що я хотіла бути панією-дворянкою. От за це то вже й сам панич присягне, що правда. Бачте — я все це вам кажу і не червонію, щоб ви вже певне знали, що у мене стида ані крихотки. Що я, бачте, вже така непутяща, така хвойда зародилась, що й сором не їсть мені очей!.. (Хапається одною рукою за одвірок, а другою за голову).
Наталя Семенівна. Ти ледве на ногах стоїш. Присядь спочинь!..
Оксана. Де ж таки я сяду перед панією? Ми до цього не призвичаєні! (Згодом). Нічого… Бачите, вже й одійшла. Живуча я, як гадина!.. (Здійма з пальця перстень). Це його… паничів перстень. Хотіла було шпурнути його куди-небудь, та пошкодувала, що золотий. А найгірш боялась, що як пришлете грабувати, от тоді-то вже було б сорому надто! І я сама принесла… Нате!.. (Поклала перстень на стіл). Отож всієї розмови, отож всієї поради. (Іде до дверей).
Наталя Семенівна. Стривай, Оксано!..
Оксана (зупинилась). Пора ж і честь знати. Самі мене виганяли, а тепер зупиняєте? Здається, я все сказала?..
Наталя Семенівна. Я хочу тобі віддячити за те, що ти без гвалту і без огласу розв’язала моєму синові руки.
Оксана. Як віддячити? Хіба ви ще не віддячили?..
Наталя Семенівна (вийма хутко з шухляди гроші). Це тобі на придане! (Дає гроші).
Оксана. Щ-о? Дякуйте, пані, що ви його мати! Віддайте ці гроші на подзвіння та на церкву, щоб щодня виймали часточку “за здравіє” вашої янгольської душі!.. Пані, пані!.. Не в кожного й душогуба здіймається рука на умираючого, а ви… ви вийняли з моїх грудей серце і, сміючись, краєте, ще й на моїх очах, його на шматки. Не бог вам, пані, душу дав, не мати вас породила! (Пішла).
