“Доля людини” короткий зміст

“Доля людини” Шолохов скорочено

Події відбуваються навесні 1946 року, коли Радянський Союз лише почав відновлюватися після війни. Твір заснований на реальних подіях.

Закінчувалася війна. На вулиці була весна. Солдат Андрій Соколов, уродженець Воронезької губернії, згадуючи минуле, розповідає про своє життя. Як в громадянську війну він був на боці червоних, а в голодному 22-му працював на Кубані, а сім’я Андрія померла.

Незабаром він повернувся до рідного Воронежа, був теслею, згодом освоїв професію шофера. Пізніше одружився з сиротою Іриною – простою, скромною, доброю дівчиною. Сімейне життя Андрія було щасливим: дружина виявилася розумною, ласкавою жінкою, яка подарувала йому сина Анатолія та двох дочок – Настю та Олю. У родині Соколових панували взаємне кохання та повага, проте ця ідилія була назавжди зруйнована війною.   Але, настав фатальний 1941-ий рік і Андрія призвали в армію.

Коли Ірина та діти проводжали главу сімейства на фронт, жінку не залишало погане передчуття. Вона ніяк не могла відпустити коханого чоловіка, і той навіть відштовхнув її, про що згодом дуже шкодував: більше їм не судилося побачитися.

На фронті, працюючи шофером, возив боєприпаси на передову. Після вибуху авіабомби його машина була розбита, а він сам був контужений і потрапив в полон навесні 1942. Полонених тримали в напівзруйнованій церкві. Так склалися обставини, що Андрієві довелося убити іншого полоненого, який хотів видати німцям свого взводного командира. Наступного ранку німці допитували полонених, чи є серед них комуністи, командири і комісари, але ніхто не вимовив жодного слова, і всі залишилися живі. П

Війна жорстока, Андрій Соловйов потрапляє в концтабір, думка про втечу й тут не залишає його. Йому вдається втекти, але його ловлять. Незважаючи на укуси, нацькованих на нього собак, йому вдалося вижити. І знову тяжка праця, голод, знущання.

Після двох років каторжної роботи на кам’яному кар’єрі Соколова визначили шофером до німецького майора-інженера. Той добре поводився з ним, давав їжу. У червні 1944 року герой, скориставшись нагодою, оглушив майора і втік на лінію фронту до своїх, захопивши з собою німецького офіцера з документами.

Після лікування в госпіталі, Андрій повертається до рідного Воронежа і дізнається, що його сім’ї тут більше немає: дружина і дочки загинули під час бомбардування, а син Анатолій пішов на фронт. Радісна звістка про капітуляцію Німеччини для нього була затьмарена новиною про смерть єдиного сина Анатолія.

Після демобілізації він більше не повернувся до рідного Воронежа, де все нагадувало б йому про колишнє щасливе життя.

Герой поїхав до свого товариша, де влаштувався працювати шофером.  Випадково, біля чайної в Урюпінську, Андрій зустрічає безпритульного. Сумні оченята Ванюшки не залишили його байдужим. Знаючи, що у хлопчика теж нікого немає, він вирішує бути тепер з ним разом і стати для нього батьком. Турбота про дитину допомогла герою впоратися з болем втрати своєї сім’ї.