Переказ думи «Дума про Олексія Поповича» читати варто, щоб дізнатися про що розповідає ця народна дума. Її автор невідомий.
«Дума про Олексія Поповича» скорочено читати
На початку думи змальовується буря на Чорному морі. Сидить ясний сокіл і сумно дивиться на море, де здіймається страшна хуртовина, хвилі зривають якорі та розбивають козацькі кораблі на три частини. Одну частину хвилі заносять у землю агарську (мусульманську), другу — у гирло Дунаю, а третя тоне посеред моря.
На одному з кораблів був отаман запорозький Грицько Зборовський. Побачивши, що море лютує, він закликає козаків сповідатися, бо, певно, хтось із них має великий гріх, через який Бог послав лихо. Усі мовчать, бо вважають себе невинними. Тоді виступає писар військовий Олексій Попович із Пирятина. Він зізнається, що саме через нього море розгнівалось, і просить товаришів зв’язати й кинути його у хвилі, аби не загинуло все військо.
Козаки дивуються, адже Олексій був благочестивим, щодня читав святе письмо й навчав інших добру. Та Попович у сльозах визнає свої гріхи: він не попросив благословення в батька й матері, не шанував старших, ображав людей, зневажав святиню, замість церкви відвідував корчми, де пиячив і гуляв. За ці провини, каже він, його карає батьківська та материнська молитва.
Козаки жаліють Олексія й не кидають у море. Вони лише відтинають йому мізинець і пускають його кров у воду. Коли Чорне море торкається християнської крові, буря стихає, хвилі вщухають, а кораблі немов чудом підносяться й прибувають до берега.
Тоді Олексій стає на коліна, бере святе письмо й навчає козаків: треба завжди шанувати батька й матір, бо їхня молитва береже від біди, рятує навіть із дна моря і очищає душу від гріхів.
На кінець думи лунає прославлення: «Слава Олексію Поповичу пирятинському однині до віка, а вам, люди добрі, — здоров’я та многая літа!»
© Гнатюк Юлія
15.10.2025
Копіювання контенту без дозволу та зазначення автора — заборонені.
