Аналіз твору “Димить стерня над синіми ярами” допоможе визначити, який жанр, тема, ідея, рід та мотив, художні засоби. Ця інформація допоможе підготувати літературний паспорт твору.
“Димить стерня над синіми ярами” аналіз твору (паспорт)
Автор: Микола Вінграновський
Рік написання: 1954
Літературний рід твору – лірика
Жанр: Ліричний вірш
Вид лірики: філософська
Тема твору: зображення роздумів ліричного героя про своє місце в житті, зв’язок із рідною землею, родом, природою та часом.
Ідея твору: утвердження нерозривного зв’язку людини з рідною землею, її природою, історією, родом. Передача внутрішніх переживань, тривог і пошуку відповідей на життєві питання.
Головна думка: Людина не може існувати без своєї землі, рідного коріння, адже вони надають сенс її життю.
Настрій: меланхолійний, задумливий
Образи:
- Ліричний герой – людина, яка думає про своє життя, відчуває внутрішню тривогу й водночас є глибоко прив’язаною до рідної землі.
- Природа (стерня, зоря, далина, полин, колоски, поля, земля) – уособлює зв’язок людини з батьківщиною, спогади, невід’ємність людського буття від навколишнього світу.
- Час (дні, роки, ніч, день, передчуття, неспокій) – символізує плинність життя, неминучість змін і водночас постійність людських тривог.
Художні засоби:
– Епітети: “сині яри”, “рожева далина”, “зоря вечірня”, “глибокомудра земле”, “передчуттями сизими”.
– Метафори: “ряхтить далина”, “Встає зоря”, “серце переборює”, “дні мої зливаються в роки”, “уливаються вони у колоски”.
– Риторичні запитання: “Кого мені?”, “Чи, може, поля?”, “Чи роду-племені?”.
– Повтор: “Кого мені?”
Цей вірш Вінграновського – це філософський роздум про пошуки сенсу життя, зв’язок із рідною землею та відчуття часу. Його глибока символіка, метафоричність та емоційність роблять його надзвичайно виразним і чуттєвим.
Матеріал надано лише для публікації на сайті dovidka.biz.ua. Копіювання заборонено
“Димить стерня над синіми ярами” читати
Ряхтить між кленами рожева далина —
І полином надихавшись сповна,
Встає зоря вечірня з полина…Кого мені — в розхристаному полі?
Тут серце переборює думки,
Тут дні мої зливаються в роки,
Тут уливаються вони у колоски…
Кого мені?
Кого мені, глибокомудра земле?
Чи, може, поля? Ось мої поля…
Чи роду-племені? Тут рід мій, і сім’я,
І мир, і злагода… Собі ж не ворог я!
Кого мені?..
В моїй душі неспокій — день мій кожен,
Що ніч у ніч заснути він не може,
Передчуттями сизими тривоже,
Пришпорює неначебто коня…
Димить стерня…