“Фауст” аналіз (паспорт твору)

фауст аналіз твору Аналіз твору

Фауст – трагедія, написана Йоганном Вольфгангом фон Ґете. Аналіз твору “Фауст” допоможе підготувати літературний паспорт.

“Фауст” аналіз (паспорт)

Автор- Йоганн Вольфганг Гете
Рік написання. І частина – 1806, ІІ – 1825 – 1831.

Рід літератури – драма

Жанрфілософська трагедія, тому що головне у ній не зовнішній хід подій, а розвиток гетевської думки. За масштабом зображення дійсності, глибиною образів і силою ліризму твір можна назвати поемою. Глобальність порушених питань дозволяє назвати твір філософською поемою, а характер конфліктів дає всі підстави говорити про «Фауста» як про поему драматичну або ж як про поему у драматизованій формі. 

За жанром твір “Фауст” – це філософська трагедія та драматична поема

Тема: сенс людського буття, життєві шукання героя.

Ідея: Що є людина на землі – « божественне створіння», яке прагне істини, чи «тварина із тварин».

Напрям – романтизм

Фабула трагедіїперша частина — це вічна історія кохання, друга — історія вічності. У першій частині зображено «мікросвіт» людини, її індивідуальне, особисте життя, друга частина, «макросвіт», відбиває суспільно-політичне життя людства.

Проблематика трагедії “Фауст”

  • проблема пошуку людиною сенсу буття та сили людського розуму (головна проблема твору)
  • проблема співвідношення віри і безвір’я, добра і зла, любові і ненависті
  • проблема людського щастя
  • проблема свободи життєвого вибору людини, суспільного та духовного призначення людини

Композиція та сюжет твору “Фауст”

 «Фауст» Гете складається: посвята, пролог на землі (в театрі), пролог на небесах, зав’язка дії (суперечка між Господом і Мефістофелем), розвиток подій, кульмінація і розв’язка. Друга частина “Фауста” дуже абстрактна, в ній складно виділити явні структурні композиційні елементи.
Головною особливістю композиції “Фауста” є її багатошаровість, спрямованість на читання з візуальним представленням того, що відбувається “на сцені”. Перша частина складається з 25 сцен, у другій – 5 дій. Незважаючи на складність п’єси, вона досить цілісна в смисловому і художньому плані.

Сюжет твору не перевантажений подіями. У І частині чітко видно три сюжетні центри: Фауст – Мефістофель, Фауст – Маргарита, Фауст – Вагнер. Композиційні зв’язки між ними здійснюються введеними в дію другорядними персонажами (алегоричні та міфологічні образи).

У ІІ частині увага автора зосереджена на втіленні ідей. Сюжет не має єдності. Різноманітні теми втілюються в 5 діях.

  1. Дія І змальовує в діалогах картини занепаду, кризи феодальної монархії. Сатирично замальовується правляча верхівка.
  2. У ІІ дії – задум викликати до життя Гелену Прекрасну як зразок вічної краси. В лабораторії створюється істота Гомункул, який супроводжує Фауст у його пошуках шляхів до прекрасного, але розбивається і гине.
  3. В ІІІ дії розповідається про одруження Фауста з Єленою Прекрасною. Народжений син Евфоріон гине (дух поезії). Людина створена для земного, а краса – лише ілюзія.
  4. В ІV дії Фауста не привабила слава воєначальника.
  5. В V дії Фауст підбиває підсумок життя. Він пересвідчується в цінності реального буття і діяльного життя людини.

Головні герої твору “Фауст”

  • Фауст – головний герой, який шукає істину, злиття з природою. Він є філософом, лікарем, правником, богословом. Фауст вивчав теологію, медицину, астрологію, алхімію, чорну магію. Селяни люблять та поважають Фауста, бо він лікує їх. Фауст прагне найбільше в житті самостійно здобути істину, це є основною рисою Фауста.
  • Мефістофель – „Я – тої сили часть, що робить лиш добро, бажаючи лиш злого”. Функція його образу – моральне випробування людини. Мефістофель вперше явився Фаустові в подобі чорного пуделя. Образ Мефістофеля є втіленням ідеї заперечення, зла, руйнації. Навіть ім’я «Мефістофель» означає брехун і руйнівник.
  • Маргарита (Гретхен) – щира та невинна дівчина, в яку закохується Фауст. Після смерті матері, загибелі брата, вбивства новонародженої дитини дівчина опиняється у в’язниці. Коли Фауст пропонує дівчині втекти, вона відмовляється, бо вважає, що заслуговує кари за скоєне.
  • Вагнер. Образ Вагнера у трагедії «Фауст» символізує наукову схоластику.

Головний герой філософської трагедії у віршах – доктор Фауст – втілює в собі громадські мрії свого часу про всеосяжне пізнання світу. Прототипом літературного персонажа став реальний чорнокнижник Фауст, який жив наприкінці XV століття в Європі. Фауст Гете – насамперед, поет: людина, наділена незгасимою жагою до життя, прагненням до пізнання навколишнього його всесвіту, природи речей і власних почуттів.

Головний герой трагедії чужий міщанській умовності свого часу. Він не може, як Вагнер, дізнаватися таємниці буття з книг. Йому потрібен вільний простір лісів і полів, чарівні танці фей і відьмині шабаші пізнього німецького середньовіччя, тілесна чуттєвість античності, що втілилася в найгарнішій з жінок, які коли-небудь жили на землі, і дієва сила Нового часу, здатна підкорити собі природу. Відданий Богом на розтерзання Мефистофелю, Фауст лише частково уподібнюється біблійному Іову, який пройшов через ланцюг важких життєвих випробувань і негараздів. Герой Гете, якщо щось і втрачає в трагедії, то тільки самого себе – свої найкращі почуття (любов до Маргарити-Гретхен), свої щирі наміри (запобігти розливу води на родючих землях). Його захоплює життєва енергія Мефістофеля і власні мрії про прекрасне.

Подібно до класичних героїв романтизму, Фауст не здатний сприйняти щастя в його земній іпостасі. Захопившись чаклунськими танцями, він втрачає свою кохану і дочку. Щастя з Оленою йому більше до душі, але і тут героя чекає розчарування: легендарна героїня – всього лише міф, тінь минулих часів. Вийшла з Аїда, вона знову сходить в нього слідом за померлим сином, залишаючи Фауста його епосі. При цьому герой Гете, при всіх сатанинських спокусах, не втрачає своїх «благих душевних помислів». Помиляючись і грішачи, він не боїться визнавати і намагатися виправити свої помилки, він не зупиняється в життєвому пошуку і тим самим приємний Всевишньому, який заявив ще на початку трагедії: «Хто шукає, змушений блукати». І рятується Фауст саме тому, що його життя «пройшло в прагненнях», що дозволили йому наблизитися до істини, зміцнитися духовно, зрозуміти, що головне – це дія, що несе добро і свободу людям.

Знаменита трагедія Гете – унікальний твір, що піднімає на поверхню читацького сприйняття не тільки вічні філософські питання, але і ряд суспільно-наукових проблем свого часу. У «Фаусті» Гете піддає критиці недалеке суспільство, що живе користолюбством і чуттєвим насолодою. Автор в особі Мефістофеля від душі знущається над німецькою системою вищої освіти, побудованої на методичному відвідуванні занять і складанням нікому не потрібних конспектів. Наукова проблематика знайшла своє відображення у філософській суперечці Анаксагора і Фалеса, відстоюють різні точки зору походження світу – вулканічну і водну.

Історія написання твору “Фауст”

Твір створювався майже 60 років. Почавши в 20-річному віці автор закінчив його за півтора року до смерті.

Джерелом створення Гете «Фауста» є:

  • легенда про доктора Фауста, чарівника, чорнокнижника
  • юнак спокушає юну дівчину та кидає її
  • легенда про праведника, якого спокушав сатана з дозволу Бога
  • трагедія К.Марло («Трагічне життя доктора Фауста»).

Аудіокнига “Фауст”. Йоганн Вольфганг Гете

Оцініть статтю
Додати коментар

  1. аня

    аналіз доволі детальний. Дякую

    Відповіcти
    1. J. G. (Джей Джи) автор

      Дякуємо, ми старалися!

      Відповіcти
  2. Олександр

    Кращого сайту я не бачив. Аналізи творів шикарні.

    Відповіcти
  3. mefestofel

    .13

    Відповіcти
  4. Ніна

    Дуже корисно.Аналізи доволі детальні.Дякую

    Відповіcти
  5. Бобр

    барток єєєєє, шикарный Васяяя аналіз твору, от души браток, выручил, век помнить буду. Приобнял-обнял, уронил-заплакал.

    Відповіcти