“Гаї шумлять” аналіз (паспорт твору)

“Гаї шумлять” – це твір ліричний, його аналіз допоможе підготувати літературний паспорт твору.

“Гаї шумлять” аналіз твору (паспорт)

Автор – Павло Тичина

Рік написання –  1913

Жанр – вірш

Вид лірики – пейзажна

Тема: Оспівування краси гаїв України

Ідея: Заклик до творення добра й краси.

Основна думка – кожна людина відчуває природний світ своєрідно

Художні засоби “Гаї шумлять”

• порівняння “купаючи мене, мов ластівку”, “ген неба край – як золото”, “ріка мов золото-поколото”, “ріка, як музика”
• епітети шепіт трав голублячий, іду зворушений”, душі весело.
• метафори (персоніфікація) – “гаї шумлять”, “хмарки біжать”, “дзвін гуде”, “думки пряде”, “шепіт трав”, “мріє гай”, “горить-тремтить ріка”
• Повтори: милуюся-дивуюся, нивами-приливами, співаючи-кохаючи, золото-поколото, горить-тремтить.

Віршований розмір: двостопний ямб:

Надзвичайно поетична картина природи змальована у вірші П.Тичини “Гаї шумлять”. Твір сповнений світла, радості, повноти життя.
І на завершення-завжди вражаюча картина сонця, що заходить над рікою, залишаючи на воді золоту доріжку та свої відблиски, Ніби розколовся навпіл сонячний диск-одна частинка у небі, а друга-на тихій гладіні води. Це сонячне золото заповнює душу, спонукає до творення краси й добра.

Яка пора року зображена у вірші “Гаї шумлять”?  Автор описує літо.

Вірш перейнятий радісним відчуттям людини, яка вслухається у весняний шум зеленого гаю, усміхається сонцю, квітам, любується чарівними хмарками, що біжать по блакитному небі. Ліричний герой ніби «розмовляє» з природою, звіряє їй свої найпотаємніші, найінтимніші почуття, захоплення яскравими барвами, гармонією вічно рухливої природи. А чи не є це пасивне замилування природою? Нічого спільного з пасивністю тут немає. Природа зображена активно діючою, вона захоплює поета («душі моїй так весело»), збуджує в нього найкращі почуття, викликає спражню музику в душі.

“Гаї шумлять” Павло Тичина

Вірш “Гаї шумлять” аудіо. Павло Тичина

Враження від твору “Гаї шумлять”

Вірш Павла Тичини “Гаї шумлять” мені дуже сподобався. Він наповнений гармонією з природою та внутрішнім спокоєм.

В першу чергу, мене зачарувала його музикальність і мелодійність, яка ніби лине крізь рядки. Відчувається, що автор не просто описує природу, а намагається передати її живу енергію та звуки через поезію.

Однією з найяскравіших рис цього вірша є його здатність створювати образи, що занурюють у атмосферу літа. Читаючи вірш, я ніби опиняюсь у гаї, який шумить, бачу хмарки та високі трави. Ці образи дуже близькі і знайомі кожному, хто хоч раз відчував єднання з природою.

Автор вдало передає відчуття радості та внутрішнього спокою, яке виникає від спілкування з природою. У рядках “Чого душі моїй так весело” відчувається щире здивування і радість, які я також відчувала, читаючи цей вірш.

Також мені імпонує філософський підтекст вірша. Під зовнішньою простотою описів природи ховається глибока думка про гармонію людини і природи, про єднання з навколишнім світом. Це надихає замислитися про власне ставлення до природи і вчить цінувати її красу.

Загалом, вірш Павла Тичини “Гаї шумлять” зачепив мене своєю щирістю, простотою образів і глибиною почуттів. Він пробуджує у душі світлі та радісні емоції, надає відчуття спокою та гармонії.