“Харитя” скорочено – Михайло Коцюбинський

Михайло Коцюбинський “Харитя” скорочено читати варто, щоб дізнатися про відповідальну дівчинку, яка підтримувала маму в важкий момент.

«Харитя» дуже скорочено

У маленькій хатині біля печі лежить хвора мати Хариті. Вона тяжко занедужала після смерті чоловіка, і тепер дівчинка піклається про хвору маму. Незважаючи на свій малий вік, восьмирічна Харитя намагається впоратися з усіма хатніми справами: вона носить воду, готує вечерю, доглядає за мамою.

Найбільше дівчинку непокоїть те, що жито в полі дозріло, а жати його нікому. Мати в розпачі, бо без зібраного врожаю їм доведеться голодувати взимку. Однак Харитя, пригадуючи, як торік допомагала мамі жати, вирішує сама піти в поле. Вона щиро вірить, що Бог допоможе їй у цій важкій справі.

Зранку Харитя приготувала їжу, нагодувала матір, узяла серп і вирушила на поле. Вона сказала матері, що йде гуляти, щоб не тривожити її. По дорозі дівчинка милувалася природою, але, увійшовши в жито, відчула страх і самотність.

Жати було важко – серп великий, стебла заплутувалися, стерня колола ноги. Харитя порізала палець, але, згадавши хвору матір, не здалася. Несподівано з жита випурхнула перепілка, злякавши її, але вона зібралася з силами й продовжила роботу.

Згодом на полі з’явилися дві молодиці, які впізнали Харитю. Дівчинка пояснила, що працює, бо мати хвора, а інакше вони залишаться без хліба. Жінки пожаліли Харитю, і вона, відчувши співчуття, заплакала. Молодички пообіцяли допомогти й повели її додому, щоб розповісти матері про її сміливу доньку.

Невдовзі мати Хариті одужала. Жінки допомогли їм вижати жито, а хрещений батько звіз хліб у стодолу. Сироти більше не боялися голоду. Мати ніжно обіймала Харитю, дякуючи їй за турботу. А дівчинка щасливо повторювала, що Бог допоміг, і все сталося так, як вона вірила.

«Харитя» скорочено

Розділ I
У маленькій напівтемній хаті горить вогонь. На постелі лежить тяжко хвора вдова, мати восьмирічної Хариті. Її чоловік помер шість тижнів тому, і відтоді вона тужить і хворіє. Надворі жнива, а їхнє жито нікому збирати. Мати журиться, що взимку їм доведеться голодувати.

Харитя повертається додому з відром води. Дівчинка змучена, бо відро було важке, але одразу береться за приготування вечері. Вона варить куліш, доглядає хвору матір. Мати зітхає, Харитя одразу кидається до неї, ніжно цілує її руки, питає, чи не потрібно води. Мати зі сльозами на очах зітхає, що, можливо, скоро помре, і тоді сирітка залишиться самотньою. Дівчинці боляче чути ці слова, але вона мужньо заспокоює матір, обіцяючи, що все буде добре, що Бог допоможе їм пережити труднощі.

Розділ II
У Хариті з’являється думка: якщо мати не може жати жито, то вона зробить це сама. Минулого року вона вже пробувала жати з матір’ю, хоч і не зовсім вдало. Тепер вона виросла, зміцніла і впевнена, що зможе сама зібрати врожай.

Вона уявила, як вранці нагодує маму, візьме серп і піде на поле. А коли вижне ниву, попросить хрещеного батька звезти снопи. Як же зрадіє мати!

З цією думкою Харитя закінчила вечерю. Перед сном вона щиро молилася, просячи Бога про здоров’я для мами й силу для себе. Лежачи на лаві, вона не могла заснути. Яскраве місячне світло освітлювало кімнату. Думки про ниву, вовків і русалок плуталися в голові Хариті. Нарешті сон зморив дівчинку…

Розділ III
Зранку Харитя рано прокидається, варить куліш, годує матір, а тоді бере серп, трохи хліба, цибулю і збирається на ниву. Вона каже матері, що йде гуляти до дівчат, щоб та не хвилювалася.

Харитя ішла на поле і милувалася красою природи: золотими нивами, блакитним небом, польовими квітами. Проте, увійшовши в жито, дівчинка відчула самотність і страх.

Харитя почала жати, але серп був завеликим, а стебла жита заплутувалися. Вона порізала палець, хотіла заплакати, та згадала хвору матір і продовжила роботу. Стерня колола ноги, було спекотно, але вона не зупинялась. Несподівано з жита випурхнула перепілка, налякавши дівчинку. Вона завмерла від страху, але зібралася з силами й працювала далі.

Раптом з’явилися дві молодиці, які впізнали Харитю. Вона пояснила, що жне, бо мати хвора, а інакше вони загинуть узимку без хліба. Жінки пожаліли дівчинку, і вона, відчувши співчуття, гірко заплакала. Молодички заспокоїли Харитю, пообіцяли допомогти й повели її додому, щоб розповісти матері про її відповідальну дочку.

Розділ IV

Скоро мати Хариті одужала. Молодиці допомогли їй вижати жито, хрещений батько звіз хліб у стодолу. Тепер вони вже не боялися голоду.