Умберто Еко “Імʼя троянди” аналіз твору допоможе підготувати літературний паспорт, визначити, який жанр, тема, ідея, головні герої, сюжет.
“Імʼя троянди” аналіз твору
Автор – Умберто Еко
Рік написання – 1980
Жанр – роман (має ознаки не лише детективного, а й історичного та філософського твору)
Літературний напрям – постмодернізм
Тема – історія розслідування злочинів, що трапилися 1327 року в одному з монастирів Італії.
Проблематика. Автор розкриває важливі проблеми того часу, погляди людей на релігію та науку.
Розповідь у творі ведеться Адсоном Мелькським – старим монахом, який описує загадкові події своєї юності.
Дія твору відбувається 1327 року в італійському монастирі, куди приїздить колишній інквізитор Вільгельм Баскервільський і його помічник — юний послушник Адсон Мелькський, щоб підготувати зустріч делегацій, які ведуть переговори про примирення імператора Людовіка Баварського і Папи Римського Іоанна ХХІІ, а також аби розгадати таємничу смерть монаха Адельма.
Головні герої:
- Вільгельм Баскервільський – головний герой, францисканський монах. Він розслідує загадкові вбивства у монастирі та знаходить винного. Вільгельм вважає, що основне призначення бібліотеки — орієнтувати читача на подальший, поглиблений пошук істини, бо процес пізнання — нескінченний.
- Адсон Мелькський – оповідач, бенедиктинський послушник, який супроводжує Вільгельма. Саме 80-річний Адсон оповідає історію, яка сталася з ним у віці 18 років, тобто дивиться на події очима старого і юнака.
- Або Фоссановський – настоятель бенедиктинського монастиря
-Северин із Санкт-Венделя – травник, який допомагає Вільяму
-Малахій Гільдесгаймський – бібліотекар
-Беренгар з Арунделя – помічник бібліотекаря
-Адельмо з Отранто – ілюстратор, новачок
-Венанцій Салвемецький – перекладач рукописів
-Бенно з Уппсали – студент риторики
–Хорхе Бургоський – літній сліпий чернець. Доглядач фондів бібліотеки Хорхе вважає, що істину людина отримала з першими біблійними текстами, що поглиблення її неможливе, а будь-яка спроба призводить до руйнування істини, Священного писання, дає знання в руки тим, хто використовує його на шкоду істині. Хорхе видає монахам книги, на свій розсуд вирішуючи, що шкідливе, а що ні. Бібліотека таким чином перетворюється не на книгосховище, а на «книгомогильник».
-Бернар Гі – інквізитор
Сюжет
В основу твору покладена історія розслідування низки злочинів 1327 р. в монастирі. Дія роману триває сім днів, уподовж яких у монастирі сталися шість загадкових вбивств. Завдання розслідування злочинів покладено на колишнього інквізитора, а радше філософа й інтелектуала, францисканського монаха Вільгельма Бескервільського, якого супроводжує його юний учень Адсон. Від імені Адсона й ведеться розповідь.
Непересічні дедуктивні здібності Вільгельма (наприклад, сцена реконструкції обставин, вигляду і навіть імені зниклого коня на початку роману) допомагають розкрити загадку злочинів.
Вільгельм з помічником розслідує загадку вбивства смерті ченця Адельма Отранського. Їм дозволяється допитувати усіх та ходити скрізь, крім бібліотеки. Але розслідування заходить в глухий кут, тому що розгадка злочину веде в бібліотеку, що представляє головну цінність і скарбницю абатства, в якій зберігається безліч безцінних книг. Вхід в бібліотеку заборонений навіть ченцям, а книги видаються не всім і не всі, які є в бібліотеці. Крім того, бібліотека представляє з себе лабіринт, з нею пов’язані легенди про «блукаючі вогні» та «привиди колишніх бібліотекарів». Вільгельм і Адсон вночі пробираються в бібліотеку, але губляться в лабіринті і лише випадково виходять звідти.
Кожного дня Вільгельм і Адсон дізнаються про таємне життя абатства (зустрічі ченців з жінками, відносини між чоловіками, вживання наркотичних препаратів). Сам Адсон піддається спокусі та проводить час з місцевою селянкою.
У цей час в абатстві здійснюються нові вбивства (Венанція знаходять в бочці з кров’ю, Беренгара Арундельського втопленим у купальні, Северіна Еммеранського в своїй кімнаті з травами), пов’язані з однією і тією ж таємницею, яка веде в бібліотеку, а саме до певної книги. Вильгельму і Адсону вдається частково зрозуміти лабіринт у бібліотеці, і знайти таємну кімнату «Межа Африки», в якій зберігається заповітна книга.
Для розкриття вбивств в абатство прибуває інквізитор Бернар Гі і відразу береться за цю справу. Він затримує Сальватора, убогого уродца, який, бажаючи привернути увагу жінки за допомогою чорного кота, півня і двох яєць, був затриманий разом з селянкою. Жінку (Адсон впізнав у ній свою подругу) звинуватили в чаклунстві та закрили в темниці.
На допиті келарь Ремігий розказує про муки Дольчина і Маргаріти, яких спалили на багатті, і як він цьому не чинив опір, хоч мав з Маргарітой зв’язок. У відчаї келарь бере на себе провину за всі вбивства: Адельма з Онтанто, Венанція з Сальвемека «за те що той був дуже вчений», Беренгара Арундельського «з ненависті до бібліотеки», Северіна Сант Еммеранського «за те, що той збирав трави».
Але Адсону і Вільгельму вдається розгадати таємницю бібліотеки. Хорхе – сліпий старець, головний охоронець бібліотеки, ховає від всіх «Межу Африки», в якій зберігається друга книга «Поетіки» Арістотеля, що представляє величезний інтерес, навколо якої ведуться нескінченні суперечки в абатстві. Ця книга прославляє сміх. А в абатстві заборонено сміятися. Хорхе виступає деяким суддею всім, хто недозволено сміється або навіть малює смішні картинки. На його думку, Христос ніколи не сміявся, і він забороняє сміятися іншим. Всі з повагою відносяться до Хорхе. Його побоюються. Ожнако, Хорхе багато років був справжнім правителем абатства, він знав і зберігав від інших всі його таємниці, коли він став сліпнути він допустив до бібліотеки ченця, який був не надто розумним, а його помічником призначив ченця, який йому підкорявся. Коли ж ситуація вийшла з під контролю, і багато людей побажали розгадати таємницю «межі Африки» і заволодіти книгою Арістотеля, Хорхе краде отруту з лабораторії Северіна і просочує нею сторінки заповітної книги. Ченці, перегортаючи і змочуючи палець слиною, поступово гинуть, за допомогою Малахія Хорхе вбиває Северіна, замикає Абата, який також гине.
Хорхе дає Вільгельму з помічником почитати «Поетіку» Арістотеля, в якій ідея гріховності сміху була спростована. На думку Арістотеля, сміх має пізнавальну цінність, він прирівнює його до мистецтва, до доброї, чистої сили (адже коли людина сміється їй немає ніякої справи до смерті. Хорхе боїться, що ця книга зруйнує старі порядки. Все своє життя Хорхе не сміявся і забороняв це робити іншим, він приховував від всіх істину, встановлював брехню.
Хорхе тікає від двох детективів. Та внаслідок переслідування, Адсон упускає ліхтар і в бібліотеці виникає пожежа, згасити яку не вдається. Через три дні весь монастир згорає вщент. Тільки через декілька років, Адсон, подорожуючи по тих місцях, проїжджає повз попелище, та знаходить декілька найдорогоцінніших обривків, щоб потім по одному слову або пропозиції відновити хоч би нікчемний список втрачених книг.
Чому твір називається “Ім’я Троянди”? Особливого іронічного значення набуває і назва роману. Це теж «постмодерністська гра» з читачем. У коментарях до роману У. Еко засвідчував, що прагнув знайти таку назву, яка б не нав’язувала читачеві «авторську волю» і як саме, в якому ракурсі читач повинен сприймати твір. Жанрова «невизначеність», «непевність» роману спричинила і його «непевну» назву, оскільки, за словами автора, кількість символів, з якими пов’язаний образ троянди, невичерпна, а тому непевна.
Образи-символи роману
Образ бібліотеки-лабіринту – символізує складнощі пізнання істини.
Книги – символізують знання.
