Умберто Еко «Імʼя троянди» характеристика героїв допоможе розкрити образи персонажів, їх риси характеру. Другий переклад твору «Імʼя рози».
«Імʼя троянди» характеристика героїв
Вільгельм Баскервільський – англійський монах-францисканець, у минулому — інквізитор, який відмовився від цієї суворої практики. Прибув до монастиря як дипломат і детектив.
Його ім’я — це пряма відсилка до Шерлока Холмса (повість «Собака Баскервілів»), а характер і метод мислення нагадують англійського філософа Роджера Бекона та філософа Вільяма Оккама (автора принципу «Бритва Оккама»).
Вільгельм уособлює гострий розум, логіку, дедукцію та науковий підхід. Він користується окулярами (дивина для XIV століття) та астролябією. На відміну від більшості ченців, він не шукає у всьому підступів Диявола, а шукає земні причини злочинів. Він вважає, що сумнів — це шлях до істини, а знання мають бути доступні людям, а не заховані під замком.
Адсон із Мелькам – юний послушник (бенедиктинець), учень і супутник Вільгельма. Саме від його імені (вже на схилі літ) ведеться розповідь.
Його ім’я співзвучне з доктором Ватсоном — невіддільним супутником Шерлока Холмса.
Адсон перебуває на роздоріжжі. З одного боку, він вихований у традиційній середньовічній вірі, де все ділиться на гріх і святість. З іншого — він захоплюється гнучким розумом свого вчителя.
Протягом тижня в монастирі Адсон дорослішає: він уперше пізнає тілесне кохання (з бідною дівчиною), стикається з жахами інквізиції та релігійним фанатизмом. Його мемуари — це спроба осмислити трагедію людського розуму.
Хорхе Бургоський – головний антагоніст. Старий, сліпий монах-іспанець, колишній бібліотекар, який де-факто повністю контролює все життя в абатстві.
Хорхе — це символ догматизму, релігійного фанатизму та тоталітаризму. Він переконаний, що нові знання не потрібні, а завдання церкви — лише зберігати й охороняти те, що вже написано.
Головний ворог Хорхе — сміх. Він вважає, що сміх убиває страх, а без страху перед Богом і пеклом людина стане некерованою, і релігійна ієрархія рухне. Саме тому він отруїв другу частину «Поетики» Арістотеля, яка виправдовувала сміх.
Наприкінці твору він буквально пожирає отруєні сторінки книги, стаючи жертвою власної фанатичної системи.
Другорядні персонажі твору
| Персонаж | Роль у сюжеті | Характеристика |
| Абат Аббон | Настоятель монастиря | Символ дипломатії та гордині. Понад усе дбає про репутацію свого багатого абатства перед приїздом папської делегації. Він пишається своєю бібліотекою, але став заручником правил, які встановив Хорхе. Помирає у пастці, задихнувшись у таємному ході. |
| Бернард Гі | Папський інквізитор (реальна історична постать) | Символ жорстокості влади. Його не цікавить реальна правда про вбивства ченців. Для нього головне — знайти «відьомство» та «єресь», щоб залякати францисканців та зміцнити владу Папи Римського. Використовує катування задля вибивання зізнань. |
| Малахія | Головний бібліотекар | Сліпий виконавець волі. Суворий, закритий чоловік, який беззаперечно слухається Хорхе. Він охороняє лабіринт не через власні переконання, а через вірність старому. Помирає від отрути, коли з цікавості сам заглядає в заборонену книгу. |
| Беренгар | Помічник бібліотекаря | Грішник, що шукає таємниць. Схильний до содомського гріха. Використав свій доступ до книг, щоб спокусити молодого Адельма в обмін на таємницю «межі Африки». Його мучить совість, він шукає порятунку в читанні книги, через що й гине в купальні. |
| Северин | Монах-травник, аптекар | Науковець-прагматик. Добре знається на отрутах та лікувальних травах. Він уособлює раціональний, майже медичний підхід до природи. Стає жертвою (вбитий глобусом), бо знайшов отруєну книгу і занадто багато зрозумів. |
| Сальватор | Чернець-потвор, помічник Северина | Маргінал та жертва епохи. Колишній єретик, який розмовляє сумішшю всіх європейських мов (символ Вавилону). Він здається дурником, але має добре серце. Стає легкою здобиччю для інквізитора Бернарда Гі через свої наївні магічні обряди. |
| Селянка (кохана Адсона) | Бідна дівчина з селища біля монастиря | Єдиний жіночий образ твору. Вона не має навіть імені, що символізує абсолютне безправ’я жінкі в тогочасному суспільстві. Для монастиря вона — «знаряддя диявола» та «відьма», хоча насправді є просто голодною дівчиною, яка продає тіло за шматок хліба. |
Персонажі «Імені троянди» поділені на два табори:
Ті, хто шукає істину (Вільгельм, Венанцій, Адельм, Северин) — вони готові ризикувати життям заради нових знань.
Ті, хто її ховає або ігнорує (Хорхе, Малахія, Бернард Гі, Абат) — вони захищають старий порядок за допомогою страху, заборон та вбивств.
Пожежа бібліотеки наприкінці роману символізує крах старого середньовічного світу, який згорів через власну негнучкість та фанатизм.
Якщо ви не знайшли потрібну відповідь, можете запитати у нашого чат-бота у Телеграм.
