Інтерв’ю з Тарасом Шевченком після повернення із заслання
Це уявне інтервʼю з письменником для української газети у 1858р.
-Журналіст: Пане Тарасе, дозвольте насамперед привітати Вас із поверненням! Як почуваєтеся після довгих років неволі?
-Тарас Шевченко: Дякую! Почуваюся, мов птах, що вирвався з клітки.
-Журналіст: Чи важко було пережити ті роки заслання? Що допомагало Вам не зламатися?
-Тарас Шевченко: Було тяжко — і холод, і солдатська муштра, і заборона писати. Та найбільше боліло, що далеко від України. Тримала мене віра — в Бога, у народ, у те, що правда переможе.
-Журналіст: Ви були під постійним наглядом, навіть писати забороняли. Як це вплинуло на Вашу творчість?
-Тарас Шевченко: Писати не давали, слово замовкло, але думка жила. А коли неволя скінчилась — усе те вилилось у нові вірші.
-Журналіст: Що для Вас було найстрашнішим під час тих років?
-Тарас Шевченко: Самотність. Не така, коли ти сам, а коли тебе ніхто не чує. Бо й серед людей можна бути, як у пустелі.
-Журналіст: Які думки чи плани маєте сьогодні?
-Тарас Шевченко: Я хочу видавати свої твори, щоб українське слово звучало всюди. Та й пензель не покину — малюватиму рідну Україну.
-Журналіст: Як Ви гадаєте, що потрібно Україні, аби стати вільною й щасливою?
Тарас Шевченко: Насамперед — просвіта. Коли народ навчиться читати, думати й знати свою історію, тоді ніякий гнобитель не встоїть.
-Журналіст: І нарешті, що б Ви хотіли сказати українцям, які читають це інтерв’ю?
-Тарас Шевченко: Любіть Україну. Не словами, а ділами. Плекайте мову, шануйте пісню, будьте братами!
Інтерв’ю з Тарасом Шевченком про його життя
Це уявне інтервʼю:
Журналіст: Пане Тарасе, нині про Вас говорять і як про великого поета, і як про борця за правду. Скажіть, що спонукало Вас стати на шлях поезії?
Тарас Шевченко: Доля сама мене до того привела. Я ріс серед панської зневаги, єдину втіху я знаходив у малюнку та слові. Хотілося розказати про те, що болить — от і став писати.
Журналіст: Ваші вірші сповнені туги за Україною. Що для Вас означає Вітчизна?
Тарас Шевченко: Україна — то моя мати. Я без неї — сирота. Все моє життя — то служіння їй: словом, пензлем, думкою. Я не міг мовчати, коли бачив, як народ мій гноблять і зневажають.
Журналіст: Ви часто звертаєтесь до історії. Чому минуле важливе для сучасного народу?
Тарас Шевченко: Бо хто забуває своє минуле — той не вартий майбутнього. В історії нашій — сила, приклад, честь. Там козацька воля, братерство, правда. І я хотів, аби народ пам’ятав, що він — не раб, а спадкоємець героїв.
Журналіст: Ви багато зазнали утисків від влади. Чи не було бажання покинути творчість, щоб уникнути нових страждань?
Тарас Шевченко: Було важко, не раз. Та замовкнути — то все одно, що зрадити себе й народ.
Журналіст: Ваша поема «Катерина» — твір глибоко людяний. Звідки така ніжність до простої жінки, покривдженої долею?
Тарас Шевченко: Бо в кожній жінці бачу матір, сестру, Україну. Вони всі терплять — і ніхто їх не боронить. Хотів, аби народ побачив їхню святу душу.
Журналіст: Чи вірите Ви, що настане час волі, про яку Ви мріяли у своїх віршах?
Тарас Шевченко: Вірю. Не для себе, а для наших нащадків. Бо правда не вмирає, вона, мов зерно, проросте — хай навіть через століття.
Журналіст: А що, на Вашу думку, найперше треба зробити, щоб Україна стала вільною і щасливою?
Тарас Шевченко: Потрібно начатися. Коли народ буде грамотний, він уже не дасть себе в ярмо загнати.
Журналіст: І нарешті, що б Ви хотіли сказати українцям майбутніх поколінь?
Тарас Шевченко: Любіть Україну, як матір рідну. Не дайте продати її ні за яку ціну. І пам’ятайте: “Свою Україну любіть,
Любіть її… Во врем’я люте,
В остатню тяжкую минуту
За неї Господа моліть.”
Якщо ви не знайшли потрібну відповідь, можете запитати у нашого чат-бота у Телеграм.