Що таке озон? Яка історія відкриття озону та де він застосовується Ви дізнаєтеся в цій статті.
Історія відкриття озону
Історія відкриття озону досить туманна, і в різних наукових енциклопедіях вказані різні автори відкриття озону. В даний час науковим співтовариством прийнято що озон був вперше знайдений на початку 1785 року Ван-Марумом, за характерним запахом і окислювальним властивостям, виявленим в повітрі, після тривалого пропускання в останньому електричних іскор. Ван-Марум зробив висновок, що озон – це так звана «електрична матерія».
У 1840 році Шенбейн зробив зіставлення властивостей газоподібного кисню при пропущенні в ньому електричних іскор, і після виділення його електролітично, і пояснив зміну фізичних і хімічних властивостей видозміненого кисню тим що він при обробці електричними іскрами переходить в інший молекулярний стан. Термін озон запропонував саме X. Ф. Шенбейн в 1840 році через його запах. Багато джерел саме йому віддають пріоритет відкриття озону.
Пізніше Маріньяк і де ля Рів підтвердили що озон є алотропічною модифікацією кисню. Надалі відомий винахідник Нікола Тесла запатентував (22 вересня 1896 г.) перший в історії озонатор, а в 1857 р Вернер фон Сіменс за допомогою створеної ним «досконалої трубки магнітної індукції» побудував перший промисловий озонатор. У 1901 р фірмою «Сіменс» побудована перша гідростанція з потужним озонатором в місті Вісбанд.
Про відкриття озонового шару
Вчені давно встановили, що сонячний спектр постійно обривається в ультрафіолетовій частині на одній і тій же довжині хвилі. Атмосфера виявилася непрозорою для ще більш коротких хвиль. Причина цього довго залишалася незрозумілою, тому що внизу в складі атмосфери не був відомий газ, який не пропускав би ультрафіолетових променів. Нарешті, в 1840 році в одній з фізичних лабораторій такий газ був знайдений. Розкладаючи воду на її складові частини – кисень і водень, вдалося отримати новий газ, що володіє надзвичайно сильним характерним запахом. Його так і назвали «сильно пахнучий», грецькою «озон».
Дослідження показали, що з підняттям над земною поверхнею вміст озону спочатку змінюється незакономірно, і тільки з висоти 10 км намічається його збільшення, особливо чітко виражене вище 12 – 15 км. На висоті 20 – 25 км спостерігається максимум вмісту озону, а вище кількість озону поступово зменшується і стає мізерною на висоті 55 – 60 км.
Як отримували дані про кількість озону на висотах? По-перше, шляхом аналізу проб повітря, взятих на висотах. По-друге, оптичним методом за вимірюваннями інтенсивності смуг поглинання озону. Спочатку на стратостатах, а пізніше за допомогою ракет в вищерозміщені шари атмосфери піднімали спектрограф, реєструючий сонячний спектр. За інтенсивністю поглинання в ультрафіолетовій області спектра можна визначити зміну кількості озону з висотою.
