"Іван Вишенський" Франко характеристика образу

Характеристика образу Івана Вишенського з поеми Івана Франка наведена в цій статті. Іван Вишенський — реальна історична постать, відомий нам письменник, громадський діяч, який у своїх творах боровся за православну віру, за право української нації на вибір власної віри та мови. Близько сорока років свого життя Іван Вишенський присвятив служінню Богові: він жив у монастирі на горі Афон.

“Іван Вишенський” Франко характеристика образу

Портрет та зовнішність: «Серед них дідусь похилий, змощений, сивобородий, в сіряці на голім тілі…». Але у цьому старому тілі міститься могутній дух цілеспрямованої особи, «незламної віри людини».

“Голова його могутня
На худій, жилястій шиї
Гнулася сама вдалину,
Мов на тичці той гарбуз”

Риси характеру Іван Вишенський:

– цілеспрямований, «незламної віри людина»;
– остаточний у прийнятті рішень;
– любов і шанобливе ставлення до Бога;
– прагнення перебувати на самоті;
– любов до рідного краю, народу (патріот);
– захисник православної віри;
– принциповість, доброта, щирість
– здатність на самопожертву.

Серед рис характеру Івана Вишенського — безліч чеснот.

Про його патріотизм Франко пише так: «Дай мені братів любити і для них життя віддати! Дай мені ще раз поглянуть на свій любий, рідний край!».

Герой завжди готовий прийти на допомогу: «Чи не був я їй порадник на непевнім роздоріжжі? Чи не додавав відваги її втомленим борцям?»

Він мудрий та досвідчений: «Але ти ж велів шукати правди!.. Без твоєї волі думка не пройде на ум», стійкій у вірі: «Про постійне і величне думай тут, душе моя», мужній і незламний («Покажися тут між нами, як старий борець»), аскет («Камінь тут довкола мене… — се мій дім і мій притулок, подушка і накриття»).

Іван Вишенський приймає страждання як невід’ємну й необхідну частину земного світу, необхідну для досягнення Життя Вічного по смерті. Через це він обирає аскетичне життя, усамітнення в Афонських печерах. Його метою було відстояти православну церкву від католицької експансії.

Існує версія, що усамітнитися в афонській печері реального Івана Вишенського змусило нещасливе кохання — дуже сильне, могутнє почуття. Але це не спустошило душу цього чоловіка, адже вона була сповнена іншим могутнім почуттям — любов’ю до людей та Батьківщини. Саме ці риси і стали визначальними в образі літературного героя поеми.