Стефаник “Камінний хрест” характеристика героїв
Головні герої:
- Іван Дідух – головний герой твору
- Катерина – дружина Івана
- сини − писемні парубки, які ініціювали переїзд сім’ї до Канади й після двох років умовлянь таки отримали своє.
- кум Михайло − приятель Івана, який любив поспівати з ним разом на весіллях. Проводжаючи Переломаного у довгу путь, затягнув з ним стародавніх співанок.
- односельці,
- Яків.
Характеристика Івана
Іван − працьовитий сивий ґазда (господар), якого кликали в селі Переломаним, бо мав зігнуту спину. Цілий вік працював він на горбу − клаптику землі, залишеному батьками у спадок. Ходив лиш раз на рік у церкву (на Великдень) і курей зіцірував. Ніколи не їв коло столу − тільки на лаві, бо спочатку був наймитом, а потім провів 10 років у війську.
Іван − патріот, який не хоче залишати рідну землю, коли сини збираються переїжджати до Канади. З болем він прощається з сусідами, кумами, приятелем Михайлом. Щоб завжди мати зв’язок з Батьківщиною, Переломаний ставить на горбу камінний хрест, де відбито його ім’я і дружини, й зі сльозами на очах просить односельчан згадувати його й навідуватися час від часу на могилу.
Цитати до образу
- … Івана кликали в селі Переломаним. Мав у поясі хибу, бо все ходив схилений, як би два залізні краки стягали тулуб до ніг. То його вітер підвіяв.
- Я зробок — ціле тіло мозиль, кості дрихлаві, що заки їх рано зведеш докупи, то десіть раз йойкнеш!
- Я ціле житє лиш роб, та й роб, та й роб!
- Отакий був Іван, дивний і з натурою, і з роботою.
- Були-сте порєдний чоловік, не лізли-сте натарапом на нікого, нікому-сте не переорали, ані пересіяли, чужого зеренця-сте не порунтали.
Характеристика Катерини
Іваниха − дружина Івана Переломаного Катерина, мати його синів. Все життя була вправною господинею, тяжко працювала.
Цитати до образу:
Була-с порєдна газдиня, тєжко-с працувала, не гайнувала-с, але на старість у далеку дорогу вібраласи.
Автор – Anastasia Sukhenko
«Камінний хрест» характеристика Івана Дідуха з цитатами
Зовнішність головного героя: старий, немічний, сивочолий чоловік з великим горбом на спині:
«Івана кликали в селі Переломаним. Мав у поясі хибу, бо все ходив схилений, як би два залізні краки стягали тулуб до ніг. То його вітер підвіяв».
«Чим старівся, тим тяжче було йому, поломаному, сходити з горба.
— Такий песій горб, що стрімголов удолину тручєє! Не раз, як заходяче сонце застало Івана наверху, то несло його тінь із горбом разом далеко на ниви. По тих нивах залягла тінь Іванова, як велетня, схиленого в поясі».
«Потряс сивим волоссям, як гривою, кованою зі сталевих ниток, і договорюва».
«Я зробок — ціле тіло мозиль, кості дрихлаві, що заки їх рано зведеш докупи, то десіть раз йойкнеш!»
«…всі люди випроваджували Івана. Він ішов зі старою, згорблений, в цайговім, сивім одінню і щохвиля танцював польки».
За характером Іван – працьовитий господар, що вміє походити і коло землі, і коло худоби. Має деякі свої звички ще з молодості.
«Але хоч той горб його переломив, то політки давав добрі. Іван бив палі, бив кілля, виносив на нього тверді кицки трави і обкладав свою частку довкола, аби осінні і весняні дощі не сполікували гною і не заносили його в яруги. Вік свій збув на тім горбі».
«На інших нивах, що Іван собі купив за гроші, принесені з войська, робили сини і жінка. Іван найбільше коло горба заходився».
«Ще Івана знали в селі з того, що до церкви ходив лиш раз у рік, на Великдень, і що курей зіцірував. То так він їх научував, що жадна не важилася поступити на подвір’я і порпати гній. Котра раз лапкою драпнула, то вже згинула від лопати або від бука. Хоч би Іваниха хрестом стелилася, то не помогло».
«Іван ніколи не їв коло стола. Все на лаві.
— Був-сми наймитом, а потім вібув-сми десіть рік у воську, та я стола не знав, та й коло стола мені їда не йде до трунку.
Отакий був Іван, дивний і з натурою, і з роботою».
Любов до землі і гнітюча туга через те, що доводиться покинути рідний край, виявляється у камінному хресті, що Іван встановив на горбу біля дому. Якщо доведеться спочити на чужині, то душею герой все одно залишиться з Батьківщиною:
«Ви знаєте, що я собі на своїм горбі хресток камінний поклав. Гірко-м віз і гірко-м го наверх вісаджував, але-м поклав. Такий тєжкий, що горб го не скине, мусить го на собі тримати так, як мене тримав. Хотів-єм кілько памнєтки по собі лишити».
«— Так баную за тим горбом, як дитина за цицков. Я на нім вік свій спендив і окалічів-єм. Коби-м міг, та й би-м го в пазуху сховав, та й взєв з собов у світ. Банно ми за найменшов крішков у селі, за найменшов дитинов, але за тим горбом таки ніколи не перебаную.
Очі замиготіли великим жалем, а лице задрожало, як чорна рілля під сонцем дрожить».
«— Аді, стою перед вами і говорю з вами, а тот горб не віходить ми з голови. Таки го виджу та й виджу, та й умирати буду та й буду го видіти. Все забуду, а його не забуду. Співанки-м знав-та й на нім забув-єм, силу-м мав — та й на нім лишив-єм.
Одна сльоза котилася по лиці, як перла по скалі.
— Та я вас просю, газди, аби ви, як мете на світу неділю поле світити, аби ви ніколи мого горба не минали. Будь котрий молодий най вібіжить та най покропить хрест свіченов водицев, бо знаєте, що ксьондз на гору не піде. Просю я вас за це дуже грешно, аби-сьте мені мого хреста ніколи не минали. Буду за вас бога на тім світі просити, лиш зробіть дідові єго волю».
«Камінний хрест» характеристика Катерини з цитатами
Катерина Іваниха виступає у творі або у зверненнях Івана, або в діях. Вбита горем жінка повсякчас плаче:
«Прийшла Іваниха, старенька і сухонька».
«І натягав шкіру на жінчиній руці і показував людям.
— Лиш шкіра на кості. Куда цему, газди, йти з печі? Була-с порєдна газдиня, тєжко-с працувала, не гайнувала-с, але на старість у далеку дорогу вібраласи. Аді, видиш, де твоя дорога та й твоя Канада? Отам!
І показав їй через вікно могилу.
— Не хотіла-с іти на цу Канаду, то підемо світами і розвіемоси на старість, як лист по полі. Бог знає, як з нами буде…»
«На подвір’ю (…) Іваниха обчепилася руками порога і приповідала:
— Ото-мси ті віходила, ото-мси ті вігризла оцими ногами!
І все рукою показувала в повітрю, як глибоко вона той поріг виходила».
«Камінний хрест» характеристика другорядних героїв
Саме сини ініціювали переїзд до Канади. Вони, навчені грамоти, не хотіли тяжко працювати біля землі. Тож батьки мали їх слухати і йти за ними:
«Сини, уважєєте, письменні, так як дістали якесь письмо до рук, як дістали якусь напу, та як підійшли під стару, та й пилили, пилили, аж перерубали. Два роки нічо в хаті не говорилоси, лиш Канада та й Канада. А як ні достинули, як-єм видів, що однако ні муть отут на старість гризти, як не піду, та й єм продав щодо крішки. Сини не хотє бути наймитами післі мої голови та й кажуть: “Ти наш тато, та й заведи нас до землі, та дай нам хліба, бо як нас розділиш, та й не буде з чим киватиси”. Най їм бог помогає їсти тот хліб, а мені (Івану) однако гинути».
Михайло, товариш Івана, наостанок виряджав героя:
«Іван та й Михайло отак співали за молодії літа, що їх на кедровім мості здогонили, а вони вже не хотіли назад вернутися до них навіть у гості.
Як де підтягали вгору яку ноту, то стискалися за руки, але так кріпко, аж сустави хрупотіли, а як подибували дуже жалісливе місце, то нахилювалися до себе і тулили чоло до чола і сумували. Ловилися за шию, цілувалися, били кулаками в груди і в стіл і такої собі своїм заржавілим голосом туги завдавали, що врешті не могли жадного слова вимовити, лиш: “Ой Іванку, брате!”, “Ой Міхайле, приятелю!”».
«А Михайло ймив Івана за барки, і шалено термосив ним, і верещав як стеклий».
Жінки на проводах (голос і душа рідного краю):
«від жіночого стола надбіг плач, як вітер, що з-поміж острих мечів повіяв та всі голови мужиків на груди похилив».
«Жінки заломили руки і так сплетені держали над старою Іванихою, аби щось ізгори не впало і її на місці не роздавило».
Характеристику з цитатами підготувала – cup_of_flowers
