Конотопська відьма — сатирично-реалістична повість Григорія Квітки-Основ’яненка. Кожен розділ повісті починається словами смутний і невеселий, які набули в українській мові статусу крилатих. Детальний переказ донесе більше деталей повісті.
«Конотопська відьма» скорочено (аудіокнига)
“Конотопська відьма” короткий зміст
Сумний і невеселий конотопський сотник Микита Уласович Забрьоха сидів на лавці у світлиці. Він походив зі славного козацького роду, його діди й прадіди були сотниками. Після смерті батька, Микита Забрьоха зажурився. Йому було уже двадцять п’ять років, а ні дружини, ні дітей він не мав. Вирішив поїхати свататися до багатої і вродливої хорунжівни Олени, яка жила одна з братом, що збирався у ченці.
Забрьоха приїхав на хутір Безверхий буцімто за брагою для волів. Побачивши хорунжівну, не одразу зізнався, що хоче свататися. Вранці на снідання подали печеного гарбуза, і сотник із соромом зрозумів, що йому відмовлено. Він вискочив з хати, скочив на коня й помчав вперед. Він так поспішав, що навіть не помітив на шиї коня ще одного гарбуза, тому й не розумів, чому з нього селяни сміялися. Уже поночі він повернувся додому і навіть не роздягаючись ліг спати.
Вранці до зажуреного Забрьохи прийшов сотенний конотопський писар Прокіп Ригорович Пістряк. Він був “ученою” людиною і говорив такою сумішшю канцеляризмів, що його майже ніхто не розумів.
До Забрьохи він прийшов, щоб скласти рапорт про наявність козаків на черговій перевірці. Скласти реєстр козаків Ригарович мав через наказ вирушати в похід до Чернігова. Сотник та писар горювали через цей припис. Для Микити Забрьохи писар був не тільки другом, а й порадником — якщо Пістряк радив йому щось, то уже ніхто не міг переконати його в чомусь іншому.
Пістряк робив зарубки на хворостині, щоб не збитися з ліку, рахуючи козаків. Та хворостина була така довга, що він ніяк не міг занести її до хати. Забрьоха порадив переламати хворостину. Писар зломив її і вийшло так, що саме на зарубці. Ригорович почав перевіряти перед сотником наявність козаків. Сам Уласович вмів лічити лише до тридцяти, тому й довірив це діло Ригоровичу.
Ригорович порахував — не вистачало одного козака. Вийшов писар на вулицю, склав хворостину, перерахував козаків — усе сходиться. Зайшов в хату з переламаною лозиною — знову немає, вийшов — є. Розсердився, лається, хто з козаків од нього ховається, Забрьоха здогадався, що одна зарубка не враховується через перелом, і засміяв приятеля.
Козаки, почули це і почали реготати, Ригорович через це дуже розсердився, переламав тростину і кинув у козаків. І хоч сотник Забрьоха намагався його заспокоїти, писар відмовився обідати із сотником, пішов геть і задумав йому помститися. Сотник тим часом розпустив козаків, бо без писаря рапорт скласти він не міг.
Сотник Забрьоха засумував ще більше, навіть обідати не захотів. Нічого у нього не ладналося, і гарбуза отримав, і з писарем посварився. Раптом у хату зайшов ображений Ригорович. Уласович його пообідати запросив, ще й братом назвав.
Спочатку Пістряк відмовився обідати, та потім все ж сів за стіл. Вони поїли, випили і почали розмову про те, як можна відмовитися від походу. Ригорович склав план, який мав осоромити сотника і почав непомітно втілювати його в життя. Писар запевняє сотника, що козаки не можуть покинути Конотоп, бо місто потерпає від посухи, яку викликали відьми. Якщо ж їх не викоренити, то всі умруть від голоду. Сотник засумнівався, та писар сказав, що і його батько топив відьом, тому і йому варто цим зайнятися.
Писар порадив послати кривого Ілька, який ледве ходив, до начальства з рапортом про те, що вони не можуть відправитися із сотнею у похід, бо будуть топити відьом. Писар розумів, що за невиконання наказу, ще й з такої причини Забрьоху звільнять із посади сотника. А тоді він займе його місце.
Вранці у “славному сотенному містечку” Конотопі всі зібралися біля ставка дивитися на відьом. Зв’язали сім баб. Одна з них, Пріська-знахарка, якось дала писареві замість приворотного зілля проносне, то він “став на неї гонитель”. Друга, Химка, могла відгадати, хто що вкрав і коли збрехав. На неї пан Ригорович був злий за те, що сказала, ніби він у сусіда бджоли вкрав.
Третя — Явдоха Зубиха, яка вдень була стара-стара, а вночі молоділа. Четвертою була Пазька, яка нишком чаклувала, п’ятою — Домаха, що капості людям тайкома робила. Були ще Векла, котра мала гроші, та не позичила чи не дала Пістрякові, й Устя, дочка якої піднесла писареві гарбуза. Жінок кидали у воду. Котра тонула — витягали, бо не відьма, і, якщо вдавалося, відкачували. Уже кинули шістьох, а відьми все немає.
Взялися за Явдоху Зубиху. Вкинули у ставок, а вона все плюсь-плюсь, як рибонька, плаває та сміється. Стали її ловити, поклали на лавку та й б’ють різками. А вона глузує з усіх. Тут з’явився старий чоловік Демко, що знався на чаклунстві. Одвів од усіх ману, тоді люди побачили, що б’ють не відьму, а колоду. Схопили Явдоху й дали добре хльосту, поки попросилася, закричала, що поверне дощі й роси, ще, може і йому, Ригоровичу, в пригоді стане. Писар подумав, що дійсно відьма може йому допомогти, тому наказав відпустити її.
По обіді заявився Пістряк до сумної після прочухана Явдохи Зубихи, приніс подарунки й попросив, щоб допомогла йому стати сотником, а він дозволить їй вільно чаклувати.
Тут прийшов Забрьоха, теж із подарунками, й попросив відьму приворожити до нього хорунжівну. Явдоха зажадала, щоб вигнали з Конотопа Демка, який одвів ману од людей, і через це її впіймали та побили насправді.
Біля хати у своєму Безверхому хуторі сиділа Олена Йосипівна й сумувала за своїм коханим, що пішов у похід із козаками. Раптом перед нею невідомо звідки з’явилася бабуся і сказала, що все в неї буде добре, її судденко Дем’ян Халявський скоро прийде. І вони пішли в хату чаклувати, а потім хорунжівна заснула.
Смутний та невеселий стояв перед сотнею Микита Уласович. Писар повідомив, що треба йти до Чернігова, а сотник відмовився, звелівши козакам розходитися вечеряти.
Раптом щось сталося: пан Уласович закричав, піднявся в повітря й полетів на Безверхий хутір, де чаклувала Явдоха. Відьма зробила І так, що хорунжівна у сні зреклася Дем’яна і попросила віддати її за Микиту. Після того Зубиха відправила сотника додому у ступі й веліла чекати, коли по нього пришлють.
Олені відьма порадила послати брата до Забрьохи, а самій готуватися до сватання.
Дуже засмучений був пан судденко Дем’ян Омелянович Халявський: хотів засилати старостів до панни Олени, а йому сказали, що вона вже просватана за сотника Забрьоху. Тут прийшла Зубиха й наказала Дем’янові готуватися до весілля.
Повільно й неохоче збиралася панна хорунжівна до церкви на вінчання. Явдоха їй допомагала, а потім тихо нашептала щось старшій дружці, дала їй кісточку, реп’ях і відправила дружку з Оленою до церкви.
Сама ж відьма вискочила надвір. Знайшла стару бідну дівку Солоху, яка була крива, сліпа на одне око, вся в чиряках і майже лиса. Відьма одягла її, дала маківку привела до церкви й сказала, щоб чекала нареченого. Який козак візьме, хай сміливо за нього йде заміж.
Тим часом Зубиха зняла чари з хорунжівни, і та відмовилася від Забрьохи. Олена хотіла йти додому, а відьма сказала, щоб відмовилася у церкві привселюдно. У церкві ж вона побачила свого коханого Дем’яна. Взялися вони за руки й обвінчалися того ж дня.
Микита Уласович теж готувався до весілля — гарно вдягнувся, чистенько виголився, підстриг чуба. Писаря Пістряка запросив старшим боярином. Хотіли вийти з хати, а двері пропали — суцільна стіна. Довго вони шукали виходу, та не могли знайти. Сотник засумував, боявся, що Олена його не дочекається біля церкви. Та ось увійшла Зубиха, сказала, що то пан Халявський привіз із Києва відьму, яка і влаштувала ті каверзи. Явдоха наказала сотнику йти мерщій до церкви й брати, незважаючи ні на що, ту дівку, що стоятиме на рундуку з маківкою. А вона потім зніме всі злі чари. Забрьоха сумнівався чи брати йому страшну та негарну жінку в дружини, та писар переконав його, нагадав, що Явдоха наказала женитися із молодицею, що має маківку. Взяв Забрьоха криву й сліпу дівку Солоху, повів вінчатися. Після весілля сотник пішов із своєю молодою у Безверхий хутір. А писар живіт зі сміху рвав і побіг селом збирати людей.
Стали грати весілля, аж тут прийшов лист із Чернігова. Писар повідомив, що за невиконання наказу, за те що через нього загинуло багато жінок, Забрьоху знімають із сотників, а новим сотником призначають Дем’яна Халявського.
Пістряк пішов вітати нового сотника, та той його прогнав і звільнив. Повернувся Прокіп Ригорович до Микити Уласовича, й запили вони з горя. Думали відьму якось покарати, але над нею влади ніхто тепер не мав, ще й сотник Дем’ян Халявський був до неї прихильний.
Халявський побув сотником недовго, бо у чомусь завинив перед начальством. З жінкою його поєднала відьма, тому недовго вони в мирі жили. Демян побив Олену через ревнощі до нового молодого писаря. Він Олені коси повідрізав та водив по всьому Кoнотопу. А писарю свому побрив голову.
Найбільше дісталося Зубисі, “конотопській відьмі”, котра при Халявському була в розкошах і почоті, а потім “на неї увесь мир плюнув”, то вона швидко й померла. Явдоху поховали за селом, прибивши осиковим кілком, аби не встала.
