Василь Королів-Старий “Потерчата” скорочено читати варто, щоб згадати цікаву історію про пригоди дяка.
«Потерчата» скорочено (аудіокнига)
Королів-Старий «Потерчата» читати скорочено
Була пізня осінь. Дячиха Євпраксія готувала вечерю та гнівалась, що дяка досі не було.
Дрова в печі тріщали, тепло розлилось по хаті. Великий кіт потягнувся і пішов до дячихи на руки, яка задивилась на вогонь. Так і не дочекавшись чоловіка вона заснула.
Домовик також чекав свого господаря дяка Оверка, який ще вдосвіта пішов до сусіднього села на храмові свята і досі не повернувся, хоча вже смеркало. Домовик любив Оверка за його веселий характер. Дяк був говіркий, а коли бував чогось задоволений, то виспівував дуже гарно тонесеньким голоском, мов хлопчисько, троїнне «Господи, помилуй!»
Засумувавши, Домовик вирішив вийти надвір, глянути чи немає дяка, чи бува не втопився в болоті. Спочатку він обдивився, чи все в порядку в господарстві — корови замкнуті в хліві, собака Бровко на місці. Як і всякий порядний Домовик, він довго вагався, чи виходити зі свого двору чи ні. Із кожною хвилиною Домовик помічав, як у нього в серці наростає неспокій за свого господаря.
В цей час дяк Оверко йшов дорогою, що йшла біля болота. Був він п’яненький. Його з вільхи помітила левадна Хуха й веліла Потерчатам розсвітити каганці, щоб дяку було видно дорогу. А дяк йшов помалу та розважав себе тим, що співав церковних пісень. Побачив він вогники, які блимали попереду: то підскакували вгору, то поринали в долину. Це були ті самі Потерчата.
Перелякався дяк та подумав, що це його манить нечиста сила. Навіть хміль вийшов з голови. Він метнувся вправо. Потерчата, побачивши, що Оверко збився зі шляху, заступили дорогу йому. Тоді чоловік метнувся вліво та втрапив в багно. Як Дитинчата-Потерчата із синіми чубчиками на голівках не співали йому, не вказували шлях, він не розумів, бо голоси в Потерчат слабенькі, нагадують шелест очерету.
Притаївши дух, дяк подумав: «Кінець уже близько!».
- Рятуйте, потопаю в болоті! – закричав він.
На крик прибіг Домовик. Перевернувшись на стару вербу, він простягнув йому в руки великого сука. Оверко, вхопившись за нього, став видиратись нагору. Домовик попросив, щоб Потерчата погасили вогники, бо саме їх злякався дяк.
Витягнувши дяка з болота, Домовик поставив його лицем в напрямі дороги, витяг з болота шапку, непомітно прив’язав її до шарфа й прошепотів чоловіку на вухо тихо, ніби то був його власний голос: «Іди Оверку, просто й нічого не бійся!». Мокрий дяк швидко пішов вперед і побачивши дзвіницю церкви, зітхнув полегшено.
Домовик також радів, що йому вчасно прийшла думка йти рятувати господаря, бо в тім малім болоті не було ні Водяника, ні Русалок, а малі Потерчата не могли б самі врятувати дяка.
Дяк зайшов до хати і Домовик засміявся: Оверко був весь в чорному глеєві, обличчя в багні, а сам він був схожий на мокру курку. Від сміху, що був схожий на тріщання меблів, дячиха прокинулась та перелякалась. Чоловік заспокоїв дружину, але та вхопила віника та почала сваритись. Що то горілка йому страху навела, а не нечисті.
Домовику стало шкода Оверка і він тишки витягнув віника з рук господині. Ще раз засміявшись, він пішов на лежанку до кота. Дяк умився та став розповідати ще раз Євпраксії, як врятувався від нечистої сили.
Автор переказу – Гнатюк Юлія
Авторські права на опублікований матеріал належать сайту dovidka.biz.ua.
