Наталя Околітенко “Крок вікінга” скорочено читати твір варто, щоб дізнатися про фантастичну мандрівку на іншу планету.
“Крок вікінга” скорочено читати
Під час польоту крізь космос Микола, зосереджуючись, намагається зберегти внутрішню рівновагу, очікуючи небезпеки. Але нічого не трапляється. Поруч із ним Ів, що спостерігає за екраном, де миготять тіні. Микола припускає, що стрибок у інший Всесвіт не вдався — забракло енергії для створення “білої діри”.
Вони обговорюють складність сучасної науки, зокрема «чорні діри», але намагаються зберігати спокій і чекати подальших вказівок з Центру.
Раптом на екрані з’являється планета, яка зникає в яскравому спалаху. Ів панікує, але Микола заспокоює його — можливо, вони проходять через «шварцшільдівську сферу», можливо, це зображення далекого майбутнього Землі. Адже їхня місія — перевірити, чи потрібно людству в майбутньому готуватися до переселення на іншу планету. Згодом на екрані знову з’являється та сама планета — тепер уже спокійна й красива.
Ів на межі нервового зриву — він читає вірш про вікінга, який, повернувшись із мандрівки, дізнається, що минуло сотні років, а його місто давно зникло. Ів зізнається, що хоче повернутися на Землю, навіть якщо загине, щойно стане на неї. Товариші бачать на екрані жіноче обличчя, але раптово корабель починає трясти, і обидва космонавти втрачають свідомість.
Через деякий час Микола та Ів приходть до тями. Космічний інформатор повідомляє про успішне приземлення корабля й нормальну роботу приладів, але не вказує, де саме вони опинилися. Потім компʼютер повідомляє, що атмосфера планети має елементи, невідомі людству. Ів радіє, адже це означає, що вони успішно пройшли крізь “білу діру” і досягли іншої зоряної системи — третьої планети зірки Бернарда.
Микола, більш обережний, адже не знає що чекає їх назовні. Вони готуються до виходу з корабля, обговорюючи можливі наслідки подорожі в часі — адже на Землі могли минути століття чи навіть тисячоліття. Попри тривогу, космонавти налаштовані виконувати свою місію: дослідити нову планету для майбутнього переселення людства.
Коли трап відкривається, Ів першим виходить назустріч невідомому світу. Планета постає перед ними як казковий пейзаж — неземної краси, схожий на старовинний гобелен. Рослинність, небо, кольори — усе незвичне, гармонійне, спокійне й привабливе.
“У повітрі похитувалися схожі на земні ліани сірувато-бежеві рослини, м’яко контрастуючи з золотаво-смарагдовим небом.”
Краса природи здавалася надто ідеальною. Микола та Ів пройшлися лісом, але не чули та не бачили слідів життя, ні комах, ні птахів, ні тварин. Це насторожувало, хоч планета здавалася безпечною та привітною.
Повертаючись до корабля, вони побачили, що той майже повністю обплутали невідомі рослини. Спроби звільнити його були марними — корабель буквально танув, розкладаючись під впливом місцевих умов. Астронавти зрозуміли: надміцні матеріали, з яких був створений корабель, не витримують впливу нової біосфери. Це був наслідок незнаного природного закону, про який свого часу писали Спіноза, Масквелл і Вернадський: речовина зникає, потрапляючи в інші умови існування.
Раптом пролунав дзвінок із Землі. Їм повідомили, що минуло уже 400 років від старту місії і вчені чекають інформацію про нову планету. Микола передав повідомлення: планета красива, але непридатна для колонізації — матеріали руйнуються, біосфера чужа. Він закликав берегти Землю, єдину рідну планету.
Насамкінець Микола бачить, як крізь розчинений скафандр просвічують зорі. Він розуміє, що вони приречені: планета повільно поглинає їх, формуючи власну біосферу. І, можливо, через мільйони років тут зародиться нове життя… Але зараз він ще встигає прошепотіти:
“— Бережіть Землю. Бережіть нашу біосферу…”
