Іван Франко «Легенда про вічне життя» Читати, Скачати (Аудіокнига)

Іван Франко «Легенда про вічне життя» читати повністю та скачати текст вірша, що був написаний у 1898 році. Філософська проблема про життя і смерть є актуальною в усі часи. Іван Франко показав у «Легенді про вічне життя» своє бачення сенсу людського життя. Аналіз «Легенда про вічне життя» допоможе зрозуміти цей твір краще.

Зміст

«Легенда про вічне життя» читати
Іван Франко «Легенда про вічне життя» скачати
І. Франко «Легенда про вічне життя» аудіокнига

«Легенда про вічне життя» читати

1
Олександер Великий весь свiт звоював
I отеє в Вавiлонi мов бог раював.

А побожний аскет вiк в пустинi прожив
I молитвою й постом богинi служив.

Наче сонце, що разом прогонює тьму,
Так богиня в опiвнiч явилась йому.

Прихилилась i мовить: Мiй вiрний слуго,
Чим тебе вдоволить? Чи бажаєш чого?

Аскет мовить:
Хоч яке се життя i трудне, i сумне.
Дай, щоб старiсть i смерть оминули мене.

Богиня мовить:
Ну, як се в тебе дар найцiннiший з усiх.
На ж тобi сей малий золотистий горiх.

Одну нiчку не спи, один день промовчи
I, очистивши ум, сей горiх розтовчи.

Шкаралющу в огонь, а розкусиш зерно.
Дасть тобi молодим вiчно жити воно.

2
Цiлий день промовчав, i не спав усю нiч,
I готовивсь аскет на великую рiч.

Ось огонь розпалив iз пахучих полiн
I кадило в огонь щедро кидає вiн,

I закони господнi проходить умом.
Щоб очистити ум, не схибити притьмом.

Та ось сумнiви в серцi повстали страшнi:
Вiчно жить — молодим — ну, пощо се менi?

Чи вертати у свiт, де панує борба?
Чи ось тут вiчно жить? Се ж безумство хiба!

О богине, прости! Я згрiшив, бачу сам!
Та безцiнний твiй дар комусь iншому дам.

У нас цар молодий, богорiвний наш цар!
Богорiвним зовсiм його зробить твiй дар.
Мiлiонам вiн сонце, життя є нове,
Для добра мiлiонiв хай вiчно живе.

3
Олександер Великий весь свiт звоював,
Та дiвчини рабом себе вiн почував.

Персiянки Роксани предивна краса
В його серцi горить, мов пожар, не згаса.

У обiймах його та красуня горда
Наче тає, на груди його припада;

Та хвилина мине, i вiн чує, що ось
В ïï серцi вороже ворушиться щось,

I в очах, ще вогких вiд любвi i жаги.
Дикi iскри горять, наче злi вороги.

З ïï уст вилiтають бажання страшнi —
Се бажання пожарiв, убiйсгва, рiзнi.

ïй опертись король не здолiє й на мить:
Там згорiв Персеполь! Завтра Суза згорить!

Клiта вбив при винi! Чи любов се, чи чад?..
День у день iз небес його кидає в ад.

4
Олександер Великий богинi моливсь:
Дай, богине, щоб нинi весь свiт проваливсь!

Або дай, щоб скiнчилася мука моя,
Щоб я знав, чи богиня вона, чи змiя?

Чом мiняється так, кiлько є в днi годин?
I чи в серцi ïï я паную один?

В тiй хвилинi аскет перед ним опинивсь
I покiрно царю до землi поклонивсь.

Вiчно жий, царю мiй! Хай твоï вороги
Згинуть! Ось тобi дар вiд твойого слуги.

Не згордуй! Сей малий золотистий горiх –
Вiд богинi се дар! Моя гордiсть, мiй грiх.

I вiн все розповiв, вiдки має сей плiд,
Що робить, щоб богинi сповнить заповiт.

Мiлiонам ти сонце, добродiй єси, —
Будеш жить вiчно юний, як плiд сей з’ïси

5
Вiчно жить! Молодим! Справдi, божеський дар!
I великим, безсмертним почув себе цар.

Вiчно жить! Молодим! А вона? А вона?
Постарiє, зiв’яне, мов квiтка марна!

Що без неï життя? Сонце? Небо? Сам рай?
З нею жить! Або радше ти сам умирай!

Вже й не думає цар, до Роксани бiжить:
Серце, ось тобi дар: вiчно в юностi жить!

I сказав ïй усе, вiдки має сей плiд,
Що робить, щоб богинi сповнить заповiт.

Коли любиш мене, моє сонце ясне,
Дасть безсмертя обом нам зерно те дрiбне.

А не любиш… — урвав. — Кого хочеш люби!
Ось тобi сей горiх! Що захочеш — роби!

Зчервонiло дiвча, в личко вдарила кров, —
Олександер не ждав ïï слова — пiшов.

6
Гей, Роксано, красуне, що думаєш ти?
Чи про те, щоб з царем до безсмертя дiйти?

Не про те! Iнший жар в ïï серцi горить!
Iнший бог там живе! Iнший цар там царить.

Вiн мета ïï мрiй, осолода очей,
Над усiх милий ïй генерал Птолемей.

Хоч не любить ïï i холодний, як лiд.
Вона рада свiй вiк дать за сам його вид.

Вiчно жить молодiй, а без нього? О, нi!
Краще вiн хай живе, дасть безсмертя й менi!

Ну ж, поможе сей плiд його серце здобуть!

А як нi, то менi краще в свiтi не буть.

Птолемея знайшла i дала йому плiд,
I сказала, який в нiм лежить заповiт.

А як нiч надiйшла, вона тихо пiшла,
Олександру в вино трути-зiлля влила.

7
Занедужав король, важко стогне, кричить,
А Роксана при нiм не ридає, мовчить.

Головами хитають старi лiкарi,
I тривога, як нiч, залягла у дворi.

По всiм краю йде вiсть, наче змора та сон,
I сумує весь край, i рида Вавiлон.

Ось у строях, бiлилах, рум’янах цiла,
В Олександрiв покiй куртизана ввiйшла.

Вiчно жий, царю мiй, на потiху для всiх!
Ось вiд мене тобi чудодiйний горiх!

Се богинi є дар. Як з’ïси те зерно.
Вiчно жить тобi дасть вiчно юним воно.

Спалахнув Олександер: Нещасна, дрижи!
Вiд кого маєш плiд сей? По правдi скажи!

Та дiвча не дрижить, не спускає очей:
Менi дав його твiй генерал Птолемей.

8
Олександер у болях жорстоких лежав
I в руцi своïй плiд чудодiйний держав.

Вiчно жить i любить! День за днем! День вiд дня!
А життя — то борня! А любов — то брехня!

Вiчно жить у борнi! Биться в сiтях брехнi!
День за днем! День за днем! Без кiнця! Нi, ох, нi!

Не для нас, о богине, твiй божеський дар!
Хоч над свiтом я цар, та над серцем не цар

Мiлiони людей можу вбить, погубить.
Та чи змушу кого мене вiрно любить?

Вiчно жить! О богине, се жарти, се смiх!
Вiчне щастя чи дасть сей чудовний горiх?

А без щастя, без вiри й любовi внутрi
Вiчно жить — се горiть вiк у вiк на кострi!

Нi, богине! Вiзьми свiй дарунок назад!
Я в нiрвану волю, чи в Олiмп, чи у ад!

9
Серед болю в постелi пiдводиться цар,
I побожно цiлує чудовний той дар,

І в трiскучий огонь iз пахучих полiн
Чудодiйний горiх бистро кидає вiн.

I здалось, що вже бiль не так люто палив.
Мовби в збурену кров охолоди налив.

Прояснiв його ум, серце збулось химер,
А в опiвнiч саму Олександер умер.

Іван Франко «Легенда про вічне життя» скачати

Вірш «Легенда про вічне життя» скачать fb2, pdf, epub. Поезія «Легенда про вічне життя» Івана Франка завантажуйте повністю і безкоштовно (щоб скачати, обирай і натискай на іконку потрібного формату):