«Легенда про вічне життя» аналіз

Аналіз твору «Легенда про вічне життя» допоможе визначити, якийжанр, тема, ідея, характеристика, віршовий розмір, сюжет та композиція допоможуть підготувати літературний паспорт твору.

«Легенда про вічне життя» аналіз (паспорт)

Автор – Іван Франко

Рік написання – 1898

Збірка – «Мій Ізмарагд» (цикл «Легенди»)

Рід – лірика

Жанр – філософська поезія

Тема.    Поетичний роздум поета про сенс буття людини (для чого живе, що є для неї найцінніше).

Ідея.     Возвеличення взаємного кохання як одного із критеріїв людського щастя, прагнення людини бути щасливою, навіть якщо для цього треба відмовитись від безсмертя

Основна думка:«А без щастя, без віри й любові  внутрі Вічно жить – се горіть вік у вік на кострі!»)

Віршовий розмір  – чотиристопний анапест

Римування  – паралельне

Сюжетні елементи композиції:

• Експозиція– Олександер Великий весь світ звоював
  І отсе в Вавілоні, мов бог раював.
  А побожний аскет вік в пустині прожив
• Зав’язка– На ж тобі сей малий золотистий горіх.
• Розвиток дії і кульмінація– А без щастя, без віри й любові внутрі
  Вічно жить — се горіть вік у вік на кострі!
  Ні, богине! Візьми свій дарунок назад!
• Розв’язка– Прояснів його ум, серце збулось химер,
  А в опівніч саму Олександер умер.

Ключовий образ. ГОРІХ – символ багатства для когось, а не для себе. Він – багате дерево, яке бідне саме по собі: дає поживний і багатий урожай своїх плодів, але це не збагачує його власних сил і не зміцнює його стійкості. Дерево часто ламають вітри і дуже вражають морози. Тож він уособлює характер тих людей, які можуть багато зробити для інших, але не в силі ні забезпечити, ні захистити себе самих….

До циклу «Легенди» збірки «Мій Ізмарагд» увійшла філософська «Легенда про вічне життя», у якій І. Франко розмірковує про те, чим є людське життя, про його сенс, цінність. Для поета-борця «життя» — то борня», проте й у цій поезії автор зверта­ється до теми нерозділеного кохання, зради, брехні («любов — то брехня»).

«Побожний аскет», проживши весь вік у пустелі та заслу­живши молитвами та постом прихильність богині, здобув свя­щенний дар — золотистий горіх, що дарував вічне життя. Але античний мудрець відмовляється від подарунка. Він віддає його Олександру Македонському (356-323 рр. до н. е.), прозваному за життя Великим. Закоханий у персіянку Роксану, цар віддає священний горіх дівчині. Та вона кохає іншого — генерала Птоломея. Проте й цей геніальний полководець не уявляє свого без­смертя з вродливою Роксаною, зате готовий ділити його з кур­тизанкою. Куртизанка ж приносить горіх безсмертя отруєному Роксаною Олександру, адже кохає царя, але він знову відмовля­ється від вічного життя й кидає горіх у вогонь.

Чарівний горішок безсмертя отримували по черзі аскет, цар, коханка царя, генерал, куртизанка.

Ніхто не наважився скористатися чарівним горіхом, бо життя без кохання — ніщо.

«Легенда про вічне життя» І. Франка — це поетичний роздум про смисл буття людини — для чого вона живе, що є для неї най­цінніше. Чарівний горішок безсмертя отримували по черзі аскет, цар, коханка царя, генерал, куртизанка. І кожен із них не на­важився скористатися ним, адже життя — це вічна боротьба. А життя без кохання — ніщо. І ніякі скарби, ніяка сила не при­мусить полюбити іншого щиро, від душі, вірно:

«А без щастя, без віри й любові внутрі Вічно жить — се го­ріть віку вік на кострі!»

Використовуючи казковий сюжет, І. Франко розглянув важ­ливу філософську проблему про життя і смерть та дійшов висновку, що людина має жити стільки, скільки їй відпущено, дано.

Новела «Легенда про вічне життя» слухати. Аудіовірш