“Лісова пісня” переказ стисло допоможе згадати короткий зміст драму повністю.
Леся Українка “Лісова пісня” переказ
Пролог
Події відбуваються в старезному і таємничому лісі на Волині, протягом року. Кожна частина починається пейзажем, і відбувається в різну пору року.
Був початок весни. У лісі біля озера з’являється «Той, що греблі рве»: «Молодий, дуже білявий, синьоокий, з буйними і разом плавкими рухами; одежа на йому міниться барвами, від каламутно-жовтої до ясно-блакитної, і поблискує гострими злотистими іскрами». «Той, що греблі рве» шукає своє давнє кохання – Русалку, яка невдовзі припливає до нього. Він пропонує їй знову порозважатися, як і минулої весни. Їх розмову перервав сивочолий батько Русалки – Водяник, який сварить доньку за те, що вона водиться з облудливим чужинцем. Водяник застерігає Русалку від непослуху, погрожує, що її може забрати «Той, що в скалі сидить». Русалка слухається батька і спускається на дно озера.
1 ДІЯ
У тій самій місцині старий дядько Лев та його молодий небіж Лукаш. Вони прийшли до лісу, щоб збудувати тут хату. Старий розповідає Лукашу, що потрібно уважно ставитися до жителів лісу.
Та лісові істоти не хочуть, щоб серед лісу поселились люди. Русалка хоче залоскотати чужинців, але Лісовик (господар лісу) нагадує їй про домовленість: поки дядько Лев вартує старезного дуба лісові істоти не можуть чіпати ні його, ні його родини.
У цей час з-за старої розщепленої верби вийшла Мавка, яка прокинулася після зимового сну, почувши, чиюсь гру на сопілці. Лісовик пояснив їй, що це грала людина, племінник дядька Лева на ім’я Лукаш.
Мавка хоче зустрітися з Лукашем, але Лісовик попереджує дівчину, щоб оминала людей, бо від них тільки лихо.
І ось з’являється Лукаш, хоче з берези зібрати соку, але Мавка підбігає до нього, хапає за руку і просить не кривдити своєї сестриці. Бо сік берези – то її кров. Лукаш дивується, що зустрів у лісі таку незвичайно пишну та вродливу панну, запитує, хто вона така. Вона називається Мавкою лісовою.
Дівчина одразу подобається Лукашеві своєю вродою, ласкавою мовою, чутливістю до музики й краси. Мавка зачарована грою Лукаша на сопілці. Від цієї гри в лісі ще пишніше квітне дика троянда, білішає квіт калини, кує зозуля, співає соловейко.
Хлопець розповідає Мавці й про те, що вони збираються будувати в лісі хату. Мавка захоплена хлопцем і не хоче з ним розлучатися. Лукаш розповідає, що восени його хочуть одружити. Мавка журиться, питає, з ким. Хлопець відповідає, що пари йому ще не знайшли. Тоді лісова царівна запитала, чи ж люди надовго одружуються? Хлопець відповів, що навіки, а Мавка поскаржилася, що зовсім самотня, і в них немає такого, щоб назавжди.
Дядько Лев кличе Лукаша. Мавці стало неймовірно сумно: мабуть, тому, що день скінчився, а їй не хотілося розлучатися так швидко з Лукашем. Дядько ловив рибу в озері і русалки перевернули його човен. Він просить Лукаша назбирати гілля для багаття. Біля багаття Лев розповідає оповідку і засинає.
Поки Лукаш був з дядьком Левом до Мавки приходить міфічний персонаж Перелесник, якому Мавка дуже подобалась. Він пропонує їй затанцювати, але вона відмовляє, бо не має почуттів до нього. Мавка відправляє його до однієї з Русалок, а сама тікає до лісу і ховається від Перелесника. У лісі Мавка знову зустрічає Лукаша, вони розуміють, що закохалися. Вони таємно зустрічаються, цілуються, обіймаються, стають парою. Мавка відчуває себе щасливою, для неї їх кохання навічно.
Вона каже, що ця ніч для них є шлюбною, а Лукаш дивується, як можна так швидко поєднатися. Вона прикрашає своє волосся білим квітом калини, а він прикрашає її вінок світляками, які нагадують зорі.
Її подруга Русалка заздрить Мавці, мріє занапастити Лукаша. Вона намовляє Потерчат, злих духів, аби вони прикинулися вогниками і заманити Лукаша на трясовину, щоб він потонув у болоті. Потерчаті роблять спробу втілити підступний план, і Лукаш мало не тоне. Та Мавка вчасно рятує коханого.
Дядько Лев почувши крики Лукаша прийшов на допомогу. Хлопець розповідає, що саме Мавка допомогла йому врятуватися.
Дядько Лев і Лукаш йдуть додому, але хлопець обіцяє, що прийде до лісу, адже їм потрібні матеріали для будівництва хати.
Кохання Мавки і Лукаша розквітає…
2 ДІЯ
Літо вже майже закінчилося. Люди побудували хату, посадили город. Мавка кожного дня допомагає Лукашу, разом вони випасають худобу, потім вона допомагає йому по господарству.
Проте матір недолюблює Мавку, вважає, що вона не пара її сину. Матір також сварить Лукаша, за те що він даремно витрачає час, граючи на сопілці, не допомагає їй по домогосподарству. Лукашева мати й на Мавку кричить, називає її «відьомським кодлом», ні до чого не придатною нечупарою. Дядько Лев захищає Мавку: «З таких дівок бувають люди, от що!». Та жінка не слухає його і ще дужче сварить дівчину.
Лукаш пояснює Мавці, що матір хоче таку невістку, яка б працювала на полі й у хаті. Внаслідок всіх цих непорозумінь у дівчини з Лукашем виникають сварки. Мавку до болю ранять слова коханого, вона більше не пізнає його серед буденних клопотів і турбот. Вона просить Лукаша заграти їй на сопілці, проте отримує від нього відмову. Мавка намагається зрозуміти всі ці закони своїм закоханим серцем, але такі дрібні турботи чужі їй, вона живе всесвітньою красою.
Матір відправляє Мавку жати на ниву, дає старий сільський одяг, щоб та переодяглася. Мавка одягає звичайний сільський одяг, волосся заплітає у дві коси й укладає віночком навколо голови, потім бере серпа і йде на поле жати. Проте в житі з’являється Русалка Польова і благає «сестрицю» не губити її красу. Щоб допомогти їй, Мавка ранить собі руку серпом, Русалка Польова дякує їй за це і зникає.
На поле приходить матір Лукаша й молодиця Килина. Побачивши, що Мавка нічого не жала, жінка сварить її. Килина радо пропонує свою допомогу і бере серпа до рук. Невдовзі приходить і Лукаш, який стає допомагати Килині. Мати йде до хати готувати обід. Килина з Лукашем вправно виконують усю роботу й навіть заграють один із одним. Мавка не може спокійно дивитися на це і відходить далі. Аж раптом виходить мати і кличе їх на обід.
Але кілька снопів залишились не дов’язані, тому Лукаш просить Мавку зробити це, але лісова красуня відмовляється. Мавка каже Лукашеві, щоб Килина більше не з’являлася в лісі, бо вона лиха, «хижа, наче рись». Лукаш сердиться, каже, що вона не може вказувати йому з ким спілкуватися. Він в’яже останнього снопа і йде до хати. Мавка, прихилившись до берези, дивиться на женців і тихенько плаче.
З хати виходять мати, Килина і Лукаш. Мати ласкаво прийняла Килину і просить Лукаша провести дівчину до села, бо вже стемніло. На Мавку люди не звертають уваги. Вона тихою втомленою ходою йде до озера, сідає на похилену вербу й плаче. Починається дощ… Всі сили природи співчувають Мавці. До неї згодом підпливає Русалка, яка не може зрозуміти горе сестри. Їх погляди на кохання кардинально різні. Русалка застерігає її від кохання, яке може занапастити вільну душу. Попереджає Мавку й Лісовик. Він просить її згадати про свою волю, красу природи, звільнитись від пут людського кохання.
Мавка просить Лісовика допомогти їй знову стати такою, як була. Вона хоче повернутися до минулого життя, знову стати лісовою царівною: «То дай мені святкові шати, діду! Я буду знов як лісова царівна, і щастя упаде мені до ніг, благаючи моєї ласки!». Лісовик накидає на Мавку гаптовану багряницю і срібний серпанок, і одразу зникає.
Незабаром з’являється Перелесник, який починає залицяєтися до Мавки. Вони починають танцювати. Але дівчина, лякається цього, просить Перелесника відпустити її з полону незрозумілих для неї почуттів.
Раптом з’являється злий дух Марище, від якого втікає Перелесник, залишивши Мавку одну. Марище умовляє Мавку піти з ним в незнаний далекий край: там, під землею, тиша, спокій, «ні дерево, ні зілля не шелестить, не навіває мрій». Але Мавку дуже складно підкорити. Вона кричить, що ще жива, а в її серці є те, що буде жити вічно.
З’являється Лукаш, який, побачивши бліде обличчя Мавки в яскравому одязі, відрікається від своєї коханої. З горя Мавка йде до Марища і просить забрати її. Марище одразу ж торкається до Мавки, яка впавши йому на руки, зникає під землею.
3 ДІЯ
У хмарну осінню ніч біля Лукашевої хати чорніє постать Мавки. Вона в чорному одязі, на її грудях червоний пучечок калини. З лісу виходить Лісовик у сірій свиті і в шапці з вовчого хутра. Його дивує те, що Мавка тут, що її відпустив «Той, що в скелі сидить» (злий дух, він покарав Мавку за те, що вона порушила лісовий закон, коли покохала людину). Вона відповідає, що саме Лісовик звільнив її своїм злочином. Проте він відповідає, що то був не злочин, а помста. Після зникнення Мавки Лісовик перетворив Лукаша на вовкулаку. Із підземелля Мавка почувши жалібне виття коханого про допомогу, силою чарівного слова врятувала хлопця від жахливого прокляття. Але Лукаш ніяк не віддячив дівчині, він відразу кинувся в терновий байрак. Хлопець злякався Мавки і втік від неї.
Мавка вирішила чекати Лукаша біля його хати, плекаючи надію на те, що він повернеться туди.
Чути, як матір Лукаша сварить невістку Килину за те, що вона довго спить, ледарює, каже, що з неї погана господиня. Про Мавку матір Лукаша тепер відгукується зовсім по-іншому: «То було таке покірне, добре, хоч прикладай до рани…».
Мавка ж, як тінь, блукає коло хати Лукашевої, сподіваючись на зустріч із коханим. Килина, вийшовши на вулицю, бачить знесилену Мавку. Килина проганяє суперницю промовивши: «А щоб ти стояла у чуді та в диві!». Тієї ж секунди Мавка перетворюється у вербу «з сухим листом та плакучим гіллям».
Невдовзі до хати прийшов Лукаш, худий, змучений, з довгим волоссям, без свити, без шапки.. Килина, зрадівши поверненню чоловіка, через хвилину накинулася на нього, дорікаючи за те, що він десь «тягався, волочився», обізвала п’яницею. Але Лукаш грубо каже їй, що не має бажання з’ясовувати відносини з нею. Його хвилює інше: де подівся дуб дядька Лева? Килина розповідає, що продала дерево, аби не вмерти з голоду, поки чоловіка не було з ними.
Із хати вибігає матір Лукаша, обіймає сина, та він холодно сприймає це вітання. Матір скаржиться на важке життя з «відьмою» — Килиною. Лукаш іронічно каже:
«І та вже відьма? Ба, то вже судилось відьомською свекрухою вам бути. Та хто ж вам винен? Ви ж її хотіли».
До них підходить син Лукаша та Килини, з сопілкою, яку він вирізав із сухої верби, на яку перетворилася Мавка. Хлопчик просить Лукаша заграти на ній. Той спочатку відмовляється, але потім починає грати: спочатку тихо, згодом голосніше саме ту веснянку, яку колись грав для Мавки. Сопілка промовляє голосом Мавки: “Як солодко грає, як глибоко крає, розтинає мені груди, серденько виймає…”.
Вражений Лукаш запитає Килину, що то за верба. Та Килина правди не каже, пропонує зрубати її і дає сокиру.
Лукаш, узявши сокиру, підійшов до верби, ударив раз по стовбуру, але більше вже не в міг її підняти. Тоді Килина хапає сокиру і замахується на вербу. В цей час з неба вогненним змієм-метеором злітає Перелесник і обіймає вербу (щоб урятувати Мавку). Верба раптом спалахує вогнем, який швидко перекидається й на хату,.
Мати з Килиною намагаються врятувати хоч якісь речі, й разом із речами виносять Злиднів (злих духів, що хотіли погубити Килину та її дітей).
А Лукаш стоїть нерухомо. Килина просить його повернутися в село, та він не погоджується. Жінка пішла геть. Аж тут з-за берези виходить біла, прозора постать, що схожа на Мавку і каже:
«Заграй, заграй, дай голос мому серцю! Воно ж одно лишилося від мене».
Мавка пробачає Лукаша, хоч він визнає, що це він її занапастив:
«Ні, милий, ти душу дав мені, як гострий ніж дає вербовій тихій гілці голос».
Лукаш починає грати. Мавка спалахує давньою красою, і чоловік кидається до неї. Але вона зникає. Починається сніг. Лукаш замерзає з усмішкою на устах.
Закінчується драма такими рядками:
«Лукаш починає грати. Спочатку гра його сумна, як зимовий вітер, як жаль про щось загублене і незабутнє, але хутко переможний спів кохання покриває тугу. Як міниться туга, так міниться зима навколо: береза шелестить кучерявим листом, весняні гуки озиваються в заквітлім гаю, тьмяний зимовий день зміняється в ясну, місячну весняну ніч. Мавка спалахує раптом давньою красою у зорянім вінці. Лукаш кидається до неї з покликом щастя. Білий цвіт закриває закохану пару, а згодом переходить у заметіль. Коли завірюха ущухла, ми знову бачимо Лукаша, що сидить сам, прихилившись до берези. На вустах щаслива усмішка, очі заплющені. Сніг, ніби шапкою, нависає над його головою і падає, падає без кінця…»
