Ганна Черінь “Листування” читати скорочено варто, щоб дізнатися історію однієї родини, яка у чужій країні намагалася зберегти українські традиції.
Ганна Черінь “Листування” скорочено читати
1. ПРОЩАЙТЕ, ДРУЗІ!
Восени родина Івася переїжджає з ферми до міста. На господарстві залишаються дідусь і тітка Марта, старша сестра матері Івася. Івась прощається із садибою, де прожив дев’ять років: гладить коней, сипле курям зерно. Найбільше йому шкода свого друга — собаку Жука. Жук щиро радіє Івасеві й намагається побігти з ним на станцію, а потім навіть доганяє поїзд, але зрештою повертається додому сумний.
2. ЯК ТО БУДЕ В МІСТІ?
Родина переїхала до міста через навчання старшого брата в університеті та щоб Івась міг ходити до українознавчої школи. На селі , де вони жили українців було мало, рідної школи не було, а мама не мала часу добре навчати його вдома через господарство, а тато працював у місті. Івась умів читати й писати трохи краще англійською, ніж українською. Тепер він із цікавістю і тривогою думає, як же житиме у місті.
3. ПО ТРАВІ НЕ МОЖНА ХОДИТИ
Івась раніше бував тільки в невеликому тихому містечку, де працював його тато. Там було тихіше, ніж на фермі, і він любив ходити з татом у кіно чи на каруселі. Але місто, куди родина тепер переїхала, було шумне й метушливе. На вокзалі все гриміло й кричало, людей було дуже багато, і Івася це вразило. Тож коли вони приїхали до квартири, він відразу заснув.
З часом Івась трохи звик до міста, але там було дуже тісно порівняно з їхньою фермою. У квартирі тісно, замість великого саду — маленький дворик із травою, по якій заборонено ходити. Господиня сварить Івася, коли він зриває квітку для неї, хоча на фермі це було звичним виявом привітності.У дворі біля дому був маленький садок, але ходити там по траві господиня забороняла — тільки по бетонній доріжці. А коли він зірвав квітку, щоб подарувати господині та розсердилася і заборонила підходити до квітів.
Хлопчик зрозумів, що в місті зовсім інші порядки: тут не можна бігати по траві чи рвати квіти, на вулицях небезпечно через автомобілі, а всі люди тільки працюють і вчаться. Через це йому було сумно.
4. Рідна школа
Івась починає навчання у новій школі. Спочатку йому важко, але згодом він знаходить друзів, зокрема хлопчика Богданка — теж українця. Разом вони ходять і до українознавчої школи. Однак Івася за рівнем знань посадили в перший клас, а не до четвертого, де вчився Богданко. Через це Івась дуже засмутився, його дражнили “дідом”, і він навіть хотів утекти зі школи. Учитель підтримав хлопця й розповів, що вчитися ніколи не пізно, навівши приклади дорослих, які починали навчання в пізньому віці. Це додало Івасеві сили, і він вирішив старанно вчитися, щоб наздогнати Богданка.
5. Початок листування
Щоб краще навчитися писати українською, мама порадила Івасеві писати листи. Хлопець спочатку не хотів, бо не знав, кому писати, але мама нагадала про дідуся. Івась не знав, з чого почати лист. Мама допомогла йому з першим звертанням, пояснила правила написання листів. Івась старанно трудився над своїм першим листом: кілька разів переписував, радився з мамою, і врешті-решт написав короткого листа дідусеві, у якому запитував як справи та розповідав трохи про себе. Мама не стала виправляти помилки і допомогла сину надіслати листа.
6. Дідусева відповідь
Івась з нетерпінням чекав відповіді від дідуся і щодня заглядав в поштову скриньку. Лист від дідуся прийшов досить швидко, і це порадувало хлопця, бо він знав, що восени дід мав багато роботи.
У листі дідусь хвалить Івася за те, що той пам’ятає про нього, і розповідає, що продав коней і корову, залишив лише птицю. Він писав, що сумує за Івасем і чекає його влітку на канікули.
7. Писання йде нелегко
Івасеві навіть стало соромно, що він написав дідусеві такого короткого листа. Хлопчик вирішує на вихідних написати нового, кращого листа. Та коли сідає писати, знову не знає про що розповісти. Мама підказує: про нове місце в класі, шкільну оркестру, запускання повітряного змія.
Івась сумнівається, чи це буде цікаво дідусеві, але мама пояснює, що дід теж був хлопчиком, а Івась колись буде дідом.
Хоч Івасеві важко уявити діда маленьким чи себе старим, він усе ж вирішує за порадою мами написати про свої пригоди.
8. ДРУГИЙ ЛИСТ ІВАСЯ
9. ЖУК І СКУНС
Наступні два тижні Івась дуже чекав дідусевої відповіді і щодня виглядав листоношу. Нарешті одного дня він отримав омріяного листа.
Дідусь писав, що був хворий, але вже одужав. Також він писав про Жука: розповів, як пес розправився зі скунсом, який хотів вкрасти курей. А одного разу Жук непомітно заліз до машини, коли дідусь їхав у місто. В парку пес побачив під кущем скунса і кинувся на нього. Скунс відбився, випустивши смердючий струмінь, і Жук повернувся до дідуся дуже «запашний». Дідусь хотів змити запах водою, але стало ще гірше.
Івась дуже сміявся, читаючи цю розповідь. На мамине прохання він прочитав лист уголос. Мама відзначили, що він уже добре читає українською, що за півроку в школі дуже багато навчився.
10. НЕВДАЛИЙ АРТИСТ
11. РІЗДВЯНИЙ ДІД
Дідусь швидко відповів Івасеві. Він написав, що не треба журитися через невдачу на святі, не всі можуть декламувати вірші та виступати. Дідусь підтримав Івася, пригадавши, як у його класі найкращий учень зовсім не вмів декламувати, але чудово грав на скрипці. Наприкінці дідусь побажав Івасеві й усій родині веселих свят.
Нарешті настало Різдво. Вулиці були вкриті товстим шаром снігу. Одного вечора Івась повертався від товариша і ще здалеку помітив, у вікнах їх будинку якусь метушню. У хаті його зустріла мама і відправила в світлицю. Там стояла велика прикрашеня ліхтариками ялинка. Під ялинкою сидів… Дід Мороз? Ні — це був його дідусь! Івась радісно закричав і кинувся обіймати його.
Дідусь розповів, що приїхав до них на Різдво на своєму старому авто, а Ромко попросив його залишити кожуха й шапку, щоб Івась подумав, ніби то справжній Дід Мороз. Потім Івась допомагав дідусеві заносити гостинці з машини: яблука, гуску, шинку, ковбаси, сливи і навіть бублики, нанизані на нитку. Дідусь нагадав Івасеві, що колись, коли розповідав йому казки, казав: «Ось тобі казка, а мені бубликів в’язка». І додав, що тепер він сам хоче почути від Івася казку. Увечері Івась читав дідусеві книжку про пригоди розумного голуба.
12. Як в Івася на нозі дві кукурудзи виросли
Навесні батьки Івася купили власний будинок із подвір’ям. Хлопець разом із братом Ромком тепер мав окрему кімнату. Правда, Ромко вчився в університеті й потребував тиші, тож Івась мусив поводитися спокійно.
Після переїзду Івась довго не писав дідусеві, але, отримавши листа з проханням розповісти про новий дім, хлопець охоче написав відповідь. У листі він детально описав нову оселю, навіть намалював її.
Згадавши, що дідусь питав про лижви — різдвяний подарунок, Івась пояснив, що їздив на них лише один раз, бо нові черевики натерли йому ноги, і на них «виросли кукурудзи» (мозолі). Весна вже прийшла, сніг розтанув, тож кататися більше не вдалося.
13. Подарунок на день народження
14. Нові сусіди
Дідусь пише Івасеві листа, в якому зізнається, що трохи сумує за Жуком. Він розповідає, що вже завів нового цуцика, але той поки що смішний і безпорадний.
Дідусь жартує з Івасевої «кукурудзи» на нозі, пояснює, що англійське слово corn має два значення: кукурудза на полі й мозоля на нозі. Він радить уважніше перекладати і каже, що кожна мова має свої особливості, які не можна механічно перекладати. Дідусь радить Івасеві берегти рідну українську мову.
Також дідусь розповідає гарну новину — в нього з’явилися нові сусіди, українці. У них є хлопчик, одноліток Івася, і дівчинка Леся. Вони переїхали на ферму, бо батькові родини Котлярів потрібне свіже повітря. Дідусь подружився з ними і тепер навчає їх господарювати. Новий хлопчик нагадує йому Івася, тож дідусь радіє, що має знову компанію.
15. Не можна мішати!
Івасеві було соромно через ту «кукурудзу» в листі — він же просто написав переклад слова українською, за підказкою мами. Він спілкувався переважно англійською з друзями зі школи, бо українські товариші жили далі, і бачився з ними він лише в церкві. Українська мова була для нього важчою, тож він мимоволі вставляв англійські слова в українські речення. Мама це помічала і часто сварилася, просила не змішувати українську й англійську, бо це не культурно.
Тоді мама вирішила його провчити. Бо сама, коли 12 років тому приїхала до Америки взялася за вивчення нової мови, ходила до вечірньої школи, потім на курси, і через 5 років розмовляла англійською мовою добре, хоч і з помітною українською вимовою.
Одного разу до Івася прийшли троє американських друзів, і хлопці не могли розв’язати задачу. Вони звернулися по допомогу до мами. Та, ознайомившись з умовами, навмисне почала говорити до них змішаною мовою — англійськими словами з українською вимовою. Друзі Івася розгубилися, зате сам Івась зрозумів, що мішати мови без потреби некрасиво й незручно. Він пообіцяв собі бути уважнішим і старатися говорити кожною мовою правильно й чисто.
16. ВИГРАНИЙ БІЙ
Івась пише дідусеві листа, в якому ділиться важливою для себе подією — він уперше у своєму житті став на захист України в публічному місці, а саме — на уроці історії в школі.
Під час заняття вчитель вказав на карту і заявив, що територія України — це частина Росії. Івась, добре знаючи географію та історію своєї рідної землі, підняв руку і заперечив учителю, сказавши, що це не так, адже Україна — це окрема держава. Він додав, що його тато народився й жив в Україні, тому знає це краще. Учитель образився і викликав батька хлопця до школи.
Наступного дня тато разом із Ромком (старшим братом Івася) пішли до школи. Вони завітали до директора ще до початку уроків і поспілкувалися з учителем. Івася попросили зачекати в коридорі, але хлопець почув, як Ромко та тато наводили докази з авторитетних джерел: енциклопедій, наукових праць американських професорів, газет. Вони пояснили, що Україна була насильно включена до складу Радянського Союзу, але вона — окрема нація, а не частина Росії. Учитель був змушений визнати свою помилку й сказав Івасеві, що той мав рацію.
Після школи Івась розпитав рідних про розмову з директором. Тато пояснив директору, що навіть у Радянському Союзі Україна мала назву й статус республіки, а неправда в підручнику — результат того, що його укладали росіяни. Тато похвалив сина за захист своєї Батьківщини.
У листі Івась просить дідуся розповісти більше про нового сусідського хлопчика і передати йому вітання.
17. СТІЙ ЗА УКРАЇНУ!
18. Листування з Євгеном
Після того як дідусь дав Івасю адресу Євгена, хлопці почали активно листуватися. І хоча листи спочатку були короткі, особливо з боку Євгена, з часом вони ставали все цікавішими. Івась мав більше досвіду в написанні, бо вже півтора року листувався з дідусем, а Євген лише починав — тому часто робив помилки, плутався у словах.
Проте Євген не засмучувався. Він уважно вивчав листи Івася, порівнював з підручниками та словником, консультувався з дідусем. Завдяки цьому швидко навчився добре писати українською. Їхня дружба ставала все міцнішою.
З дідусем Івась ділився думками, а з Євгеном — захопленнями: риболовлею, колекціонуванням марок, автомоделями. Вони обмінювалися маленькими подарунками — травами для гербарія, камінцями, марками, навіть деталями моделей.
Влітку Івась поїхав до дідуся на фарму й дуже засмутився: дідусь за два роки сильно постарів. Якщо колись хлопець ледве встигав за ним, тепер він сам мусив зупинятися й чекати на діда. Вечорами дід розповідав хлопцям багато цікавих історій, але тепер часто засинав прямо в коморі, де плів рибальські сіті. Хлопці дбайливо вкривали його і навшпиньках йшли, щоб не розбудити. Старість дедалі більше давалася взнаки…
19. Вже не буде листів від дідуся…
З настанням осені листи від дідуся стали приходити все рідше, і були коротші. Дідусь скаржився на втому й недугу. Замість нього все частіше писала тітка Марта, навіть телефонувала — а це було для неї незвично.
Один з листів, взагалі написала тітка Марта, бо дідусь уже не міг сам писати, лише диктував. Івась дуже сумував. Йому було важко писати діду веселі речі, бо знав, що дідусь хворий, а сумним не хотів його ще більше пригнічувати. Мама радила писати коротко, але часто. І Вась так і робив, писав про навчання, вчителів, друзів, Пласт, до якого вступив, і, звісно, про Жука.
Якось мама поїхала на ферму, а вдома лишилися тато з Івасем і Ромком. Вони прибирали і готували їсти, назвали свою компанію «Запорізькою Січчю», бо там теж не було жінок, а козаки завжди самі все робили.
Але одного холодного листопадового дня Івася на порозі зустрів блідий тато й сумно повідомив сину, що дідусь помер … Івась не міг повірити, розплакався. Йому було боляче й страшно, він не міг уявити, що дідуся більше немає. Батько утішав сина, сказвав, що дід прожив аж 80 років, і що його пам’ятатимуть як добру, чесну людину. Івась пообіцяв, що ніколи не забуде свого дідуся.
Тепер Івась листувався лише з Євгеном. Згодом через Євгена він познайомився ще з одним українським хлопцем — Олександром із Німеччини. А той листувався з дівчатками з Австралії. Так, завдяки листуванню, молоді українці з усього світу поєднувались у міцний ланцюг дружби. А початком цього ланцюга був його дідусь, який передав Івасеві в спадок любов до України, до людей і до слова.
Автор переказу – Гнатюк Юлія
Авторські права на опублікований матеріал належать сайту dovidka.biz.ua.
