«Мій Ізмарагд» аналіз та характеристика збірки допоможе зрозуміти, що хотів Іван Франко донести до читача.
«Мій Ізмарагд» аналіз
«Мій Ізмарагд» — збірка творів Івана Франка. Видана у 1898 році. У староруській літературі «Ізмарагдами» називалися збірки статей і притч морального характеру, в яких читач знаходив відповідь на ті чи інші питання повсякденного життя. Збірка «Мій Ізмарагд» створена на переспівах біблійних легенд, притч та повчань, але автор подає нам свою мораль, мораль народу. Це він — той самий революціонер-демократ, який повчає. Саме тому й додає займенник «мій».
Матеріал до видання збірки автор збирав довгих 15 років.
У збірці знайшли своє відображення болючі роздуми автора над сенсом людського життя, зв’язком вічності буття і кохання.
- Головна думка збірки «Мій Ізмарагд». Назвою автор висловив заповітну мрію, щоб творчість завжди була ясною і відбивала, як дорогоцінне дзеркало-смарагд, щиру людську моральність.
- Провідні мотиви збірки — громадянські.
Збірка поділяється на 6 циклів:
- Поклони;
- Паренетикон;
- Притчі;
- Легенди;
- По селах;
- До Бразилії.
«Паренетікон», «Притчі» та «Легенди» — це і є ота «кругова оборона» поета не тільки від зовнішніх ворогів, як сучасних йому, так і наступних, але й від власних тривог і сумнівів. У циклах «По селах» і «До Бразилії» перед нами постають вражаючі картини з життя гнаного й жорстоко визискуваного робочого люду Галичини.
Використовуючи теми й сюжети із стародавніх, у тому числі і старохристиянських джерел, письменник виступив з непримиренною критикою, як сам зазначав, «колінопреклонної, поклонобійної та черствосердої» моралі християнства.
У збірці переважають філософські мотиви: рефлексії поета про добро й зло, красу і вірність, обов’язок і зміст людського життя. В збірці, крім таких віршів, як «Сідоглавому» , «Декадент» , спрямованих проти антипатріотів, декадентів , вміщено цикл барвистих і глибоких за змістом «Притч» .
“Мій Ізмарагд” відкриває цикл “Поклони”, в якому вже назва розкриває жанрову й архітектонічну специфіку поезій: це своєрідні спогади, згустки пережитих вражень, уявні поклони Україні, поклони-відповіді або поетичні листи і поклони-послання ліричного героя коханій дівчині. Кожна поезія має чітко вираженого адресата, що свідчить про внутрішню діалогійність дискурсу. Крім того, перший цикл “Мого Ізмарагду” прикметний тим, що містить у згорнутому вигляді наскрізні мотиви усієї книжки.
Смисловим центром збірки є цикл “Паренетікон”, в основі якого також лежить принцип книги християнської моралі.
Своєрідну ліричну трилогію давньої мудрості становлять цикли “Паренетікон”, “Притчі” і “Легенди”. Якщо у першому циклі максими християнської етики подані в афористичній формі, то в “Притчах” вони розгорнуті в цілі історії.
Повнота охоплення життєвої мудрості виявляється уже в заголовках віршів: відкриває цикл “Притча про життя”, а завершує – “Притча про смерть”.
Цикл “Легенди” додає перли мудрості з інших релігійних та культурних традицій буддійської, арабської, старовавилонської, давньоєгипетської, античної. У такий спосіб у цій збірці показується цілісний універсальний моральний образ людини.
Завершують збірку цикли “По селах” і “До Бразилії”, що апелюють до сучасних проблем – пригноблення народу та еміграції.
Як і в «Зів’ялому листі», в «Моєму Ізмарагді» поет намагався оздоровити хворе суспільство, зронити в душу читача «хоч краплю доброти, лагідності, толеранції». Ненависті і злобі, «дрібним шпиганням» і численним кривдам І. Франко протиставив мудрість віків і «розкіш братньої любові
