“Місце для дракона” скорочено по розділам

“Місце для дракона” скорочено по розділам допомоще дізнатися про що розповідається у творі Юрія Винничука.

Юрій Винничук “Місце для дракона” скорочено по розділам

РОЗДІЛ 1 “Місце для дракона” переказ

У люботинському князівстів, все навколо було сонним. Спав навіть князь Люботинський. Відколи князь посів батькові володіння, запанувало на люботин­ ських землях небувале затишшя: ні воєн, ні турнірів, ні суперечок. Сумирність передавалася й міщанам та селянам, навіть бурсаки втихомири­лись і не влаштовували колотнеч на ярмарках та міських ринках.  У князя була донька Настасія, яку вже пора була видавати заміж, але у князівстві не було героїв. Та і як визначити героя, коли ні злодіїв, ні людожерів, ні чаклунів не було.

Князь наказав за 2 тижні зібрати військо, відновити турніри та податки, провести оновлення сторожових та прикордонних веж. Незабаром воєвода повідомив на березі Бистриці з’явився дракон. Вирішили, що князівна вийде за того, хто переможе дракона.

Дракон ще був молодий, лише вісім років тому він вилупився з яйця, що пролежало, може, із сотню літ у печері. Не було кому заопікуватися ним та навчити драконячого способу життя, бідолаха навіть не знав, чим повинен харчуватися, і їв собі травичку, листячко, різні там ягідки, дикі яблука й груші. Цілими днями просиджував у печері, тільки вночі виповзав на прогулянку, і через те ніхто й не підозрював про його існування.

Але якось він серед ночі заблукав у лісі й познайомився з Пустельником. Пустельник був колишнім воєводою, але не отримавши землі за службу, пішов жити в ліс. Вони бачилися мало не щодня, і минав їхній час у цікавих бесідах. Єдине, на що Пустельник ніяк не хотів пого­ дитись, це навчити дракона грамоти. Пустельник пояснював дракону, що він має робити зло, їсти м’ясо, що його має вбити лицар. Цей лицар потім одружиться з дочкою князя, і вони народять наступника престолу. Але дракон нікому не хотів чинити зла, і все ж вмовив Пустельника навчити його читати.

Пустельнику стало відомо, що князь уже до­відався про дракона й оголосив лицарське рушення. Пустельник вирішив навчити дракона битися, але той сказав, що в поєдинку приймати участь не буде.

Біля печери дракона зібралися люди. Дракон випустивши вогонь, вирішив, що його не бояться, і ліг спати. Лицарі розпалили вогонь перед печерою, щоб виманити дракона. Та він почавши задихатися, поповз у глиб печери і втратив свідомість. Коли князь зрозумів, що вони можуть удушити істоту, то наказав загасити вогонь. Бо таке вбивство не було б лицарським.

У Люботині всі дізналися, що з’явився дракон. Терміново оголошено «лицарське рушення». Біля шинка збираються лицарі: Кельбас із Цюкалівки, Юхно з Косогора, Базильо з Микуличина, Гудбрант та інші. Оточуючих дивує поведінка дракона і те, що перед його печерою лежать не черепи та кістки, а ростуть квіти. Там навіть були грядки. Все як у людей.

РОЗДІЛ 2 “Місце для дракона” скорочено

Лаврін із джурою та слугами їхав до Люботина, щоб перемогти дракона. Джура вихваляв численні подвиги Лавріна, його меч з Єрусалима. Лаврін до оголошення поєдинку не задумувався про шлюб, йому було вже 45 років. Лаврін показав джурі портрет вродливої Настасії, наголосивши, що закохуватися в неї він не планував, та й державні справи були не для нього. Головне для нього лицарське життя.

Подорожні зустріли стару бабу. Лаврін наказав дати старій поїсти, за що вона вирішила їм допомогти. Жінка розповіла про Чорного лицара із замку Куропас: виявляється, у нього був меч Вілодан, з яким він перемагав. Нині зброя у розколині скелі. Баба пообіцяла меч в обмін на язик дракона. Та Лаврін відмовився, бо вважав, що перемога з чужою зброєю не буде подвигом. Баба засміялася, і підказала їм неправильний шлях.

Невдовзі подорожні зрозуміли, що стара їх надурила, і вирішили звернути на стару дорогу.

РОЗДІЛ 3 “Місце для дракона” скорочено

Князь здивований через дивну поведінку дракона, тому він звертається до Пустельника й дізнається, чому дракон не бажає чи­нити зла. Князю тяжко зрозуміти, як дракон може йти проти природних ін­стинктів. Така поведінка ставить під загрозу всі його плани: як знайти достойного зятя серед лицарів, якщо вони не билися з драконом?

Пустельник пішов до дракона і дізнався, що той  ледь не задихнувся від диму. Пустельник дає пораду драконові перебратися до нової печери. Там він влаштовує зустріч свого вихованця з князем. Розмова розчаровує люботинського князя. Виявилося, дракона звати Грицьком. Потім князь почитав його вірші. І був здивований як це дракон пише вірші й не виносить насильства? 

Князь у розпачі, адже через цього дракона зруйнувалися всі його плани! Він вирішує подружитися з драконом, щоб умовити його битися з лицарями. Пустельник, князь і дракон часто розмовляють. Про таємні зустрічі князя знали тільки воєвода та Настасія.

Кілька днів Пустельник не з’являвся в печері, а що таке й ра­ніше траплялося, то ні дракон, ані князь не дуже й хвилювалися. Працюючи над літописом, він не раз усамітнювався. Але четвертого дня дракон занепокоївся і, діждавшись ночі, подався до лісу.

Дракон знайшов хворого і ослабленого Пустельника в його хатинці, відпоював його зіллям. Пустельник помирав, але все одно переживав за майбутнє дракона. Попри дружні стосунки із князем, дракон та Пустельник розуміли, що той все одно захоче його знищити. Пустельник шкодував, що втрутився у закони природи, і навчав дракона читати. Він порадив йому тікати далі від людей, і просив жити наперекір усім князям.

РОЗДІЛ 4 та 5 “Місце для дракона” скорочено

Після того як помер Пустельник життя для дракона Грицька втратило сенс. Він готовий битися і пожертвувати собою зара­ди князя й Люботина. Князь задоволений, він збирає лицарів і оголошує, що князівну викрав дракон. Переможець має стати його зятем та спад­коємцем.

Один із гінців князя натрапив на чотирьох схудлих та змучених подорожніх у лісі. Це був лицар Лаврін, його джура та слуги. На них наслала блуд стара відьма, і вони блукали лісом 3 місяці. При дворі усі хотіли дізнатися про пригоди Лавріна, та він неохоче щось розповідав, зате слуги розповідали все про їх мандрівку.

Князь хоче, щоб його зятем став лицар Лаврін. Одер­жавши від дракона обіцянку вийти на бій, князь просить піддатися саме Лаврінові, у якого на шоломі буде голуба стяжка.

Перед тим князь везе до дра­кона дочку, щоб легенда про її викрадення, стала правдою, а перед печерою володар люботинський наказав насипати кісток і черепів.

Дракон привів Настасію на гарну галявину, а дівчина все запитувала, де ж справжній дракон, якого мають вбити. Вона не вірила, що то він і був. Їй було весело з ним, тому вона розповідала йому свої таємниці. Настасія зізналася, що їй подобається джура Лавріна. Та дракон помре не марно: врятує князівство, і вірші після себе залишить, які дівчата вже співають на вечорницях.

Лицарі дісталися печери дракона і жартували про князівну, яка вже мабуть плела шкарпетки майбутньому чоловікові. Лавріна це драутувало.

Дракон пішов до могили пустельника перед боєм, щоб попрощатися та залишити там сувій зі своїми віршами. Князівна зрозумівши нарешті, що дракон має загинути захотіла врятувати його, пояснити лицарям, що її ніхто її не ображав. Та дракон уже не хотів нічого змінювати.

Князівна побачила на могилі пустельника пергамент дракона, де був вірш про неї. Дракон у творі зізнався у симптії та прив’язаності до неї.

Лицарі були готові до бою. Усіх чекали народні гуляння після перемоги над драконом. Радник оголосив, що 2 лицарі не допускаюються до битви –   в одного був мул, а інший не мав джури. Бій був розрахований на одну годину, вогнем дихати не треба було.

Дракон йде до лицарів, але не хоче битись.

РОЗДІЛ 6 “Місце для дракона” скорочено

«Дивно, тоді, коли вперше лицарі мене викликали на бій, я аж трусився від ляку, я повз, тікав од навісного диму, боровся за життя, мов топелець, а зараз мені однаково. Бо це я чиню з любові до мого вчителя і до князя. Яке щастя мати друзів і могти для них пожертву­ вати життям! Воістину це дозволено тільки людям! Вдячний долі, що дала мені хоча б в останній день відчути себе людиною… Пустельник помилявся. Не можуть люди бути гіршими від звірів… Але зараз я — лютий­прелютий дракон! Я — той, хто викрав князівну! Гори кісток перед моєю печерою — це моя робота! Смерть мені!»

Дракон морально підготувався до бою з лицарями. Коли він вийшов з печери, то побачив майже весь Люботин. Дракон заревів, робив вигляд, що обороняється від інших лицарів. Але підставив своє найвразливіше місце, — око, — лише Лаврінові.

“Пан Лаврін помітив цей рух і замахнувся мечем, та враз відчув, що рука задеревіла,— драконове око, наче маленьке озерце, дивилося на нього таким розумним поглядом, і в оці блищала сльоза, а в сльо­ зі грало осіннє сонце. Око дивилось і ніби підказувало — коли, я че­ каю! Мурашки побігли по спині в лицаря, такого він не сподівався, щоб з’явилася жалість до змія. До змія, котрий вкрав князівну…”

Лаврін відував жалість до змія, і до себе огидного. Через зволікання в око дракона поцілив списом джура.

«Яка сила не дає мені заколоти його? — не міг опам’ятатися ли­ цар, опускаючи меч.— Я, той, хто ніколи не відчував жалості у бою, рубав сарацинські голови, наче капусту, розм’як, мов баба, перед оком цього чудовиська. Це вже старість підступає до горла. На біса я в це вв’язався? Навіщо мені князівна, котра ніколи мене не любитиме? Навіщо мені цей дивний дракон, який боронить перед лицарями свого живота, а мені підставляє око, вразити яке може й дитина? Що він мені злого вчинив? Оно жива й здорова Настасія виходить з печери, оно пан Чурило із джурою вже мчать до неї. Все. Князів­ наврятована. Лишається тільки вбити змія, який не зробив їй нічо­го поганого. А ця купа кісток і черепів біля печери і справді далеко не цьогорічна».

Три дні і три ночі гуляв Люботин, славлячи героя, переможця дракона, лилося вино і пиво ріками, шипів і пінився мед, грали му­зики, аж їм руки німіли…

Дракона поховали біля могили пустельника. Князівні припав до серця хоробрий джура, і тому з весіл­лям не забарилися.

Лицарі роз’їхалися, везучи на грудях на шнурку хто кіготь, а хто зуб дракона, щоб мати змогу посвідчити свою участь у тій битві. Лише пан Лаврін не згодився нічого собі брати на згадку; а коли довідався, що князь збирається дракона поховати, то сам зго­ лосився допомогти.

Згодом князь у розмові з Лавріном розповів несподівано усю правду про дракона. Лицар образився і прокляв князя.

— Якби я міг,— процідив лицар крізь зуби,— якби я міг, то з ве­ ликою насолодою розчерепив би вам оцим келепом голову. Ви мені ненависні! Ви і весь наш задрипаний Люботин! Я проклинаю вас!

Він рвучко обернувся й покинув остовпілого князя. Того ж дня сів на коня й, ні з ким не попрощавшись, виїхав з Люботина.

РОЗДІЛ 7 “Місце для дракона” скорочено

Настала осінь. Князь нудьгував, сумував за драконом. У нього зникло бажання до їжі, вихудлий, із запалими щоками, неголений, з посірілим об­ личчям, одлякував навіть сторожу. Князь виправдовувався перед портретами пращурів: мовляв, зробив усе, щоб врятувати князівство. Але потім здер зі стіни усі картини, заплакав.

Опісля взяв бутель вина і три кубки, накинув на коня кожуха й виїхав з замку на могили пустельника та дракона.

І наступного дня знову приїхав князь. Цей день був препаскуд­ ний, пронизливий холод пробирав до кісток. Але Пустельник і дра­кон уже чекали на нього.

Дощ лив і лив, кожух під князем хутко промокнув, і весь він ско­ро вже був як хлющ, вода збігала по обличчю, по бороді, проте йому було байдуже, бо сидів з друзями.

Із вбивством дракона у князя зник сенс життя: не було проти кого боротися. Він ліг на могилу пустельника, сидів під нічною зливою. Після страшної бурі настав чудовий ранок, але князь його вже не бачив.

“Місце для дракона” скорочено аудіокнига