Борис Грінченко “Моє щастя” аналіз (паспорт)

“Моє щастя” Грінченко аналіз вірша – тема, ідея, жанр, художні засоби, головна думка та образи допоможуть написати літературний паспорт твору.

“Моє щастя” аналіз твору (паспорт)

Автор: Борис Грінченко

Рік написання – 1886

Рід літератури: лірика

Вид лірики – громадянська

Жанр: ліричний вірш

Напрям / стиль: неоромантизм

Тема: осмислення людських цінностей;

Ідея: піднесення кохання, зокрема до Батьківщини;

Основна думка:любов до Батьківщини є найвищою цінністю, вищою за особисте щастя, кохання і саме життя.

Ця поезія оспівує вічне і незрадливе кохання, яке робить людину щасливою, але ліричний герой хоче пожертвувати своїм життям заради щастя рідного краю. Щастя осмислюється письменником як філософська категорія, яка поєднує в собі як особисте, так і суспільне.

Борис Грінченко у своєму творі «Моє щастя» навіть не натякає, а чітко висловлює думку, що часто люди женуться за фальшими цінностями: владою, багатством тощо. Проте водночас він висловлює байдужість до цього та возвеличує кохання, яке, як зазначається, зробить його «дужчим, щасливішим за всіх». Але хибною буде думка, що письменник вважає любов найдорожчим скарбом – ні, наприкінці твору він все ж таки говорить, що патріотичний обов’язок, який переважає особисті почуття, важливіший.

Віршовий розмір: чотиристопний амфібрахій

Римування: перехресне (абаб)

“Моє щастя” художні засоби

• Епітети: “дзвінкий брязкіт”, “затоптану душу”, “страшне право”, “фіміамом запашним”, “золоті гори”, “ласкавий погляд”, “кохання хвилини святі”, “карії очі”, “райськії місячні ночі”, “золоті втіхи”, “палке кохання”, “рожеві пишні уста”, “солодке раювання”, “золота доба кохання”.
•  Метафори: “затоптану душу, багном оповиту”, “вганяють за правом веліти страшним”, “І хай Рубікони, всі кров’ю политі”, “сяйво від слави”.
• Порівняння: “знаходять нехай, немов діти”, “усміх, як щастя ясний”, “поцілунок, як сонце”.
•  Гіпербола: “Востаннє затопчуть нехай перед їм”, “…, всі кров’ю политі, …”, “Усе, що бажали, що марилось їм”, “А з їм і ті гори усі золоті / Віддам я …”, “Я дужчий, щасливіший буду за всіх”, “Але ж я віддав би усе на цім світі …”.
• Анафора (повтор): “Хай люди …”
• Риторичне запитання: “Хай люди женуться за втіхами світу?”.
• Риторичний оклик: “За змогу умерти за рідний свій край!”.

Образи-символи:

• злото, влада, слава — суєтні земні цінності

• кохання, милі очі — особисте щастя

• рідний край — найвища духовна цінність

Автор аналізу- Андрух М.

У цьому вірші «Моє щастя» є три частини:

1. у першій – подано перелік усього того, що люди називають щастям, зокрема «втіхи світу», «брязкіт золота дзвінкого», «влада».
2. у другій частині ліричний герой відмовляється від матеріальних спокус, віддаючи перевагу коханню, яке здатне зробити людину найщасливішою у світі.
3. у третій частині утверджується думка про те, що не можна почуватися щасливим, якщо батьківщина переживає нелегкі часи: «…Я віддав би усе на цім світі / За змогу умерти за рідний свій край!»

“Моє щастя” Борис Грінченко 

Хай люди женуться за втіхами світу?
Женуться за брязкотом злота дзвінким,
Затоптану душу, багном оповиту,
Востаннє затопчуть нехай перед їм.

Хай люди женуться за владою в світі,
Вганяють за правом веліти страшним,
І хай Рубікони, всі кров’ю политі,
Не страшно для його проходити їм.

Хай люди женуться за славою в світі
І за фіміамом її запашним
І в йому знаходять нехай, немов діти,
Усе, що бажали, що марилось їм, —

Те право веліти і сяйво від слави,
А з їм і ті гори усі золоті
Віддам я за милої погляд ласкавий,
Віддам за кохання хвилини святі.

Віддам я за милої карії очі,
За погляд, за усміх, як щастя ясний,
Віддам за ті райськії місячні ночі
І за поцілунок, як сонце палкий.

Віддам, не жалівши, віддам без вагання:
Без влади, без слави, без втіх золотих —
Я знаю—в хвилини палкого кохання
Я дужчий, щасливіший буду за всіх.

Але ж і ті очі ясні, що кохаю,
Але ж і рожеві ті пишні уста
І те раювання солодке без краю,
Що дасть нам кохання доба золота,

Але ж я усе це віддам без вагання
За те, чого краще ніколи не знав,
Що вище од влади, од слави й кохання,
Що раз тільки й мав би, якби я придбав.

І хоч після того не міг би я жити,
І хоч я на мить тільки й бачив би рай,
Але ж я віддав би усе на цім світі
За змогу умерти за рідний свій край!