“Моє щастя” Грінченко аналіз вірша – тема, ідея, жанр, художні засоби.
“Моє щастя” Борис Грінченко аналіз
Автор: Борис Грінченко
Рік написання – 1886
Жанр: філософська лірика
Тема: осмислення людських цінностей;
Ідея: піднесення кохання, зокрема до Батьківщини;
Основна думка: слава, влада, гроші – фальшиві цінності;
Ця поезія оспівує вічне і незрадливе кохання, яке робить людину щасливою, але ліричний герой хоче пожертвувати своїм життям заради щастя рідного краю. Щастя осмислюється письменником як філософська категорія, яка поєднує в собі як особисте, так і суспільне.
Борис Грінченко у своєму творі «Моє щастя» навіть не натякає, а чітко висловлює думку, що часто люди женуться за фальшими цінностями: владою, багатством тощо. Проте водночас він висловлює байдужість до цього та возвеличує кохання, яке, як зазначається, зробить його «дужчим, щасливішим за всіх». Але хибною буде думка, що письменник вважає любов найдорожчим скарбом – ні, наприкінці твору він все ж таки говорить, що патріотичний обов’язок, який переважає особисті почуття, важливіший.
“Моє щастя” художні засоби
• Епітети: «затоптану душу», «фіміамом запашним»;
• Метафора: «затоптану душу, багном оповиту»;
• Анафора: «Хай люди женуться…»;
Автор аналізу- Андрух М.
У цьому вірші «Моє щастя» є три частини:
- у першій – подано перелік усього того, що люди називають щастям, зокрема «втіхи світу», «брязкіт золота дзвінкого», «влада».
- у другій частині ліричний герой відмовляється від матеріальних спокус, віддаючи перевагу коханню, яке здатне зробити людину найщасливішою у світі.
- у третій частині утверджується думка про те, що не можна почуватися щасливим, якщо батьківщина переживає нелегкі часи: «…Я віддав би усе на цім світі / За змогу умерти за рідний свій край!»
“Моє щастя” Борис Грінченко
Хай люди женуться за втіхами світу?
Женуться за брязкотом злота дзвінким,
Затоптану душу, багном оповиту,
Востаннє затопчуть нехай перед їм.
Хай люди женуться за владою в світі,
Вганяють за правом веліти страшним,
І хай Рубікони, всі кров’ю политі,
Не страшно для його проходити їм.
Хай люди женуться за славою в світі
І за фіміамом її запашним
І в йому знаходять нехай, немов діти,
Усе, що бажали, що марилось їм, —
Те право веліти і сяйво від слави,
А з їм і ті гори усі золоті
Віддам я за милої погляд ласкавий,
Віддам за кохання хвилини святі.
Віддам я за милої карії очі,
За погляд, за усміх, як щастя ясний,
Віддам за ті райськії місячні ночі
І за поцілунок, як сонце палкий.
Віддам, не жалівши, віддам без вагання:
Без влади, без слави, без втіх золотих —
Я знаю—в хвилини палкого кохання
Я дужчий, щасливіший буду за всіх.
Але ж і ті очі ясні, що кохаю,
Але ж і рожеві ті пишні уста
І те раювання солодке без краю,
Що дасть нам кохання доба золота,
Але ж я усе це віддам без вагання
За те, чого краще ніколи не знав,
Що вище од влади, од слави й кохання,
Що раз тільки й мав би, якби я придбав.
І хоч після того не міг би я жити,
І хоч я на мить тільки й бачив би рай,
Але ж я віддав би усе на цім світі
За змогу умерти за рідний свій край!
