Микола Вінграновський “Первінка” аналіз твору допоможе визначити, яка тема, ідея, жанр, сюжет та проблематика.
Вінграновський “Первінка” аналіз
Автор – Микола Вінграновський
Рік написання – 1971
Жанр – оповідання
Тема – показ життя за часів післявоєнної розрухи, тяжкого становища людей, їх патріотизму.
Ідея: показати, що таке справжня дружба, виховувати гуманне ставлення до природи, довести, що справжній скарб − це не золото, а добре ставлення й взаємодопомога.
Головна думка. Це твір про безглуздість війни, про її жорстокість, а зокрема про раннє дорослішання дітей війни. Війна вкрала їхнє дитинство. Війна — це завжди горе, сльози, кров, смерть.
Чого вчить твір “Первінка”? Це оповідання вчить нас сміливості, рішучості, відповідальності, виховує любов і пошану до рідної землі та до її минулого.
Проблематика твору “Первінка”:
- людина та війна
- батьки та діти
- історична пам’ять
- милосердя
- гуманізм
Головні герої твору “Первінка”:
- Миколка – 12-річний хлопчик
- Максим Миколайович – батько Миколки
- Марія – матір Миколки
- Первінка – корова
- Дід Ратушняк
- Собака
“Первінка” сюжет
Шлях Миколки до базару → базар; купівля корівчини → дорога додому; пересування грузьким болотом; ночівля в степу просто неба; знайомство із Собакою; уранішнє бомбардування німцями → зустріч із дідом Ратушняком → розповідь матері та братику й сестричці про Первінку; родинна нарада про харчування корівки → нова зустріч із Собакою біля криниці; пес стає домашнім → важка робота тітки Василини; горе Коцюбенків → Миколка із собакою вирушають шукати зерно в мишачих купках поблизу Розкопаної могили; пес захищає дім від котів → Хлопчик доглядає за садом: яблуні, груші, персик → здобич Собаки → повернення батька; скарб у розкопаній могилі − пшениця; усе село переносить зерно до школи; зустріч із військовими → приїзд сина діда Ратушняка Петра; Миколчині сни → подорож літаком до сусудніх сіл; господарство більшає → село засіває пшеницю; Петро оре землю літаком, а Миколці допомагає Первінка.
“Первінка” характеристика Миколки
Риси характеру | Підтвердження |
відповідальний |  йому доручили купити корову
|
сміливий | пішов сам за 12 км до містечка, повертався вночі по страшній дорозі, ночував у степу |
розсудливий | взяв каміння од собак
|
Добрий | турбувався про матір, корову, не прогнав Собаку |
працьовитий | рвав щавель, годував корову |
чуйний | переживав за свою родину, за батька, що був на фронті |
обережний | не брав речей, які могли бути заміновані |
спостережливий | під час повітряного бою сховався у воронці |
досвідчений | добре знав за прикметами довгу дорогу додому |
“Первінка” скорочено
Велика Вітчизняна війна майже закінчилася. В зруйнованому селі голодні жінки та діти очікували на повернення чоловіків, які могли б допомогти відбудувати село.
У старенькій напівзруйнованій хаті жила жінка Марія та її 3 дітей, найстаршому з яких — Миколці — було всього 12 років. Їхній батько Максим Миколайови був на фронті. Родина голодувала… Марія зберігала гроші, які присилав з фронту чоловік Максим Миколайович, щоб купити корову. Зібрала жінка вже 200 000, та в кінці війни гроші знецінились: хлібеня на базарі коштувало від 30 до 50 карбованців.
Миколка – справжній голова сім’ї, що відчуває відповідальність та дбає про молодших братика і сестричку, про хвору матір. Саме Миколка, щоб якось прогодувати рідних знаходив або щавель, або гниле просо в мишачих схованках.
Була весна… Хвора матів доручила 12-річному Миколці купити за останні гроші корову, щоб хоч молоко мати. На базарі хлопчик побачив 4 корови, хороша корова коштувала 400 тисяч, таких грошей у хлопця не було. 2 корови вже були продані. Залишилася одна, до якої ніхто не хотів і підходити – чорна, хиталася од вітру і світила ребрами, і вим’я було маленьке, як яблучко — ні коза, й не корова. Продавала її така ж тіточка: одягнена вона була навіть не в куфайку, а в сірий піджачок, в латану хустину, а на ногах її була одна чуня, а друга калоша була прив’язана до ноги кабелем. По обличчю жінки текли сльози.
Миколка заплатив за корову, яку звали Первінка 150 000 карбованців, хоча корова й давала три стакани молока на день… Корівка йому дуже сподобалась.
Дорога додому була насичена пригодами. Вони проходили царство болота, де було багато вбитих німцями корів, коней, перекинутих машин і танків. Миколка ледь стримувався, такий сморід стояв від трупів тварин. Крім того, багато предметів заміновано. Бідний хлопчик ночував з купленою коровою посеред степу, бо не міг за один день через свій вік дістатися до дому. Уранці хлопчик поспішив додому, але знов неприємності: налетіли ворожі літаки й почали бомбити. Чудом Первінка і Миколка залишились живими. По дорозі Миколка побачив щавель – сам поїв, погодував Первінку, нарвав повну пазуху додому. До них приєднався великий пес і йшов за ними до самого дому. Миколка назвав його Собака.
По дорозі додому Миколка побачив сусіда, діда Рятушняка. Чоловік хвилювався, чому це хлопець так довго йшов додому, адже там чекала матір. Миколка пояснив, що дорога була тяжка і пригостив діда щавлем.
Вдома, Миколка віддав матері решту грошей. Та вони не знали чим Корову годувати… вирішили, що дід посіче стріху з хати, теплою водою намочить – така й буде їжа для корови. За тиждень Первінка з’їла усю вулицю, чесно віддаючи три стакани молока. Миколка любив спостерігати за тим, як дід доїв корову. Тонке дзюрчання молока наповнювало його душу небесною мелодією.
Скоро з війни повернувся і тато Миколки. Вся родина обіймалася і плакала від щастя.
Батько Миколки з лопатою і дід з киркою пішли в степ. Біля Могили зупинились, почали розгрібати солому, і щось шукати. Виявляється Максим Миколайович та дід Рятушняк, ще на початку війни сховали під землею колгоспну пшеницю. Вони наперед знали, що після війни буде довго панувати голод.
Батько малого Миколки з дідом Рятушняком розкопали схованку і врятували селян від голоду. Все село ніби народилося знову. З’являлися радісні посмішки на обличчях жінок та дівчат. Усім селом цілу ніч носили люди пшеницю до приміщення, аби висушити її та почати засівати поле. Але селяни не мали навіть обладнання для того, щоб зорати город. На допомогу людям прийшов син Рятушняка, і щасливі селяни йшли за плугами, прив’язаними до воєнного літака.
А позад них брів Миколка з Первінкою: запряжена в борону, вона йшла поруч з ним на налигачі…
Тобто, оповідання закінчується символічною картиною весняної сівби, в якій разом співпрацюють люди і тварини. Спільна праця стає спільною радістю і принесе довгоочікуваний добробут. Єднання з природою стає єднанням людських душ.
