“Над прірвою у житі” аналіз допоможе визначити, який жанр, тема, ідея, сюжет, композиція, проблематика, згадати хто головні герої та скласти літературний паспорт твору. Інша назва твору – “Ловець у житі”. У цьому творі Селінджер розповідає про спроби людини вирватися за межі суспільства.
“Над прірвою у житі” аналіз твору
Автор – Джером Селінджер
Рік написання – 1951
Жанр – роман
Тема: важкий перехід з юності у світ дорослих, непростий процес зміни цінностей, неминучі при цьому втрати і відчай.
Ідея: заклик жити у злагоді, по совісті, відстоюючи добро і красу у людських стосунках.
Місце та час подій: 1949 р. Нью-Йорк.
Композиція
Композиція твору складна: в романі постійно порушується хронологія подій, що пов’язано з формою спогадів, коли героя, оповідаючи про події річної давності, доповнює свою розповідь якимись подробицями з більш віддаленого минулого.
В епілозі автор розповідає про Холдена Колфілда, який перебуваючи в санаторії розповідає братові історію, що сталася з ним минулого Різдва.
- Зав’язка – чергове виключення Холдена зі школи.
- Розвиток подій – пригоди головного героя в Нью-Йорку, його перше знайомство з «дорослої» життям.
- Кульмінація – прогулянка з молодшою сестрою Фібі в зоопарку і катання під дощем на каруселі.
- Розв’язка – хвороба Холдена і його лікування в санаторії.
“Ловець у житі” проблематика
- формування і становлення людської особистості у суворих реалія життя;
- родинні взаємини (відносини між батьками та дітьми);
- проблема спілкування між людьми (взаємини з однолітками, непорозуміння з коханою людиною, з друзями-однолітками, прагнення бути таким, як усі, і водночас виділитися);
- людина й суспільство (самотність людини у суспільстві);
- здоровий спосіб життя (автор піднімає проблему шкідливих звичок. У творі підліток намагається самоствердитися за рахунок куріння чи вживання алкогольних напоїв)
- мрії та реалії життя
Особливості твору “Над прірвою у житі”
- невимушений стиль;
- використання розмовної мови тінейджерів;
- монологічна форма оповіді;
- особливості співвідношення авторського «я» і головного героя;
- сповідальна інтонація.
“Над прірвою у житі” характеристика героїв
- Холден Колфілд
Це головний герой, якому 16 років. Він максималіст, йому хочеться, щоб все в світі було правильно, він не сприймає брехню і фальш. Не приховує своїх недоліків, і від оточуючих чекає таких же дій. Холден є бунтарем, йому не подобаються загальноприйняті правила поведінки, не подобається показуха, брак людяності. Це чутливий і емоційний хлопець, який любить не лише читати, а й міркувати.
Холден – самокритичний. «Другого такого брехуна, як я, іще світ не бачив». «Розбишака з мене нікудишній… Я пацифіст».
Любить людей, йому близьких: маму, брата Аллі. Хотів би зробити приємне людям, які йому подобаються: місіс Морроу, вчителю Спенсеру.
Холдена виганяють зі школи-інтернату. Завалив чотири предмети з п’яти. Це вже з третьої школи його виганяють через те, що не хоче вчитися. Причина того, що Голден не встигає в навчанні, — йому здається безглуздою мета, заради якої вчаться інші (заробляти гроші, їздити на роботу на машині чи автобусі, читати газети, ходити в кіно. Дивлячись у майбутнє, він не бачить нічого, крім сірої буденності. Голдену здається, що для нього в житті немає місця. Він не хоче жити в сірому суспільстві, не хоче, щоб його життя стало таким, як і в інших. Він не хоче вчитися для того, щоб бути машиною, яка працює в якійсь конторі, заробляє купу грошей і їздить на роботу в машині або в автобусі по Медісон-авеню, не хоче читати газети, вечорами грати в бридж і ходити в кіно. І справді, так живуть мільйони людей, не звертаючи уваги на духовний світ, на те, чого потребує їхня душа. «І взагалі, навіть якщо ти весь час рятував би людям життя, звідки б ти знав, заради чого ти це робиш — заради того, щоб насправді врятувати життя людині, чи заради того, щоб стати знаменитим адвокатом», — так роздумує Голден про кар’єру адвоката. І він правий, адже невідомо, чи завжди адвокату хочеться захищати людину від звинувачень. Герой стоїть на роздоріжжі. На Голдена чекає не дуже радісний шлях додому у Нью – Йорк.
Мета життя Колфілда: «Стерегти дітей над прірвою в житі. Дурниці, звичайно, я знаю, але це — єдине, чого мені хочеться по-справжньому».
- Фібі
Молодша сестра Холдена. Розумна та добра дівчинка, вона розуміє сумніви і метання старшого брата. Своїм щирим бажанням допомогти йому, вона змушує Холдена одуматися, і подумати про відповідальність. Дівчина є ангелом – охоронцем свого брата – баламута.
Фібі поліпшувала настрій Голдена, упливала на рішення брата, підсвідомо утримуючи його від непоміркованих учинків; світло сестри полегшує Голденову депресію
“Фібі ще тільки десять років. Худа, як я, але не худюща, а саме така як треба для роликових ковзанів. Якось я дивився на неї з вікна, коли вона йшла через П’яту авеню до парку, і раптом подумав: “Яка ж Фібі худенька – якраз для роликових ковзанів!””
- Вард Стредлейтер
Однокласник Колфілда. Багатий і успішний, вміло користується своєю перевагою. Чи не прагне до вивчення наук, зацікавлений лише задоволенням своїх ницих потреб. Нахабний та самовпевнений; зрештою саме сутичка із сусідом по кімнаті спричинила втечу Голдена з Пенсі.
«Стредлейтер узагалі мав моду гладити собі живіт і груди. Любив себе до нестями, каналія. Стредлейтер такий самий нечупара, але це в нього виявляється по-іншому. Не так в око впадає».
- Джейн Галлахер
Героїня, яку ідеалізує Холден. Вона мрійлива та романтична, з піднесеними почуттями. Холден обожнює її, але не наважується зізнатися в своїх почуттях, і дівчина дістається самовпевненому і цинічному Стредлейтерові.
- Саллі Гейс
Саллі – дівчина Холдена, коли він навчався в Пенсі. Вона любить розваги, далека від романтики дівчина, приземлена і прагматична. Зарозуміло ставиться до тих, кого вважає не вартим свого товариства. Голден нітився під її поглядом, вона затуманювала його свідомість. Саллі навіть не дуже подобалася Голденові, але якоїсь миті він відчув, що закоханий у неї та хоче з нею одружитися.
Він каже, що звик думати, ніби вона розумна, бо вона знає чимало про театри та літературу, але коли пройшло достатньо часу, він побачив, що це не так. Та й після цього він був закоханий у неї, хоч і пам’ятав про свої справжні почуття, коли відчував раптовий потяг до неї.
“Сміхота, але коли я побачив її, то мені захотілось із нею одружитись. Намаханий якийсь. Саллі мені навіть не дуже подобалась, і раптом я відчув, що закоханий у неї і хочу одружитися! Їй-богу, намаханий. Нічого не скажеш”.
- Аллі
Брат Холдена, який помер від недокрів’я. Є прикладом для брата, який соромиться своєї негідної поведінки. Був талановитим і освіченим.
- Роберт Еклі
Розчарований у всьому хлопчик, постійно всім незадоволений, заздрісний і лицемірний. Завжди роздратований, тому що завжди є хтось, хто краще його. Неуважний і егоїстичний. На його прикладі автор вказує на фальш, що панує у Пенсі:
«Еклі був страшенний нечупара. Він був жахливо високий, горбив плечі, а зуби мав гнилі. Вони завжди були в нього наче вкриті пліснявою, страшно дивитися».
«Взагалі огидний тип. Просто паскудний. Той тип Еклі мав узагалі майже все: і гайморит, і вугрі, й гнилі зуби, і гидкий запах з рота, й ті огидні нігті».
“А Роберт Еклі, один зануда, весь у вуграх, теж захотів у те товариство. Все ходить і ходить за ними, а вони його не приймають, і квит. Просто через те, що він зануда і весь у вуграх”.
Цитатна характеристика Голдена Колфілда
«О, забув сказати, мене ж виперли зі школи. Після різдвяних канікул моя наука скінчилась — я провалився з чотирьох предметів і взагалі не виявив старанності… Сто разів мене попереджували, вмовляли взятися за розум, але я не послухався… І вилетів зі школи. Я вже не вперше кидав школу, але ніколи не відчував, що їду назавжди».
«Я дуже швидко захекуюсь. По-перше, багато смалю, тобто колись багато смалив…»
«Взагалі я ношу коротку зачіску, і зачісуватись мені майже не доводиться».
«Я на розум небагатий».
«Взагалі я бовдур бовдуром, але читаю багато».
«Люблю часом поклеїти дурня — просто так, з нудьги».
«Якщо сказати правду, то в усій сім’ї тільки я такий дубоголовий».
«Душа в мене полохлива. Я тільки наполовину боягуз».
«… я не дуже беру в голову, коли щось втрачаю… я ніколи нічого такого не мав, за чим би дуже пошкодував, якби його втратив».
«Батько і мати в мене різної віри, і всі діти в нашій сім’ї вдалися атеїстами. Щиро кажучи, священиків я терпіти не можу».
«Вченого з мене не вийде. Смальцю мало в голові».
«Ненавиджу я бити людей в обличчя. Краще вже нехай б’ють мене».
«Чого мені хотілося тоді найдужче, то це накласти на себе руки. Хотілося виплигнути з вікна. І я, мабуть, так і зробив би, якби був певен, що хто-небудь мене накриє, як тільки впаду. Просто не хотілося, щоб на мене витріщало баньки збіговисько тупоголових роззяв, коли я лежатиму закривавлений на тротуарі».
«Мені бракує всіх тих, про кого я розповідав. Навіть отого паскуди Моріса бракує».
Ставлення до жінки.
«Жіноче тіло — це ніби скрипка, і щоб вона заспівала, треба бути великим музикантом».
«Просто жінки мені подобаються».
«Я так гадаю: якщо тобі не подобається дівчина по-справжньому, то нема чого з нею дурня клеїти».
«З Джейн я просто почував себе щасливим. Серйозно кажу».
«Коли я цілуюся з дівчиною, то завжди думаю, що вона бозна, яка розумна».
«Видовище було приємне, але з іншого боку — гнітюче, бо щоразу наводило на думку: а що з ними з усіма буде? Тобто коли вони позакінчують свої коледжі, школи тощо. Більшість із них повискакують заміж: за яких-небудь бовдурів… За бовдурів, що ніколи й книжок не читають. Отих жахливих зануд».
Ставлення до оточуючих
Містер Антоніні говорив Колфілду: «…ти не перший, у кого поведінка решти людей викликала розгубленість, страх і навіть відразу… Багато, дуже багато людей пережили таку саму розгубленість і душевну скруту, що їх оце переживаєш ти».
«Незрілій людині властиво те, що вона прагне благородно вмерти за свою справу, а зрілій — що вона прагне покірно жити задля своєї справи» (В.Штекель).
Ставлення Голдена Колфілда до матеріальних цінностей.
«На душі мені стало важко. Ненавиджу запихатися яєчнею з шинкою тощо, коли поруч їдять грінку, запиваючи її кавою, монашки». «Коли черниці пішли, я пошкодував, що пожертвував їм тільки 10 доларів. Кляті гроші. Завжди через них настрій собі зіпсуєш».
«У Діка Слегла були дешевенькі-дешевеньй валізи. І тримав він їх не на полиці, а в себе під ліжком, щоб ніхто не бачив їх поруч з моїми, дорогими і новими. Це мене страшенно пригнічувало, я ладен був повикидати свої саквояжі з вікна чи навіть помінятися з ним, щоб тільки Дік не страждав від отого ідіотського комплексу неповноцінності».
«Я машин не люблю. От не цікавлять вони мене і край. Краще б уже завести коня. В конях принаймні є щось людське, хай йому грець!»
«Зі мною майже завжди так — мені дарують подарунки, а мене від них чомусь сум бере».
