«Роксоляна» — повість Осипа Назарука, яку варто читати хоча б скорочено, щоб згадати про життя українки Насті з Рогатина, яка, потрапивши у 1520 році в полон до татар, стала дружиною турецького султана. Протягом 40 років вона брала активну участь у політичному житті Османської імперії, прагнула захистити український народ.
Назарук “Роксоляна” скорочено
1518 рік. Влітку зі Львова до Рогатина їхав купець Дропан женити свого сина Стефана на дочці священника Луки Лісовського Насті. Молодий радів, а от його батькам небагаті родичі не дуже пододались. Рідня молодої також не була в захваті від нареченого — “крамара”, але все ж якось домовилися.
Перед весіллям Настя пішла до ворожки, щоб дізнатися своє майбутнє. Молода циганка передбачила, що буде в попівни два весілля, а один чоловік буде ходити в перлах і шовках, але його руки будуть у крові.
У день вінчання, коли молоді були у церкві сталося страшне… на село налетіли татари… Вони вбивають людей, спалюють хати, а людей беруть в полон. Настю й Стефана також взяли в полон.
Уранці татари з награбованим та бранцями рушили на схід. Дівчат тримали окремо, тих хто не міг йти, везли на підводі, а хворих чоловіків убивали. Настя йшла й молилася, це додавало їй сил. Її тільки засмучують сумні обличчя земляків та голод.
Серед полонянок дівчина здавалася найспокійнішою, тому вартові, дивлячись на неї, часто казали “Хуррем!”, що значило, мабуть, спокійна, безжурна.
Дівчина не могла їсти татарської страви з борошна та кінської крові, швидко ослабла. їй дали кілька батогів і кинули на воза. Напівпритомна, вона подумала, що коли б послухала матері й пішла в монахині, то не спіткала б її така доля — татари не зачіпають “наречених Бога”.
Вночі на татарську валку напали козаки. У Насті з’явилася надія на порятунок. Та татари завзято б’ються. Особливо вони захищають жінок. Козакам вдалося відбити полонених чоловіків, проте багато й загинуло при цьому й тих, і інших. Козаки відступили, а поранених татари жорстоко добивали.
Дикуни намагаються зламати волю жінок, прив’язують їм на шию мотузки і наказують йти біля воза. Здоровіших женуть разом з кіньми.
Татарський обоз рушив далі і незабром дістався до Криму. Дівчат татари добре годували, адже це був цінний товар і виглядати вони мали гарно. Настуня вперше побачила море і зрозуміла, що вже не вирветься з полону.
Наступного дня в табір почали приходити купці, придивлятися до “живого товару”.
Дівчину викупив старий турок, купець Ібрагім зі своїм вірменським спільником. Вони оцінили надзвичайну вроду Насті й вирішили підгодувати її, дати змогу відпочити, а потім продати багатому панові у Кафі. Ібрагім хоче влаштувати дівчину хоча б, як служницю в гаремі.
У Кафі за день продавалося до 30000 невільників та невільниць. Там була і християнська церква отців тринітарів, що займалися викупом невільників.
Ібрагім та вірменин здали Настю у спеціальну школу для невільниць. Там їй дали змогу покупатися, одягтися як слід. “Опікуни” навіть не впізнали її спочатку, залишилися дуже задоволені.
Між багатьма невільницями були й українки. Настя сіла до них, повеселішала. Дівчата розповіли їй, що тих, хто має червону стрічку, одразу не продадуть, а за цей час, може, родичі дізнаються й викуплять. Тут за непослух дуже б’ють. Гірших на вроду дівчат беруть до важких робіт, її ж, наприклад, будуть учити читати й писати по-їхньому, рахувати, щоб потім продати як служницю до гарему якогось могутнього пана. Дізнавшивсь все це, дівчина розуміє, що її батько був неправий, коли говорив, що здоров’я — найбільша цінність. Найдорожчим дівчина вважає свободу.
Настуня вирішила добре вчитися у школі, запам’ятати всю науку, в цьому, можливо, й є її спасіння. Вона розпитувала в учителів, у товаришок про все, жадібно рвалася до знань. Була там і наука, як поводитися з чоловіками — молодими та старими.
Настуня помітила різницю між учителями. У Абдуллага не було іншого бога, крім Аллаха, іншої влади, крім султана. Він був добрий, приємний чоловік, але нагадував вола в упряжці, що крутить один круг. Італієць Річчі в усьому підкреслював вагу і значення людської думки, винахідливості й праці, оптимізму. Особливо дівчину вразила розповідь учителя про те, що на Заході жінки займаються і торгівлею, і наукою, і навіть державними справами. Вона вперше замислюється над тим, чому жінка не може займатися державними справами.
Героїня відчула (в неволі!) себе людиною. Разом з тим Настуня відчувала, що вчитель недаремно їй усе так докладно розповідає про змови, інтриги великих, що має якусь таємну мету.
Ніхто не знає, що Річчі — розвідник Венеції. Він спостерігає за відносинами на Сході та виховує невільниць для подальшої співпраці. Коли дівчата потраплять до будинків багатих вельмож, вони передаватимуть усю необхідну інформацію. Якось Річчі запропонував їй тікати з ним на Захід. Вона була вражена і спромоглася сказати лише, що подумає.
Тим часом наречений Стефан зібрав викуп, приїхав із польським посольством до Кафи, але ніде не знаходив Настуні, не підозрюючи, що вона від нього через вулицю.
Пройшло два роки. Якось Настя побачила турецькі галери з вікна своєї кімнати й почула крики. Помер старий султан, і на престол вступає молодий Сулейман, який, за передбаченнями, буде найвеличнішим із султанів. Було пророцтво й про його дружину — чужинку з великим розумом і великою гордістю, яка зробить багато добра і багато лиха на усіх землях.
Усіх дівчат зі школи повезли на ринок у Царгород. По одній продавали товаришок Насті, і вона зі слізьми прощалася з ними. Нарешті, обмацавши як річ, купили й Настуню чорні слуги якогось багатого дому. Виявилося, що потрапила вона служницею до гарему самого султана.
Дівчина згадала челядь у домі батьків, пригадуючи, кого вона любила й за що, а кого — ні. Настуню вибрала собі одна з одалісок султана, і вже на другий день вона почала пізнавати життя великого гарему, його звичаї, заздрощі, інтриги й ненависть. Розмови султанських жінок, одалісок і служниць крутилися навколо особи молодого султана. Скоро Насті все це набридло.
Була весна. Буяли, розливали пахощі різнобарвні квіти в саду султана. Дівчина звикає до своєї роботи: миття палацу та служіння своїй пані.
Увечері великий візир повідомив пані, при якій була Настуня, що її відвідає падишах. Одаліска пожвавішала, одягла найкращі шати, прикраси, покропилася дорожчими пахощами.
Слугам наказала стояти біля дверей і не дивитися в очі султану, коли той ітиме. Насті було цікаво побачити великого султана, перед яким дрижали мільйони людей і навіть дикі татарські орди, що нищили її край.
“Він прекрасно одягнений, стрункий і високий. Має матово-бліде обличчя лагідного виразу, тонкий, орлиний ніс, вузькі уста. Спокій і розум блистять з його карих очей”.
її серце забилося неспокійно… Вона скромно стала біля дверей, обіпершись об ґрати вікна, за яким цвів жасмин, таємничо сяяв місяць. Не дивилась на султана, глянула лиш раз. А він зупинився, довго на неї дивився, а потім сказав, щоб пішла із ним.
Настя пішла, супроводжувана злими поглядами своєї пані та заздрісними інших. Султан помітив її переляк і сказав, що тепер не мусить повертатися до своєї пані, вона сама стає панею. Настя насмілилася й сказала, що Коран забороняє мусульманам насилувати невільниць проти їхньої волі.
Сулейман дуже здивувався, що вона добре знає Коран, що може вимовляти такі речі. Почав розпитувати, хто вона й звідки, запропонував стати його одаліскою, але дівчина сказала, що вона може бути лише з тим, кого кохає.
Чоловік був здивований, адже знав, що у цілій державі немає дівчини, яка б йому відмовила, а тут невольниця таке говорить. Він зацікавлений дівчиною, що так відрізняється від усіх його попередніх жінок.
Чим же він може їй сподобатися? Дівчина відповіла, що їй може подобатися лише той мужчина, який не думає, що має право й може робити з нею, що схоче. Сулеймана розбирали і гнів, і цікавість. Він сказав, що може взяти її до гарему як невільницю. “Тоді й матимеш тільки невільницю”, — відповіла Настуня. Султан запропонував їй владу над усіма його палатами, а вона сказала, що хоче влади над усіма його землями! Той був вражений, заінтригований, а Настуня відчула, що розпочала перший бій з могутнім падишахом.
Після несподіваного знайомства з султаном поверталася Настя до своєї службової кімнатки і відчула на собі цікаві, заздрісні та навіть сповнені ненависті погляди. Тепер їй кланялися й слуги, і навіть пани. У кімнаті чекав сам великий візир зі слугами й перевів її до нових, гарно прибраних кімнат. Угадував кожну думку збентеженої дівчини. Вранці Настя подумала, чи не сон це. Але побачила прекрасні кімнати, одяг, парфуми, своїх служниць.
Уранці Сулейман прокидається з думкою про гарну невільницю. Вона нагадує йому свою матір, що одна-єдина наважувалася говорити йому правду у вічі, бути й лагідною, і твердою одночасно. Султан розуміє, що закохується. Він припускає, що дівчина зможе відмовити йому, тому питає поради у мудрого Мугіеддіна. Той запропонував звернутися до монаха, який прийняв магометанство, щоб прекрасну чужинку повернути у віру Магомета.
Колишній отець Іван розказав Насті про Матір Божу Воротарницю в Іверській іконі на святім Афоні, котра ходить боса по камінню і прощає людей, які покаялися. Дівчина спитала, чи всі гріхи прощаються. Колишній монах відповів, що всі, окрім гріха проти мужа. Настя розуміє, що так він хоче прив’язати її до Сулеймана.
Роксоляна каже, що церква не прощає зраду вірі. Також вона розповідає, що татари вбивають невинних людей. Монах блідне, бо дівчина відчула його слабке місце. Хуррем хоче поїхати на Афон та помолитися Іверській іконі. Всі знають, що це неможливо, адже туди не пускають жінок.
Султан уже знав про бажання Насті Хуррем, але подумав, що не буде його задовольняти. Коли прийшов до неї, то був вражений її красою та спокійною гідністю, яка все більше нагадувала йому материну. Султанові здалося, що слуги кланяються більше їй, ніж йому, володареві трьох світів. Вони вийшли в парк. А всі у великому палаці падишаха вже знали, що то майбутня султанка Місафір, наймогутніша зі всіх.
У парку було тихо й гарно. Молода Ель Хуррем зрозуміла, що тепер вирішується її доля, і вона або лишиться невільницею, або стане наймогутнішою царицею світу.
Дівчина подякувала Сулейманові за гарний одяг хоч на короткий час. І засміялася, мовляв, спасибі й за це. Сулейман запитує Настуню, щоб вона побудувала, якби їй належала його держава. Дівчина каже, що обов’язково відкрила б їдальні для бідних, лікарні, купелі, школи, бібліотеки, але найбільше витратила б грошей на допомогу душевнохворим. Сулейман подивувався великому розумові дівчини, гідної стати султанкою, її доброму серцю.
Таких розмов він не мав із жодною із жінок, і це його захоплювало. Хуррем стало соромно за свої перші з султаном розмови про те, що вона хоче весь його світ. Він же хотів для неї щось зробити і сказав, що вона може їхати куди хоче, аби повернулася. Дівчина хоче їхати на Афон у чоловічому одязі. Падишах сміється і каже, що це приховане порушення звичаїв. Молода невільниця розуміла, на яку жертву він іде, й відмовлялася, а султан наполягав. Обох захопила хвиля любові та щастя, і вони побігли на берег моря. Попросили у рибалок їжі, і ніколи ще султанові не смакував так сніданок, як тепер з його коханою.
Коли Сулейман спитав Настуню, який подарунок хотіла 6 отримати завтра, вона попросила, щоб до палацу привезли її вчителя Абдуллага, котрий міг би її ще багато чого навчити.
А в цей час колишні власники Насті хотіли з нею побачитися, щоб мати якусь корисну для себе інформацію. їх вигнали з палацу, сказавши, що незабаром весілля падишаха з Роксоляною Хуррем. Тепер, перелякавшись, вони хотіли якнайскоріше тікати й сховатися від можливого гніву султана, тим більше, що розшукують учителя Абллага. Ібрагім вирішує сам піти до палацу і сказати, де Абдуллаг.
Вранці султанські галери припливли до Святої гори. Настуня почула дзвони, побачила дерева, що нагадали їй рідну землю. Вона Ішла в одязі султанського отрока й щиро молилася в душі. Зустріла монаха-відступника, який представив її як улюбленого отрока султана. І з’ясувала, що в монастирі не знають про його відступництво,
Настя милувалася красою Афонської гори, розпитувала, хто вибрав її на святу обитель. Старець розповів легенду про Божу Матір Воротарницю, і з Настунею діялося щось дивне. Вона запитала, чому турки мають владу в багатьох землях, а ми — ні. Старець сказав, що вірності в нас не було, були злі вчинки, і ніхто їм не опирався!
Увечері прибули до Іверської обителі на іншому схилі гори. Заночували в келіях. Настя відчула, як її серцем оволодіває любов до Сулеймана. Вона не витримала, вийшла на подвір’я — хотілося побути ближче до ікони, хоч і чекала кожної миті окрику, що жінкам тут не можна. Стала молитися, просити поради. Вийшов і Сулейман. Дочекався, поки вона скінчить молитву. Потім пішли берегом моря.
Настя відчуває, що закохується в Сулеймана. Вона розуміє, що її кохання грішне, проте бажання забезпечити себе і наслідників переважає у її свідомості. Дівчина знає, що якщо не прийме іслам, то втратить можливість допомогти тисячам людей. Султан припускає, що Настя відмовиться від своєї віри. Він зізнається дівчині у коханні.
Кохання і віра борються в її душі. Хуррем не хоче відмовлятись ні від християнства, ні від кохання до молодого падишаха.
Раптом подув вітер, йти стало небезпечно. Султан обкутав своїм верхнім одягом Настю і став молитися. Гримнув грім, почалася злива. Настя дрижала, але не взяла каптан Сулеймана, щоб не наразити на небезпеку його здоров’я і щоб люди не подумали чого.
Гарем занепокоївся й запалав лютою ненавистю, дізнавшись, що І султан їде зі своєю невільницею, на котрій діадема із перлів. Увечері їй підкинули собачку з хрестом на спині і з написом “Твій калим”. Сулейман, уперше побачивши сльози Хуррем, пообіцяв суворо покарати кривдників. Уранці вже карали двох євнухів та одаліску. І Настя пішла до султана, хоча вхід до селямліку (чоловічої половини) жінкам заборонений, — просила помилування для трьох своїх кривдників.
Сулейман палав від пристрасті, думав лише про неї. Молода Ель Хуррем отримала від султана дві діадеми, одну з яких носила сама матір падишаха. Потім послав двох учених сповістити, що дарує їй волю. Настя ж відповіла, що приймає магометанство. Учені сказали, що вона, напевне, прийме звичай закривати обличчя перед чужинцями, на що та відмовила: про те нічого не говорить Коран. А ще підкреслила, що Коран радить брати одну дружину, а не багато, і вчені боялися, що Хуррем буде боротися з цілим гаремом, посіє смуту в місті і в державі. Готувалися до весілля. Настя хвилювалася, чи правильно вирішила, що міняє віру, але кохання перемогло всі почуття.
Пройшло бучне весілля з коштовними подарунками. Але найкращим подарунком стало відпущення багатьох українських дівчат-полонянок на волю.
Пройшов час, дервіші оголосили, що коли одна з жінок султана народить сина в річницю здобуття Стамбула, то той син матиме інакше значення, ніж усі діти султанської крові. І Хуррем саме в цей день народила сина. Вона сама його тихцем охрестила, як знала. Настуня називає свого сина Стефан.
На свято обрізання Селіма (Стефана, як його назвала Хуррем) прибуло багато поважних гостей. Давали вистави для народу — показові бої, танці на линвах. Тривало це аж три тижні. Потім почалися прийоми послів, учених, просто прохачів, які скоро набридли Хуррем.
Падишах ні в чому не відмовляв дружині. Він не звертав уваги навіть на нові звичаї, які вона заводить у гаремі.
Якось прийшов Агмет-баша і попросив велику суму грошей за те, що збереже таємницю охрещення її сина. Хуррем дуже злякалася, вирішила діяти, хоча не хотіла, щоб кров була на її руках. Вона пішла до зали Ради Великого Дивану, розплакалася і сказала, щоб заарештували Агмеда-башу і Гассана, які її оббрехали. Тих одразу ж забрали й стратили, навіть не вислухавши перед смертю.
Роксоляна не вважає себе винною, адже захищає життя сина. Гріхом вважає не те, що убила людину, а те, що сказала неправду своєму чоловікові.
Султана зізнається падишаху, що це вона наказала німим охоронцям вбити візира. Сулейман розуміє, що вона не боїться його. Тим вона стає рівною султану.
Передбачення про султанку Місафір справджувалися. Ель Хуррем домоглася того, щоб султан мав за жінку лише одну її, щоб він дав гроші на побудову величної мечеті, щоб вона керувала всім у палаці, навіть побувала на кухні.
По п’ятницях Роксоляна виїжджала до мечеті в золотій кареті, а обабіч її шляху стояла в два ряди убога біднота, просячи милостині. Одного разу до неї кинулася вбога жінка. Це була мати Настуні. Роксоляна взяла її в палати до себе, привітала, розпитала про все й була дуже рада. Звістка про те, що султанка не стала цуратися своєї вбогої матері, додала їй ще більшого авторитету в імперії.
До Роксоляни зверталися тисячі людей по допомогу, за справедливістю, і вона з помічниками намагалася в усьому розібратися. Султан усе більше любив Ель Хуррем, радився з нею, ні в чому не відмовляв. Коли пішов на священну війну Джігад, її залишив намісницею Стамбулу. Тоді Роксоляна дізналася, що є речі страшніші за війну — заколот у війську, і що Сулейманові довелося потопити в крові один такий бунт при вступі його на престол. Незабаром у султанки народилися син Баязед і дочка Мірмаг.
Після народження сина Баязида Настя просить чоловіка, щоб гроші, призначені на святкування, пішли на допомогу бідним. Також благає звільнити триста невольників і триста невольниць з її рідного краю.
Ель Хуррем постійно мучиться думкою, що за законами османів наступником султана може стати лише первородний син від першої жінки, тобто Мустафа, а не її син, і шукає способу усунення того. Хуррем злиться, бо чує насмішки над Селімом, що він – син невольниці і внук жебрачки.
1526 рік. Султан рушає на підкорення землі “джаврів”. Починається Джігад — святий похід султана Сулеймана.
Падишах призначає Хуррем комендантом Стамбула і радить знайти довірених людей.
29 серпня 1526 p. Сулейман біля Могача зустрічає угорського короля Людвика. Султан за дві години перемагає військо короля, займає столицю Угорщини і вивозить усі скарби.
У столиці Хуррем вирішує багато державних справ. Жінка думає над тим, що було б, коли султан не застав свого сина. Несподівано з походу повертається володар.
Кассім розповідає султані, що коли на престол вступив Сулейман, то військо повстало проти нього. Яничари зажадали від молодого султана величезні виплати золотом. Сулейман вбив трьох підбурювачів війська, і тоді воїни благали про прощення. Військовий суд присудив усім повстанцям смерть.
Раніше Хуррем розраховувала на допомогу Кассіма, щоб посадити на престол Селіма. Але тепер знає, що він не допоможе.
Під Віднем йдуть бої. Воєнна рада вирішує зробити великий наступ через холод і нестачу харчів. Селім також бере участь у поході.
Ель Хуррем просить падишаха не продовжувати воювати, бо їхні діти ще не в змозі самостійно сісти на престол і зупинити бунт яничарів. Сулейман прислухається й оголошує відступ. Військо повертається додому.
Султан з дружиною приїжджає до замку угорських королів. Хуррем каже, що якщо вони матимуть доньку, то назвуть її Мірмаг. Це ім’я означає Місячне Світло.
Хуррем із Селімом і донькою Мірмаг пливуть до Єгипту, щоб взяти участь у Гадджі — святій подорожі на прощу до Мекки й гробу Пророка. Вона навмисно вибирає цей шлях, щоб не зупинятись у Єрусалимі.
Сулейман не їде, бо має важливі державні справи. Султанка Місафір вже має план убивства Мустафи. Для відвернення будь-якої підозри наважується на цю важку й небезпечну подорож.
Шлях на прощу дуже складний. По дорозі каравана султани відвідує Гору Купелів Фараонських, копальні Маггара, святу гору Мойсея, Синайський монастир християн.
Відважна Місафір несподівано наказує повертатись до Каїру, щоб почекати Сулеймана. Посол приносить сумну звістку — померла мати султана.
Вдруге Хуррем рушає на Схід. Діставшись Медини, вона наказує покласти дорогі килими у Домі молитви, призначені колись на домовини її чоловіка й дітей. Хуррем хоче допомогти місту, тому побудує у пустелі водопроводи.
У святій печері зустрічає дервіша, котрий розказує про неї та її майбутнє. Роксоляні пророкують, що первородного сина Мустафу вона усуне руками батька за допомогою фальшивих листів, Селім стане наступником, а Баязед виступить із заколотом проти батька й буде покараний ним.
Хуррем каже Селіму подарувати євреям Стіну Плачу в Єрусалимі, коли він буде правителем.
Місафір покидає місто і “їде назустріч кривавим подіям, які має викликати. Так султана відбуває свій другий Гаддж. А третій Гаддж відбуде на Страшному суді, коли Бог зажадає рахунку від усіх”.
